ООН стверджує, що організацію не пустили до місця теракту. А Червоний хрест не виконав зобов’язань з обліку українських оборонців “Азовсталі”, які здалися в полон.
За кілька тижнів виповниться рік від часу теракту в Оленівці. Журналісти видання ТЕКСТИ поговорили з Марією Алєксєєвич, дружиною полоненого військовослужбовця полку “Азов” і представницею спільноти “Родин Оленівки”.
Нагадаємо, у ніч з 28 на 29 липня 2022 року російські окупанти в селищі Молодіжному Оленівської селищної ради вчинили теракт — здійснили масове вбивство українських військовополонених — захисників “Азовсталі”. Від вибухів на території колишньої виправної колонії, де утримували українських полонених, загинули понад 50 осіб, а також більш ніж 130 було поранено.
Будівля, в якій перебували українські полонені. Фото з української Вікіпедії
Без можливості спілкування
Марія отримала диплом практичного психолога, але працювала в ІТ-сфері. Хоча зізнається, що після повномасштабного вторгнення не має достатньо сил, щоб займатися програмуванням. Чоловік Марії Сергій також навчався на практичного психолога у Хмельницьку, мріяв піти на магістратуру. Сергій є бійцем полку “Азов”, у серпні йому має виповнитися 29 років. Марія вже понад рік перебуває без зв’язку зі своїм чоловіком.
Марія Алєксєєвич: Ми одружилися, коли Сергій уже був у Маріуполі в оточенні. Він мені освідчився, й ми дистанційно одружилися торік 27 квітня. Звичайно, ми тоді обговорювали якісь плани, але зараз основне — його повернення. Один його день народження вже минув у полоні, хотілося б, щоб принаймні цього року він зустрів його вдома.
Відколи він потрапив у полон, у нас не було можливості спілкуватися. Усе, що я про нього знаю, — це те, що почула з розповідей інших людей. Якщо ми візьмемо Женевську конвенцію поводження з військовополоненими, то вони мають право писати листи своїм рідним раз на місяць, але в Росії цього ніхто не дотримується.
Сергій Алєксєєвич
Загалом порушено дуже багато норм Женевської конвенції, й те, що там відбулося, мали б кваліфікувати як воєнний злочин, здійснений російською стороною. Якось я вирішила спробувати написала чоловікові листа — ану ж дійде, — але сьогодні впевнена, що він його не отримав. Зі спілкування зі звільненими полоненими знаю, що більшість азовців тримають окремо від інших полонених, умови їх утримання значно жорсткіші.
Щодо місця утримання чоловіка, то в мене є лише здогади, але точної інформації немає. Зі слів побратима мого чоловіка, якого звільнили, Сергій опинився в Оленівці одразу після наказу про здачу в полон 16 травня. Потім після теракту в Оленівці його було поранено, й місяць він провів у донецькій лікарні. Це вже його друге поранення, перше він отримав ще в Маріуполі під час боїв. Після лікарні його знову повернули в Оленівку, де він перебував до кінця вересня. А вже після того тих, хто залишався в Оленівці, почали вивозити групами переважно в Росію. Тому я підозрюю, що мій чоловік також у Росії.
На жаль, бійців “Азову” дуже неохоче обмінюють, і навіть у тих, кого звільнили, вкрай мало інформації про інших, бо їх здебільшого утримують у тюремних камерах по кілька людей і вони не бачать інших полонених. До речі, це ще одне порушення норм Женевської конвенції, згідно з якою військовополонених мають утримувати в спеціально створених для них таборах.
ООН і Червоний хрест
Одразу після цього злочину ООН, Міжнародний комітет Червоного Хреста та влада України говорили, що цей теракт потрібно розслідувати й покарати винних. Що міжнародні організації отримають доступ до поранених і нададуть медичну допомогу. Мені особисто це говорили представники Червоного Хреста.
