Триває дискусія про F-16 для України. Чи все так просто? Чи є F16 тією чарівною паличкою, що вирішить наші проблеми в повітрі? Спробуємо розібратися за допомогою експерта Центру оборонних стратегій Віктора Кевлюка який розмірковує про предмет дискусій на шпальтах видання
General Dynamics F-16 Fighting Falcon – легкий багатофункціональний винищувач 4-го покоління. На старті зауважимо – не бомбардувальник, не штурмовик, не якийсь гібрид, а просто багатофункціональний винищувач. Ціна F-16 у варіанті D – $34 млн.
Що ми можемо отримати? Нідерланди й Данія зазначили, що готові передати Україні 42 F-16 AM/BM і 19 F-16 AM/BM літаків відповідно. Тобто держави, які купують F-35, передають нам літаки, котрі виводять з експлуатації.
F-16 має приблизно такі ТТХ (купа модифікацій і варіантів комплектації, тому щось середнє):
— максимальна швидкість — 2178 км/год;
— бойовий радіус залежно від профілю польоту й навантаження — 1361–1759 км;
— практична стеля — 15240 м;
— тягоозброєність — 1,03;
— бойове навантаження (при +5,5 g, коли літак ще може вести повітряний бій, маневруючи, хоча порожній витримує 9 g) на 9 точках підвіски: під фюзеляжем 1000 кг, внутрішні 2×2.041 кг, центральні 2×1587 кг, зовнішні 2×318 кг, на закінцівках 2×193 кг, додаткові точки для підвісного обладнання по боках повітрозабірника 2×408 кг.
Що важливе для переваги в повітрі? Дальність виявлення повітряних цілей бортовою РЛС і дальність стрільби ракет «повітря – повітря». Для F-16 це виглядає так: РЛС AN/APG-68 дозволяє бачити цілі на відстані 257 км, ракети AIM-7M летять на 70 км, AIM-9 — 20 км, AIM-120 — від 50 до 180 км залежно від модифікації.
Які ракети передаватимуть ПС ЗС України — поки що не повідомляли. Проблема із застосуванням крилатих ракет (Storm Shadow, SCALP, Taurus) — формально можливо: Storm Shadow/SCALP важить 1300 кг, можна підвісити на центральних пілонах, TAURUS KEPD 350/150 – 1360 кг, теж підходить. Але я не знайшов згадок у керівних документах, що легкий винищувач стріляє крилатими ракетами як основним озброєнням.
У повітрі потенційно наші F-16 можуть зустрітися з винищувачами противника МіГ-29, Су-27, Су-30СМ, Су-35. МіГ-31 хоч і винищувач, але щоб підвісити під нього Х-47 «Кинджал», треба зняти решту озброєння. МіГ-31 після пуску «Кинджала» летить додому абсолютно голий, покладаючись лише на високу швидкість.
Спроможності противника у форматі «виявлення — ураження» — в табличці:
| Виявлення повітряної цілі | Ураження повітряної цілі | |
|---|---|---|
| F-16 | Бортова РЛС AN/APG-68 — 257 км | ракета AIM-7 — 70 км ракета AIM-9 — 20 км, AIM-120 — 50–180 км |
| МіГ-29 | Бортовий радіолокаційно-прицільний комплекс РЛПК-29 — до 70 км | ракета Р-60 — 10 км ракета Р-27 — 50–110 км, ракета Р-73 — 30 км |
| Су-27 | Бортовий радіолокаційно-прицільний комплекс РЛПК-27 «Меч» — до 150 км | ракета Р-73 — 30 км, ракета Р-27 — 50–110 км |
| Су-30см | Бортова РЛС Н011M «Барс» — до 140 км | ракета Р-77 — 110 км, ракета Р-73 — 30 км, ракета Р-27 — 50–110 км, ракета РВВ-АЕ — 80 км |
| Су-35 | РЛС із фазованою антенною решіткою Н035 «Ірбіс» — 270–400 км | ракета Р-77 — 110 км, ракета Р-27 — 50–110 км, ракета Р-37 — 398 км |
Це не науково-технічна стаття, тому такі нюанси, як зустрічний і догонний курси, висоти перевищення та зниження, дальності виявлення й захоплення, передня й задня півсфери, пропустимо й залишимо лише максимальні значення. І зауважимо, що ракетою Р-37 у цій війні стріляли поки що лише МіГ-31.
