Можна було б назвати цей допис «анатомія зради». Але через бурлескно-травестійне вживання пари «зрада—перемога» воно більше стосувалося б взаємного сичання в тераріумі начебто однодумців.
Не так страшні московські воші, як українські гниди.
Авторство цього вислову приписують Симонові Петлюрі, хоча прямих підтверджень цього немає. Головний Отаман незадовго до загибелі справді написав у 1925 році невеличкий публіцистичний твір «Московська воша», побудований як діалог між двома українськими дядьками, Семеном та Лавріном. Вони погнали коней у нічне, стриножили, запалили люльки, і зав’язалася між ними розмова. Але таких слів там нема.
Як воно часто буває в житті, слова такого наче й нема, а явище — є. Тому наша розмова спирається на явища очевидні, хоч і маловтішні. А чим неприємніше явище, тим менше хочеться його помічати. Бо в явищ є не тільки причини, а й імена та прізвища.
Можна було б назвати цей допис «анатомія зради». Але через бурлескно-травестійне вживання пари «зрада—перемога» воно більше стосувалося б взаємного сичання в тераріумі начебто однодумців.
Окрім того, є чітке правове визначення терміну «державна зрада», з відповідною статтею в Кримінальному кодексі України та деталізацією правових наслідків. Далебі, ми щодня читаємо публічні звіти Служби безпеки України про затримання осіб, котрим, при беззаперечній доказовій базі, пред’явлено відповідні підозри і звинувачення.
Тому одразу дисклеймер — тут не буде про «корисних ідіотів» з міжпартійного опаришництва (це все в стадії буйного розквітання) і про юридичні аспекти національної безпеки. Наприклад, про саботажників. Слово таке є, явище є, а статті в КК нема. Дуже хочеться, але я всіх закликаю триматися в рамках того, в чому ви компетентні або хоча б щось реально тямите.
Пам’ятаєте (якщо пам’ятаєте), які полемічні списи ламалися стосовно того, як нам правильно «говорити з Донбасом» (опціонально сюди включалася й Луганщина)? Як нас примиряли зусібіч і воші, і гниди. Я пам’ятаю, як один із високопосадовців намагався вже після 2014 року нав’язати наратив (запхнутий через меркельських німців) «ефективне управління» замість «окупація». І коли це не пролізло, кричав — ви не розумієте, як вони нас шантажують; якщо ми цього не приймемо, нам не дадуть (і далі йшов перелік гуманітарки).
Ну менше з тим. Я виніс мем-фразу в епіграф, бо як колишній біолог пам’ятаю, що гниди — це яйця вошей. Гнид вишукували, вичісували, давили і всяке таке інше. Дехто каже, що навіть романтичне стрибання над великим багаттям на Івана Купала мало суто санітарне призначення перед отим всим, із чим пов’язують купальську ніч.
Тобто тифозна воша для людей початку ХХ століття — це пряма загроза смерті. А гнида — таке. В теперішньому SWOT-аналізі потрапила б у графу «ризики». Щоправда, можна і в Олімпійський комітет спробувати.
Я вжив слово «негідники», бо «гнида» лишилося просто лайливим словом. Котре препарувати, якщо ви не фахівець із нелітаючих комах, практичного сенсу немає. А ось у слові «негідник» є компонент «гідності», і тут можна подивитися уважніше.
Розпад Радянського Союзу, в його українському подієвому сегменті, чим далі в часі, тим більше обростає різним псевдоісторичним бур’яном, який чергова правляча партія вульгарно розмальовує під кетяги червоної калини завбільшки з кримський виноград.
Ейфорія від того, що держава нарешті сталася, відсунула за лаштунки огидні політичні домовленості з комуністичною більшістю в Раді, одурення населення і приватизацію (читай — велике крадівництво) всіх пострадянських ресурсів, технологічно замкнених на російське виробництво та споживацький сегмент, політичну лоботомію національної пам’яті через окомсомолення національної ідеї.
Національна ідея дісталася українцям у вигляді зовсім різних, подеколи взаємовиключних історичних конструктів. Це як би вам дали жменю дюймових болтів і метричних гайок. З вигляду наче підходить, але скрутити докупи — ніяк не лізе. Можна, патріотично співаючи, перебирати ту жменю у надії, що щось-таки й підійде. Добра була забава для громадських організацій на тридцять років. І руки зайняті, і владі не шкодить.
Відчуття гідності взагалі ніяк не можна насадити згори. Це справа суто родинних традицій, у випадку якщо вони збереглися. Все це «національно-патріотичне виховання» у кращому разі може підтвердити тези, засвоєні за родинним столом. У гіршому й масовому — перефарбований постсовок, єдина мета якого — «пташечка» в зарплатній відомості політичних аніматорів, колишніх парторгів та суспільствознавців. Про деградацію системи освіти, шкільної і вище (коли кожен педінститут чомусь став університетом), — тут, як кажуть, або добре, або нічого.
Державі насправді не дуже вигідно сприяти розвитку відчуття особистої гідності громадян. Громадянин чи громадянка починають ставити незручні запитання і не розуміють, коли їм кажуть «не лізь, це не твоє діло». Відчуття гідності — це не просто самоповага, а наявність законних претензій на матеріальні й нематеріальні блага. Це, забігаючи трохи наперед, і є філософією боротьби громадянського суспільства з корупцією.
Гідність не тотожна репутації як сумі заслуг. Це внутрішня шляхетність, що зобов’язує до статусу рівного партнерства громадянина з державою, а не холопства, хоч як би воно називалося.
