Денефтинізація РФ: як кампанія ударів по російських НПЗ впливає на хід війни
За перші десять днів місяця видання The Insider зафіксувало шість нальотів, що призвели до значних збитків для виробничих потужностей та/або резервуарних парків НПЗ — це рекордний показник. Всупереч обіцянкам влади захистити НПЗ системами ППО, зробити це найближчим часом навряд чи вдасться: коштів недостатньо, заводи розкидані на великій території, і навіть найвисокоешелонованішу систему захисту пробивають дрони, як у випадку з московським НПЗ. Продовження ударів призведе до того, що криза з паливом перетвориться на структурну, причому в ціні зростає не тільки бензин, а й дизель, що може не тільки стати проблемою для фронту, а й позначитися на сільському господарстві, вивезенні сміття та зростанні інфляції.
У жовтні 2025 року The Insider прогнозував, що наступного року в російській нафтопереробній галузі виникнуть серйозні проблеми через поступове виведення з експлуатації виробничих потужностей після українських ударів та тривалих ремонтів, і внутрішній ринок неминуче зіткнеться з дефіцитом палива. Цей прогноз справдився лише через вісім місяців. І хоча поки що немає жодних помітних ознак того, що проблеми в паливно-енергетичному комплексі помітно обмежують можливості ЗС РФ, вони вже призвели до найсерйознішої тривалої кризи в російському тилу за весь час війни. А оскільки Росія так і не знайшла способу захищатися від таких ударів, ситуація буде погіршуватися.
Етапи української кампанії ударів по нафтопереробці
Україна почала завдавати перших ударів по російських НПЗ ще в червні 2022 року, але вони були поодинокими й не завдавали значної шкоди. Загалом у 2022–2024 роках українські дрони здійснили 31 наліт на нафто-, газопереробні та нафтохімічні підприємства в Росії, переважно в прикордонних регіонах, що завдало обмежених збитків виробничим комплексам. Не найдосконаліші безпілотники, по-перше, мали труднощі з влучанням у технологічно вразливі елементи НПЗ, по-друге, несли бойові частини невеликої ваги і, нарешті, по-третє, не могли похвалитися великим радіусом дії.
У 2025 році ситуація суттєво змінилася. Сили безпілотних систем України остаточно сформувалися як окремий, і, як тепер уже зрозуміло, досить грізний рід військ. Саме рік тому запрацювала стратегія «глибоких ударів» (deep strike) по об’єктах у російському далекому тилу. Об’єкти паливно-енергетичного комплексу та переробні потужності стали пріоритетними цілями. Українські розробники змогли якісно модернізувати та покращити тактико-технічні характеристики безпілотників, які стали набагато менш помітними для радарів ППО та більш стійкими до засобів РЕБ.Нарешті, зросла й точність влучання.
Атаки набирали обертів: у 2025 році відбулося 77 результативних атак. З серпня по жовтень їх було більше (34), ніж за три роки до цього (з 2022 по 2024 роки — 31 атака). Проти деяких підприємств українські сили почали проводити операції майже щотижня, але, як і раніше, зосереджувалися на окремих географічних кластерах: на Рязанський НПЗ та групу заводів у Поволжі (Волгоградський, Саратовський, Сизранський, Новокуйбишевський та Куйбишевський НПЗ) припало більше половини від загальної кількості ударів.
Кампанія ударів по російських нафто-, газопереробних та нафтохімічних підприємствах у 2025 році / «Інсайдер»
У 2026 році українським військовим вдалося не тільки розширити кампанію проти російської нафтопереробки на всю європейську територію, а й поширити зону ураження аж до Сибіру та з квітня вийти на стабільний рівень понад 10 результативних атак на виробничі потужності та резервуарні парки НПЗ щомісяця. Кампанія зачіпає не тільки нафто- та газопереробку, а й нафтохімічні підприємства, нафто- та газотранспортну галузь, потужності зберігання, розподілу та вивезення сировини й кінцевої продукції, а навіть видобувні активи (зокрема, бурові на шельфі Каспійського моря).
