Как уже сообщала «УК», 5 марта этого года из Киевского СИЗО №13 чуть не сбежали два особо опасных заключенных. Двое граждан, осужденных к пожизненному заключению вступили в сговор с женщиной-цензором СИЗО № 13. Из корыстных или личных мотивов цензор смогла передать заключенным пистолет и ножи. Побег был предотвращен уже за пределами корпуса, где содержались «пожизненники». «УК» стали известны подробности этого скандального для Департамента по исполнению наказаний случая. Впрочем, был ли это случай, а не тщательно скрываемая Департаментом закономерность?Вкратце напомним суть событий. Около 5 вечера конвоиры открыв дверь в камеру, увидели нацеленное на них дуло пистолета. Захватив в заложники, одного из сотрудников изолятора, преступники попытались сбежать. Попытка успехом не увенчалась. Но не обошлось без крови: был ранен инструктор-кинолог.
Зэков вернули в камеры (ныне их содержат раздельно), а Госдепартамент Украины по вопросам исполнения наказаний начал служебное расследование. По его итогам уволили троих – инспектора по проверке и доставке писем И. Жигаревич (считается, что именно она занесла в камеру пистолет ТТ с двумя обоймами патронов и ножи), а также дежурного помощника и дежурного оператора, которые «несли вахту» в этот злополучный день 5 марта.
Еще к одному расследованию, но уже в рамках возбужденного уголовного дела, приступили прокурорские следователи. Замечу, что об инциденте в Лукьяновке городская прокуратуре узнала на следующие сутки. И это, мягко говоря, там очень не понравилось.
Спустя несколько недель к журналистам попала копия представления «О нарушении уголовно-исполнительного законодательства» за подписью и.о. прокурора города Владимира Бойко.
Ниже мы приводим выдержки из документа на языке оригинала:
«Перевіркою, проведеною прокуратурою міста Київа, встановлено, що у Київському СІЗО (номер 13) управління міста Київа та Київської області Державного департаменту з питань виконання покарань допускаються грубі порушення вимог кримінально-виконавчого законодавства.
Так, станом на 10.03.2004 року в Київському СІЗО (номер 13) утримуються 22 особи, які засуджені судами до довічного позбавлення волі і вироки щодо яких набрали законноі сили. Це є грубим порушенням вимог КВК Украіни та Закону Украіни „Про попереднє ув’язнення”. Відповідно до цих законів слідчі ізолятори Державного департаменту з питань виконання покарань є установами для тримання осіб, яким як запобіжний захід обрано взяття під варту.
За законом, лише особи, які вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини, можуть бути за іхньою згодою залишені у слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування (ч.3 ст.18, ст. 89 КВК України, ч. 4 ст. 4 Закону України „Про попереднє ув’язнення”), а всі інші особи, засуджені до позбавлення волі, не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили, або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили, направляються для відбування покарання до установ виконання покарань (ст.87 КВК України).
Наприклад, незаконно утримуються в СІЗО більше 2-х років Овсієнко А.С. (з 21.02.02), майже 2 роки Бецун В.О. (з 19.03. 02), більше року Шухалін О.Г. (з 10.10.02), Шангараєв А.Ш. (з 21.11.02), Фастовець П.Г. (з 28.11.02), Боротьбенко А.О. (з 20.12.02) та інші, які засуджені до довічного позбавлення волі. Хоча ці особи за вимогами ст. ст. 18, 150, 151 КВК Украіни мають відбувати покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки.»
Cреди застрявших „на Лукьяне” пожизненников оказался и один из „беглецов” – 33-летний киевлянин Анатолий Горбач. В 2001 году ему было предъявлено обвинение в серии жесточайших убийств. Жертвами были, как правило, женщины. Еще через год Апеляционный суд Киева осудил Горбача к пожизненному заключению. Но, по-видимому, зек предпочел „зоне” столицу. Вернее, Лукьяновское СИЗО, где не напрягают „общественно-полезным” трудом, однако размеры камеры для „пожизненников” не превышают 1 квадратного метра на человека. Администрация следственного изолятора почему-то не спешила переводить осужденного в специализированную тюрьму. Даже зная о его склонности к побегам.
Сомневаюсь, чтобы в Лукьяновке не ведали о факте, имевшем место в биографиии в Горбача в 95-году.
Ему, тогда еще подозреваемому в первом убийстве – несовершеннолетней девочки на Харьковском массиве – удалось ускользнуть из-под стражи. Это случилось в больнице скорой медицинской помощи.
Поговаривают, бежать помогла мать. Вроде бы она передала презент стражам правопорядка – водку с клофелином. После этого Горбач совершил еще три убийства. Последнее – в 2000 году в Киевской области. После чего его таки выследил угрозыск Печерского райотдела. К слову, по первому эпизоду в деле Горбача проходила и его гражданская жена. Ныне она уже в местах лишения свободы.
Именно Горбача в прокуратуре считают организатором дерзкого побега.
Его характеризуют как человека умеющего войти в доверие и нащупать слабые стороны людей. Слабинкой “письмоносицы”, видимо, оказались деньги. А точнее, обещанные ей 15 тысяч долларов. Трудно поверить, чтобы она не догадалась для чего понадобились пистолет и ножи заключенным.
По предварительным данным прокуратуры, Жигаревич вступила “в неслужбові стосунки із засудженим до довічного позбавлення волі Горбачем А.А. і, порушуючи встановлений порядок, передала йому різні речі (продукти харчування, мобільний телефон, ножі, ножиці), у тому числі пістолет ТТ та патрони.”
Интересно, что фамилия второго неудавшегося «беглеца» тщательно скрывается. Не исключено, что когда она станет известна, это будет еще одним большим скандалом.
И еще одна выдержка из представления прокуратуры „О нарушении уголовно-исполнительного законодательства”. Речь идет о причинах „5 марта”.
„Це стало можливим через несумлінне ставлення до своїх службових обов’язків молодшими інспекторами на постах, старшими по корпусному відділенню, молодшим інспектором на КПП, черговими зміни та їх заступниками, начальником відділу режиму та охорони, а також іншими працівниками, які порушили встановлений порядок та умови тримання засуджених, їх охорони та переміщення з однієї камери до іншоі, наглядали за ними, проводили обшук камер, де вони утримувались та допустили до них Жигаревич І.В., яка на це не мала права. У Київському СІЗО незадовільно організована оперативно-розшукова діяльність, про що свідчать факти вчинення на теріторії слідчого ізолятору небезпечних злочинів (незаконне занесення на теріторію СІЗО і збут вогнепальноі зброї та боєприпасів, тривале зберігання іх у камерах особами, які засуджнені до довічного позбавлення волі): Це вказує не тільки на неналежне виконання своїх службових обов’язків оперативними працівниками, а також на невідповідність займаній посаді заступника начальника СІЗО з оперативної роботи”.
И последний штрих. Тайна следствия по делу о дерзкой вооруженной попытке побега из центрального, читай показательного СИЗО, была приоткрыта накануне рассмотрения в Верховной Раде законопроекта „Об органах юстиции”. Причем, уже согласованного во втором чтении в парламентских комитетах текста.
Согласно этому законопроекту Госдепартамент исполнения наказаний теряет самостоятельный статус и уходит под „крышу” Минюста. То есть „гражданских”. Это – одно из обязательств Украины перед Советом Европы. А вот старожилы правопорядка с тоской вспоминают времена прокурорского надзора над тюремной системой, которая тогда еще находилась в подчинении МВД. Мол, порядка было больше.
Елена Мякушкова, специально для «УК»