Днями росіяни повідомили, що нібито відбили 48% території, яку взяли під контроль Сили оборони в Курській області. Щоденний OSINT-аналіз також давав досить суперечливі висновки про реальний стан справ нашого угруповання «Сіверськ» на території Курської області в останні кілька тижнів.
З 10 жовтня противник активізував так звану «контртерористичну операцію» (КТО) в Курській області: звільняти Кореневський, Глушковський і Суджанський райони він кинув зосереджений до того часу на Курщині високомобільний компонент — десант і морську піхоту.
Одразу посипалися повідомлення, що противник узяв Любимівку, Зелений Шлях, Новоіванівку, Товстий Луг, прорвався до Суджі, що веде бої в районі Свердликового. Ясна річ, усіх наших «оточили». Декого — разів по три. Слід думати — для надійності. Особливо багато наоточували в районі Ольгівки — від півтора до двох тисяч українських бійців. Такий поворот змусив стежити за регіоном уважніше. У виданні Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій розповідає, що відбувається.
Прорив до Суджі: ФСБ, яка керує КТО, 12 жовтня відправила 155-ту бригаду морпіхів з Тихого океану штурмувати село Зелений Шлях і пробитися на південний схід, у бік Свердликового та Лебедівки. Раніше Сили оборони пояснили все цій бригаді під Павлівкою та Вугледаром: вона двічі відновлювала боєздатність — 2,4 тис. лише вбитими в тих боях, зараз цю «елітну» частину комплектують колишніми з/к.
Не зважили у штабі КТО на гарну пам’ять українців. А Сили оборони дуже добре закарбували собі, як матрос цієї бригади в районі КПП «Колотилівка» насадив на кіл відірвану вибухом голову українського солдата й розмахував нею, сиплючи прокльони ЗСУ. У відповідь артилерія ОТУВ «Сіверськ» дуже жорстко насипала 155-й.
Наступного дня, 13 жовтня, рятувати залишки тихоокеанців кинули два десантні полки — 51-й 106-ї ПДД і 56-й 7-ї ДШД. Коли забуксували й ці, то прориватися до Суджі вже посилали всіх, хто був під руками штабу КТО. Чітко дотримуючись правила «бий своїх, щоб чужі боялися», штаб КТО завдав вогневих і авіаційних ударів по селах Свердликово й Лебедівка. Наших там не було.
Обох сіл тепер також немає, але воно не сильно заважає перекидати через ці руїни підкріплення нашим у Зеленому Шляху й Любимівці. Що це було — незрозуміло. У штабі «Сіверська» почухали потилиці, відповіді не знайшли і продовжили війну, відбивши атаки ворога й зачистивши Зелений Шлях, Новоіванівку та Любимівку.
Під Любимівкою наші знову знайшли 155-ту бригаду, котру дуже сильно не люблять, і насипали їй ще з арти, дронів і, щоб біглося швидше, провели потужну контратаку у фланг. Усе, що залишилося від морської піхоти Владивостока, відповзло до Снагості. За оцінкою російської сторони — «втрати важкі». Тобто вмерли майже всі, справної техніки немає. Якщо ці навіжені зникнуть з інфополя на кілька місяців, то оцінка про черговий, третій за цю війну, розгром бригади правильна.
«Оточення ЗСУ в Ольгівці»: досить динамічна обстановка, коли ворог не лише атакував у лоб, але й маневрував, шукав слабкі місця в обороні, проте все закінчилося тим, що наші відступили в ліс, перегрупувалися і вломили вже атакуючим, звільнивши два села навколо Ольгівки і створивши таку тактичну обстановку, яка днями може рішуче змінити весь ландшафт у районі Ольгівка — Кореневе.
Щоб у читачів не склалося хибне враження про ситуацію в Курській області, зауважимо, що для ОТУВ «Сіверськ» бої були важкими, логістика має певні проблеми, але вчасно перекинуті з України війська дозволили відбити наступ противника й не лише втримати ситуацію, але й створити передумови для подальших дій. Тут штабним нашого ОТУВ жирний плюсик, на пару кроків уперед думають, молодці.
