З Авдіївки вийшли не всі, але так було завжди — і в Попасній, і коли намагалися кліщами схопити виступ під Троїцьким — Новозванівкою, і в Сєвєродонецьку. Хтось заблукав і відстав, частина на передових СП не встигла, із «Зеніту» виходили дрібними групами під вогнем артилерії та скидами з дронів.
Але це поодинокі випадки — загалом евакуацію провели без втрати управління та розгрому тилів, усі розповіді про «котли» залишилися лише в рунеті, пише видання
На «Зеніті» росіяни розстріляли, очевидно, важких поранених (не факт, що всіх), є до десятка полонених з позицій у місті, включно з ротним Третьої ОШБр. Розстріли почастішали: росіяни зазнають важких втрат і, розпалені боєм, убивають полонених; але це джин, якого легко випустити, але важко загнати у пляшку.
Багато наших батальйонів сильно сточилися за місяці оборони, проте розгрому не сталося. Шкода, що залишили завод через прильоти бомб, пожежу й артилерійський вогонь, але в напрямку до Ласточкиного оборона стабілізована. Там уже з півдесятка знищених бронемашин, що хотіли на плечах тих, хто відступав, заскочити в селище.
Основна тактична проблема в секторі — противник глибоко вбив клини в нашу оборону й широко охопив місто, розсік його на дві частини. Причому взяли штурмом і старі позиції на Промці та «Царській охоті», добре укріплені за роки АТО/ООС.
Хоча для позиції на «Зеніті» проблеми почалися ще з падіння «Бутівки», тобто досить давно.
А після того, як штурмові групи росіян пройшли по каналізації, зайняли район «Царської охоти» і прорвалися в приватний сектор з півдня, ці проблеми стали критичними — обидва фланги, вогневий контроль підходів.
Вибивали росіян і приватного сектору за допомогою знятих з іншого напрямку частин, зокрема ССО й пари приданих танків. А от «Зеніт» підперли по флангах, і довелося виходити дрібними групами, коли вже майже закінчилися вода та їжа. Зауважте — початок підземної війни ми проґавили, дебют за супротивником.
Це вже не перший епізод, були і підриви, і штурми з-під землі — я пам’ятаю щонайменше чотири такі моменти і тільки з боку супротивника. Якщо в них є сили й засоби вести підземні роботи, проходити кілька кілометрів по смердючій каналізації, втрачаючи там людей, планувати кілька виходів, а в нас немає навіть спроб, це вже не лише проблеми з особовим складом, а й з управлінням.
Але загалом 110 ОМБр показала себе стійкою, незважаючи на відсутність досвіду і втрати.
Показала себе відмінно 3 ОШБр, яку, як пожежну команду, кинули закривати позиції на коксохімі й у приватному секторі на півночі, уздовж залізниці. Стійко трималася 53 бригада й забезпечила відхід з півдня та біля кар’єру. Усі робили можливе й неможливе.
Головна проблема на сьогодні в секторі, утім, як і в Кринках, — це авіація, не тільки нестача снарядів. Заводити далекобійні системи в прострілювану кишеню — означає підставити їх під дрони, міномети, полкову артилерію. А тактичні системи не можуть працювати по метальниках керованого чавуну, через Донецьк, за десятки кілометрів.
Старенькими МіГ-29 і Су-27 не відпрацюєш: звідкись з-під Ясинуватої чи з-за Стратонавтів вилетить ракета — і до побачення, бо російські системи ППО приховані й замасковані, а наша арта й дрони зайняті нарядами на лінії та контрбатарейною боротьбою на флангах.
Те, що росіяни нарешті змогли масувати десятки вильотів на добу в одній смузі — тривожний сигнал для нас, бо вони перестали тицяти розчепіреною п’ятірнею, їхні авіаційні штаби спромоглися на взаємодію.
Незалежно від точності півтонні бомби зносять під’їзди й будинки, роблять на вулицях вирви п’ять метрів завглибшки й обвалюють логістику — десь склад завалений, десь до нього не під’їдеш, десь пряме влучання. А на руках через прострілювану кишеню постачати місто важко.
