Український офіцер, ротний, учасник АТО та ООС, герой України Дмитро Чавалах – один із тих військових, хто намагався зупинити російську армію на Херсонщині в перші дні широкомасштабного вторгнення РФ в Україну. Під час тих подій він отримав важке поранення, але зміг вивести з оточення своїх побратимів.
Кілька місяців херсонська сімʼя переховувала чоловіка в окупованому військовими РФ місті. Детальніше про все це – в інтервʼю проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
Дмитро родом не з Херсону, каже, що вперше побував там у 2019 році – після випуску з військової академії. Він був призначений командиром взводу та направлений у свою частину, яка на той момент на Олешківських пісках проходила злагодження.
– Там я вперше познайомився з частиною і з самим Херсоном. У 2019 році мені запам’ятався найбільше клімат. Там дуже спекотно. І запам’ятався сам полігон, ця пустеля, ці дюни, можна сказати, це для мене було таке здивування, що у нас є така місцевість. І, звичайно, кавуни. Те, що дійсно було багато, бо я у своєму житті так багато не їв і таких смачних кавунів. Ось це було моє перше знайомство з Херсоном. І в принципі вже в лютому 2022 року, коли ми приїхали на полігон. Це був другий раз у Херсоні.
«Команда на озброєння»
Саме з військових навчань Дмитро згадує про торішні події.
– У нас на той момент було дуже багато таких, скажімо, маневрів. Ми дуже багато займалися, польовий вишкіл. Коли проводилися маневри з технікою, я був там присутній, і мені як командиру постійно треба було спостерігати за цим. Так вийшло, що я трішки прихворів. У мене було запалення гайморових пазух. Гайморит, одним словом, і він був настільки сильний, що я не міг його терпіти. Мені дали направлення в Одесу у військовий шпиталь.
За словами Дмитра, перед від’їздом на лікування він отримав команду на отримання зброї і боєприпасів, треба було озброювати військових.
– І це затягнулося десь до 2-ї години ночі. Поки всі зарядилися, поки всі спорядилися, треба було перевірити, чи техніка заправлена. І виходить така ситуація, що тільки близько другої ночі я ліг і заснув.
Прокинувся десь близько 4-ї ранку. Я навіть точно не можу сказати, від чого, чи від вибухів, тривоги, почала техніка заводитись. Після того, як я вибіг на вулицю, мені повідомили, що щось почалось.
Дмитро згадує, що спочатку більшість думала, що це своєрідна провокація. До моменту, поки не почали прилітати ракети.
– Там від нас недалеко були локаторщики, стояли й ППО. По них почало дуже сильно прилітати, сильні такі вибухи були, й після цього вже стало зрозуміло, що щось почалось. Я зателефонував до свого товариша, який перебував у Києві. Він мені сказав: «Так, почалось. Дуже багато колон з різних напрямків просувається через кордон». І вже після цього я зрозумів, що щось буде, але на той момент я ще просто собі не міг уявити, наскільки велика армада буде рухатись в нашому напрямку».
«Просто так маршем по Україні не пройдуть»
Зʼявлялася інформація про рух армії РФ в різних напрямках, в тому числі в бік Києва, почалися важкі бої на Донецькому та Луганському напрямках, згадує військовий.
– В мене тоді було розуміння картини, що почалася повномасштабна війна. Але потім почали приходити фото і відео перших знищених колон (російських – ред.), перших полонених російських, і тоді така думка була: «Ми можемо їх бити». В нас це виходить, не просто так вони маршем пройдуться і на цьому все закінчиться. І тоді вже в мене така тверда думка була, що потрібно боротися.
Були визначені рубежі, де ми мали закріпитися, але після того, як ми потрапили під авіаційний удар, було ухвалене рішення відкотитися назад, бо на той момент нераціонально було там тримати оборону. Ми вже відтягнулися до Антонівського мосту, і там вже було зрозуміло, що ми потрапили в оточення маленьке. Мені поступила команда пробиватися через міст і, дякувати Богу, у нас вийшло, ми все ж змогли пробити цей міст і вийти з оточення.
«Думав, що не виживу»
Під час цього бою і прориву з оточення Дмитро Чавалах отримав важке поранення. Але, попри це, він продовжував давати команди по радіостанції для порятунку українських бійців.
– Поранення я отримав вже після того, як ми прорвали міст. Ми перейшли на інший берег і там десь до 10-15 хв, я точно не скажу, бо в той момент такий плин часу був незрозумілий, за моїми підрахунками, це було десь 10-15 хв, ми перезарядилися і поступила команда по радіостанції, що у нас готується друга колона, яка також має прориватися через міст, і нам треба було її прикрити. І в момент висування вже до Антонівського мосту, виходить, там спуск такий, і от в момент висування до цього мосту потрапили під снайперський вогонь – і там вже я й отримав поранення.
Дмитро після отримання поранення думав, що не виживе.
– Найперше в момент поранення я думав, що я не виживу. І в цей момент була така думка, що в перший день повномасштабної війни загинути й не знати, який результат і що взагалі буде. Ну, знаєте, так мало довелося, як кажуть, зробити. Але потім відключився і таких думок більше не було.
