Після незаконних “референдумів” на новоокупованих територіях України стали формувати регіональні представництва органів російської влади. У тому числі створювати російські суди.
У цьому матеріалі видання ZMINA виявляє, як і з кого сформували “суддівські” органи російські загарбники в окупованій частині Запорізької області, а також наскільки компетентні та неупереджені нові “судді”.
Неповне покриття
На відміну від Херсонщини федеральний закон щодо створення російських судів у Запорізькій області якось непомітно обійшов своєю юрисдикцією території, які не вдалося окупувати російським військовим. Так, у законі немає Запорізького міського суду, а також суду, дія якого поширювалась би на територію Гуляйпільської, Новомиколаївської чи Вільнянської громад. Російські суди “обласного” рівня розмістилися в Мелітополі.
Крім того, не вдалося знайти у відкритому доступі інформації про діяльність окупаційного Енергодарського міського суду або призначення туди суддів. Бази російських юридичних осіб також не містять відомостей про таку організацію.
Аналогічні результати дає і пошук такої юридичної особи, як Пологівський міжрайонний суд, хоча відомо щонайменше про одного суддю, який формально входить до складу цього органу. Можливо, це якось пов’язано з тим, що лінія бойового зіткнення проходить всього за 14 кілометрів від міста.
У розташованій ще ближче до фронту Василівці теж немає юридичних реквізитів і майже через рік після “узаконення” продовжують шукати співробітників.
Нижньогородський анклав
Показово, що у складі повноцінних судів переважають судді з Нижньогородської області. В “обласному суді” з 28 встановлених “суддів” половина є вихідцями з Волго-В’ятського регіону Росії. Майже в таких самих пропорціях представлений і суддівський корпус найбільшого з міжрайонних “судів” – Мелітопольського – 6 нижньогородців із 14 суддів.
А у “гарнізонному суді” Запорізької області своя атмосфера. Голова суду Расул Алієв розпочинав кар’єру військового судді у Грозному та Дагестані, потім перейшов до Підмосков’я та змінив його на окуповану територію. Більшість інших “суддів” – теж прибули з сонячного півдня Росії: заступник голови Ідріс Ісраїлов — Ростовська область, рядові судді – Ставропольський край та Північна Осетія. Після чеченських воєн це саме ті регіони, де військову юстицію складно чимось здивувати.
Кримські “переселенці” та зрадники
Зустрічаються серед новоспечених запорізьких “суддів” і кримчани. Зокрема, до “обласного суду” перейшла заступниця голови “Нижньогірського районного суду” Вікторія Білякова, яку в Україні підозрюють у державній зраді і яка причетна до переслідувань двох кримчан за їхню проукраїнську позицію.
Тут також працює і відновлена з відставки “суддя” “Ленінського районного суду Севастополя” Ганна Гуло, оголошена українською прокуратурою у розшук. До своєї відставки на півострові Гуло винесла щонайменше чотири вироки за ухилення кримчан від призову до російської армії. При цьому сам призов, згідно з міжнародним правом, є частиною воєнного злочину, який Росія чинить у Криму як країна-окупант. Відновлення на посаді Гуло далося нелегко – якийсь час їй довелося жити та ночувати у кабінеті “обласного суду” задля набуття статусу.
Умовно до “кримських” можна віднести й саратовського суддю Олексія Козирєва, який з моменту окупації Криму та до призначення в Запорізьку область майже дев’ять років був “суддею” “Верховного суду Республіки Крим”. За цей час він здобув собі гучну славу одіозного заангажованого “судді”, зокрема завдяки старанним спробам вислужитися перед ФСБ у політично мотивованих кримінальних справах на півострові.
Так, наприклад, під час процесу проти заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Нарімана Джеляла та братів Ахтемових, цей служитель Феміди постійно підказував свідкам, які давали “не ті свідчення”, втручався у допит свідків і кілька разів отримував зауваження за недоречну іронію.