Тож колапс був лише питанням часу — те, що вискочили з ДФС і «Зеніту», а пізніше загалом зі Старої Авдіївки без оточення — великий успіх, незважаючи на втрати, відсталих і поранених.
ППО вдало влаштувала засідки на Су-34 і Су-35, що супроводжував їх, — дістали за 90+ кілометрів, на великій висоті, коли росіяни хотіли посікти наші колони, що котрі пробиралися через горловину.
Льотчики катапультувалися, на жаль, обійшлося без фрагів, але чотири сучасні борти — це хоч якийсь втішний приз для тих, хто сидів під прильотами півтонних бомб у 9-му кварталі та на коксохімі.
Так, у противника велика перевага в живій силі та техніці, знятій зі зберігання. Якщо техніку за допомогою FPV, команд, спеціальних боєприпасів ми вражали десятками під час кожного штурму, то з людьми все було трошки складніше. Бо дрони не всесильні: погода, РЕБ, час на реакцію, а на снаряди під кінець оборони були жорсткі ліміти.
Техніка росіян до лютого сточилася саме тому, що на початку операції були епізоди, коли на одному полі бою горіли два десятки БМП і БТР; під тим самим териконом коксохіму забили десятки бронемашин.
Зрештою, у приватний сектор біля залізниці ворог просочився з півночі невеликими групами, які несли боєприпаси й постачання на спині — частину вибивали вогнем і прильотами дронів, частина займала оборону в руїнах, потім наступні, накопичувався ударний кулак, штурмували наш опорник.
Навіть якщо його рівняли потім артилерією, переводячи в сіру зону, то система вогню й ліктьового зв’язку опорників руйнувалася.
Підготовлені до оборони будинки й окопи навколо них обтікали, засліплювали димами, ставили вогневе відмежування, щоб не дати підійти маневровим групам. Знову накопичувалися і знову проривалися.
Велика кількість піхоти, яка йде по трупах своїх, а їхніх рідних усе влаштовує — це теж певна перевага. Не кажучи про те, що Росія зосередила на напрямку більше нових бригад, ворог має перевагу в авіації, бронемашинах, лімітах снарядів. З іншого боку, а чому б росіянам не мати цієї переваги?
У нас чотири місяці не можуть ухвалити закон про мобілізацію, розпочалися улюблені політичні ігрища партії Юлії Тимошенко з розповідями про антинародну мобілізацію та торги про бронювання за гроші. Коли поміняли військкомів-мільйонерів на ветеранів, природно, робота просіла, поки фронтовики не увійшли в курс справи.
ТЦК досі не може перевіряти документи в цивільних без наказу коменданта й супровідних поліцейських — маячня божевільного після 24 місяців війни на знищення. У нас досі сперечаються про 25-річний поріг (чи не надто ми опустимо вік придатних для мобілізації). Чи не засмутяться 25-річні діти, а раптом не голосуватимуть? І чи можна людей з науки мобілізувати у промисловість? І скільки потрібно платити ЄСВ, щоб не потрапити на фронт?
Тобто, з одного боку, у нас війна на виживання країни й критика партнерів, що мало дали (140 млрд доларів) допомоги, а з іншого — отакий цирк з 1300 поправками до закону про мобілізацію, адже куди поспішати?
І ось зараз, коли ми відійшли від Авдіївки, противник одночасно штурмує опорники на Запорізькому напрямку.
Так, танками Т-55 (як ми й казали, їх використовують як основний бойовий танк, на передку, а не як доти чи самохідки), як діди, десантники на броні, підриви на мінах. Має просування на двох опорниках. Продовжує йти вперед на Куп’янському напрямку. Мацає наші опорники під Вугледаром, утім з великими втратами. Атакує околиці Іванівського й обстрілює Часів Яр. Проте Путін під вибори отримав Авдіївку та покійного Навального.