«Постійно втрачав свідомість»
Пораненого Чавалаха бійці тероборони доправили в херсонську лікарню. Що відбувалося дорогою до лікарні, Дмитро не пам’ятає, бо постійно втрачав свідомість.
Мене відмітили як критичного. Одразу ж завантажили мене в автомобіль і завезли в лікарню
– Спочатку я пам’ятаю, що нас завезли в якийсь завод, якась така ніби промзона. Нас завезли в підвал, там в підвалі нас оглянули і відсортували – критичних і тих, кому одразу на місці можуть надати допомогу. Мене відмітили як критичного. Одразу ж завантажили мене в автомобіль і завезли в лікарню. Я пам’ятаю тільки момент завантаження в автомобіль і пам’ятаю, як мене з автомобіля вже завантажували на каталку, підіймали в хірургію. Ще я запам’ятав хірурга в масці й ось цю лампу, яка над операційним столом, і все.
За словами військового, він прийшов до тями в лікарні 26 лютого. Дмитро зізнається, що в той момент не розумів, що сталося і де він перебуває.
– Коли я вже прийшов до тями, то в палаті був лікар і медсестра. І тоді вже я почав до них говорити. Мені сказали, що сталося, що мене врятували, що все добре, буду жити. Після того я дуже сильно хотів жити.
Батальйон Чавалаха не мав точної інформації про його стан та перебіг подій у лікарні. Через поранення, складну операцію та відсутність телефону Дмитро не виходив на звʼязок з побратимами та рідними кілька днів. Через всі ці обставини почали думати, що він загинув.
– Потім я попросив телефон, добре, що я згадав номер телефону мами. Лікар набрав маму, сказав, що зі мною все добре. Десь близько 3-5 днів я був у цій палаті. Після чого мене перевели в післяопераційну палату велику, там нас було багато.
– Я в багатьох закладах лікувався, проходив лікування, але чомусь ця лікарня (лікарня ім. Лучанського – ред.) в Херсоні – це для мене, знаєте, як еталон стало. По-перше, ставлення персоналу. Там була велика кількість людей, і жодна людина, навіть знаючи, що ми військові, не проговорилася. Це, що стосується конспірації. А інше – це те, що люди з дому приносили речі, одяг, все, що попросиш, вони усе діставали, купували. При цьому там навіть багато було ситуацій, коли хлопцям лікарі купували цигарки, і вони пробували повернути за них кошти, на що лікарі відмовлялися. А потім буквально через пів години між собою лікарі розмовляли, що є проблеми з продуктами, з цигарками. Тобто таких лікарів нам не вистачає і більше б таких.
«Окупанти шукали в лікарні військових ЗСУ»
Згодом в лікарню, де перебував Чавалах, почали приходити російські військові, які вже окупували Херсон. В один з таких приїздів вони почали перевірку документів у закладі.
– Перевіряти, чи є у нас військові ось в лікарні там. Після цього вони суто по документах пройшлись, відповідно, в документах ніде не було зазначено, що є якісь військові, й вони поїхали. Та вдруге вони вже ходили, перевіряли по палатах. Вони починали з першого поверху і по верхні. Відповідно, коли вони вже приїхали й почали перевіряти другий поверх, я зрозумів, що рано чи пізно дійде і до нашого поверху, і це буде велика проблема.
– Після цього я вже почав шукати шляхи, як можна з лікарні…, та взагалі, куди можна подітися. Дуже багато лікарів пропонували мені забрати до себе і там у них переховуватися.
Двомісячна конспірація
Чавалах пробув майже місяць у лікарні, а потім його прихистила херсонська родина, в якої він прожив майже 2 місяці.
– Найважче – це було просто розуміння того, що якщо зараз от прийдуть (окупанти – ред.), то я нічого не зможу зробити. От найбільше це мене психологічно давило, що я беззахисний. Тобто, що я взагалі нічого не зможу зробити й постояти за себе.
За словами Дмитра, дружина херсонця, в якого він переховувався, змогла виїхати з дитиною з окупації раніше.
– А цей чоловік, він залишився зі мною. Але після того, як мене евакуювали, він також виїхав. Тобто вони вже не в Херсоні.
Дмитра в травні вдалося евакуювати на підконтрольну владі України територію, де він продовжив лікування. Подробиць цієї операції військовий не розкриває – шлях з окупації тривав півтори доби.
Повернутися зараз на фронт Дмитро не може через наслідки поранення. Він впевнений, що ця війна закінчиться перемогою України.
– Я розумію, що ті, хто зараз на передовій, – це найкращі сини нашої країни. А на рахунок того, куди рухається ця війна, то я сподіваюся, що до знищення Росії.
2 березня 2022 року президент України Володимир Зеленський підписав указ про присвоєння звання Героя України Дмитру Чавалаху з врученням ордена «Золота зірка». Нагороду український офіцер отримав через дев’ять місяців з рук президента.
Автор: Юлія Щетина
Джерело: Радіо Свобода