«Нравится, не нравится – терпи, моя красавица»: цей звіт про випадки сексуального насильства, яке чинили російські війська на окупованих територіях України, містить 68 свідчень українських жінок. Їх збирали для польського Центру документування російських злочинів в Україні імені Рафала Лемкіна.
Автори звіту наголошують: сексуальне насильство в усіх регіонах, захоплених російською армією, ще від початку війни у 2014 році набуло системного характеру, зазначає Радіо Свобода. А утворені окупантами квазідержавні «органи влади» не лише не захищають людей, а навпаки – беруть безпосередню участь у тортурах.
«Це системні дії, щоб знищити український народ»
«Путін дозволив робити з українцями усе»
«Це система, до неї заохотив Путін»
«Це російська культура ґвалтування»
Звіт вже презентували у Польщі та Німеччині. Період скоєння злочинів, які там описують, – з 2014 до 2022 року. А вік жертв – від 12 до 70+ років.
«Те, що відбувається сьогодні в Україні, – наслідок непокараних злочинів російського тоталітаризму і продовження тих самих злочинів, що їх Кремль вчиняв раніше у Польщі та Східній Європі», – пояснює координаторка проєкту Моніка Андрушевська.
Доля Моніки, громадянки Польщі, переплелася з доленосними подіями в українській історії. Вона брала активну участь у подіях Революції гідності, досліджувала долі і підтримувала полонених угруповань «ДНР» та «ЛНР».
З 2014 року є військовим волонтером і журналістом. Від початку повномасштабного вторгнення Моніка допомагала цивільним Київщини з евакуацією з-під російських обстрілів. Наразі, окрім журналістики і волонтерства, координує документування злочинів російської армії в Україні.
За словами дослідниці, загроза сексуального насильства на окупованих територіях стосується абсолютно всіх, адже жертвами стають жінки різних вікових категорій, а також чоловіки.
«Є свідчення про 12-річну дівчинку, яка була зґвалтована російським колаборантом. Після цього вона завагітніла та народила дитину, – згадує вона. – Цей чоловік їздив з росіянами на бронетехніці, постачав їм алкоголь, працював на них як сутенер. Родина цієї дитини була під загрозою, адже двоє її братів воювали проти росіян».
Витяг зі звіту щодо цього випадку: «Коли він почав її ґвалтувати, їй було 12 років. В селі шість жінок, яких він зводив з руськими. Він був у них сутенером. Міг би з ними зробити, що хотів… Чого він поліз до дитини… Коли російські військові хотіли жінку, то зразу йому дзвонили і він їм все організовував. В тій самій хаті, де ґвалтував мою дочку. Він донькою «пользовався» всю окупацію… Він її ґвалтував в пустій хаті сусідки, яка виїхала… Розказувала, що затягнув її в хату, вдарив і взяв її силою. Він – 100 кг ваги, а її – 40 кілограмів. Що вона може зробити?…»
Аналіз свідчень і їхня типовість для усіх окупованих регіонів України свідчить про системність від 2014 року, наголошує дослідниця.
«Російська армія всюди створює сотні катівень, відбувається терор. Все це, починаючи зі злочинів від 2014 року в окупованих Донецьку та Луганську, не відбувається спонтанно. Це системні події, які ініційовані для того, щоби знищити український народ, знищити його дух, знищити все українське, – зазначає Моніка Андрушевська. – Війська РФ в Україні системно та свідомо використовують загрозу сексуального насильства для контролю людей на окупованих територіях. Все, що відбувається з полоненими від початку і до кінця, – створювана десятиліттями ФСБшна система ламання людей».
Витяг зі звіту: «80-річну бабусю зґвалтували четверо російських військових і вона померла…»
Зчаста, зазначає Моніка, сексуальне насильство російські військові використовують як форму покарання. Люди, які пережили полон, свідчать: для катів сексуальне насильство було просто різновидом тортур – ґвалт не мав на меті отримання статевого задоволення. Все відбувалося для того, аби принизити, зламати та контролювати людину.
«Російська армія використовує сексуальне насильство як зброю проти населення окупованих територій… І так було ще з часів Другої світової війни. І відтоді нічого не змінилося», – підсумовує Моніка.
Витяг зі звіту: «Ну бабку 82 года ізнасіловать… Вона бідна з таблетками в руках і померла… Це – ужас!»
