Що відбувалося на Запоріжжі у перші дні повномасштабного вторгнення, скільки правоохоронців залишилися на окупованій території і чому? Про це і не тільки розповів ветеран АТО, пенсіонер МВС Олександр Панченко. У програмі “Хто з Мірошниченко?” зʼясовували, чи була зброя і можливість захистити території, чому спалювали форму силовиків та яким може бути фінал повномасштабної російсько-української війни.
– Що сталося в Мелітополі?
– Почався обстріл Запорізького аеропорту, Мелітополь залишився взагалі без захисту.
– Закривайте склади, тікайте, виїжджайте — як ухвалювалися рішення?
– Я набрав заступника міністра внутрішніх справ Єніна, далі ми дізналися що зброї вже немає. Можна було цього уникнути і лінія кордону була б у районі Мелітополя. На той час розбити 3-4 машини їхні, вони б розвернулися і пішли в інший бік.
Я Панченко Олександр Володимирович, мешкаю у місті Запоріжжі, ветеран і пенсіонер Міністерства внутрішніх справ України.
– Знаєте, Олександре, дуже багато з повномасштабки історій про те, хто здав Південь, як здали Херсон, але не так багато інформації про те, що сталося із Запорізькою областю. Що сталося в Мелітополі? Що сталося в інших містах Запорізької області і я б дуже хотіла з Вами про це поговорити. Як почалося повномасштабне вторгнення саме там, у Запорізькій області?
– 24 лютого почався обстріл Запорізького аеропорту та станції РЛС, яка контролювала наземні всі служби. Я вийшов на ґанок, побачив, як вибухають на аеродромі ракети, побачив літак російський, який прилетів. Я набрав заступника міністрів внутрішніх справ Єніна, доповів що Запоріжжя обстрілюють. Він мені дав завдання, каже:
“Давай, доповідай мені по всій ситуації по Запорізькій області”. Все. Я приїхав в Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, думав, що зараз буде команда начальника ГУ НП, а він мав зробити це — вскрити сейф, у якому лежить пакет, цей пакет розривається і там написані всі дії, прописані, для військового стану. Начальник ГУ мабуть цей пакет не вскривав, таких пенсіонерів і ветеранів біля будівлі головного управління уже зібралося людей мабуть 40, які хотіли отримати зброю, але так сталося, що надалі ми дізналися, що зброї вже немає. Чого її немає? Пан генерал дав команду вивезти зброю із Запорізької області.
– А коли це сталося? Це сталося ще до початку повномасштабного вторгнення?
– Ні, це сталося в цей день, 24 числа, уже зброї в кімнатах зберігання не було і на складі не було. Потім він дав команду спалити формений одяг особового складу, вивезли на Запоріжсталь, там його спалили. Теж мотивація, я почув цю мотивацію, що ніби російська армія, яка вторглась уже в Приморське, захопила прикордонний загін і там була форма, вони переодягнулися і їхали до наших позицій, ніби.
Далі, на другий день, домовилися, що зброю нам дасть Національна гвардія, там на залишках, на складах було до 10 тисяч автоматів, привезли в головне управління ці автомати і через пана Нестеренка, це Профсоюзи, Віктор Вікторович, почали писати списки і роздавати цю зброю під запис, щоб дійсно, і формувати групи реагування, щоб був командир і його підлеглі, які будуть виконувати якісь завдання — чи патрулювання, чи охорону будівель, адміністрацій. Основне завдання поліції у воєнний час — це організація блокпостів, фільтрація, охорона адміністративних будівель, охорона медичних закладів і тієї інфраструктури, яка може бути уражена ворогом для диверсій.
– Виходить, що коли почалося повномасштабне вторгнення і стало зрозуміло, що росіяни пруть, то хтось дзвонив у Запорізьку область, у поліцію так само і казав — закривайте склади, тікайте, виїжджайте — як ухвалювалися рішення, звідки надходили команди — як ви вважаєте?