Можна було б сказати, що державна політика за кілька десятиліть у цій сфері зазнала повного краху, якби держава цим справді займалася.
Нудні й нещирі бубоніння вчорашніх комуняк про необхідність патріотизму (щоб витіснити з інфопростору саму думку про можливий націоналізм) не могли витримати конкуренції з систематичним підкупом масового виборця як дієвішим інструментом формування побутової моралі.
За невеликими винятками, на 2014 рік ми отримали безідейне суспільство, удекороване відфільтрованим фольклором та історичними міфами. Це як серпанкове парео на пляжі: все загалом очевидно, але формально ж наче й одяг.
Що сприяє завошивленню? Відсутність елементарної особистої гігієни, включно з контактом із носіями паразитів. Про імітацію інфогігієни я сказав вище, а контакти з паразитоносцями просто набули характеру політико-економічної оргії.
Росія в її комуністично-більшовицькій іпостасі не вторглася до нас у 2014 році. Вона звідси нікуди й не йшла. Воші СРСР потроху здихали, але відкладали яйця вже у вигляді українських гнид. Які мали всі можливості рости та плодитися в максимально сприятливому для негідників політичному мікрокліматі.
Нижче я пропоную приблизну класифікацію наслідків цього явища. Всяка систематизація має свої рівні деталізації, тому звертаю вашу увагу на те, що пропонується опис лише самої несучої конструкції, кістяка, на якому тримається багато що, в тому числі й деякі внутрішні органи.
Вертикальна вісь — це перелік базових принципів вербування. Гроші, ідеологія, компромат, самолюбство.
З грішми тут досить великий діапазон: від гігантських багатолітніх корупційних прибутків усередині України і щедрого фінансування через західні фонди-«прокладки» — до обіцянки дрібної одноразової виплати за фото «прильоту». Жадібність як риса характеру — завжди безмежна, тому нею легко маніпулювати, показуючи уявні межі.
З ідеологією трохи складніше. Воно не зовсім ідеологія, якщо ми, наприклад, візьмемо до уваги православний фашизм, неомарксизм російського розливу, різні конспірології в шизофренічних версіях, включно з новітнім сектантством «з людським обличчям».
Тут важлива персональна зачіпка за якусь стару вавку в голові з обіцянкою новому втаємниченому або повернутому (в усіх сенсах слова) «блудному» синові чи доньці негайно її загоїти. Також важливо, щоб на вершечку цієї конструкції була якась мемоподібна воша, яка може при контакті насадити далі своїх інформаційних гнид.
Компромат — це те, що конкретна людина особисто для себе таким вважає. Саме інформування про вчинки й події без оцінки оточення об’єкта впливу не має жодного сенсу. Тому старі компромати не дуже працюють, бо час їхньої критичної ваги вже минув. А ось нові, спеціально створені при «сприятливих» умовах такими самими, — це так, це працюватиме. Головне тут — роздмухати кошмар потенційних наслідків оприлюднення.
Ну й самолюбство, воно ж — егоїзм і марнославство. Відчуття хронічної недооціненості, яке, наприклад, передалося з батьками — начальниками часів совка. Які не хотіли й не планували жити в новій державі України, а десятиліттями чекали, поки вона розпадеться, як їм обіцяли друзі-кацапи.
Вісь по горизонталі — це перелік психологічних домінант, що визначають поведінку негідників.
Першу категорію я назвав «опущеними», не маючи на увазі кримінальний сленг, хоча щось у тому є. Це люди, які вважають, що Україна їх незаслужено опустила на дно бюрократичної ієрархії без шансів піднятися. Через мову спілкування, місце народження/навчання, батьків, політичні погляди тощо. Для них зрадницькі дії — це джекпот, можливість швидкого реваншу за всі приниження, які вони собі вигадали.
Аферисти — це такі психопати, в яких занижений інстинкт самозбереження. Ба навіть гострота ризику додає їм сенсу життя. Дарма що життя вони теж легко втрачають, як ми бачимо на прикладі деяких колаборантів. Вони хочуть випередити інших колаборантів у майбутньому кар’єрному просуванні і беруться за таке, від чого загалом хочеться помити руки.
Невігласи — вони просто невігласи, але зі схильністю до ускладнень свого дуже невибагливого когнітивного простору. Це глядачі російської пропаганди, а найбільш просунуті з них — ще й знавці російської Вікіпедії.
Боягузи. Страх не є чимось винятковим для людини, просто одні бояться й однак роблять правильно, а інші бояться і зраджують. Передбачаючи пацифістський лемент, коли різні «амнесті» після деокупації почнуть захищати колаборантів у сфері освіти, культури та соціалки, кажучи, що «їх змусили», скромно нагадаю, що більшість однак не здалася й не зрадила. Тобто в даному випадку страх є самовиправданням такої особистої поведінки, для якої передумови вже були.
Користуючись цією системою координат і відкритими джерелами, включно з журналістськими розслідуваннями, ви легко зможете розмістити того чи іншого персонажа чи персонажку на перетині двох факторів — зовнішнього впливу і особистої гнидності.
Класифікатор українських гнид
| самолюбство | ||||
| компромат | ||||
| ідеологія | ||||
| гроші | ||||
| опущені | аферисти | невігласи | боягузи |
Жодного пафосного висновку тут не буде. Тільки повна багаторазова санобробка всього суспільства. Але пам’ятайте: гниди так міцно прикріплюються до волосся чи одягу, що зняти їх вручну або вичесати буває дуже складно, і вони ж значно стійкіші проти інсектицидів, ніж дорослі воші.
Автор: соціальний психолог; ZN.ua