Бахмут, Херсон, окуповані території та глибокий тил російської армії… Бійці Головного управління розвідки Міноборони України зі спецпідрозділу «Артан» виконують завдання, де «смерть – поруч». Проте говорять про них із посмішкою і називають «специфічними».
Зокрема без прикриття авіації «гурівці» повернули Україні контроль над «вишками Бойка» у Чорному морі, прямісінько із катера підбили російський винищувач, і попри безперервні атаки російських сил, ще й вирушили на порятунок свого колеги, який випав за борт.
«Унікальна» – так загалом цю операцію коментують у ГУР МОУ.
- То які люди втілили її у життя?
- Кого беруть в «Артан»?
- Чому деяких бійців спецпідрозділу заживо закопують у землю?
- За які таємні операції українською воєнної розвідки вони відповідають?
- І чи правда, що під час однієї із таких спецоперацій Кирило Буданов без зброї змусив здатися у полон групу військових РФ?
Радіо Свобода записало ексклюзивне інтерв’ю із спецпризначенцем ГУР МОУ на позивний «Саба».
– Передусім хочу сказати про вашу цивільну професію. Ви – штурман, наскільки мені відомо зі своїх джерел?
– Штурман.
– Це важлива деталь портрету, з огляду на ті операції які ви виконували у Чорному морі й не тільки.
– (Посміхається – ред.)
Я на військовій службі з 2009 року. Воював в АТО у складі одного з розвідувальних підрозділів. 2015-16 рік.
Ну, і після повномасштабного вторгнення, враховуючи мій військовий досвід, а це повітряно-десантні війська, розвідувальна служба, само-собою, що мені був цікавий ГУР.
До нас у підрозділ я потрапив, ще коли не було назви «Артан».
Це була група людей. Було бажання максимально ефективно приносити користь суспільству з тими людьми, в яких ти будеш максимально впевнений. Так і почалося.
– Хто може загалом потрапити у «Артан», та як формують склад цього спецпідрозділу?
– До нас можливо потрапити тільки через знайомих, які мають певний рівень довіри.
Потім іде процедура… Співбесіди, ціла низка перевірок різного роду, поліграфи.
Людину навчають дуже сильно, і тільки після цього ухвалюють рішення (про набір до спецпідрозділу – ред.)
Ті люди, з якими я знайомий, це винятково добровольці вмотивовані.
Практично усі мали можливість не воювати, досить непогано жили, але не могли залишитися осторонь проблеми, яку в наше життя внесла Росія.
У нас багато майстрів спорту, чемпіонів з контактних видів спорту: бокс, тайський бокс, боротьба, ММА.
Людина, якщо вона впала, може вставати і йти до своєї мети.
Як на ринзі? Ти вийшов, ти розумієш – щоб перемогти противника, можеш і побувати в нокдауні. Головне – встати. Через себе. Воно формує характер.
А от з психологією важче.
– «Похорон воїна» – таку назву має «обряд-посвячення»… Його мають пройти ті, хто хоче потрапити у ваш підрозділ, наскільки мені відомо?
– Це стара практика, іще наші предки козаки-характерники… (організовували «похорон воїна» – ред.) Є у різних культурах, тільки різна назва.
Практика полягає у чому? Людина собі копає яму. Один метр завглибшки. Чому не глибше – сам тиск землі сильний, може банально придушити земля.
Людина сама собі копає яму, бере папірець, записує ті речі, від яких хоче звільнитися… Спалює папірець, налаштовується. Бере водолазну маску з трубкою. І ми людину закопуємо у землю.
У чому сама суть і мета?
Людина втрачає контроль над своїм тілом. Кисневе голодування організму навіює тривожні думки…
Ти не можеш себе контролювати, не можеш контролювати ситуацію, ти залежиш повністю від своїх товаришів.
Виробляється довіра.
Дуже цікаві душевні переживання.
Коли тебе звідти викопують, ти втрачаєш орієнтування у часі повністю, ти не розумієш, скільки минуло…
Цікаво, знаєте, коли ти лежиш у масці (у власноруч викопаній ямі – ред.), чуєш звуки, коли ця земля на тебе сиплеться-шурхотить…
Розумієш, як це буде по-справжньому, ці переживання, ти готуєшся до того, що логічне завершення нашої діяльності – це смерть, вона поруч.
