16 вересня 2014 року український парламент розглядав доленосний законопроєкт про очищення влади. Емоції та нерви – на межі. У якийсь момент тодішній спікер Олександр Турчинов не витримує та виголошує: «Не вийдемо з зали, поки не проголосуємо, закрийте двері». Врешті знайшовся потрібний 231 голос на ухвалення люстраційного закону.
Від тих подій минуло сім років, пише «Главком». За цей час в Україні було люстровано близько п’яти тисяч осіб із пів мільйона держслужбовців. Менше тисячі люстрованих оскаржили це рішення у судах. Такі цифри «Главкому» повідомила ексдиректорка департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції Тетяна Козаченко.
Але, те, що в останні роки відбувається у судах, чимось нагадує «обнулення» ситуації. І цей процес лише набирає обертів. За даними «Главкома», протягом 2021 року спостерігається активне списання десятків мільйонів бюджетних грошей за рішеннями судів, які виграли люстровані посадовці часів Януковича. Наприклад, в Офісі генерального прокурора озвучили приголомшливі цифри: лише за 10 місяців поточного року органи прокуратури мають виплатити 262 млн грн за рішенням судів!
«Найлегший спосіб розвалити суспільство – притягувати до відповідальності невинних і не притягувати винних»
Люстрували, а зв’язку з Януковичем не знайшли…
Отже, ті, кого після Революції гідності оголосили посіпаками Януковича, тепер пішли в контратаку та масово перемагають у судах. Підстава для реваншу тривіальна: довести їхню персональну відповідальність, пов’язану з узурпацією влади четвертим президентом України, у судах не вдалося. Окрім узурпації, закон про люстрацію забороняє працювати на держслужбі тим особам, котрі підривали національні безпеку і оборону або порушували права та свободи людини. До «чорного списку» потрапили топчиновники, а також посадовці, котрі займали державні посади з 25 лютого 2010 року до 22 лютого 2014 року.
Як люстрували і що з цього вийшло, покажемо саме на прикладі прокуратури. 23 жовтня 2014 року тодішній генпрокурор Віталій Ярема звільнив старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави генеральної прокуратури Юрія Цимбала. До нього застосували закон про очищення влади. У часи Януковича Цимбал очолював управління міжнародного права та європейської інтеграції генеральної прокуратури України, а також рік перебував на посаді заступника прокурора Севастополя.
Окружний адміністративний суд Києва понад шість років вивчав справу люстрованого прокурора та виніс вердикт: Офіс генпрокурора (так по-новому з січня 2020 року називається стара генпрокуратура) не надав доказів, що Цимбал сприяв узурпації влади Януковича. До того ж Феміда використала рішення Європейського суду з прав людини у справі «Полях та інші проти України», де сказано, що під час люстрації заявників було порушено статтю 8 Конвенції захисту прав людини та основних свобод.
Окремим абзацом варто зазначити про компенсацію, яку Україна заплатила (коштом платників податків) пану Поляху та іще чотирьом особам, котрі перемогли у Європейському суді. Всього €27,7 тис. (€5 тис. відшкодування моральної шкоди кожному з п’яти заявників плюс €500 першому заявнику та решті – по €300 компенсації судових витрат).
З огляду на рішення Європейського суду українській Феміді нічого не залишалося, як скасувати наказ ексгенпрокурора та поновити Цимбала на займаній посаді.
«Вишенькою на торті» в цій історії стала сума компенсації за вимушений прогул. 13 серпня цього року Офіс генпрокурора під керуванням Ірини Венедіктової перерахував Юрія Цимбалу 3,55 млн грн компенсації.
Значні суми з бюджету одержали й інші люстровані експрокурори: Віктор Кокошко – 1,07 млн грн, Олексій Денисюк – 1,35 млн грн, Петро Шаганенко – 1,95 млн грн, Петро Шишко – 1,99 млн грн, Валентин Твердохліб – 2,05 млн грн, Григорій Титарчук – 2,06 млн грн, Сергій Прокопенко – 3,24 млн грн.
За збігом обставин до когорти люстрованих потрапила й «права рука» колишнього генпрокурора Віталія Яреми, його перший заступник Микола Голомша. Він відомий тим, що після Помаранчевої революції на посаді заступника генпрокурора курував розслідування загибелі лідера Народного руху В’ячеслава Чорновола, загадкової смерті легендарного композитора Володимира Івасюка, вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.
«Восени 2014 року мене цинічно люстрували разом із командою Януковича. Усе це я називаю помстою експрезидента Петра Порошенка. Свого часу у 2006 році, бувши заступником генпрокурора, я вів кримінальне провадження за фактами корупції у вищих ешелонах влади, внаслідок чого тоді Петро Олексійович позбувся крісла секретаря Ради нацбезпеки і оборони», – пояснює Голомша у коментарі «Главкому». Експрокурор переконаний: якби цей закон правильно виконували, то він не потрапив би під люстрацію.
