Журналісти видання ТЕКСТИ поговорили з військовослужбовцем Вадимом Джувагою. Його підрозділ зараз перебуває за кілька кілометрів на північ від Авдіївки. Джувага каже, що може розповісти тільки про те, що “відбувається лише перед нами або за нами”.
“Про те, що відбувається навіть у сусідів, довідуємось лише з інтернету. Коли він є”, — додає наш співрозмовник.
Атакують тричі на день
— Яка зараз ситуація під Авдіївкою?
Ініціатива більше в наших руках. Росіяни намагаються пробити оборону, але не можуть.
— Але на картах, тій самій DeepState Map, можна побачити певне просування росіян…
На тому відтинку, де ми стоїмо, у них просування немає. У певних місцях невелике просування є в нас. Вони спочатку заходять піхотою, потім наші відбивають їх також піхотою.
— Наскільки раптовим був наступ росіян?
Ще у вересні стало зрозуміло, що наступ відбудеться. Бо якоїсь миті почався масований обстріл усіх населених пунктів біля Авдіївки. Обстрілювали навіть ті села, які ніколи раніше не обстрілювали.
“Мобіки” замість “вагнерів” і “зеків”
— Яку тактику застосовує ворог зараз?
Вони намагаються наступати невеликими групами, від 15 до 25 осіб. Просто піхота й кілька кулеметів, без бронетехніки. Атакують зазвичай тричі на день. Уранці, в обід і ввечері — можна навіть годинника звіряти.
— Що це за частини?
Звичайні “мобіки”: автомат, бронежилет. Ми бачили під Бахмутом “вагнерів”, то ті були краще спорядженими, ніж ці. У них тоді ударні групи були такими: двоє-троє професійних головорізів, що були в Африці чи Сирії, до яких приставлено до десятка зеків, яких вони самі називали “расходніками”. А зараз такі групи складаються просто з “мобіків”. Розказували, що їм давали алкоголь чи якісь психотропи, але на нашій дільниці фронту такого не спостерігається.
Прийшов здаватися, бо не годують
— Чи зрозуміло вже, наскільки великі резерви підтягнули росіяни на вашому напрямку?
Важко сказати. Можу лише констатувати, що щільність артобстрілів дещо посилилася. Дуже активно працює РЕБ — і в них, і в нас. Але з забезпеченням у них точно є проблеми, з тим самим харчуванням. Один з полонених так і заявив, що прийшов здаватися, бо в них не годують. А в нас, бачте, гарно кормлять.
Дрони працюють 24/7
— А що з паритетністю вогню?
Як на мене, наші стріляють більше. Проте хоч кого в нас почитай — усі плачуть про нестачу боєприпасів. Але перед своїм святом — днем якоїсь там у них єдності — росіяни достатньо багато насипали, особливо 2-3 листопада.
— Наскільки зараз посилилося застосування дронів?
Дрони працюють 24/7. І в нас, і в них. Переважно коригувальники. Буває, над позиціями висять два дрони — з їхнього боку наш висить і корегує, над нашими позиціями — їхній. По дронах найчастіше працюємо з кулеметів, тих самих ДШК.
Але такого, як було під Вугледаром, зараз немає. Там, бувало, росіяни одразу кілька дронів випускали — спочатку летіли розвідувальні, за ними ударні, а потім навіть зі скляними місткостями з газом.
— Що це був за газ?
Дуже подібний до того, який “Беркут” використовував на Майдані. Може, різкіший. Кашляєш, очі сльозяться. Газу цього вистачало на кілька хвилин, а, може, й секунд. Залежало від того, як він упаде.
Гвинтокрили стріляють і втікають
— Чи сильно вам докучає авіація росіян?
На нашій ділянці їхніх літаків майже не видно. Вертольоти літають, так. Але вони вже бояться залітати далеко — десь на відстань п’яти кілометрів від лінії фронту прилітають, випускають ракети й утікають.
— Чи чути щось про настрої росіян зараз?
Здаються в полон. До десяти осіб у день буває. До того ж здаються індивідуально. Виходять на наші позиції з піднятими руками. Зброю кидають, щоб ми бачили, або опускають униз. Кажуть, що не хочуть воювати. Хочуть жити.
Автор: Андрій Гарасим
Джерело: ТЕКСТИ