Лише в липні 2026 року після українських ударів роботу припинили одразу п’ять великих нафтопереробних підприємств, а вирішальною стала атака на найбільший у Росії Омський НПЗ, розташований приблизно за 2,5 тисячі км від зони бойових дій. Президент України Володимир Зеленський після поразки заводу в Омську небезпідставно заявляє, що сама концепція «стратегічної глибини» як однієї з ключових переваг Кремля у війні вже не повністю відповідає дійсності, оскільки в зоні досяжності українських далекобійних засобів тепер перебувають практично всі російські НПЗ (поки що, втім, не було прикладів ударів по найвіддаленіших НПЗ в Іркутській області та Хабаровському краї).
З січня по липень 2026 року зафіксовано понад 50 нальотів на НПЗ, а лише за перші 10 днів липня відбулося шість атак. Якщо поточні темпи збережуться, за підсумками липня цей показник досягне 18 і стане рекордним — до цього українській стороні не вдавалося здійснювати більше 15 подібних атак на місяць (у листопаді 2025 року та травні 2026 року).
Місячна динаміка ударів по російських нафто-, газопереробних та нафтохімічних підприємствах у 2022–2026 роках / «Інсайдер»
У 2026 році українські удари по НПЗ стали не лише інтенсивнішими та далекосяжнішими з точки зору географічного охоплення, а й ефективнішими. З початку липня після нальотів припинили роботу вже п’ять великих російських НПЗ: «Газпром Нефтехім Салават» у Башкортостані, Сизранський, Саратовський, Омський та Кстовський НПЗ.
Московський НПЗ, який зазнав атаки в середині червня, за твердженням деяких джерел, не зможе відновити виробництво до 2027 року (втім, окремі експерти нафтогазової галузі висловлювали сумніви щодо таких тривалих термінів). В умовах санкцій і без того непростий та дороговартісний ремонт ускладнюється необхідністю шукати комплектуючі та обладнання за кордоном.
Тим часом українському ВПК вдається створювати безпілотники з дедалі більшою дальністю польоту: до Омського НПЗ долетів далекобійний дрон FP-1 з бойовим навантаженням у 60 кг та вбудованими модулями керування з елементами штучного інтелекту.
Протидії немає
Станом на середину 2026 року всі найбільші НПЗ у Росії, за винятком Східного Сибіру, перебувають у зоні досяжності українських засобів ураження та зазнали принаймні однієї результативної атаки на виробничі потужності та/або резервуарні парки. На деякі з цих підприємств припадає вже понад 10 зафіксованих нальотів, що, судячи з усього, саме по собі призводить до «накопичувального ефекту» від пошкоджень і збільшує терміни ремонтів.
Удари по найбільших російських НПЗ у 2022–2026 роках / «Інсайдер»
І хоча досі немає жодних підтверджень того, що кампанія проти нафтопереробних потужностей безпосередньо обмежує можливості ЗС РФ на полі бою, її значення є досить великим у контексті загального перебігу конфлікту. Вперше за весь час війни мешканці Росії в загальнонаціональному масштабі зіткнулися з витратами, які безпосередньо впливають на їхнє повсякденне життя.
Шок від паливної кризи не лише позначається на суспільних настроях, а й підриває соціально-економічну стабільність, загалом підвищуючи «ціну» продовження бойових дій для Кремля. Примітно, що в адміністрації Трампа вважають удари по НПЗ «ескалацією», яка в кінцевому підсумку може призвести до миру.
Ще більш примітно, що поки що не проглядається жодних рішень щодо протидії українським нальотам. Зокрема, Володимир Путін до цього часу виступив лише з двома більш-менш конкретними пропозиціями з цього приводу: посилити захист об’єктів паливно-енергетичного комплексу засобами ППО та розвивати мережу міні-НПЗ.