Звичайно, всі родичі постраждалих в Оленівці вірили, що такий кричущий випадок порушення норм Женевської конвенції не залишиться без уваги, що про це точно не мовчатимуть. Ми також дуже сподівалися, що всіх постраждалих у результаті теракту повернуть додому в рамках обміну буквально за перший місяць після теракту.
Але все це не пішло далі слів. Через місяць уже буде рік від часу теракту, а ми й досі не знаємо всіх людей, які були в тому бараці на момент теракту. До речі, це теж пряме порушення норм Женевської конвенції, за якою всіх військовополонених мають облікувати й офіційно підтвердити, що вони в полоні.
Представники ООН мали б отримати доступ до поранених, усіх, хто вижив після теракту в Оленівці, а також до місця здійснення теракту. Ми зустрічалися і з представниками ООН в Україні, і з Женеви, вони казали, що впродовж кількох місяців намагалися отримати доступ до колонії в Оленівці.
ЧИНОВНИКАМ ООН ДОСТУПУ ДО МІСЦЯ ВИБУХУ НЕ НАДАЛИ, І ЦЕ СТАЛО АРГУМЕНТОМ ПРИПИНИТИ РОЗСЛІДУВАННЯ
Доступу їм не надали, і це нібито стало аргументом припинити розслідування. Водночас очільник ООН Гутерреш заявив, що їм не надали гарантій безпеки, коли вони планували поїхати на місце злочину. Інших аргументів, чому було припинено це розслідування, ми не почули.
Остання розмова з представниками ООН в Україні відбулася десь три тижні тому. Ми запитували, як усе ж можна відновити розслідування теракту в Оленівці. Нам сказали, що найімовірніше, це може відбуватися вже після деокупації — тоді експерти матимуть змогу приїхати на місце злочину й оглянути його. Нам також пообіцяли надати контакти людини, яка була в тій місії, що мала розслідувати злочини, тож поки що чекаємо на ці контакти.
Щодо Червоного Хреста. Після теракту в Оленівці я їм щодня писала й дзвонила впродовж кількох місяців, щоб вони відвідали поранених у теракті. Вони мені телефонували й запевняли, що намагатимуться отримати доступ, нададуть медичну допомогу пораненим і складуть офіційні списки всіх, хто був у бараці на момент вибуху.
Але, на жаль, цього всього не відбулося. У нас з ними була зустріч кілька місяців тому, вони повідомили, що намагаються отримати доступ, але його їм не дають і все. А зараз, таке враження, що вони й не намагаються його здобути.
На жаль, у перший день виходу наших бійців з “Азовсталі” їхні особи не було підтверджено Червоним Хрестом. Нагадаю, Червоний Хрест мав бути присутнім у всі дні, коли наші бійці виходили з “Азовсталі”: зібрати їхні особисті дані та скласти повні списки полонених. 16 травня почали виходити перші бійці — вийшло, здається, 211 людей. Але Міжнародний комітет Червоного Хреста приїхав лише 17 травня, тобто один день їх не було.
Я це питання уточнювала в наших представників влади, зокрема в Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Головного управління розвідки, і мені відповіли, що про дату цього виходу домовлялися російська й українська сторони. У самому Червоному Хресті нам казали, що першого дня їх ніхто не запросив.
ЧЕРВОНИЙ ХРЕСТ МАВ БУТИ ПРИСУТНІМ, КОЛИ БІЙЦІ ВИХОДИЛИ З “АЗОВСТАЛІ”, ТА МАВ СКЛАСТИ ПОВНІ СПИСКИ ПОЛОНЕНИХ. АЛЕ В ПЕРШИЙ ДЕНЬ ВОНИ НЕ ПРИЇХАЛИ
Кілька місяців тому Червоний Хрест оприлюднив інформацію, що здобув доступ до деяких колоній і військовополонених. Але цю інформацію вони не розголошують на загал, а працюють конфіденційно. Якби, наприклад, вони відвідали мого чоловіка й він заповнив би їхню анкету, то лише особисто мене сповістили б, що вони його бачили й де саме бачили.
