«Чудеса», творящиеся в Государственном комитете Украины по делам национальностей и миграции, наконец-то сможет по достоинству оценить публика. В редакцию «УК» обратился Виктор Воронин, первый заместитель главы этого ведомства – с просьбой опубликовать его заявление, адресованное силовым министрам. Свой демарш В.Воронин пояснил корреспонденту «УК» по телефону коротко, но емко: «Коррупционеры достали!» И обещал продолжение – в своем эксклюзивном интервью нашему изданию.«Генеральному прокурору України
О.І.Медведьку,
Голові Служби безпеки України
І.В.Дріжчаному,
В.о.Міністра внутрішніх справ
України Ю.В.Луценку,
від Першого заступника Голови
Державного комітету України
у справах національностей та
міграції В.М.Вороніна
Мені стали відомі незаконні дії високих посадових осіб, внаслідок яких створюється загроза національній безпеці, життю та здоров’ю громадян України та європейських держав.
Держкомнацміграції є спеціально уповноваженим органом для вирішення питань надання статусу біженця. Згідно Закону України “Про біженців” максимальний термін прийняття рішення не повинен перевищувати 3 місяців, але насправді зараз рішення виносяться, як мінімум, через 6-7 місяців. При цьому відбувається службова фальсифікація – після отримання справ біженців з територіальних органів Міграційної служби разом з вхідним реєстраційним номером заздалегідь забивається дата та номер прийняття рішення, хоча реально воно приймається тільки через кілька місяців після проставленої дати.
Переважна кількість пошукачів притулку походить з регіонів, що є небезпечними у плані терористичної діяльності та наркоторгівлі – Афганістану, Іраку, Чечні, Таджикістану, Нігерії, Палестини, Сьєрра-Леоне тощо. Серед них, хоча, звичайно, в абсолютній меншості, є члени міжнародних терористичних організацій та наркокартелей, про що відомо правоохоронним органам. Подібні особи вкрай зацікавлені залишитися якомога довше на території України зі злочинними цілями – такими, наприклад, як організація баз та осередків для здійснення терористичної діяльності в європейських країнах, а можливо й безпосередньо в Україні. Світовий досвід показує, що для здійснення масштабних терористичних актів потрібна зовсім невелика кількість виконавців чи взагалі терорист-одинак. Не меншу цікавість становить Україна й для наркокартелей – як транзитна територія до ЄС та ринок збуту наркотиків. Подібні особи мають майже необмежені фінансові можливості для підкупу державних чиновників від яких залежить їх перебування в Україні. Правоохоронні ж органи, навіть маючи оперативну інформацію щодо причетності пошукача притулку до терористичних організацій чи міжнародної злочинності, згідно чинного законодавства не можуть його депортувати, поки не буде винесене офіційне рішення про відмову у наданні статусу біженця. Затримка у кілька місяців при винесенні рішень для подібних небезпечних осіб є вкрай важливою. За цей час вони, отримавши довідку про розгляд справи, яка дає право вільного пересування по всій території України, мають можливість зникнути, нелегально перейшовши на територію сусідніх держав, легалізуватись в Україні за фальшивими документами, або встигнути зробити все необхідне для вирішення своїх злочинних завдань. Можна тільки здогадуватися, чим подібні особи можуть займатися наданими їм Держкомнацміграцією додатковими місяцами – підготовкою зруйнування Київського водосховища, бактеріологічної атаки, вибуху посольства США в одній з країн ЄС, захоплення заручників в Росії, налагодження наркотрафіку в ЄС героїну чи його продажем в Україні тощо.
Одночасно штучне затягування термінів винесення рішень порушує законні права тих пошукачів притулку, які справді потерпають від політичних, етнічних та релігійних переслідувань на батьківщині й потребують захисту Української держави, що протирічить не тільки внутрішньому, але й міжнародному праву, у т.ч. Конвенції ООН про статус біженців. Зрозуміло, що таке відверте та системне порушення прав людини буде мати наслідком відповідну негативну реакцію світового співтовариства.
Я працюю Першим заступником Голови Держкомнацміграції вже більше 3 років, 9 місяців виконував обов’язки Голови й для мене зрозуміло, що подібні дії можуть бути пояснені й корупційними мотивами, а не тільки недбалістю та непрофесійністю керівництва. Також для мене не викликає сумніву – порушення термінів та оформлення рішень заднім числом неможливо без відома вищого керівництва Держкомнацміграції (рішення по справам підписуються тільки Головою чи куруючим заступником). Моя письмова доповідь Голові Рудику С. щодо фальсифікації рішень по справам біженців була проігнорована. Після другої доповідної, де пропонувалось негайно звернутися до правоохоронних органів з метою проведення розслідування та вилучення для цього всієї необхідної службової документації, що знаходяться у Відділі у справах біженців, також нічого не було зроблено. Й, наскількі я можу зрозуміти, саме така робота по фальсифікації службової документації, включаючи переписування реєстраційних журналів та термінове масове оформлення рішень заднім числом, зараз можливо й проводиться.
У мене немає даних щоб заявляти про особисту корупційну зацікавленність Рудика С. у порушеннях та фальсифікаціях при розгляді справ пошукачів притулку, це справа слідства встановити хто й заради чого вчиняв протиправні дії. Але потрібно зазначити, що вже не перший раз дії Рудика С. щодо біженців завдають значної шкоди державним інтересам. Саме завдяки рішенню Держкомнацміграції, що незаконно відмовив в оформленні документів узбецьким пошукачам притулку, вони були депортовані 14 лютого. При цьому виникає підозра щодо особистої зацікавленості високих посадових осіб Держкомнацміграції. Всі незаконні дії Управління міграційної служби в АРК були проведені з блискавичною швидкістю (навряд чи можливою без прямої вказівки керівництва Держкомнацміграції), а її керівники не тільки не були покарані, але й їх дії активно виправдовувались Рудиком С. Після депортації Рудик С. публічно брехав, стверджуючи, що узбеки були трудовими мігрантами, які не мали жодного відношення до політичних організацій, спростовуючи таким чином інформацію оприлюднену не тільки правоохоронними органами, але безпосередньо й вищим державним керівництвом України щодо членства депортованих в організації “Ісламський рух Узбекістану”. Зараз, після чергових заяв міжнародних організацій, що вимагають покарати посадовців, винних у незаконній депортації узбеків, Рудик С. знову почав брехати, але вже діаметрально протилежне. Зараз він, “забувши”, що казав раніше, вважає узбеків такими, що “втекли від політичного режиму”, та наклепницькі звинувачує у депортації правоохоронні органи, які були тільки технічними виконавцями, не вказуючи, що вона стала можливою виключно завдяки протиправному рішенню Держкомнацміграції.
Враховуючи вищевикладене, прошу дати доручення перевірити викладені факти щодо порушення термінів та фальсифікації документів при розгляді справ пошукачів притулку, правомірності відмови в оформленні документів узбецьким пошукачам притулку та дезінформації громадськості відносно справжніх винуватців їх депортації, а також можливої наявності у всіх згаданих діях корупційних мотивів.
Віктор Воронін»
От «УК»: продолжение следует. «Привилегированные» беженцы. Почем защита государства? Как Каськив ссорил Украину с Казахстаном.