Сімейний прокурорсько-судовий підряд
З двох призначених “суддів” Василівського міжрайонного суду на себе звертає особливу увагу “суддя” з популярним прізвищем Петренко. І справа не в самому прізвищі, а в тому, що її повні дані ідентичні відомостям із декларації НАЗК Марини Олегівни Петренко, яка у 2021 році працювала прокурором Василівського відділу Енергодарської міської прокуратури Запорізької області. Ще з декларації випливає, що ця співробітниця у звітний період одружилася з Петренком Вадимом Олександровичем і спільно з ним купила будинок у Мелітополі.
Площа будинку, дата придбання та місцезнаходження у Мелітополі повністю збігається з декларацією НАЗК про суттєву зміну у майновому положенні прокурора Василівської окружної прокуратури Петренка Вадима Олександровича. Однак найпримітніше, що людина з такими даними у вересні 2023 року призначена “суддею” до окупаційного “Мелітопольського міжрайонного суду”.
Кар’єрний трамплін
Від волго-в’ятських суддів, і тим більше колаборантів із Криму та Запорізької області навряд чи можна очікувати емпатії до українців з окупованих територій, особливо підозрюваних у проукраїнських настроях. Однак цікавим є й питання про професійний рівень цих “суддів”.
В “обласному суді” лише 6 суддів перейшли із судів такого ж рівня, включаючи згаданого Козирєва з Криму та “суддю” Валентину Максименко з “Верховного суду ДНР”, ще 16 “суддів” перейшли з районних та міських судів, тобто із підвищенням статусу. А п’ятеро “суддів” цього утворення здійснили неймовірний кар’єрний стрибок, перейшовши одразу з позицій мирових суддів, які розглядають хуліганства та крадіжки, до суддів області з повноваженнями з розгляду тяжких та особливо тяжких злочинів.
Тим часом у “районних судах” Запорізької області все має ще яскравіший вигляд. У “Василівському міжрайонному суді” жодна з двох наявних суддів раніше не мала досвіду роботи як суддя.
У Бердянську роботу “суду” очолює “суддя” Сергій Валяєв, який здобув у рідній Білгородській області репутацію слухняного виконавця волі голови облсуду в схемах з кидання пайовиків різних будівельних проєктів. А в підпорядкуванні у нього новоспечені “судді” – українська адвокатка Ілона Новак та помічник судді Ельдар Абуков. Обоє із нульовим стажем суддівської роботи.
У “Мелітопольському суді” з 14 суддів лише Ігор Харченко до цього мав статус судді районного суду у станиці Ленінградській Краснодарського краю. Ще шестеро раніше були мировими суддями, включаючи Олександра Лучкова з Литкаріного Московської області. Судячи з відгуків, ця людина схильна звертатися до учасників процесу на “ти” та хамити, а також приймати рішення з ознаками корупційної співпраці.
Друга половина “суддівського корпусу” в Мелітополі – це вчорашні помічники суддів, експрокурори та адвокат Світлана Анашкіна. Остання запевнила кваліфікаційну комісію, що припинила статус українського адвоката, проте Національна асоціація адвокатів України про це нічого не знає – на її сайті Анашкіна залишається чинним українським адвокатом.
Чи вплине цей обман на становище Анашкіної у російській судовій системі, невідомо. Але те, що її дії будуть кваліфіковані українськими правоохоронними органами як державна зрада, – це факт. Для Анашкіної та інших колаборантів така діяльність – тяжкий злочин.
Що ж до всіляких вихідців із російської глибинки, то питання їхнього переслідування з боку української влади залежатиме від ступеня участі у воєнних злочинах проти цивільного населення. З урахуванням масштабу репресій проти цивільних осіб на окупованій частині Запорізької області розраховувати на те, що “судові процеси” залишаться без належної уваги, цим суддям явно не варто.
Автор: Артем Гірєєв
Джерело: ZMINA