Українське розслідування теж стоїть
Щодо української сторони, то ми намагалися й далі намагаємося зрозуміти, як розслідують теракт саме в Україні. Ми знаємо, що цим займається Генеральна прокуратура, а також слідчі СБУ. Кого ще залучено — невідомо.
Але на сьогодні цей теракт не визнали в Україні терактом, тобто немає такого офіційного висновку. Хоча тіла загиблих повернули в Україну ще торік у жовтні. А це 54 тіла. У полоні залишаються ще приблизно 130 уцілілих у цьому теракті.
Рідні загиблих, чиї тіла повернули, очікували на аналізи ДНК-експертизи ще з осені минулого року. Відповідно, тіла загиблих не ховали. І лише нещодавно більшість таки отримала результати аналізів. Тому саме зараз відбуваються поховання.
Списки загиблих у Оленівці, які можна знайти у відкритих джерелах, опублікувало Міністерство оборони Росії. Тобто це не списки якоїсь міжнародної організації чи української сторони. І в цих списках є неточності.
Я спілкуюся з дуже багатьма рідними і знаю, що в списку загиблих є двоє людей, які поранені, але живі. Так само в оприлюдненому Росією списку поранених, мабуть, п’ять людей загинуло. Як розповідав один зі звільнених, деякі полонені просто стекли кров’ю, бо росіяни не надавали їм медичної допомоги після теракту. Вони ще 5—7 год чекали, щоб їх відвезли до лікарні, а росіяни цього просто не робили.
Полонені українські лікарі намагалися надати якусь допомогу, але не мали чим це зробити. Тому, на жаль, кількість загиблих може бути більшою, ніж в оприлюдненому Росією списку. Але остаточної цифри, скільки осіб загинуло в цьому теракті, ми не маємо.
Сплановане вбивство
Єдине, що ми знаємо, — це що за день до теракту 193 людей відвели в барак. Це був навіть не барак, а ангар, перероблений за кілька днів під житловий барак. Усіх завели за списками.
Що це за списки — не зрозуміло, їх доносили кілька разів, і кілька разів хлопців дозабирали й відводили у цей барак. Усе це робили за день до вибуху.
Те, що це сплановане вбивство, ми впевнені на сто відсотків. Також Генеральна прокуратура України заявляла, що, зважаючи на фото й відео, було використано якусь термобаричну зброю, це точно не український обстріл Хаймарсами, як стверджують росіяни.
Плюс після теракту ГУР опублікувало запис розмови росіян, які говорили про планування цього теракту. Тобто загалом докази для того, щоб розслідувати цей теракт, є.
Марія Алєксєєвич
Треба також говорити про те, що люди помирають у полоні. Була інформація про смерть бійця КОРДУ в Донецькому СІЗО, росіяни заявили, що він помер нібито від менінгіту. Ще один морпіх помер з незрозумілої причини в січні. Це відбувається або тому, що їх там закатовують, або що в них немає належних умов утримання й медичної допомоги.
Треба усвідомити, що всім, хто був у цьому бараці, й далі загрожує небезпека. Їх треба якомога швидше обміняти. Бо в росіян незрозуміло що в голові, незрозуміло чому саме цих людей перевели у цей барак і що з ними планують робити далі.
З моменту теракту повернули лише 15 людей, які тоді вижили. Одразу після події був дуже широкий розголос, усі казали, що необхідно знайти і притягнути до відповідальності організаторів і виконавців цього злочину, але десь через два місяці це все закінчилося.
Більш ніж пів року не було взагалі жодної інформації. Про це ніхто не говорив — ні міжнародні організації, ні українські дипломати. Тому ми почали цю тему й далі порушувати. Необхідно продовжити розслідування й на українському, й міжнародному рівнях, треба постійно говорити на всіх рівнях про повернення українських бійців, які постраждали під час цього теракту. Ми не маємо права про них забути.
Автор: Андрій Гарасим
Джерело: ТЕКСТИ