Як би це не було банально, коли люди готові до цього, як правило вони і виживають.
– На яких напрямках ви встигли побувати за час повномасштабної війни?
– Спершу це були бої за оборону Києва. Потім це були операції на Херсонському напрямку, Миколаївському. Це була битва за Бахмут. Енергодарська операція, різні операції в тилу у ворогів.
Я безпосередньо брав участь в енергодарській операції. Безпосередньо був на тому боці. Ми зайшли, висадилися…
Були операції на Харківському напрямку. У Чорному морі також.
Робота в тилу ворога що передбачає?
Робота із залізничною інфраструктурою, із лініями електропередач, складами, збір інформацій.
Є інформація про скупчення сил противника в тих чи інших місцях? Ми уже можемо передавати інформацію у штаб, а там вже вирішують щодо враження їх.
Зведена група включає різні підгрупи. Є підгрупа розвідки, є підгрупа евакуації, є підгрупа досмотру (огляду – ред.). Наприклад, якщо ми маємо на увазі класичну засідку.
Одні люди здійснюють вогневе ураження, одні люди здійснюють прикриття. А є такі групи, які здійснюють безпосередньо огляд місця події.
Пишаюся усіма операціями, у яких я брав участь. Немає більш чи менш важливої, з моєї точки зору.
Поюснюю чому. Усі мої люди цілі: з ким я заходив, з ким я виходив. Це для мене головний критерій топ-операцій.
– Вони вийшли в ефір, якісь свої умови пробували диктувати.
– А що їм Буданов відповів?
– Ну, відповідь була такою, що вони здалися в полон. (сміється – ред.)
Групою. Так, це справді було.
– Скільки людей після розмови з ним здалися в полон?
– Наскільки пам’ятаю, що було більше 10-ти. Група штурмова. Як вони самі себе називають – «русские».
– З огляду на такі непередбачувані обставини, як ви готуєтеся до виконання завдань? Скільки планів є: А, Б, Ц, Д? А можливо більше?
– Як правило, 4-5 варіантів. Основний, запасний і альтернативні. Ми стараємося ситуацію прорахувати до дрібниць.
У нас штабні офіцери також беруть участь у бойових діях.
Безпосередньо наш командир – «Титан». Це не класичний командир, який сидить у штабі. Це бойовий офіцер, який бере безпосередню участь у бойових діях.
– Приклад наведете? Хоча б один.
– На «Вишках Бойка» він був з нами. Як за таким командиром не йти?!
– А ще один приклад?
– Та безліч. На операції у тилу ворога людину евакуювали з-за лінії (фронту – ред.). За 30 хвилин він ( «Титан», командир спецпідрозділу ГУР МОУ) там був присутній особисто, як тільки почув, що поранення отримав один із його бійців.
– Найвідоміша операція «Артану» відбулася поблизу так званих «Вишок Бойка». У вересні в Головному управлінні розвідки МОУ відзвітували про цю операцію, назвали її «унікальною».
«Вишки Бойка» – це газо-нафтовидобувні платформи біля берегів Криму у Чорному морі. Можете розповісти, як ви повернули ці вишки під контроль України? Як виконували це бойове завдання?
Оскільки у медіа теж є інформація, що один із ваших бійців на позивний «Конан» випав за борт під час операції, і 14 годин потім провів у відкритому морі. Але ваші колеги повернулися за ним і врятували.
– В Чорному морі навіть якщо температура повітря тепла, вітер сильний, людина – мокра: пронизує. І там замерзаєш, там потрібно бути гарно вдягнутим… Були гідрокостюми для плавання з аквалангом.
Вишка – це передусім був закритий простір. Короткі дистанції…Із собою брали автоматичну короткоствольну зброю. Брали з собою, звичайно, і протизенітні засоби, бо там дуже багато літаків літає. Ну, і керовані ракети з собою були, гранатомети.
Ми потрапили у шторм, у нас аж човен занурився у воду напевно відсотків на 60-т. Кулеметник, який стояв на носі човна із кулеметом – із головою зайшов під воду. І це була не хвиля, а такі там сильні шторми.