– Те, що я бачив, ніяких команд з центру не йшло взагалі, я сам попросив Єніна щоб він зібрав начальників головних управлінь по селектору і дав їм команду, щоб вони для себе прийняли рішення і виступили на телебаченні й заспокоїли громадян і особовий склад, щоб була така вказівка, що все добре, починаємо організовувати оборону, вигружаємо особовий склад, щоб якось особовий склад відреагував на команду керівника, щоб бачили, що є хто ними командує.
А взагалі вийшло так, що на той час начальник ГУ НП дає команду — план “Фортеця” — це охорона адмінбудівель, це для мирного життя, коли якісь незрозумілі забастовки чи ще щось, а для воєнного стану він не підходить, ми ж бачили, як росіяни заходять. Вони просто об’їжджали і далі їхали. Потім він дає команду всю цю зброю забрати в особового складу, запечатати і здати в склад. Здали в склад, запечатали і на цьому все закінчилося.
Людям не дали команду на вихід із тих регіонів, де вони перебували, не вивести зброю, нічого. Деякі начальники відділів поліції не знали що їм робити — дзвонили, питали — “Нам виходить, не виходить, що нам робити?”. Нами була організована група в месенджерах, росіяни вимкнули інтернет і ми почали робити в месенджерах у Телеграмі, у Вайбері і Вотсапі, зробили такі меседжі, щоб люди наші, поліцейські, могли передавати нам інформацію про переміщення особового складу російської армії, техніки і всього, що там було. А хлопці і дівчата були підписані під своїми якимись позивними — Медвідь, Коса, Заєць.
Нащо, з одного боку, я теж не можу зрозуміти, пан сказав генерал, що “Хорош уже там оцей звіринець, пишіть фамилия, имя, отчество, посада, звання”. Через деякий час наших співробітників уже співробітники ФСБ російської федерації почали затримувати за ці всі передачі інформації, на цьому передача інформації закінчилась практично.
Також була команда заховати техніку, а це на Запорізькій області залишилося на тому боці 300 автомобілів, це Mitsubishi Outlander, це Duster – нові автомобілі, які поліція отримала. Ця автотехніка теж була захована особовим складом, який залишився на тому боці, якому не дали команду на вихід, а на третій день хотіли оголосити, що це зрадники поліції, зрадники народу України.
– А без наказу вони не могли вивезти ці автомобілі?
– Їм треба було дати наказ, їм ніхто не давав наказ.
– Самі, без наказу, вони не могли?
– Деякі вивозили.
– А чи були якісь наради до початку повномасштабного вторгнення? Згадайте, тоді дзвонили в усі дзвони і говорили, що буде повномасштабне вторгнення. Я так розумію, що були якісь відрядження, куди приїжджали генерали по областях, розповідали, що треба робити. Чи було це в Запорізькій області?
– Я, на жаль, це не можу сказати, тому що я до моменту наступу російської армії на території України, я не був в головному управлінні національної поліції, я сидів дома і чекав наказу, але коли я проходив співбесіду з паном Клименком, це було в січні, десь в кінці січня, він мені на співбесіді сказав: “Ти готовий, вивести, якщо що, особові справи людей, агентури і секретну документацію з області?” я кажу: “Нема проблем”. “Ти понімаєш, скільки тобі потрібно буде техніки?”, я кажу — “Да скільки б не було, є заводи, є організації, де цю техніку можна взяти”. І тоді він сказав – “Це добре, що ти ідеш, щось скоро намічається і такі бойові люди як ти потрібні державі”. Ну я не надав цьому значення, я не вірив, що це може трапитися і я от відтоді я почав думати, що щось не те в державі.
– І що потім відбувається, в які перші міста заходять росіяни і як поводить себе поліція, яка там залишається, як поводять себе нацгвардійці?
