Site icon УКРАЇНА КРИМІНАЛЬНА

Про стратегію ведення війни Силами оборони України. Левам час підніматися

Про стратегію ведення війни Силами оборони України. Левам час підніматися
Про стратегію ведення війни Силами оборони України. Левам час підніматися

Не новина, що всі оперативно-стратегічні угруповання Сил оборони України у своїх операційних зонах перейшли до активної оборони. Днями серію успішних контратак на різних напрямках провело ОСУВ «Таврія», але це ніяк не вибивається із загального контексту. Цей перехід — явна зміна стратегії ведення війни, початок накопичення ресурсів для стратегічного наступу.

Тобто стратегію «Звільнити окуповані території» змінюють на якусь іншу. На яку саме? А яку було б доцільно обрати? А котра ресурсно обґрунтована й тому найреальніша? Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій шукав відповіді на ці питання у виданні 

Фото: facebook/Генеральний штаб ЗСУ

Царство шакалів триває до тих пір, поки не піднімуться на ноги леви.

Мустафа Джемілєв

Головне питання — а куди ми взагалі маємо прийти? Погодьтеся, що твердження «звільнення окупованих територій», «перемога у війні» й «гарантування безпеки України на наступні 50 років» — різні вокзали.

Очевидно, що в симетричному конфлікті, коли маленька радянська армія воює проти великої радянської армії, Україна має обмаль шансів. Противник усвідомлює свою ресурсну перевагу (люди, промислова база, бюджет тощо) й докладає зусиль затягнути війну якнайдовше. Сюди ж акуратно лягають дипломатичні спроби поговорити про будь-що будь з ким і будь-де, аби сторгувати якесь припинення вогню, перемир’я чи щось подібне. Україні це аж ніяк не годиться.

Противник постійно пропонує інші точки протистояння по всьому глобусу: Газа, Ємен; роздмухують китайсько-тайванське багаття; в Африці Москва розгортає Африканський корпус (структура МО РФ, що повинна замінити ПВК «Вагнер» на континенті. — LB.ua), тому події в Нігері, Малі та Буркіна-Фасо не варто вважати випадковими. Цьому переліку кінця не буде. Мета — відвернути увагу світової спільноти від України та змусити витрачати ресурси, котрі могли б отримати Сили оборони, на когось іншого, при цьому байдуже кого. Аби не на Україну.

Фото: EPA/UPG. Бойовики ХАМАС у Секторі Гази.

Нам більше підходить розвиток подій, описаний гаслом компанії BMW: «Не великі поїдають малих, а швидкі — повільних». Тому наше все — гібридна війна, інтенсивний швидкоплинний конфлікт. Щойно в ГШ згадують, що тут ми кращі, адже мобільніші й легші, то відразу трапляються події на кшталт харківського контрнаступу

Ми не пануємо в повітрі і навряд чи будемо, але цілком здатні здобути перевагу на обраних напрямках в обраний час. Не варто вважати, що F-16 — чарівна паличка, що вирішить усі наші проблеми в повітрі. Це лише легкий винищувач, котрого недостатньо, аби вирішити цю задачу. Не просто так у січні командувач ОСУВ «Хортиця» генерал Олександр Сирський згадав про штурмовики А-10. Війська на землі слід підтримувати з повітря, F-16 збудований не під такі задачі, а Су-25 не так багато лишилося, щоб вистачило всім охочим наступати. З огляду на те, що протистояння в повітрі, швидше за все, зведеться до повітряних боїв на коротких дистанціях (20–30 км), у яких переможе той, хто першим виявить противника, то слід подумати й про отримання важкого винищувача на кшталт Су-27. Або F-15.

Фото: wikipedia. Штурмовик A-10 Thunderbolt

660 знищених комплексів ППО ворога й постійне надходження новітніх і не дуже зенітно-ракетних систем від наших партнерів дозволяє підтримувати певний паритет, але велика частина цієї допомоги зосереджена на прикритті великих міст, а не військ. Тому коли ми зберемося наступати, то доведеться не лише пробити коридори у ворожому ППО, але й здійснити масштабний маневр силами й засобами ППО Сил оборони, котрий за розмахом перевершить маневр уночі з 21 на 22 лютого 2022-го.

Вогнева перевага: у січні щодоби противник втрачав у середньому 23 гармати/РСЗВ, тобто два дивізіони. Наче ми й працюємо, але так само зазнаємо втрат в артилерії. Крім техніки, що вибуває безповоротно, значний відсоток виходить з ладу суто з технічних причин. Додаємо брак боєприпасів, насамперед старих радянських 122 мм і 152 мм, що уповільнює бойову роботу ледь не половини наявного парку артсистем. Новини з фронту дають зрозуміти, що противник на тих ділянках, де має успіх, своєю артою просто зносить наші укріплення, захоплює ці руїни і, не маючи змоги там закріпитися, відкочується. І так раз по раз, поки не закріпиться. Із цим треба щось робити. Підготовка і ведення наступу потребує масштабної артилерійської підтримки, до цього варто налаштуватися.

Формуючи стратегію, слід розуміти, що допомога партнерів не розрахована на розгром РФ у війні, адже такий перебіг містить ризик розвалу Росії на напівфеодальні князівства, а відповіді на питання «хто отримає контроль над зброєю масового ураження?» немає. І не факт, що звіти про знищення запасів хімічної та бактеріологічної зброї, подані до міжнародних організацій, виявляться брехнею, як це зазвичай буває в росіян.