Та з допомогою вищих сил і шкіпера – у нас не було втрат.
Ми вийшли, сказати, «сухими з води», не скажу, що трішки мокрими, але цілими і здоровими.
– На «Вишках Бойка», за інформацією у низці медіа, російські гелікоптери приземлялися за потреби?
– Там є площадки вертолітні, є навіть відео, де їх спецназ ФСБ РФ відпрацьовував.
Я не веду облік убитих противників, не веду облік захопленого майна, це не моя компетенція. (посміхається – ред.)
У відкритих джерелах було вказано, що (підрозділи ГУР МОУ – ред.) захопили (на «Вишках Бойка» – ред. ) РЛС «НЄВА-Б» і некеровані авіаційні ракети з трюму.
«НЄВА-Б» – РЛС, радіолокаційний комплекс. Наскільки я розумію, він там контролював все узбережжя.
– Тобто, рух суден у Чорному морі загалом, і російських?
– Загалом. Вони втратили цю можливість.
[…] Працює навіть з надмалими цілями, може виявити зокрема плавця поблизу, – дані з сайту виробника
– Наскільки я розумію з ваших слів про цю операцію, то українську військову розвідку не прикривала авіація, при цьому у небі над Чорним морем було повно російської авіації?
– Ми розуміємо, куди ми йдемо. Так, якби було прикриття зі сторони авіації, було б набагато краще. Простіше, зручніше, безпечніше.
– На початку інтерв’ю я не без причини розповів про вашу цивільну спеціальність, що ви – штурман. Доклали руку до планування цих операцій ГУР МОУ в Чорному морі?
– Так, докладав. У нас таких немає, що говорять просто, щоб говорити.
Тобто розумна ініціатива у нас вітається. Одна голова добре, а коли їх багато, то можна зробити краще. Я готував своїх людей, ми плавали, багато плавали. На човнах. Не можу вам розголошувати цю інформацію.
Взагалі плавання входить у комплекс нашої підготовки, зокрема плавання із зав’язаними руками та ногами. Плавання в уніформі, у штурмових черевиках. Вони набираються водою, тягнуть вниз. Так само одяг стає мокрим, сковує рухи.
Людина мусить з себе зняти бронежилет, щоб можна було виплисти. Такі тренування також у нас проводяться.
Знаєте, напевне, найзворушливіший момент, який у мене був за всю службу – це порятунок побратима «Конана». Я тоді прийшов з моря раніше. Ми ж ходимо без телефонів своїх особистих. Коли прийшов, я отримав інформацію, що «Конан» випав за борт. Відкрите море… Знаючи, що це таке, скільки кілометрів від берега, які там хвилі… Я скажу чесно, думав: шансів немає (на порятунок «Конана», який 14 годин був у відкритому морі сам – ред.)
Я був вже втомлений, тож ліг спати, прокинувся і дізнаюся, що він живий!
Я для себе зробив урок – ніколи не потрібно здаватися.
Наш командир все зробив для того, щоб його («Конана» – ред.) знайшли.
А це дуже важко – знайти людину у відкритому морі. Дуже. Практично нереально.
– І наостанок. З якими видами російських військ ви найчастіше зустрічаєтесь на передовій? І які враження вони на вас справляють, у сенсі підготовки, моральної стійкості?
– Що я за них можу сказати? На «вишки Бойка» вони не висадилися. Знали, що ми там є, але не висадилися. Їм було простіше нас розстрілювати літачками, було простіше нас безпілотниками бомбити.
Розумієте, тут таке питання, якщо на те пішло – офіцерська честь…
Як офіцер може вбивати цивільне населення, як вони робили: Ірпінь, Буча, Бородянка? Про що ми можемо говорити після таких ситуацій? Якщо людина йде свідомо вбивати, ґвалтувати мирне населення? Офіцерська честь – де вона?
– Перемога України для вас коли настане в цій війні?
– Ми вже перемогли. Ще на початку. Вони ж сюди не зайшли. Ми у Києві розмовляємо – люди живуть цивільним життям. Хіба не у цьому перемога?
А тимчасово окуповані території… Будемо все робити для її звільнення.
Автор: Тарас Левченко
Джерело: Радіо Свобода