– Росіяни зайшли через Чонгар, проїхали Генічеськ і доїхали до Мелітополя, десь 17-тій годині вони були вже на кільці на в’їзді в місто Мелітополь з боку Криму, там стояли передові частини, танкісти. Вони стали біля кіосків, пили чай, каву, туди приїхав наряд поліції, я особисто з цими хлопцями спілкувався, вони під’їхали туди, запитали — чого ви заїхали? Вони сказали — “Все буде добре, ви головне не лізьте нікуди”.
У місті був хаос, образно говоря. Іван Федоров, я знаю, що зібрав якусь частину поліцейських, дав їх команду щоб вони з місцевими службами комунікували і охороняли громадський порядок від мародерів і охороняли всі критичні – водоканали, газопроводи, всю комунікацію, керівництва не було, чому і залишилося, я так думаю, там дуже багато людей, співробітників – перше, це те, що їм ніхто не дав на відвід з тих регіонів, друге — це те, що не було того керівника, який за собою повів їх, сказав би там, хлопці, давайте, получаємо зброю.
Що таке Мелітополь? Мелітополь – він практично закритий каналами, там треба було на одну дорогу витягнути два трактора з лопатами і вже ніякий танк би туди не заїхав, але цього не було зроблено. Ті танки, які відходили з Чонгара, це були наші танки, морської піхоти, вони заглохли перед Мелітополем. Знову ж таки, той же Іван Федоров з начальником СБУ на той час Максимом поїхали їх зустріли, домовилися з заправниками, що ті заправлять ці танки, заправили ті танки, але танкісти сказали, що в них наказ їхати до Запоріжжя. І Мелітополь залишився взагалі без захисту.
На аеродром була відправлена група поліції, група РПП, я відправив, сказав – подивіться, що там, що є на аеродромі. На аеродромі, де 25 бригада знаходиться авіаційна, там знаходились склади з боєкомплектами і караульне приміщення батальйону, який його охороняв. Все залишилося на місці, особовий склад втік, зброя валялась по всім кроватям, під ліжками, купа автоматів, зенітно-ракетні комплекси “Ігла”, кулемети, все це завантажили в автобус і вивезли на Запоріжжя.
– Гвинтокрили?
– За льотчиків сказав місцевий, що вони ще вночі вилетіли в невідомому напрямку, сіли в літаки, там були траспортні, і вони всі полетіли, нікого на аеродромі не залишилося, і місто Мелітополь залишилося без військових.
– А ви зараз говорите це з осудом в бік військових чи ви розумієте, що вони самі не розуміли, що робити?
– Ні, це не осуд, якби був хтось, хто командував усіма цими людьми і організував цю роботу, то я думаю, цього б не було. На жаль, чому я так можу казати, я декілька раз приймав участь у навчаннях по антитерору – план “Бумеранг”.
На мою думку, якщо б начальник СБУ в Запорізькій області прийняв таке рішення і взяв би на себе відповідальність, він би зібрав штаб АТЦ, в який входять всі силові структури Запорізької області – це Національна поліція, Служба безпеки України, Національна гвардія, Збройні сили України, Міністерство надзвичайних ситуацій, адміністрації, районні адміністрації, обладміністрації, прокурори – тоді б все б можна було врегульовувати як на шахматній доске шашечками керувати, була б доповідь по всіх проходженнях російських військ і можна було б протистояти їм навіть тими силами, які були на той час в Запорізькій області, можна було б уникнути і лінія кордону була б не як зараз по Василівці, Оріховому і Гуляйполю, а вона була б десь в районі Мелітополя.
Але знову ж таки, повертаючись до того, що на той час, коли я вже був в адміністрації і розмовляв з головою адміністрації, з його замами, то начальника СБУ я не бачив, я його побачив через тиждень в Запорізькій області і точно так я бачив співробітників — я їх побачив десь через тиждень Службу безпеки України. Вони з одного боку і правильно, з іншого не правильно — засуджуємо чи не засуджуємо і підтримуємо.
