У Шевченківському районному суді Києва 5 липня о 17:20 пролунав вибух. За попередньою інформацією, гранату підірвав один з підсудних, Ігор Гуменюк, якого звинувачували у підриві гранати під Верховною Радою у 2015 році. Внаслідок вибуху він загинув.
Видання «Нова газета Європа» збирало версії того, що ж сталося в середу 5 липня та що цьому передувало.
«Виходь, це поліція!»
Фото: REUTERS
5 липня приблизно о 17:20 на спецлінію 102 надійшла інформація про вибух у приміщенні Шевченківського районного суду Києва. Приблизно за півгодини українськими пабликами полетіли новини з позначкою «Терміново!»: зловмисник не просто кинув гранату, але ще й захопив двох заручників-конвоїрів, відібравши у них зброю. Забарикадувався, загрожує новим вибухом. Постраждалих, тобто поранених чи вбитих, немає.
В радіусі кілометра від будівлі суду вулиці перекрили силами поліції та Національної гвардії. До десятка машин “Швидкої” розташувались в безпосередній близькості від місця надзвичайної події. Незважаючи на попередження про небезпеку, за стрічкою, що захищає підступи до суду, зібралося, окрім журналістів, багато зівак — мешканців сусідніх будинків: після ракетних атак кияни стали на диво загартованими.
Тим часом, за словами очевидців, у будівлі знову сильно бухнуло. На місце приїхав Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко. Оперативне повідомлення Офісу Генерального прокурора України не підтверджувало з усіх драматичних подій лише захоплення заручників: «Попередньо встановлено, що обвинувачений, якого доставили до суду для участі у судовому засіданні, перебуваючи у туалеті, зробив спробу втечі з-під варти. При цьому він використовував невстановлений вибуховий пристрій. Наразі він закрився всередині конвойного приміщення. Вживаються заходів для його затримання. Зараз на місці події перебувають прокурори, слідчо-оперативна група, вибухотехніки та кінологи».
О 19:07 пролунав черговий вибух. За кілька хвилин на ганок суду вибіг поліцейський, махнув рукою, одну машину «Швидкої» підігнали ближче і винесли на ношах двох силовиків. Як з’ясують колеги з «ТСН» (Телевізійна служба новин каналу «1+1»), поранення вони отримали під час штурму, який розпочали правоохоронці, які крикнули «Виходь, це поліція!» А ось сам зловмисник загинув, про що медійникам розповів на імпровізованому брифінгу глава МВС Ігор Клименко.
Винуватцем події міністр назвав Ігоря Гуменюка, справу якого саме розглядали на той момент у суді.
«За попередньою інформацією, пан Ігор Гуменюк — підозрюваний у скоєнні тяжкого злочину у 2015 році, внаслідок чого загинуло четверо військовослужбовців Національної гвардії України, — сказав він. — Сьогодні його привезли на ще одне засідання суду ( закінчилося черговим продовженням терміну перебування в ізоляторі. — Прим. авт. ). Після його закінчення Гуменюк спочатку зачинився в туалеті, потім прочинив двері і кинув в охорону невідомий вибуховий пристрій. Попередньо таких вибухів було два».
Ігор Клименко після операції у Шевченківському суді провів брифінг, на якому розповів подробиці події. Фото: Telegram
Клименко розповів, що Гуменюк намагався вибратися через вікно у туалеті, але конвойні зупинили його пострілом у повітря, після чого він забарикадувався у «окремому приміщенні».
«Після цього співробітники спецпідрозділу КОРД Києва намагалися його деблокувати. Звичайно, й до цього робилися спроби провести переговори, але чоловік не йшов на будь-який контакт, — продовжив Клименко. — Після того, як були деблоковані двері до цього приміщення, він кинув ще один вибухонебезпечний пакет у співробітників поліції. Їх врятували щити, що були перед ними. [Співробітники поліції] поранені в ноги, [їм] життю нічого не загрожує».
