Російські загарбники прагнуть хоч якийсь видимий здобути результат до осіннього бездоріжжя й дощів, стояти до морозів під скидами з дронів, ударами FPV та HIMARS у полях біля великої агломерації вони не хочуть.
В ідеалі їм треба зачепитися за неї, програма мінімум — убезпечити фланг під Селидовим і зрізати виступ під Невельським. З падінням Карлівки це, до речі, цілком реальне завдання, пише видання .
Переважно через логістику будь-який виступ у бік противника не дає наступати, побудувати лінії постачання, по яких довбуть дрони й артилерія, є ризик контратак, які загасять темп наступу.
Та й виснаження армії РФ усе помітніше: МТ-ЛБ, Т-55, уже зафіксували штурмові дії на «камазах». Тому вона мусить діяти до того, як розженеться ВПК ЄС і США.
Доїхати до точки, попри втрати, зібратися по підвалах і стрибнути на штурм ключової посадки чи групи будівель. Може скластися враження, що це орди на нескінченній техніці, але воно хибне. 600–1000 осіб у смузі до 20 км завширшки.
Це не три українські фронти у Другій світовій і не північні корейці з людськими хвилями. Просто за підтримки артилерії, дронів, великої кількості чавуну.
Росіяни поспішають — потикаються на фланги біля Вугледара (вранці почався лобовий штурм після невдач), намагаються взяти Водяне, щоб не дати перекинути звідти місцеві тактичні резерви, теж зазнаючи відчутних втрат.
Відчутні — це під три десятки танків і БМП за кілька разів покотом. Батальйонний комплект за кілька сіл.
Але під Покровськом досягають успіхів. Просування біля Гродівки, бої біля Червоного Яру й у передмісті Селидового, рух від Галицинівки до Желанного, аби зрізати виступ.
https://deepstatemap.live/
Декілька тактичних помилок спричинили оперативну кризу на напрямку. При цьому саме під Покровськом банзай-атак з колонами майже немає — епізодичні вкраплення танків через завісу піхоти, штурмові групи, дрони, багато КАБів.
Чому так? Бригади Сил оборони на напрямі теж виснажені: саме звідси перекинули частину сил зупинити випад на Вовчанськ; саме тут виникли проблеми, коли відбувалася ротація в Очеретиному вздовж насипу біля залізниці; тут довелося стримувати супротивника в селах, на рівнині, під вильотами авіації. При цьому ворог нав’язує місця контакту й переважає в усьому на полі бою.
Хороша піхота сточилася: хтось у госпіталі, хтось на відновленні боєздатності, хтось списаний, хтось перевівся, хтось загинув. Її заміна має гіршу мотивацію: багато хто до останнього чекав на оновлення даних, когось жорстко прийняли під магазином чи на ринку. Таким людям важко у ближніх контактних боях зі штурмовиками: терміни підготовки урізали; більша мобілізація не означає більше інструкторів і їхніх компетенцій.
На напрямку в нас розсип батальйонів нових бригад, корпусу резерву другої черги; 117 механізована — це формування 2023 року; 2 бригада НГУ — легка піхота; 47-ма в безперервних боях місяцями ще на момент кризи біля Авдіївського коксохіму; батальон ТрО, в якого міномети — це засоби старшого начальника.
Взаємодія між ними кульгає. Крім того, там усе сильно зав’язано на дрони, а наша РЕБ часто глушить і супротивника, і своїх. Є суто організаційні аспекти, крім «усіх на лопату, копати лінії оборони».
Коли ворог акумулюється для останнього стрибка в контактний бій, потрібні АГС, 60 мм міномети, хороша стрілецька підготовка. Слід припинити брехати самим собі й у звітах нагору і вивчити реальну ситуацію.
Росіяни переважають в авіації в усіх аспектах: літаки ДРЛО, авіаційні штаби, більший наліт на пілота, більша кількість засобів ураження, більша кількість злітно-посадкових смуг у європейській частині.
