“З вечора я їх ховав, а зранку воскрешав. Найстрашніше – це невідомість. Я чекав хоч якоїсь вісточки і не знав чи живі вони” – розповідає Іван про своїх дітей і дружину. Чоловік майже 2 місяці провів у російському полоні у Бердянську. Проводячи з Іваном “бесіди”, окупанти постійно погрожували, що доберуться і до родини.
Йому вдалося вижити і вивезти рідних з окупованої території. Тепер Іван розповідає свою історію виданню Bihus.Info.
Окупований Бердянськ: катування і побиття
Курортне місто Бердянськ, що на узбережжі Азовського моря, стало одним з перших окупованих в Запорізькій області. 26 лютого колона російської техніки зайшла на колишній аеродром, цього ж дня був зруйнований міст в Бердянському районі і почалися обстріли.
Через два дні, 28 лютого, Запорізька обласна військова адміністрація повідомила, що Бердянськ окуповано. Росіяни зайняли будівлю виконкому та нацполіції. Місцеві почали виходити на проукраїнські мітинги.
На той момент було відомо про загибель однієї цивільної особи, трохи згодом же з’явилося повідомлення про те, що окупантами був убитий ще один цивільний – через відмову віддати телефон.
Вже 1 березня в місто зайшла росгвардія. На той момент тут вже з’явилися проблеми з ліками, продуктами та товарами першої необхідності. Бердянці продовжували збиратися на мітингах, але людей почали затримувати та арештовувати.
Разом з цим, Бердянськ став важливою евакуаційною точкою для маріупольців, яким вдалося виїхати і які прямували до Запоріжжя. Люди виїжджали без нічого, тож їм була вкрай необхідна допомога. Іван був одним з тих, хто допомагав і годувати маріупольців, і шукати їм прихисток.
“В багатьох бердянців вдома жили сім’ї з Маріуполя, наша не виключення. Ми надали прихисток одній сім’ї, волонтерили і допомагали. Людям було реально нічого було їсти” – розповідає чоловік.
У місті облаштували центр допомоги маріупольцям. Бердянці, які самі перебували в окупації, допомагали чим могли. За словами Івана, це не дуже подобалося росіянам і тим, кого вони призначили керувати містом.
Чоловік каже, що спершу були погрози і вимоги припинити будь-які неузгоджені з окупаційною владою дії. Потім же на Івана донесли, а його ім’я та приватні дані з’явилися в одному з телеграм-каналів, де чоловіка назвали тим, хто заважає російським порядкам. Вже за декілька днів до чоловіка “завітали” люди в формі. Візит закінчився затриманням. У “візитерах” Іван впізнав колишніх співробітників місцевої поліції.
“В один з днів, коли я приїхав на роботу, мене вже чекала так звана міліція, близько 7 чоловік в формі. На мене одягли кайданки і затримали. Відразу ж виписали протокол на обшук вдома. Озброєні люди поїхали до мене додому, провели обшук. А мене тим часом привезли у відділок міліції, після чого передали федеральній службі безпеки російської федерації” – пригадує чоловік.
Івана доставили до комендатури і посадили в камеру, де він провів близько двох тижнів – термін, необхідний для визначення статусу особи, від якого залежить подальше місце утримання полоненого. Таких місць, за словами місцевих мешканців, у Бердянську щонайменше чотири: комендатура, колишня митниця, бази на косі і 77-ма виправна колонія, призначена для “особливо небезпечних”. Туди і потрапив Іван, якому окупанти закидали заклики до протистояння російським військовим, просування націоналізму і спроби захоплення влади.
“Кожен полонений проходить через “бесіди”. “Бесіди” – це катування, а допит – це допит. На кожному з таких я мовчав. Тоді мене перевели до 77-її колонії, в карцер. Там приблизно 13 камер, в них тримають військових, поліцейських, прокурорів. Тут мною почали займатися ФСБ. За весь час допитів було не так багато, а от “бесіди” проводили через день. Тобто, якщо з тобою сьогодні провели “бесіду”, то наступного дня тебе не чіпають. І так по колу. Так відбувається з усіма, хто там є ув’язненим. Якщо ти військовий, то тебе там дуже сильно катують, поки не зламають” – розповідає Іван.
За словами чоловіка, саме до військових тут ставляться найгірше, їх не лише катують, але й принижують морально. Військові ж жінки зазнають сексуального насилля.
В одному з в’язнів Іван впізнав і колишнього нардепа Сергія Валентирова, якого окупанти затримали ще в квітні. Ніякої інформації про його долю досі не було.
Іван провів в полоні майже 2 місяці, під час яких пройшов через 27 “бесід” від ФСБ та міліції. Каже, що найбільше боявся за родину, бо кожного разу йому погрожували розправитися з рідними, ніякої інформації про яких чоловік, звісно ж, не отримував. Зараз і Іван, і його родина перебувають вже у відносній безпеці.
Наприкінці червня Бердянська міська рада опублікувала інструкцію для тих, чиї рідні потрапили у полон. Станом на середину травня, за повідомленням ЗОВА, в області таких було 116 осіб, але нині ця цифра може бути суттєво більшою – Бердянська міськрада регулярно публікує дописи про нові викрадення цивільних. Так, 18 травня повідомили про викрадення чемпіона України та Світу, заслуженого майстра спорту з пауерліфтингу Сергія Певнева.
За словами Івана, на час його перебування у полоні, тільки на території колонії утримували понад 40 осіб. Деякі з ув’язнених перебувають там вже не перший місяць.
Автор: Вероніка Хорольська; Bihus.Info.