– Як ви вважаєте, чи є одна людина, винна в тому, що сталося як сталося і те, що росіяни зайшли на територію України, змогли так далеко просунутися? Чи можемо ми говорити, що винен хтось один, чи це винна група людей? Це до питання – хто здав південь?
– Я думаю, ні, не в одній людині. Будь-яка людина, яка б зараз сказали чи на той час сказала — “всі уходьте з тої території, зайдуть руські, зустрічайте їх з хлібом-сіллю”. Одна людина може сказати, так, я піду, інша людина скаже — “я буду захищати свою державу”. Третя людина сказала — “Я костями упаду, буду лежати”. Це не із-за цього. Просто, є таке поняття при затримці бандитів – якщо ти перший крикнув – “На підлогу, поліція!”, то якщо один впав — впадуть і всі. Точно так і тут.
Тут відбулася ця піраміди, звенья якої тільки один підрозділ включив задню і пішов — всі підрозділи за ним підуть. Знову ж таки, не було того замполіта, якщо взяти радянський союз — який би крикнув — “За мною!” і все б закінчилося в інший бік. Росіяни теж не були впевнені, що тут буде все добре. Якби на той час розбити 3-4 машини їхні, вони б розвернулися і пішли в інший бік.
За задумом, потім як з міністром розмовляв, що треба для того, щоб захистити місто? Я йому сказав: “Мені потрібні спецпідрозділи, якщо дасте команду пану Лушпієнку, щоб дав мені повне командування і озброєння, яке є на теперішній час, а це кулемети, гранатомети, автомати, то я цю задачу виконаю”. Це три підрозділи чисельність десь 300 людей плюс бійці Альфи, які приїхали, було їх теж чимало і плюс були хороші снайперські пари, що в Корді, що в Альфі.
Ми виставили на всіх будівлях на вході в місто Запоріжжя, виставили опорні пункти і снайперські пари, плюс купа гранатометників. Моє завдання було заблокувати: пустити, дати можливість танктам і техніці зайти на метрів 700 в місто Запоріжжя, потім заблокувати, якщо ми їх блокуємо, то вже ніякий танк, навіть якщо він цілий, не пройде, дороги не буде. Ми це все спланували, я доповів міністру, він сказав — “Все добре, займайтеся”. Сіли, це було дуже добре.
– Про те, що працівники правоохоронних органів лишали міста, про це ми з Вами списувалися, я говорила, що і в Сумах власне таке було, я думаю, що у багатьох містах України. Як ви вважаєте, як тепер зараз вибудувати довіру до правоохоронної системи, якщо в цих маленьких містах люди знають, що їхній начальник, умовно кажучи, чи керівник поліції місцевої, що він десь виїхав, або не відкрив склад, не дав можливість взяти зброю. Як тепер людям взаємоіснувати на одній території? Вони ж всі повернулися зараз на свої робочі місця, мабуть?
– Практично так, деякі звільнилися, а деякі до теперішнього часу працюють, це все рішення має прийняти голова Національної поліції і тих, хто покинув свій особовий склад, і це не тільки керівники нижчої ланки, а це і керівники вищої ланки — є такі начальники головних управлінь, які в свій час — хто вночі виїхав, покинув особовий склад, хтось на три дні виїхав, хтось взагалі виїхав до держави-агресора. На жаль, і такі є.
Я думаю, треба вибирати з тих, які зараз себе проявляють не на фронтах хлопці, а ті, які можуть це робити, тому що у них є способи і методи як людей завести, як повести за собою і кому особовий склад довіряє. Чому я не сказав, що не тих, які воюють – ну воювати можна і добре, а от з людьми спілкуватися і добре, ти спілкуєшся 2-3 в окопі, а якщо в тебе 2-3-4 тисячі особового складу, то там треба трохи більше розуму і більше можливостей для спілкування з людиною і з цих критеріїв підбирати ту особу, яка більш-менш підлягає до цих параметрів.