При цьому вони виробляють літаки, хоч і мають проблеми через санкції та якість імпортозаміщення. А ми змушені чекати на бюджетні засідання, політичні рішення та їхню реалізацію. Навіть отримавши всі F-16 — понад сотню обіцяних, матимемо важку та криваву боротьбу за ініціативу в повітрі.
Не знаю, звідки беруть оці заголовки, що Путін з блідим обличчям біжить до ставка, почувши про F-16? Це зачин, пересадка з бортів часів СРСР з убитим ресурсом, розгортання зсередини назовні, від літаків ППО до носіїв високоточного озброєння й мисливців на метальників бомб.
У нас немає своїх комплектів для перетворення чавуну на кориговані бомби. Було помилкою закрити програму? — Так. Але не факт, що з точністю тих самих російських КАБ ми вийшли б на російські показники за кількістю — можливо, західні вироби, доведені до серії та високої точності 5–7 метрів на десятки кілометрів, зараз для нас кращі.
Бо ресурс радянських літаків і навіть переданого нам парку бортів держав колишнього Варшавського договору далеко не ресурс кількох сотень російських літаків.
А ми, якщо не можемо наздогнати ворога за кількістю ані бомб, ані бортів, повинні зробити їх хірургічним лезом. Самі так не змогли б.
Покровськ стратегічного значення сьогодні вже не має — ворог вийшов до нього на відстань ударів КАБами й артилерійського вогню. Вугільна промисловість? А як вона впливає на тисячі MRAP, сотні танків, 120 літаків, мільйони снарядів з чеської ініціативи, виробництва ЄС і США, які нам продовжують передавати із Заходу? Ніяк.
А на 10–12 САУ «Богдана» на місяць метал знайдеться. Усе одно мільйонів мін і снарядів ми не виробляємо, а на складники до дронів, різне викруткове складання авто, FPV, далекобійні дрони та БЕК сотні тисяч тонн чавуну не знадобляться.
Так, зростання числа біженців. Так, знову перетираються міста, страждають люди, зростає бідність. Але стратегічно початок боїв за місто не вплине на перебіг дій на лінії. Не в найближчому майбутньому.
Темп просування бентежити не повинен. Ту саму Новогродівку 12 днів полірували реактивною артилерією та чавуном перед штурмом, а тоді вона впала за три дні. Надходитимуть нові ескадрильї F-16, готуватимуть бригади, фронт стабілізують і тут.
Втрата F-16? А хтось у світі до нас відбивав масовані атаки дронів (понад сотню штук), надзвукових ракет і балістики (поза сотню штук), використовуючи одночасно ППО, авіацію, мобільні групи й зоопарк із засобів ураження? Над однією з найбільш щільно забудованих і заселених зон у Східній Європі.
Хто має у світі такий досвід, щоб висловлювати нам зауваження та пропозиції? Бог із ним, із зауваженнями — просто навчити. Там не дружній вогонь, там аварія, але все ж.
Під Селидовим противник намагався увірватися на плечах захисників до самого міста, добіг майже до місцевого палацу культури з надією закріпитися там, але закінчився під вогнем касет і дронів. Місто будуть штурмувати і з півночі, і з боку Михайлівки. Воно вже пережило декілька хвиль. Поки що ворог успіхів не має, утім між заводом залізобетонних конструкцій і шахтою — сіра зона.
Противник вибився із сил під Вовчанськом, вибився із сил набігати на острови біля Херсона й наступати в Серебрянському лісництві, біля Білогорівки. Виб’ється із сил і тут.
Але зараз тут ситуація найважча. Ворога доведеться зупинити. І дуже дорогою ціною. Росіянам потрібен максимум перед зимою — іде війна за волю до перемоги, за ініціативу. Оперативна криза на Покровському напрямку триває. Але росіяни застрягнуть у щільній забудові — це не Бахмут і не Часів Яр за розмірами.
Автор: Кирило Данильченко ака Ронін