Що ми тут можемо побачити? У ближньому повітряному бою F-16 може битися на рівних з усіма типами винищувачів, а ось на великих дистанціях хоч і побачить противника раніше, але не факт, що дістане ракетами.
Повітряний диявол так само, як і сухопутний, криється в деталях. І головна деталь — інформаційне забезпечення бойових дій літаків у повітрі.
На фото біля колін пілота – два екрани Joint Tactical Information Distribution System (JTIDS), об’єднаної системи розподілу тактичної інформації, Center pedestal display (CPD) і Color multifunction display (CMFD), куди надходить бойова інформація і від систем літака, і від AWACS. А в нас її немає і не передбачено. Навіть EA-18G Growler, що є військово-морським братом AWACS.
Тобто єдиним джерелом мають стати РЛС радіотехнічних військ ПС ЗС України, тобто земля. JTIDS, що працює на протоколі Link 16, муситиме обмінюватися інформацією з наземними джерелами. А яка пропускна здатність каналу? Яка швидкість обміну даними? Повітряний бій швидкоплинний, ці два фактори набувають критичної важливості. А наші РЛС взагалі готові до такого обміну даними? Ще є система «Дельта». Вона буде на українських F-16? Сьогодні «Дельта» — найпотужніше середовище, що надає користувачу максимальну ситуативну обізнаність. А ситуативна обізнаність пілота в бою — ледь не половина перемоги.
Дуже важливим є наземний компонент. F-16 відомий примхливістю в експлуатації. Якось японські пілоти поскаржилися, що авіабази Країни сходу сонця не забезпечують чистоти злітних смуг: предмети з них затягує в повітрозабірник — і вони легко виводять з ладу прямоточний двигун. А стан наших оперативних аеродромів і в мирний час не дотягував до японських. Загалом F-16 — з покоління паркетників. Його предки – інша річ. Шалені сімдесяті!
Проблема пального: JP-8 є стандартом для багатьох військових літаків, військовий варіант палива Jet A-1, яке використовують у цивільній авіації. Чи маємо все, аби зберігати, транспортувати, заправляти літаки саме JP-8?
На наступному фото – дерево керівних документів ВПС ЗС США для організації, ведення та забезпечення війни в повітрі. Хочеться сподіватися, що штабні офіцери відповідних структур вчасно вирушили на навчання.
Неприємний сюрприз із низьким рівнем англійської пригальмував програму пілотів. Цей самий сюрприз неодмінно має бути й тут. Американських пілотів навчають в United States Air Force Academy в Колорадо-Спрінгс. Старші офіцери ВПС ЗС США підвищують кваліфікацію в Air War College або Air Command and Staff College у місті Монтгомері. Обидва коледжі входять до Air University (United States Air Force). Сподіваємось, хтось туди вирушив і здобуває потрібні знання.
Не можна сказати, що ми геть не готуємося. У МО створили Офіс-61 (чому відразу не Зону-51?). Офіс має всебічно забезпечити неперервний процес інтеграції багатоцільового літака F-16 у загальну систему Сил оборони України. Анонсували, що основними напрямками його діяльності стануть:
- підтримка й розвиток інфраструктури аеродромів (авіаційних баз);
- усебічний захист аеродромної інфраструктури, включно із системою ППО;
- відбір і навчання льотного складу й іншого авіаційного персоналу;
- підтримка життєвого циклу літаків і логістичний супровід;
- міжнародна комунікація та інші юридичні, фінансові, безпекові й адміністративні функції.
Наче і 32 рочки вже Міністерству оборони, а все ніяк дитячі хвороби не відпускають, усе хоче чимось керувати замість формувати й реалізовувати державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони й військового будівництва. Чому аеродромами не може і надалі перейматися служба аеродромно-технічного забезпечення Командування логістики ПС ЗС України? Чому раптом люди, які керують ППО, не зможуть на вже прикритих ними аеродромах забезпечити спокій F-16? Командування підготовки ПС не зможе відібрати пілотів для навчання?
Який сенс знову дублювати ЧИННІ органи управління, і без того створені за стандартами НАТО, які власною звитягою підтвердили, що здатні виконувати завдання.
Може, вже достатньо офісів?
Окрім F-16, варто глянути на інші літаки. JAS-39 Gripen, наприклад. Не забуваємо про вартість години польоту: Gripen — $4900, МіГ-29 — $5000, F-16 — $8000, Су-27 — $27000, Су-30 — $40000. Тут явно не офіс потрібен… Дуже привабливою саме для наших ПС мені видається пара F-14 — F-15.