Чому це важливо для поляків
Польський Центр документування російських злочинів в Україні імені Рафала Лемкіна створили 2022 року, він є підрозділом інституту Пілецького в Берліні, який загалом вивчає та документує злочини радянського та німецького тоталітарних режимів. А тепер – ще й злочини Кремля. Фінансує проєкт Міністерство культури та національної спадщини Польщі.
За словами Моніки Андрушевської, така ініціатива виникла саме в Польщі тому, що ця країна може стати наступною жертвою імперських амбіцій Кремля.
Дослідники іноді працювали у кількох кілометрах від «нуля». Уздовж усієї лінії фронту вони зібрали майже тисячу свідчень воєнних злочинів. А група працівників Центру, яка працює з українськими переселенцями у Варшаві, – зібрала ще близько тисячі свідчень.
Наразі неможливо працювати на території Луганської області, адже цей регіон майже повністю окупований агресором.
Російська «культура ґвалтування», про яку жартував Путін
У заголовок збірника документальних свідчень сексуального насильства над українськими жінками з боку армії РФ авторки винесли цитату очільника Кремля Володимира Путіна: «Нравится, не нравится – терпи, моя красавица».
Ці слова він промовив під час зустрічі з президентом Франції Емманюелем Макроном у Москві за 15 днів до повномасштабного вторгнення.
У російського гурту «Красная плесень» є пісня з тотожним змістом: «Спит красавица в гробу, я подкрался и еб… Нравится не нравится – спи, моя красавица».
«Наш рапорт про сексуальні злочини називається: «Нравится, не нравится, – терпи, красавица». Це слова, які сказав Володимир Путін прямо перед початком повномасштабного вторгнення в Україну, – наголошує Моніка Андрушевська. – Ми вважаємо, що це є символ російської культури ґвалтування, і це стало таким загальним дозволом для російських військових робити в Україні те, що вони захочуть. Я вважаю, що таким чином президент Росії заохотив свої війська до зґвалтувань українців без огляду на вік і стать».
Свідчення збирає Ірина Довгань: у 2014-му її показово били у центрі Донецька з табличкою на шиї
Ви могли бачити фото знущань із жінки, загорнутої в український прапор: це центр Донецька, 2014 рік. Ірині Довгань, власниці салону краси у Ясинуватій на Донеччині, тоді було 53 роки. Коли почалася війна, Ірина з подругами збирала і возила через блокпости угруповання «ДНР» різноманітну допомогу для українських військових.
Людину, яка знала про волонтерство Ірини, затримали в Донецьку, жорстоко побили й отримали від неї дані про Ірину.
В останню поїздку волонтери і військові разом зробили фото з гуманітарним вантажем. Знімки потрапили до рук бойовиків з батальйону «Восток». 23 серпня 2014 року Ірину Довгань затримали, назвавши «американською шпигункою». У смартфоні Ірини знайшли МС на підтвердження грошового переказу у 22 тисячі гривень благодійному фонду «Крила Фенікса». Це були і гроші Ірини, і кошти, зібрані жительками тоді вже окупованої Ясинуватої.
Ірину відвезли до лінійного відділку міліції в Ясинуватій і провели через натовп бойовиків.
«Це було перше жахіття: ти в кайданках, нічого не бачиш, тебе штовхають, зривають одяг, хапають за всі частини тіла, до яких у нормальному житті ніхто ніколи не торкається. Потім заштовхали до камери… До камери хтось прийшов, і я пережила дуже страшний момент в моєму житті. Я не буду розповідати подробиці, я не маю на це просто сили», – згадує Ірина.
З Ясинуватої її відвезли до Донецька на базу «Востока». Там протримали декілька днів: допитували, били, катували психологічно, імітували розстріл.
«Коли зброя клацнула біля моєї скроні – то я померла, якась розумна частина мене вмерла: вона прийняла те, що мене вбили», – ділиться колишня полонена.
Потім вона втратила свідомість, а до тями прийшла вже стоячи: на шиї висіла картонка, а на плечах був пов’язаний український прапор. Жінку заштовхали у велику автівку золотистого кольору, і водій-осетин спитав: «Ну що, с…ка, тебе колись є…али в «лексусі»? Зараз у тебе буде така можливість. Пишаєшся?»
Автівка кілька разів зупинялася, і чоловік намагався зґвалтувати полонену – проте не міг знайти безлюдного місця. Врешті він висадив Ірину на площі «Мотель», й вона стала, тримаючися за стовп, аби не впасти. Жінка згадує, що після заохочень бойовиків, її руками і ногами почали з люттю бити місцеві жінки. Це катування зафіксував та передав The New York Times фотограф Маурісіо Ліма.