«Сам Гуменюк загинув саме від вибухового пристрою, – продовжив Клименко. — Наразі працюють вибухотехніки, щоб переконатися, що на місці злочину відсутні будь-які вибухонебезпечні предмети чи пристрої.
Кримінальні провадження вже відкриті — це зазіхання на життя співробітників правоохоронних органів та зазіхання на втечу з-під варти».
Справді, зазначають спостерігачі, для розслідування, зокрема службового, тут безліч матеріалу. Яким чином, з чиєю допомогою обвинувачений зумів не просто обзавестися вибуховими пристроями (гранатами їх поки що офіційно не називають), а й пронести на засідання суду? Можливо, ці предмети взагалі були заховані там в умовних місцях?
Позивний як метод боротьби?
Про Ігоря Гуменюка є стаття в українській Вікіпедії. Тепер вона обмежена датами «1994 – 5 липня 2023 року». Стаття з’явилася після відомих трагічних подій у Ради 31 серпня 2015 року.
Гуменюк, позивний «Дубенко», боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Січ», до того — студент, активний учасник Євромайдану і доброволець першого етапу російсько-української війни, який сміливо і самовіддано воював за селище Піски, яке знаходиться неподалік Донецького аеропорту. Разом із побратимами він прийшов на мітинг біля будівлі українського парламенту.
Депутати якраз голосували за зміни до Конституції щодо децентралізації. Ініціатором законопроекту виступав президент України Петро Порошенко. Децентралізація повністю реалізовувала положення Європейської хартії місцевого самоврядування. Але деякі з них викликали у частини українського суспільства різкий опір. Насамперед, це положення про «окремі райони Донецької та Луганської областей» (в побуті їх іменували «про особливий статус Донбасу») — ключовий пункт «Мінських угод-2».
Низка політиків і партій заявили: такі зміни до Конституції ведуть до амністії та легалізації бойовиків, і означають «фактичну капітуляцію перед Кремлем».
Праворадикальна «Свобода» — всеукраїнське об’єднання, якому симпатизував Гуменюк, хоча формально й не був її членом, займала тут однозначно непримиренну позицію. Ігор щиро підтримав протест, оскільки не розумів (нарівні з багатьма фронтовиками, які вже втратили товаришів), як же можна йти на поступки супротивникові.
На площі перед парламентом спалахували сутички протестувальників із правоохоронцями. Потім частина мітингувальників спробувала здійснити прорив у Раду. За версією слідства, 21-річний боєць батальйону «Січ» Ігор Гуменюк кинув тоді в натовп гранату, поки інший боєць Сергій Крайняк запалив шашку, щоб створити димову завісу. Від вибуху загинуло четверо нацгвардійців-строковиків: Ігор Дебрін, Дмитро Сластіков, Богдан Дацюк та Олександр Костін. 140 людей, переважно силовиків, зазнали поранень різної тяжкості.
Того ж дня Гуменюка затримали по гарячим слідам, наступного дня взяли Крайняка, залучили трьох народних депутатів, півтора десятка людей загалом — за підозрою в організації масових заворушень. Але невдовзі більшість відпустили з-під варти. За ґратами залишилися лише два бійці.
За словами тодішнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, у затриманого виявили чеку від гранати РГО та ще одну гранату. Медійники публікували відео, на якому у двох ракурсах зафіксовано людину, яка кидає в силовиків предмет, схожий на гранату. Зовнішній вигляд Ігоря Гуменюка (на той момент він уже не знаходився на фронті) збігався із відеозаписом: невисокий, чорна футболка, чорні шорти з помітними помаранчевими вставками з боків.
Територія Шевченківського суду після вибуху
Для розслідування інциденту, який спричинив загибель правоохоронців, створили слідчо-оперативну групу у складі представників МВС, СБУ та Генпрокуратури. У «Свободі» ж наполягали: влада в особі Авакова сама влаштувала криваву провокацію, намагаючись відвернути громадськість від ухвалення неоднозначних конституційних змін.