У опублікованій 28 червня 2026 року розмові з пропагандистом Павлом Зарубіним Путін заявив:
«Перше завдання — це швидко й істотно наростити виробництво найбільш затребуваних засобів ППО. Постійно вдосконалювати їх відповідно до потреб у веденні бойових дій, прикритті відповідних об’єктів з урахуванням того, що застосовує противник, — питання полягає у швидкості нарощування їхнього виробництва та постачання до військ; або для прикриття об’єктів критично важливої інфраструктури… Потрібно швидше завершувати ремонти, потрібно налагодити необхідний обсяг імпорту і, як я вже сказав, надійно прикривати ці об’єкти».
Проблема з цією пропозицією полягає в наступному: виробництво засобів ППО неможливо швидко наростити з урахуванням потреб у іншій продукції військового призначення, а головне — неможливо надійно захистити ними десятки великих виробничих комплексів у різних куточках країни. Навіть розташований за кількома кільцями ППО Московський НПЗ зазнав ураження під час масованого повітряного нальоту — ресурсів на створення подібних кілець навколо інших підприємств у найближчому майбутньому не з’явиться.
Пізніше Путін підтримав ідею розвитку міні-НПЗ, зазначивши, що «чим ширша мережа, тим складніше завдати їй шкоди». Ця пропозиція виглядає ще дивніше, оскільки ніщо не заважає українським дронам атакувати об’єкти меншого масштабу, а вартість розгортання такої мережі з хоч якоюсь помітною потужністю переробки обійдеться у сотні мільярдів рублів та роки будівництва, вирішення регуляторних питань, налагодження схем логістики та збуту.
У вже згаданій розмові із Зарубіним Путін розповів про відхилену пропозицію взаємно відмовитися від атак на цілі в глибокому тилу, оскільки «у відповідь удари вглиб території України, які є набагато потужнішими, болючішими і, скажемо прямо, руйнівними, призводять до справді серйозних наслідків для київського режиму». Які саме це наслідки, він пояснити не зміг.
Наслідки паливної кризи
Удари по нафтопереробних заводах призвели до дефіциту бензину: перебої з паливом, його нестачу або обмеження на АЗС до липня The Insider зафіксував у 88 із 89 регіонів, що перебувають під контролем російської влади. Якщо спочатку чиновники пояснювали проблеми порушенням логістики, то згодом навіть вони визнали — палива дійсно менше, ніж потрібно.
Середньодобовий обсяг нафтопереробки в червні знизився на 25–28%, як оцінюють аналітики агентства Reuters та старший науковий співробітник берлінського центру Carnegie Сергій Вакуленко, тобто з 5,3 млн барелів на добу до 3,9 млн б/д. Доводиться оперувати оцінками, оскільки Росстат з 2024 року не публікує точні дані про виробництво нафтопродуктів.
Втім, ці оцінки побічно підтверджуються іншою статистикою: роздрібні ціни на бензин продемонстрували рекордне зростання — на 3% з 16 по 22 червня — це максимум з 2010 року. У липні подорожчання як бензину, так і дизельного палива продовжилося, хоча й дещо повільнішими темпами. Це побічно підтверджує, що дефіцит існує, як би не намагався переконати в протилежному прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков (за його версією це «ефект гречки», тобто разовий стрибок цін, спричинений не раптовим зниженням пропозиції, а ажіотажним попитом через паніку, яку роздувають ЗМІ).
Промислова статистика також підтверджує падіння обсягів переробки. Окремий рядок щодо бензину з звітів вилучили, але Росстат продовжує оприлюднювати дані щодо виробництва «коксу та нафтопродуктів». У травні воно знизилося на 13% у річному вимірі.
Частка бензину в загальному обсязі переробки зазвичай становить близько 16–18%, нагадує Вакуленко. Але за останніми, знову ж таки орієнтовними, даними, у країні виробляється близько 840 тисяч барелів бензину на добу, що лише на 15% менше, ніж у першій половині червня 2025 року, коли загальний обсяг переробки становив 5,3 млн б/д.