Чому б їм не йти вперед на такому тлі? Яке покарання російський режим отримав за вбивства опозиціонерів, за висаджену в повітря Каховську ГЕС, за прильоти по містах узимку?
Тому нам давно час прокинутися й припинити сперечатися про Євробачення та вибори, котрих не існує, до котрих ще дожити треба. Може, у нас сотні тисяч людей у металургії, металообробка в кожному місті, ПТУ, ремонтні потужності для комбайнів, жниварок, різні слюсарні виробництва? І може, усі вони вщерть забиті замовленнями на корпуси й хвостовики мін? 24 місяці — більш ніж достатньо, щоб налагодити процес.
Може, у нас десятки тисяч людей у хімічній промисловості? Усю цю маячню про «прилетить “Калібр”» перекреслюють самі фінансові показники «Азотів» Фірташа й вироблених добрив за 2023 рік. Чи ми націоналізували потужності з виробництва селітри, розгорнули арсенали й різні хімічні виробництва пороху та вибухівки, розосередилися по шахтах і нарощуємо виробництво вибухівки на ті корпуси й міни?
Ми створюємо, як ізраїльтяни, по п’ять-шість інженерно-саперних батальйонів на дивізію, тобто в нашому випадку — десятки на корпус, мобілізуємо туди крани й екскаватори, обмежено придатних і ведемо оборонні роботи в тилу некомплектних бригад, що не можуть виділити особовий склад на лопату й кирку? Почалися оборонні роботи на півночі — факт, але в нас не лише північ.
Он чехи знайшли сотні тисяч снарядів на ринку — французи блокують покупку, бо розвертають свою промисловість, а ми не хочемо взяти кредит, а не судитися з «Львівським арсеналом» за міни? Велика Британія розрахувалася за лендліз через багато десятиріч, якщо що. Це все питання організації.
Сьогодні командування логістики перевалює сотні тисяч тонн вантажів, пайків і палива. УЗ працює, як і працювала. Противник не зміг вразити перевалку зерна, ні генерацію енергії, ні паливну інфраструктуру. І лише в промисловості — «якщо “прилетить “Калібр”, то нічого не можна зробити».
Немає грошей — облігації, кредити, менше грошей у золотовалютні резерви, більше у виробництво. Комісія з лендлізу в СРСР була створена восени 1941 року — працювала разом із союзниками, прийняли купу нормативних актів і документів. У нас є така? Ми ж мали американський акт про лендліз до жовтня 2023-го. Ні, дорого, нам би краще безоплатні передачі.
Поки що очевидно, що поточна ситуація всіх влаштовує — ми не хочемо рвати пуп, тому що попереду ще вибори й треба розподіляти допомогу на відновлення. У США вибори і Трамп. Європа хоч і будує нові заводи, але не готова мобілізувати туди сотнями тисяч своїх громадян.
Адже напали не на ЄС, правда?
Промислова мобілізація, жінки в армії, молодь — непопулярні речі. Але їх доведеться робити. Інакше кривава бійня за ці Мар’їнки й Авдіївки триватиме нескінченно. А будь-якої миті Москва скаже: коридор у Крим і вода, і Маріуполь, і Мар’їнка, і Авдіївка, і Луганська область — це і була мета СВО.
І можете спробувати прорватися через ці 30 км, зчеплені вагони й три лінії оборони, з некомплектом і лімітом на снаряди (нехай навіть вам надішлють ці 60–90 літаків до 2025 року). Залишаємо вас з’ясовувати, до чого ви там готувалися і хто найкращий президент за роки незалежності, ви це дуже любите.
Тому можна, звісно, стверджувати, що Німеччина розвалилася в Першу світову, коли стояла під Парижем.
Але є й інші приклади в історії, менш прийнятні для нас.
А до обвалу інфраструктури, неплатежів і колапсу валютних надходжень у Москви ще треба дожити.
Ми все ще можемо й мусимо робити більше.
Автор: Кирило Данильченко ака Ронін