Після боїв можна спокійно аналізувати їх перебіг. Зрозуміло, що побитою бригадою та трьома полками одночасно вибити українські підрозділи з Кореневського району та прорватися в Суджанський для противника ще на старті здавалося досить сумнівним походом. Максимум — відтіснити наших з Ольгівки, та й то в Суджанський район. Ворог висипав на наші позиції та свої, російські населені пункти величезну кількість бомб і снарядів, дотримуючись традицій сорокових років минулого століття. І раптом боєприпасів стало не вистачати…
Ще один плюсик — усім, хто планував і бив по арсеналах і складах боєприпасів противника протягом останнього місяця. У противника реальний брак боєкомплекту. І ситуація з боєприпасами в російського угруповання «Курськ» погіршується щоденно. А ОТУВ «Сіверськ» завдало ударів і по районах зосередження бойової техніки, знищивши до 40 танків і 80 ББМ. Силами старшого начальника, слід думати. Словом, завдяки старшому начальнику ворог втратив 25 % танків і 30 % ББМ УВ «Курськ».
![Знищена колона росіян в Курській області [Жовтень 2024]](https://i.ytimg.com/vi/G868M9LybkU/hqdefault.jpg)
Ще варто подякувати російським фортифікаторам і тим, хто вдавав, що обороняв збудовану ними на цих теренах лінію, яка півколом прикриває майже весь Суджанський район. Нашим вона дісталася в цілком прийнятному стані, її використовують за призначенням, але є один нюанс — не в ту сторону, куди будували. Ці позиції обладнали за 12–17 км від держкордону не в чистому полі, як під Льговом і Курськом, а як учив генерал Маннергейм — у лісах.
Укріплення бетонні, прикриті від повітряного спостерігача деревами й надійними перекриттями з армованого бетону. Позиції мають мережу підземних переходів, завдяки яким можна швидко маневрувати силами й засобами з ділянки на ділянку, не підставляючись під fpv й артилерію противника. Росіяни навіть встигли завезти снаряди, мінометні міни, кулемети й боєкомплект до них, протипіхотні та протитанкові міни, амуніцію та продовольство. Уся ця краса дісталася ОТУВ «Сіверськ» на початку серпня й дуже доречно, адже тоді наша логістика кульгала на обидві ноги.
Але то ще не кінець курських фортифікаційних приколів: у штабі КТО про цю лінію… забули. І військовим, навіть високого рангу, не повідомили, що така лінія оборони є і що її успішно втратили в серпні разом з усіма запасами й тепер доведеться штурмувати.
Нічого подібного українські фортифікатори ще не збудували на жодному напрямку. Таких позицій, за оцінками бійців «Сіверська», не було ніде, навіть у «фортеці Бахмут». Є що змалювати, що слід обладнувати. Чи вже почали? Щось не чутно.
Висновки з усіх цих подій такі: ворог має чисельну перевагу в живій силі, але реалізувати її не може. Брак ресурсів у противника відмірює йому 10–14 днів активних боїв, після чого посадить ворога в оборону. Або доведеться смикати війська з неактивних ділянок фронту й тягнути в Курську область, щоб прозвітувати про щось на Новий рік Путіну, котрий бажає собі під ялиночку повернути Курську область.
ОТУВ «Сіверськ» — красунчики, але в Глушковському районі поки що не всі завдання виконані. За два місяці боїв наші відступили з рубежу Кореневе — Снагость — Вікторівка на рубіж Ольгівка — Любимівка — Веселівка, тобто на чотири-вісім кілометрів. Зважаючи на логістичні проблеми, потребу поповнити війська людьми й ресурсами, наявність вигідного оборонного рубежу, необхідність забезпечити ППО військ ОТУВ, настання осінньої сльоти, слід очікувати, що й наші перейдуть до оборони.
Пат?
Так, поява у складі нашого угруповання трьох бригад ТрО — поганий сигнал. Не треба скакати по тих самих граблях, дорогі штабні друзі.