Незабаром сотні тисяч українських чоловіків можуть опинитись у ситуації, єдиним виходом із якої буде служба в російській армії на війні проти власної країни.
У квітні російські загарбники розпочали військовий призов в окупованій частині Запорізької області. Про це повідомив голова Запорізької обласної військової адміністрації Іван Федоров. Раніше до армії російських загарбників забирали мешканців окупованого Криму, який Росія вважає своїм із 2014 року. Натомість в окупованих у 2014—2015 роках частинах Донецької і Луганської області людей мобілізували до місцевих незаконних збройних формувань — «народної міліції». Журналісти видання ҐРУНТ зʼясували, якими методами відбувалась мобілізація на окупованих територіях, і що зараз загрожує українським чоловікам, які там мешкають.
Володимира Фролова забрали 22 лютого 2022 року, за день до його двадцять сьомого дня народження, разом з усіма іншими чоловіками-працівниками музичної школи в окупованій частині Донеччини. У жовтні того ж року його важко поранило в ногу у Миловому на Херсонщині, під Бериславом.
Родичі розповідають, що до примусової мобілізації у Фролова була третя група інвалідності; після поранення його здоров’я сильно погіршилося. Протягом наступних 16 місяців Фролов лікувався у кількох російських лікарнях, остання з них — у Ростові. Ночував на орендованій квартирі, переміщувався на милицях.
Протягом року Фролова намагалися повернути на війну, розповідають родичі; у вересні 2023 року на нього завели кримінальну справу за «самовільне залишення частини». У січні 2024 року його схопили біля дому дорогою з лікарні і відвезли у Донецьк у місце, яке в місцевих телеграм-каналах називають «концтабором» для тих, хто відмовляються воювати, на території колишньої шахти.
Там Фролова, за словами родичів, катували, примушуючи підписати військовий контракт, але він відмовлявся. 10 квітня його відправили на штурм Красногорівки біля зруйнованої Мар’їнки. Він ще зміг зателефонувати дружині і попрощатися. Протягом майже двох тижнів дружина і мати нічого не знали про його подальшу долю, шукали. 22 квітня стало відомо про його загибель. Датою назвали 15 квітня. Сім’я стверджує, що пораненого Фролова просто кинули помирати.
Велика «могилізація»
Володимир Фролов — один з, імовірно, кількох десятків тисяч чоловіків, яких переслідували або переслідують як дезертирів у Росії і на окупованих нею територіях України; є навіть інформація, що когось, хто дійсно спромоглися втекти, викрадали у Вірменії — одному з головних напрямків російської воєнної міграції, — щоб примусово повернути служити.
Про випадок Фролова стало відомо завдяки сміливості і непримиренності дружини і матері, які, після невдалих звернень до всіх можливих російських інстанцій зробили його публічним через антивоєнні російські телеграм-канали і незалежні російські медіа.
В донецьких пабліках циркулює pdf-файл із 2828 іменами донецьких і луганських «СОЧ» — людей, яких звинувачують у «самовольном оставлении части», себто дезертирстві. Майже всі випадки «СОЧ» у ньому датовані січнем-липнем 2023 року; є ще лише кілька дат кінця 2022-го. Тобто файл мали закінчити складати у серпні 2023 року; відтоді, ймовірно, на Луганщині і Донеччині з’явилися ще десятки, якщо не сотні тих, хто намагалися або намагаються попрощатися зі зброєю.
«Пішов у червні 23, російського паспорту немає, воєнніка власне теж. Воєннік ДНР на руках, у ньому сказано, що зброю здав ще у 22 році. Контрактів не укладав ні з НМ («народною міліцією», – ҐРУНТ) ДНР, ні з ЗС РФ. Як примусити їх відчепитися?» – типовий пост в одному з донецьких чатів, присвячених, як жартують у цьому середовищі, «могилізації».
Дезертири, принаймні на Донеччині і Луганщині, — це переважно ті, кого примусово мобілізували у лютому 2022 року. Це не обов’язково люди, які підтримують Україну або не підтримують війну Росії проти України. Це все люди, які не хочуть, а часто і не можуть воювати. Таких, імовірно, російському командуванню найменше шкода, бо вони не тільки не мотивовані, навіть грошима — тобто ненадійні, — але й непідготовлені. Вони одноразові.
Нещодавно телеграм-канали поширили відеозвернення 69 військовополонених донеччан і луганчан до керівництва Росії. Ці люди казали, що перебувають у полоні вже рік або два, і просили про обмін: «За час нашого перебування у полоні ми провели більше тисячі російських військовополонених, які пробули у полоні не більше одного місяця-двох, а то і менше. …Ми теж хочемо повернутися до своїх сімей і дітей, тому що ми також є громадянами Російської Федерації і російськими солдатами, яких засудили за захист інтересів народу Донбасу і захист російського духу».