Для порівняння: під час попередньої паливної кризи, яка була значно менш масштабною за обсягом збитків, у вересні 2025 року виробництво бензину знизилося лише на 6% — приблизно в межах сезонного зростання попиту.
Але виходить, що переробка скоротилася сильніше, ніж виробництво бензину. Чим можна пояснити таке порушення пропорції? «Це натякає на те, що почали використовувати нафту», — вважає Вакуленко. Справа в тому, що з бензинової фракції лише 60% йшло на виробництво бензину, а 40% залишалося прямогонним бензином або нафтою, яка до санкцій постачалася до Європи, що було вигідніше, ніж продавати бензин глибокої переробки. Тепер саме нафта — найочевидніший ресурс для збільшення пропозиції бензину. Ті НПЗ, робота яких не порушена, можуть помітно збільшити випуск бензину, додаючи до нафти присадки.
Ціна на дизельне паливо зростає приблизно так само, як і на бензин, хоча його дефіциту бути не повинно. Адже дизельного палива в Росії виробляють майже вдвічі більше, ніж споживають всередині країни, особливо влітку (зі зимовим дизелем ситуація складніша). Решта йде на експорт. Але експорт заборонений з 9 липня (експорт бензину — з квітня, авіакеросину — з червня). Проте в червні перебої з постачанням дизеля зафіксовано у Воронезькій, Саратовській, Омській, Іркутській та Володимирській областях, а також у регіонах Північного Кавказу. Схоже, що тут справа не у виробництві, а в логістиці: паливо фізично не встигає доїхати туди, де на нього чекають.
Хто не їде без бензину
Під удар потрапили не лише автомобілісти, а й підприємства, яким пальне потрібне буквально «у промислових обсягах» і які закуповують його на нафтобазах або цілими бензовозами по 20–30 тисяч літрів, а там ціни зростають далеко не на рубль на тиждень. Знову ж таки, у багатьох проблема не з бензином, а саме з дизелем: «Колегам-лісникам у п’ятницю на нафтобазі в Ленінградській області нарахували 140 рублів за літр дизельного палива. Вони призупинили діяльність», — розповідав один із учасників.
Для порівняння, офіційна ціна дизельного палива за даними Росстату у Ленінградській області — 83 рублі за літр. У Московській області та сусідніх регіонах у схожій ситуації ціна, за свідченнями учасників ринку, сягає 200 рублів. Лісова техніка витрачає близько трьох літрів дизельного палива на розпилювання кубометра деревини.
Справа не лише в грошах. Частину проблем для бізнесу створила влада, заборонивши наливати бензин на АЗС у каністри — лише в бак. Це не зупинило перекупників бензину: вони зливають бензин у каністру й їдуть заправлятися знову. Маркетплейси за рекомендацією ФАС уже блокують оголошення про продаж палива — тобто «сірий» ринок уже сформувався і став помітним для регулятора. Але гусенична спецтехніка на АЗС, як правило, не їздила, для неї заправка через каністри є критично важливою. Тепер або їхні власники змушені теж зливати бензин із баків особистих автомобілів, або збільшувати навантаження на асфальт.
Обмеження на купівлю не більше 20 л позначилися на таксистах, вантажоперевізниках та сміттєвозах. Таксопарки фіксують відтік водіїв від 5% до 20%: виходити на лінію стає невигідно, якщо кілька годин на день доводиться витрачати на чергу на АЗС замість виконання замовлень. У Володимирській області сміттєвози з баком на 200 л змушені простоювати у чергах, щоб заправити дозволені 20 л, і навіть компанія «Хартія», що відповідає за вивіз сміття в регіоні (належить Ігорю Чайці, молодшому синові колишнього генпрокурора) не може домогтися від місцевої влади збільшення ліміту навіть до 180 л.
Результат — порушені графіки у Юр’єв-Польському районі. Справа в тому, що зростання вартості палива жодним чином не компенсується у тарифі на вивезення відходів. Губернатор регіону Олександр Авдєєв заявив, що «нічого надприродного не відбувається» і ситуація «під контролем» — що суперечить опису проблем на місцях.