– Ви зараз слідкуєте за тим, як проводяться розслідування з приводу початку повномасштабного вторгнення? Пам’ятаєте, такі гучні, ми говорили про те, що от, починають розглядати що сталося на півдні, будуть відкриті кримінальні провадження, винні будуть покарані, чому так сталося. Чи тривають зараз ці кримінальні справи, чи є там зараз якісь просування?
– Я не знаю таких справ у суді, в суді ще немає нічого.
– Чи взагалі – колись ми дізнаємося правду – що сталося тоді, на початку?
– Я думаю, ми все дізнаємося, просто треба почекати трохи часу, хоча для мене як для військового можна сказати людині, яка 28 років пропрацювала в правоохоронних органах, можу сказати одне — на мою думку, треба було як в 41-му році, той же Сталін викликав генерала Павлова і за його прорахунки рішення суду – казнили і на цьому закінчилося.
Це моя точка зору, тому що оці слова, що не на часу, давайте пізніше, а не забуваємо — серед нас, ми служимо з людьми, які це все бачили, які це все на собі перенесли. Зразок — ті люди, які залишилися на тій території, якщо взяти Запорізьку область — більше тисячі співробітників поліції. Там пан Клименко зараз розповідає, що цифра інша, але це понад тисячу.
– Вони там працюють у правоохоронній системі?
– Вони там працюють в правоохоронній системі, деякі райвідділи лише евакуювався 1-2 людини, а так весь Приазовський відділ поліції у повному складі працює зараз там.
– На росіян?
– На росіян. Повністю працюють, форму поміняли і далі працюють. Ця вина не тільки на них, на них, так, ми розуміємо, що це колаборанти, вони співпрацюють з росіянами, пішли на співпрацю, а хто дав їм цей толчок, щоб вони там лишилися? Якби на той час пан Клименко як голова Нацполіції дав команду – весь особовий склад евакуювати з території, яку вже починають захоплювати російська федерація, тоді б ці співробітники забрали свої сім’ї і переїхали б в місто Запоріжжя, вивезли з собою зброю і той автотранспорт, який залишили там.
Але цієї команди ніхто не дав. Повиїжджали ті, хто не місцевий. Згідно статистики, залишилося на тій стороні 300 автомобілів і 2,5 тисячі зброї – це два полка штатних для того, щоб вести бій. Берем дівчат, 2000 хлопців, можна було воювати і воювати. Але цього не сталося. І відповідальність лягає на керівників, які не дали команду цим людям вийти, а потім ще, на третій день, пан Лушпієнко дає таку команду начальнику інспекції звільнити всіх з Національної поліції.
Я дзвоню Єніну, кажу: “Ви зрозумійте, за що людей? Команди ніхто не дає, а він вже звільнити їх хоче”. Цей наказ скасували. А так було б іще більше б там залишилося. Наказ на перехід з тієї території десь 15 травня тільки був і люди сиділи там, доповідали Запоріжжю, що я сиджу в кабінеті, поруч сидить російський бородач і я по селекту розмовляю з вами — така ситуація була.
– Як ви нинішній етап війни оцінюєте? От літо цього року, ви яким його бачите? Дехто говорить про те, що воно може бути вирішальним?
– Вбачаю, що у нас буде шанс на те, що ми цього року закінчимо якусь частину війни, а далі будуть перемовини і нам віддадуть всю територію України.
– Як, ви бачите, як це може статися? З чого це почнеться?
– Почнеться з того, що росіяни на теперішній час, мені здається, вони кинули всі резерви, які в них були, все озброєння, яке в них є, по риториці їхнього президента, не буду називати навіть фамілію, він з усіх сторін кричить, що він готовий до перемовин, тому що, як з його слів, він розказує що Україна вже видихається, немає боєприпасів. Це його сторона, а у нього рухне економіка і пенсійний фонд і забезпеченість сімей, і я думаю, що через матеріальні цінності і благи росія уступить нам всі території, віддасть.