За міжнародним правом ці чоловіки, якщо їх мобілізували силоміць, вважаються не злочинцями, а жертвами воєнного злочину: примусової мобілізації цивільних на окупованих територіях. Але в Україні таких засуджують до 10-15 років ув’язнення: прокурори і судді не вірять, що вони не могли втекти.
Обережно: двері закриваються
Мобілізація на окупованих у 2014—15 роках територіях України весь цей час відбувалася навіть поза російським законодавством. В Україні і у міжнародній правозахисній спільноті на це звертали мало уваги, як і на інші проблеми мешканців окупованих територій. Найвпливовіші світові лідери говорили про «сепаратистський конфлікт» і «інтереси російського населення Донбасу». Багато місцевих чоловіків із 2014 року служили у місцевих «народних міліціях» якщо не через переконання, то заради мізерного заробітку, бо війна і окупація повільно знищували рештки місцевої промисловості. Тож, окрім «ополчення», заробити було ніде.
На початку 2022 року, перед повномасштабним вторгненням Росії в Україну, і після нього, чоловіків на територіях, окупованих у 2014—2015 роках, забирали масово: з цехів, кабінетів, аудиторій, вулиць. Потім припинили; декого демобілізували, бо на окупованих територіях стало просто нікому підтримувати житлово-комунальну сферу і те, що ще залишалося від промислового виробництва. Наприклад, стала відчутною нестача водіїв громадського транспорту.
Ситуація була іншою в Криму і на територіях, окупованих у 2022 році. У першому випадку мобілізували — і то не так масово — до російської армії, а не невизнаних збройних формувань, бо Росія проголосила Крим своїм регіоном відразу після захоплення. У другому випадку масова мобілізація взагалі не відбувалася. Поки що.
Як і Крим, Росія проголосила у 2022 році території своїми невдовзі після захоплення, але її офіційним структурам, імовірно, потрібно більше часу, щоб розгорнутися в такому великому масштабі. Можливо, у найвищому керівництві Росії також побоюються нових справ у міжнародних судах і навіть більшого міжнародного резонансу від них, ніж від справи про викрадення десятків тисяч українських дітей.
Тож мобілізації на Херсонщині і Запоріжжі намагаються надати більш легального вигляду, заохочуючи і примушуючи місцеве населення отримувати російські паспорти. Але паспортизація все одно затягується.
Росія оголосила своїми «суб’єктами федерації» Луганську, Донецьку, Запорізьку і Херсонську області України восени 2022 року. Після того на окупованій території Донеччини і Луганщини почалася реорганізація військових структур, які склалися там за вісім років, зокрема, розформування «республіканських» військових частин і створення нових на їхній основі. Окуповані території Херсонщини, Запоріжжя, Донеччини і Луганщини у березні «офіційно» включили до російського Південного військового округу: доти луганські і донецькі підрозділи рахувалися просто прикріпленими до нього.
Хвиля переслідування і примусової відправки на фронт «дезертирів» у 2023—24 роках — це, очевидно, відчайдушна спроба нових чи нових-старих командирів подолати брак живої сили. Деякі чоловіки, які рахувалися за цими частинами, скористалися реорганізацією як одним із приводів повернутися додому. Але не для всіх ця правова сіра зона виявилася корисною. Наприклад, деякі поранені стали скаржитися, що не можуть отримати від Росії допомогу в реабілітації: на свої звернення отримують відповіді, що на час служби і поранення вони в російській армії не служили.
Багато, якщо не переважна більшість, силоміць мобілізованих луганчан і донеччан, як Володимир Фролов, навіть не підписували контракту з російським міністерством оборони. Вони також не рахувалися мобілізованими, бо йшлося про варварську мобілізацію так званих «республік», а не про офіційний процес мобілізації в Росії.
Зараз Росія впорядковує цю сферу й переходить до наступних етапів. На окупованих територіях починається і масовий військовий призов, і відкрита мобілізація до російської армії. Вже зараз там тиснуть на чоловіків призовного віку, щоб ті стали на військовий облік. Ухилянтів, щоправда, карають тільки штрафами.
Граничний вік призову на строкову службу у Росії підняли з 27 років до 30. З кінця осені 2024 року там планують запровадити єдиний реєстр військового обліку. Повістки стануть електронними, розсилатися будуть автоматично через портал державних послуг, із яким інтегрують реєстр і в якому на той час, імовірно, вже будуть зареєстровані всі або майже всі мешканці окупованої частини України.
З появою єдиної електронної бази військовозобов’язані чоловіки, яким прийшла повістка, більше не зможуть легально перетнути державний кордон. Тоді сотні тисяч українських громадян (а незаконне примусове прийняття російського громадянства не змінює того факту, що це — громадяни України) опиняться в пастці, єдиним виходом із якої може виявитись служба в російській армії на війні проти власної країни.
Авторка: Юлія Абібок
Джерело: ҐРУНТ