Вантажоперевізники зазнали подвійного удару: паливні компанії скоротили знижки за паливними картками одночасно зі зростанням цін. Деякі перевізники вже скорочують географію своєї діяльності, відмовляючись від далекомагістральних рейсів.
Хто не має проблем із паливом, так це власники електромобілів — їм просто постійно важко заправлятися за межами великих міст, на трасах. «На тлі проблем із бензином продажі нових електромобілів не зросли. У дилерів їх практично немає, — пише співзасновник і директор агентства «Автостат» Сергій Целіков. — У червні на російський облік було зареєстровано всього 748 нових легкових електромобілів. Це на 22% менше, ніж у червні минулого року. За шість місяців продано 4 606 електромобілів, що становить 0,8% ринку. Незважаючи на підвищений попит, у продажу практично відсутній лідер цього року — Evolute I-Joy. З початку року продано 1 350 екземплярів, а в червні — всього 27 штук».
Що робить уряд
Уряд стимулює виробництво бензину на приватних невеликих установках та нафтобазах за допомогою присадок. А також імпорт палива з-за кордону. Для цього він розширив спеціальні пільги, так званий демпферний механізм — тепер і імпортери, і приватні виробники зможуть отримувати компенсації з бюджету. Крім того, російська влада узаконила зниження екологічного класу палива, і до кінця року низка заводів може виробляти бензин «Євро-3». Можливо, клас буде знижуватися й надалі, аж до «Євро-2».
Вирішення проблеми дефіциту за рахунок імпорту має свої ризики. Паливо, привезене з далекого зарубіжжя, наприклад з Індії, буде дорожчим за російське. Деякі експерти вважають недоліком і те, що доставка триватиме довго — але за умови стабільних поставок це, власне, не має бути проблемою. Однак закордонне паливо залежить від ще більш вузьких місць, ніж НПЗ, — російських портів. Якщо ЗСУ захочуть залишити Росію без краплі бензину, порушити логістику в цій сфері буде нескладно. Саме тому це ненадійний вихід.
Білорусь уже збільшила відвантаження бензину та дизельного палива до Росії у сотні разів. Тривають переговори щодо поставок із Казахстану. Однак їхнього бензину не вистачить, щоб повністю покрити дефіцит.
Імпорт, втім, без офіційних домовленостей, вже здійснюється силами звичайних автомобілістів: у чатах Чіти та Забайкальська безліч пропозицій заправляти автомобілі в китайській Маньчжурії. Місцеві підприємці пропонують перегнати машину до Китаю, заправити її там на найближчій АЗС і повернути назад.
Якщо удари не припиняться
Поки що немає жодних підстав вважати, що удари по НПЗ припиняться або стануть менш точними. Якщо російські військові не знайдуть, чим цьому протистояти, то деякі заводи постійно перебуватимуть на ремонті, а паливна криза не тільки триватиме, а й поглиблюватиметься. Переробка закріпиться на рівні нижче довоєнного, а дефіцит із тимчасового стане структурним. У цьому випадку за вказівками влади розподілятиметься більша частина палива, ніж зараз.
Очевидним пріоритетом буде армія. Їй, як писав The Insider, потрібно від 2 млн до 4 млн тонн бензину, дизельного палива та авіаційного керосину на рік. Це становить 2–5% споживання всіх трьох видів палива на внутрішньому ринку. Окремо щодо дизельного палива російська армія в Україні споживає 6% від усього обсягу виробництва, за оцінками S&P.
Далі — сільське господарство, спеціальний транспорт, такий як швидка допомога та інкасатори, комунальні служби, міський громадський транспорт. Можна з легкістю припустити, що для доставки мінімального набору продуктів також буде організовано постачання палива. Решта, насамперед приватний бізнес, шукатиме шляхи вирішення самостійно: за кордоном, в оптимізації логістики, переході на інші енергоресурси.
Автори: В’ячеслав Єпуряну, Катерина Меремінська
Джерело: The Insider