«Віталій Ярема звільнив без жодних аргументів, прикрившись законом про очищення влади. Це все одно що звільнити за законом про охорону природи. Після чого поширилася практика люструвати посадовців без застосування індивідуального підходу. Між іншим, у рішенні суду було вказано про відсутність доказів (що саме я вчиняв певні дії на користь Януковича), а тим паче моєї причетності до узурпації влади тодішнього президента. На мою думку, головною помилкою закону про люстрацію є те, що він написаний не в Україні. Адже коли готувався відповідний проєкт закону (його мені показали представники ВО «Свобода»), він передбачав верховенство права та був спрямований на звільнення істинних прибічників режиму Віктора Януковича. Те, що у підсумку прийняв парламент, послабило національну безпеку держави. Одним махом усіх посадовців, котрі працювали протягом 2010–2013 років, було звільнено. І що найголовніше – на вулиці викинули професіоналів, котрі не мали жодного стосунку до режиму Януковича. Бо професіонал росте, отримуючи досвід і посади, попри те, хто керує країною», – наголосив ексзаступник генпрокурора.
Водночас Голомша зізнався, що не відчув морального задоволення від одержаної компенсації. Держава виплатила йому понад 2 млн грн, віднявши з них 435 тис. грн на податок з доходів. Додав, що частину з цих коштів віддав на благодійність.
«У грудні 2019 року генпрокурор Руслан Рябошапка поновив мене на посаді. Проте я відразу звільнився за власним бажанням. Розумів, що там, де тебе не хочуть бачити, – там мене немає», – резюмував він.
Ще одна цікава історія повернення колишнього топпрокурора у Руслана Мартиненка. Його Революція гідності піднесла до статусу прокурора Хмельницької області, а потім… люструвала. Мартиненка звільнили за роботу на посаді першого заступника прокурора Хмельницької області у 2012–2014 роках.
Через сім років судової тяганини Мартиненко відновив статус-кво – скасував наказ про своє звільнення від 23 жовтня 2014 року. Також домігся поновлення на посаді і відшкодування 2,45 млн грн.
«Наказом генпрокурора Ірини Венедіктової від 12 жовтня 2021 року мене поновлено на посаді в прокуратурі Хмельницької області, якої де-факто немає (після Зе!Реформи ця інституція називається Хмельницька обласна прокуратура – «Главком»). Зараз перебуваю у відпустці, яку не використав за 2014–2015 роки. Орієнтовно це 45 днів. За неї повинні заплатити кошти, що не стосуються загальних виплат компенсації за рішенням судів. Я не працював ані на Януковича, ані на Порошенка. Влада і прокуратура – трішки різні речі. Я працював на державу. Якби мене викликали до генпрокуратури і пояснили, чому застосували закон про люстрацію, то було б набагато простіше. А так сім років пішли невідомо куди. Здається, колись Енгельс говорив: «Найлегші два способи розвалити суспільство – це притягувати до відповідальності невинних і не притягувати до відповідальності винних». На жаль, у нас так вийшло», – зазначив Мартиненко у бесіді з «Главкомом».
На уточнювальне запитання, чи бачить Руслан Мартиненко себе частиною оновленої прокуратури, він зазначив, що не розуміє, на що нині впливає прокурор.
Понад 90% люстрованих виграють справи
Треба наголосити, що рішення у люстраційних справах Голомші й Мартиненка та інших експрокурорів виніс Окружний адміністративний суд Києва. Саме цей суд, на думку нинішнього президента Володимира Зеленського, має бути ліквідовано. До речі, глава держави ще у квітні направив відповідний законопроєкт до Верховної Ради як невідкладний.
«Главком» надіслав запит до столичного Окружного адмінсуду, в якому попросив надати загальну статистику справ стосовно люстрованих колишніх держслужбовців, які розглянув суд. Відповідь не забарилася: з 2014 року до 24 листопада 2021 року суд ухвали 236 рішень. У 218 випадках позови було задоволено. Натомість 18 особам суд відмовив у поновленні на посадах.
Ексдиректорка департаменту з питань люстрації міністерства юстиції Тетяна Козаченко нагадує: люстрація – тимчасове відсторонення посадовців, які мають вплив на державне управління. При цьому люстрація має важливе значення для подальшого перезапуску державних інституцій, для проведення об’єктивного неупередженого слідства, притягнення винних осіб до відповідальності, проведення реальних реформ держуправління та правосуддя.
«Зі спливом майже семи років спостерігаємо реванш і судові рішення, що «повертають» на державні посади посадовців всупереч чинному люстраційному закону ще із виплатою зарплат за всі ці роки. Чому це стало можливим? Тому що замість того, щоб розглядати судові справи про звільнення посадовців протягом 20 днів, самі судді «розглядали» їх роками і «допомогли» накопичити за роки зарплату, яку присудили ж їм і виплатити; тому що Конституційний Суд шість років не давав оцінку закону, хоча за законодавством мав це зробити протягом одного місяця; тому що сім років провладні сили чекали можливості реваншу, відкату та повернення на посади; тому що родини вбитих досі не отримали справедливого рішення і притягнення винних до відповідальності; тому що всі зміни, які відбуваються не завдяки владі і належному державному управлінню, а тому що влада вимушена реагувати на тиск суспільства і міжнародної спільноти; тисячі «тому що», на яких ми не повинні виправдовуватись, а тільки йти далі, що б не втратити країну і надбання», – пояснює вона.
