Жінки М’янми розповіли про знущання у в’язницях: “Я лежала у темряві й думала, що скоро помру”

Імена героїв змінені на їхнє прохання. Текст містить подробиці, що шокують.

Генерали, що багато років керували М’янмою, не визнали підсумки загальних виборів у листопаді 2020 року, на яких перемогли прихильники демократії, і 1 лютого 2021 року влаштували державний переворот. До влади прийшов головнокомандувач збройних сил Мін Аун Хлаїн, відомий як прихильник дружби з Росією, зазначає ВВС.

Громадяни відповіли масовими протестами, які армія жорстоко придушила. За даним на 8 грудня, які зібрала міжнародна неурядова організація “Асоціації допомоги політв’язням”, 1318 людей вбили, серед них – 93 жінки. Заарештували близько 10 200 бірманців, зокрема понад дві тисячі жінок. Вісім жінок померли у в’язниці, четверо з них, за наявною інформацією, закатували.

До 2011 року, коли в країні розпочався поступовий перехід до демократії, викрадення людей та тортури були звичайною практикою військових режимів, але тепер, як стверджують правозахисники, ситуація гірша, ніж будь-коли.

Активістка Ен Со Май провела за ґратами майже пів року. Перші десять днів – у слідчій в’язниці, де, за її словами, зазнала тортур і сексуального приниження. Одного ранку, коли Со Май малювала плакати для чергового мітингу, її затримали й заштовхали у військовий фургон.

“Була вже ніч, коли мене привезли у невідоме мені місце, – розповіла вона ВВС. – Мені зав’язали очі, обходити предмети доводилося на дотик, а конвоїри сміялися з мене”. У кабінеті заарештовану почали допитувати, за кожну відповідь, що не сподобалася, її били бамбуковою палицею і чомусь особливо цікавилися деталями її інтимного життя.

Один з невидимих слідчих пригрозив: “Знаєш, що буває тут з жінками? Їх ґвалтують, а потім вбивають”. Пізніше з Со Май стягнули футболку і почали хапати руками за голе тіло. Нарешті пов’язку з очей зняли, і вона побачила, що один із її мучителів перезаряджає револьвер.

“Коли я відмовилася назвати людей, з якими контактувала, до рота мені засунули дуло”, – розповіла Со Май.

Імпровізовані в’язниці

За словами експертки з М’янми з організації Human Rights Watch Менні Маун, військові використовують для утримання й допитів заарештованих різні тимчасові приміщення, зокрема армійські казарми та порожні громадські будівлі.

Цю інформацію підтвердила ВВС м’янманська адвокатка, яка попросила не називати її імені з міркувань безпеки. Вона сказала, що представляла в судах кількох жінок, які також скаржилися на знущання та катування під час допитів.

“Одну з моїх клієнток затримали помилково, прийнявши за іншу людину. Коли вона сказала про це, їй не повірили і почали бити по гомілках металевим прутом, поки вона не знепритомніла”, – повідомила вона ВВС. Потім ту жінку перевели до іншого центру для допитів, де невідомий офіцер заявив, що відпустить її, якщо вона з ним переспить.

Співрозмовниця ВВС додала, що судова система М’янми абсолютно непрозора, і такі, як вона, адвокати мало що можуть.

“Ми намагаємося опротестовувати [утримання під вартою і методи допитів], але чуємо у відповідь, що все законно і що слідчі діють у рамках отриманих наказів”, – каже вона.

ВВС не має можливості отримати підтвердження розповіді Зі Май з незалежних джерел, але ми поспілкувалися з іншими колишніми в’язнями, які говорили приблизно те саме. “Мене змушували понад годину безперервно показувати три пальці [жест, що символізує у М’янмі опір], а охоронець у цей час смикав мене за волосся”, – розповіла одна з них.

Інша жінка, що пройшла через центр тимчасового утримання в місті Шве П’ю Тар, каже: “Дівчат по одній виводили з камери, і дехто повертався з розстебнутими або відірваними ґудзиками на одязі”.

ВВС звернулося до заступника міністра інформації військового уряду генерал-майора Зо Мін Туна з проханням прокоментувати розповідь Зі Май. Він відповів, що все це домисли, і катувань у М’янмі немає.

Раніше цього року в інтернеті поширили фото ув’язненої зі слідами сильних побоїв на обличчі, яке спочатку опублікували бірманські військові. Вона й досі залишається у в’язниці за звинуваченням у зберіганні зброї.

Ми запитали генерала Мін Туна, чому його колеги навіть не намагаються приховувати подібні факти, і як це узгоджується з його словами про відсутність тортур. “Таке трапляється під час затримання”, – відповів він.

Одиночне ув’язнення

Права людини порушують не лише у таємних в’язницях. 50-річна активістка (назвемо її пані Лін) розповіла ВВС, що провела сорок із гаком днів в одиночній камері у в’язниці Інсейн у найбільшому місті країни Янгоні. У пані Лін весь цей час не було з собою нічого, крім одягу, в якому її привезли. За час ув’язнення вона дуже ослабла.

“Я лежала у темряві й думала, що скоро помру, – каже вона. – Іноді з сусідніх камер долинали крики, і я думала – кого там б’ють?”

Одного дня до її камери увійшов офіцер у супроводі кількох жінок-військовослужбовців, який зняв її на відео. Жінка намагалася поскаржитися на умови утримання, але марно. Менні Маун із Human Rights Watch стверджує, що у жіночі камери, розраховані максимум на сто людей, набивають по п’ятсот. Через нестачу місця ув’язненим доводиться спати по черзі.

Вони також не мають засобів гігієни, що є порушенням одного з основних прав, каже вона. Жінка, що побувала в центрі затримання у місті Шве П’ю Тар, каже, що ув’язнених там водили в душ лише на сьомий день після арешту, хоча одні мали незагоєні рани, а інші – критичні дні. Со Май у жовтні вийшла на свободу за амністією разом із приблизно п’ятьма тисячами ув’язнених.

“Я розумію, що можу будь-якої миті знову там опинитися або взагалі загинути, але я хочу зробити щось для своєї країни і продовжу боротьбу”, – каже вона.

Малюнки Девіса Сір’я та Джілли Дастмалчі.