– Як же вони тоді своєму населенню пояснять чому припиняється ця “спеціальна операція”?
– Населенню він все це пояснить тим, що в державі росія процвітала корупція, він просто не бачив цього, йому керівники не доповідали, а на сьогодні співробітники фсб в особі пана Бортнікова, який показує щодня по російських ТБ затримання генералів МВД, генералів міністерства оборони, голів адміністрацій регіонів, чиновників різних видів і він все це спише, що ми б могли, але бачите, така ситуація що крали, а я в це не вникав, із-за цього тіпа ми зараз поборемо у себе всю корупцію, а потім вже наведемо порядок в “новоросії”, як він назвав.
Ви ж бачите, на сьогоднішній день пан Балицький вчора чи позавчора написав статтю, що президент росії на днях підпише указ, де буде указано не так, як до цього вони прописали конституцію запорізька, херсонська область увійшла в російську федерацію, а буде вписано як новоросія. Це “новые рожденные территории”, які будуть як протистояння Украине, новая территория, та же Україна, тільки в їхньому баченні. І я думаю, Януковича він привозив для цих цілей, щоб Янукович став на цій території.
– Закрутили. А якщо нам дадуть в тих обсягах, в яких ми просимо, і західну зброю і підтримку, власне, чи бачите ви взагалі якісь передумови для наступну нашого, маю на увазі, і просування нашого по наших же територіях, як це дико не звучить?
– Я бачу одне — на теперішній час західні партнери нам дають зброю, яка технічно в 10-20-30 раз потужніша і точніша, наглядний приклад – щоб розбити опорний пункт росіяни витратять до 12-15 снарядів, щоб ми вразили їхній опорний пункт треба 2-3 снаряди – це точність, це кучність і це відображає ту політику, яку наше керівництво Збройних сил зараз веде.
Зараз також дуже добре розвивається БПЛА-підрозділи, там західні партнери дуже зараз потужно дають літальні апарати ці, це теж пришвидшить процес визволення нашої держави. Ми перебуваємо в обороні, росіяни завжди намагаються на нас наступати з різних боків, через це у них логістика розширюється дуже далеко і скоро вони не зможуть підвозити боєприпаси до лінії фронту, і оце буде переломний період для того, щоб ми пішли в контрнаступ, у них закінчиться чим воювати на передній лінії.
– Ви свого часу контактували з російськими військовими, ви з ними служили, ви з ними воювали, так? Вони зараз хто, ці люди, які прийшли нас вбивати, хто вони?
– До моменту початку війни, це були мої командири, з якими я служив, спілкувався, це були і друзі, по телефону, на цей час я їм сказав, що більше мені не дзвонити, деяким, тому що людина розказує що ми прийшли з миром, а самі вбивають наших людей, я їм сказав – навіщо ви це робите? А він мені сказав – а что ты хотел, это потери, и они предусмотрены любой войной. Для мене це не є… Я став більш гуманним, я став більше людиною, яка вболіває за кожну людину.
– Цікаво, є на тому боці ті люди, які з вами контактують, в росії, маю на увазі, і підтримують вас?
– Так, є такі люди і я дуже вдячний, що був такий час, де ми познайомилися з такими людьми, які нам… Дуже багато людей набрало. Командир моєї роти, вірменин, набрав мене і сказав: “Саш, я с вами, типа я не понимаю, что тут происходит, но держись, семья, все остальное. Я с тобой”. Деякі хлопці набрали теж, типу — “Саш, держитесь, я думаю, скоро это закончиться, все это авантюра, что вы бендеры, что вы фашисты – все это поймут”. Але ось другий рік, ніяк не можуть зрозуміти.