Гуменюку інкримінувалося чотири важкі статті КК України, які передбачали довічне ув’язнення. Адвокати, обидва члени партії «Свобода», заявили журналістам: їхні підзахисні вини не визнають. Слідство тривало дуже довго. У справі знаходили нестиковки. Наприклад, за словами другого затриманого, Сергія Крайняка, «експертиза ДНК не виявила зразків Ігоря [Гуменюка] на чеку та запобіжному кільці гранати, там є зразки іншої людини».
«Я знаю тільки те, що тоді хтось убив під Радою чотирьох нацгвардійців у політичних цілях… Після затримання нас били та вимагали зізнатися у тому, що кидали гранату…
З перших днів ув’язнення від мене вимагали: «Скажи, що Тягнибок ( лідер всеукраїнського об’єднання «Свобода». — Прим. авт. ) все замовив і вийдеш із в’язниці живим». Мета була проста: терористична група із добровольців-праворадикалів та замовника в особі ненависної влади націоналістичної партії», — цитувало Сергія Крайняка у серпні 2021 року відоме інтернет-видання «Главком». Крайняка випустили із СІЗО через 4,5 роки. За ґратами залишився один Гуменюк.
Публічні слухання у справі відновилися лише у лютому 2022 року. Через те, що справа тривала понад сім років, захист Гуменюка наполягав на зміні йому запобіжного заходу. За словами адвокатів, їх клієнт неодноразово подавав заяви з проханням відпустити його на фронт, але незмінно отримував відмову. Стан духу Ігоря Гуменюка протягом останніх півтора року адвокати описували як пригнічений, депресивний.
Деталь, яку не можу не навести. Прізвище «Дубенко», яке Ігор Гуменюк у 2014 році взяв як бойовий позивний, промовисте, історики підтвердять. У жовтні 1933 року ОУН-овець Микола Лемик прийшов на прийом до радянського консула у Львові та в журналі відвідувачів записався як Дубенко. Під час розмови з консулом він вихопив із внутрішньої кишені пістолет і зі словами: «За муки та смерть наших братів та сестер, за голод в Україні, за всі знущання…» застрелив консула. Потім поранив одного з охоронців та дочекався польської поліції, щоб здатися їй.
Олег Тягнибок. Фото: Facebook
«Вироку так і немає»
На фейсбук-сторінці Олега Тягнибока, лідера «Свободи», який зараз воює на фронті, про Гуменюка немає жодного слова. Лише фото та короткі некрологи однопартійцям, які загинули за Україну на передовій.
Натомість висловився Руслан Андрійко, голова управління молодіжної політики «Свободи» (він теж одягнув «піксель» із початком великої війни з Росією). Він відреагував жорстко:
«Сьогодні за вісім років знущань у СІЗО суд так і не довів провини Дубенка, котрий із початком широкомасштабної війни просився на фронт, захищати Україну.
Водночас інший обвинувачений у справі Сергій Крайняк вийшов на волю, служить гранатометником у 5-й штурмовій бригаді та має державні нагороди. “Свобода” виграла всі суди у Авакова, але про це не написало жодне ЗМІ. Я не вірю у самогубство Ігоря. Надто вже фантастичні версії подій у Шевченківському суді. Його знищили тилові менти вже «зеленої» влади. Сьогодні громадська думка вже на боці Гуменюка, вважає Андрійко. – Вироку так і немає. Правда перемогла. Але це не поверне нам побратима та досвідченого військового для ЗСУ».
В інтерв’ю «Новій-Європа» військовий та соціальний психолог Олег Покальчук розповідав про чорно-біле сприйняття дійсності тими, хто пройшов війну зі зброєю в руках, про використання таких людей у політичних боях: поділ на «хороших» ветеранів з німбами та «поганих» , що ганьблять образ». Про справедливість і про розчарування, яке зазнають практично всі фронтовики. Про криміналізацію, в тому числі штучну, цього кластера. І про посттравматичний синдром, що може проявитися в сімох градаціях за ступенем тяжкості.
Є відчуття, що у випадку з Ігорем Гуменюком все перераховане зійшлося докупи.
Автор: Ольга Мусафірова
Джерело: «Нова газета Європа»