Дестабілізація РФ лякає наших партнерів значно сильніше, ніж військова поразка України й подальше падіння доміно у Східній Європі за такого розкладу. Зникнення держави Україна з карти світу змусить лише відкоригувати геополітичні цілі Заходу. Зникнення ж держави РФ докорінно змінить геополітичну ситуацію на планеті. Судячи з такого рівняння, нам слід максимально спертися на власні сили й кооперацію зі східноєвропейськими країнами, що перебувають у списку жертв одразу після нас.

Фото: Головнокомандувач ЗСУ. Робота ЗСУ, Авдіївський напрямок

Питання управління військами. Перевага в управлінні за нами. Наші командири і штаби швидше ухвалюють рішення, війська в рази краще за ворога взаємодіють по горизонталі. Навіть лінгвістична перевага на нашому боці: противник не розуміє радіопереговорів українською у трьох випадках з чотирьох, йому відразу ввижаються польські найманці й інші афроукраїнці з діаспори в Канаді.

Зупинимося на командирах і командувачах. У противника є генерали, здатні творчо діяти на полі бою. Щонайменше п’ять точно є. У нас таких більше. Точно більше. Але над суспільством загалом і військами зокрема висить сокира наших військових поразок: Чонгар, Мелітополь, Маріуполь. Там же хтось керував обороною?! Як противнику вдалося з мінімальними втратами й проблемами залишити правий берег Херсонщини? Є питання до оборони Бахмута. Принаймні чому там не виявилося ні укріпрайону, ні притомного оборонного рубежу. Ці поразки мають військове звання, посаду і прізвище. Не варто залишати цих людей на командних пунктах. У них уже не вийшло. Але й не варто робити їхнє переміщення публічним, це посіє недовіру у військах і змусить решту командувачів вагатися замість бути рішучими.

Post mission briefing повинні відбуватися відразу після операції, бою, варіант «не на часі» шкодить.

Фото: Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine. Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний і начальник Генштабу Сергій Шаптала (праворуч)

З усього наведеного виходить, що наша стратегія — «знищення збройних сил РФ». Зрозуміло, що слона варто їсти частинами, тому ця стратегія повинна включати декілька операцій. Зокрема і підтримувальні операцію/операції (тут в одному клубку — інформаційні, кібернетичні, психологічні, спеціальні тощо). Дуже загально це могло б виглядати так:

Підтримувальна операція:

  • атаки на об’єкти критичної інфраструктури по всій території противника, насамперед об’єкти оборонки, транспортної інфраструктури, нафтогазовидобування й транспортування вуглеводнів;
  • створення точок напруження всередині РФ: роздмухування міжнаціональних конфліктів, релігійних суперечок, створення соціальних проблем і стимулювання заворушень на їхньому підґрунті, робота з мігрантами;
  • підтримка сепаратистських рухів на Кавказі, у національних республіках, посилення реінтеграційних настроїв у Калінінградському ексклаві, Карелії, на Курилах;
  • усіляке сприяння Молдові в поверненні Трансністрії;
  • усебічний деструктивний вплив на російські військові контингенти за межами національної території РФ;
  • усебічний деструктивний вплив на російський бізнес за кордоном.

Багато чого зі згаданого ми вже бачимо — палає НПЗ у Туапсе, горить порт в Усть-Лузі, щось сталося із залишками «Вагнера» в Сомалі, у Башкортостані неспокійно, у Дагестані шукають іудеїв у турбінах літаків. Різне трапляється, і не факт, що то все — українські спецслужби. У цьому і специфіка підтримувальних операцій — щось вигідне нам відбувається, але незрозуміло, хто автор події. Та й чи важливо воно? Усе одно укази про нагородження закриті.

Фото: wsj.net. Пожежа на терміналі компанії «Новатек» у селищі Усть-Луга Ленінградської області, яка виникла вночі 21 січня після атаки дронів

Військова операція:

  • заподіяння максимальних втрат і особовому складу ворога, і всім типам бойової, спеціальної техніки, техніки загального призначення з одночасною мінімізацією власних втрат. Пам’ятаємо при цьому, що не існує межі втрат, котра призведе в РФ до соціального вибуху;
  • рівень власних втрат підрозділу, військової частини, з’єднання, оперативного угруповання військ — критерій оцінки професійної компетентності командира й індикатор доцільності його перебування на посаді з людьми в підпорядкуванні. Виконання бойових задач за принципом «за будь-яку ціну» вважати злочином, присікати негайно, далі — суд і покарання. Висоту, село, позицію повернути можна, воскресити піхотинця — ні. Завжди пам’ятати, що розмін наших кращих на їхніх гірших — погана угода, і жодна відвойована в такий спосіб посадка, навіть тактично найвигідніша, того не варта. Висновок — маневрувати, бути гнучкими й агресивними;
  • пріоритетні цілі в бойових порядках противника — жива сила в районах зосередження, у районах формування колон, на рубежах спішування, колони батальйонів і рот на марші, високотехнологічні системи й комплекси озброєнь: РЕБ, зв’язок, ППО, дорогі системи — три згадані плюс танки, САУ, РСЗВ, літаки, вертольоти, насамперед на аеродромах і майданчиках базування. Окремо — інженерна техніка: екскаватори, засоби мінування-розмінування, мости всіх типів;
  • широке застосування тактик розм’якшення ворожих сил, тисячі порізів та інших.

Звісно, перелік не вичерпний.

Але левам час підніматися.

Фото: Сергій Лойко/Генштаб

Автор: Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій

Джерело:  LB.ua
Exit mobile version