А є такі, дійсно, вони кажуть що вас там кололи не тієї вакциною, що ви там прошиті західними якимись каналами, що ви там всі бендери, що ви там всі фашисти. Я їм навпаки казав – хлопці, та це ви мабуть перепрошиті. Ти був військовим замполітом у мене в частині, а зараз навіть не можеш зрозуміти одного – ми ні на кого не нападали, ми не готувалися ні на кого нападати і як ми могли напасти, якщо в нас не було не зброї, нічого?
– Якщо повернутися до цієї історії, де ви сказали, що, можливо, будуть перемовини і про щось будемо домовлятися — як ви вважаєте — чи всі погодяться в Україні, давайте говорити і про цивільних і про військових, чи всі погодяться на сценарій, що росіяни залишаються там, де залишаються і ми починаємо з ними сідати і про щось говорити?
– Це буде дуже складне питання, тому що ми ж задекларували що на сьогоднішній день Україна в кордонах 1991 року, а це Крим, Донбас і всі регіони, які зараз захоплені, повинні стати українськими. Але можуть таке рішення прийняти, може бути, що воно буде як обоюдне, що Крим до 15 років чи до 20 залишиться нічийним, а потім вже самі люди, які там живуть, приймуть рішення, може на цьому зійдуться. З іншого боку – це теж неправильно.
– Як правильно ми не знаємо?
– Все правильно має бути щоб віддали нам всю територію, але за цю територію… Все може статися, як я казав, доміно — якщо ми дожмем в якомусь етапі і російський солдат зрозуміє, що треба тікати, спрацює той план доміно і вони всі втечуть з території України.
– Я бачу, що ви так оптимістично налаштований, у вас вже такий план продуманий. Ну, подивимося, як воно буде, путін же такий, він зараз говорить насправді одне, а завтра може зовсім інше?
– Я думаю, що він вже сам розуміє, що дуже далеко він зайшов, я пам’ятаю його слова, коли він казав Шойгу:
“Ти понімаєш, скільки мені за день виходить ця війна?” І я думаю, коли він зараз поміняв міністра оборони Шойгу і поставив свою людину і там людина йому щодня доповідає скільки украдено грошей, скільки не постачено боєприпасів, скільки розкрадено на будівлях, скільки не виплачено особовому складу, і він це розуміє, і його завдання одне — показати своєму народу прошитому, що він бореться з корупціонерами і всі його гріхи це в оцих корупціонерах, які до цього довели державу їхню і він хоче завоювати авторитет населення, щоб далі не пішло. Але там теж є свої проблеми. Ми ж всі розуміємо, що росія це…
До прикладу, Україна, в нас 7 великих бізнесменів в державі, таких, які в журналах тиражуються, і ми їх всіх знаємо. А в росії таких дуже багато, в кожному регіоні свій царь, свій бог там. Згідно з цим товариш їхній президент почав декларувати, що як у 1918 році “все для колхоза, все для народа и рабочим – заводы и крестьянам – землю”. На сьогодні це може вплинути на його подальше перебування в державі, тому що він зараз може забирати в них заводи-параходи і їм це не сподобається і у них може бути якийсь там переворот і зміщення влади.
-Давайте про це думати, про переворот і зміщення влади.
– Однак, хто б став на його місце, однак він буде продовжувати цю ганебну історію, але тут сам народ російської федерації сам зрозуміє, що вони зайшли не туди, відповідно до цього у них піде якийсь необоротний процес, що військові підуть з поля бою і плюс наш контрнаступ дасть їм на це…
– Це ви взагалі ідеальний фінал. Я насправді в це не вірю, тому що я думаю, якщо з 2014 року росіяни не зрозуміли, що відбувається, то зараз 24-й рік, я не впевнена, що вони найближчим часом… Но то таке… Нам своє робити. Я вам дуже вдячна за розмову, я вдячна, що ви згадали початок повномасштабного вторгнення і я б дуже хотіла щоб наше з вами наступне інтерв’ю було після якогось розслідування, бо дуже важливо зрозуміти правду – що сталося і зробити висновки.
Автор: Анна Мірошниченко
Джерело: censor.net