«Главком» звернувся до політиків, котрі були співавторами закону про очищення влади. Як вони оцінюють наслідки реформи, яку реалізували.
«Серед авторів Закону про люстрацію іноземців не було»
Леонід Ємець
народний депутат VII-VIII скликань, нині – депутат Київради Леонід Ємець
Екснардеп Леонід Ємець переконаний, що більшість людей, котрі співпрацювали з режимом Януковича, останні сім років усунені від високих посад. Щоправда, нинішня влада Володимира Зеленського у деяких випадках повернула до управління країною таких осіб.
«Якби ж цього закону не було, то багато одіозних осіб тепер насаджували ті ж самі методи, що й за Януковича. Закон про люстрацію писався в Україні. Точно знаю, хто був долучений до цього процесу. Серед них іноземців не було. Також не було жодних проєктів цього закону, написаних у посольствах. Що стосується індивідуального підходу до звільнених посадовців, то розроблялося кілька варіантів. Зокрема, передбачалося створення структур для проведення люстраційних перевірок. Однак це означало б (якби цю норму залишили у проголосованому законі – «Главком»), що ми підміняємо судочинство. Водночас закон про очищення влади має чіткі критерії, на підставі яких звільняли чиновників: або вони працювали на топпосадах, впливаючи на життєдіяльність країни, або працювали на посадах нижчого рівня протягом одного року. Тут варто додати, що у ті часі діяла система, спрямована на виконання вказівок диктатора Януковича і його режиму. Це потягло загибель великої кількості людей на Майдані і у війні з Росією».
«Згадайте атмосферу 2014 року»
Володимир Ар’єв
народний депутат від «Європейської солідарності»
Чинний народний депутат Володимир Ар’єв не бачить жодної проблеми, коли застосовується колективний підхід до люстрованих чиновників. Він зауважив, що у такий же спосіб діяли країни Балтії після виходу з радянської окупації.
«Це жорстко, але саме таким чином вдалося відсіяти реальних колаборантів. Якби нині була можливість відкоригувати закон про очищення влади, то необхідно було прописати створення комісій з питань люстрації, куди увійшли б представники громадянського суспільства. Це дало би змогу колишнім чиновникам направляти туди на розгляд апеляції до люстрацій. Але про це зараз можемо спокійно розмірковувати, а ви згадайте 2014 рік і спробуйте уявити всю атмосферу».
Чому мовчить Конституційний Суд?
Розрубати гордіїв вузол уже давно мав би Конституційний Суд. Там сьомий рік лежать три подання від Верховного суду і 47 народних депутатів із клопотаннями визнати неконституційними низку пунктів закону про очищення влади.
У червні 2020 року суддя-доповідач Олександр Литвинов заявив таке: «Конституційний Суд вирішив дослідити практику Європейського суду з прав людини, у тому числі стосовно положень закону «Про очищення влади» до надто широкого кола осіб, а також стану розв’язання питання щодо виконання цього рішення в частині вжиття заходів загального характеру, спрямованих на усунення системної проблеми та її першопричини. У зв’язку з цим Велика палата Конституційного Суду України вирішила поновити розгляд справи на відкритій частині у формі усного провадження».
У жовтні 2020-го нині відсторонений Голова Конституційного Суду Олександр Тупицький специфічно пояснив затягування оголошення вердикту щодо люстрації. За його словами, коли судді розглядають цю справу, «у людей, які були на Майдані, продовжує серце горіти полум’ям», і справу знову відкладають. Водночас він зазначив: суспільство очікує, що «люстрація не повернеться щодо високопосадовців».
Колишня директорка департаменту з питань люстрації Мін’юсту Тетяна Козаченко зазначила, що Конституційний Суд повинен був надати всі відповіді ще шість років тому. Однак проявив себе винятково як політичний кон’юнктурний орган, що не здатний винести ані позитивного, ані негативного рішення.
«Суд фактично самоусунувся від виконання обов’язків задля власної безпеки і комфорту. І є багато пояснень, чому так відбувається, і ще більше історій, чому влада крутиться, як вуж на пательні, і її посадовцям все важче і важче утримуватися на посадах. Питання повинні бути до влади: чому ставлять себе вище закону і чому немає правосуддя?» – зазначає вона.
Екснардеп Ємець додає: «Частина суддів Конституційного Суду підпадають під закон про люстрацію. У них є очевидний конфлікт інтересів. Про це я говорив, коли був представником Верховної Ради у Конституційному Суді. Тому глибоко сумніваюся, що цей склад суду винесе фінальне рішення з цього питання».
Автор: Віталій Тараненко, «Главком»