Через день після публікації фото Ірину Довгань передали групі журналістів, які вивезли її з окупації. У 2018 році Ірина Довгань свідчила щодо сексуального насильства на Донбасі у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі.
Після деокупації Київської області Ірина почала документувати воєнні злочини російських військ на Макарівщині.
«Люди були почорнілі, налякані, прибиті російською окупацією»
«До якого би села ми не заїжджали, з якими би місцевими людьми ми не спілкувалися – вони були почорнілі, налякані, прибиті російською окупацією. І в кожному селі говорили про зґвалтування. Також ми між селами Липівка і Королівка задокументували спалену колону: там були машини з людськими останками; були песики, які вистрибували з машин і згоріли (без шерсті вони порозпухали, як обсмалені свині); банки з консервацією, які повибухали від надлишку температури», – ділиться Ірина.
Вона описує свідчення про показовий злочин окупантів 8 березня у одному з сіл на Київщині. Під приводом привітання з жіночим днем обрали собі двох жінок, викрали їх та упродовж ночі ґвалтували у приміщенні, де обладнали штаб.
«У іншому селі двоє російських військових перелізли через паркан до жінки, змусили її роздягнутися (якраз тоді був мороз і лежав сніг). Потім змусили її бігати по снігу, стріляючи під ноги чергами з автоматів. І отак, нагу, ганяли її довкола її ж будинку. Потім ґвалтували її дулом автомату, порозривали їй внутрішні органи», – говорить Ірина.
Після Київщини Ірина документувала злочини армії РФ у південних регіонах. Там дізналася подробиці акту насильства над місцевою шкільною вчителькою української мови.
«Вона в 75 років була зґвалтована російським військовим. Він їй ножем порізав живіт, вибив їй зуби, вдаривши в обличчя прикладом. А потім займався з нею оральним сексом у її роті, переповненому її ж кров’ю», – переповідає подробиці Ірина.
Ця постраждала жінка, каже Довгань, не приховує злочину, що з нею зробив російський військовий, адже увесь світ має знати про те, що відбувається на окупованих територіях України.
«Це наша частина війни, це наша зброя проти Росії. Про це не можна мовчати, бо, якщо будемо мовчати, – втратимо багато можливостей боротися проти ворога… Я впевнена, що незабаром буде і висновок Гаазького міжнародного кримінального суду. Проте ми є, і ми є кращим доказом, ніж рішення цього суду», – переконана Ірина Довгань.
«Майже всюди були катівні»
Найрізноманітніші види катувань, випадки сексуального насильства, – це загальна картина для усіх деокупованих територій, каже ще одна дослідниця центру, Вікторія Годік з Ірпеня.
Лишаючись в Ірпені, що межував навесні 2022-го з окупованою частиною Київщини, Вікторія спостерігала, як виходять з окупації земляки.
«Просто йшли колони людей. Абсолютно різного віку люди: або в яких не було транспорту, або вони були з тих сіл, де вже не було можливості проїхати машиною, де були підірвані мости», – згадує вона.
Коли Вікторія з сусідами і собаками все ж виїхала з обстрілюваного Ірпеня, їй допомогла волонтерка Моніка Андрушевська – так вони познайомилися, й Вікторія приєдналася до команди дослідників.
«Не було жодного села (окупованого – ред.), де б нам сказали: «В нас немає злочинів». Майже в усіх населених пунктах були катівні. Місцеві кажуть, що російська армія не вважає їх за людей. Вони вламувалися в помешкання, забирали майно, телефони, машини. Є випадки, коли просто вбили чоловіка, аби забрати дружину і ґвалтувати, – ділиться Вікторія. – Я не знаю, як назвати це ставлення, окрім як геноцид».
Від сексуального насильства, каже Вікторія, не рятували ні вік, ні стать. Адже військові РФ ґвалтували і чоловіків – насамперед з патріотичною позицією або тих, які мали якесь відношення до ЗСУ.
«Окремий вид сексуального насильства – це коли до статевих органів під’єднували електроди і пускали струм. При чому говорили так: «Ми забираємо у вас можливість мати дітей, щоб ви не народжували патріотів». Коли вони ґвалтували жінок, то вже після зґвалтування казали, що настільки сильно і жорстоко знущалися, щоб жінки не могли завагітніти і не хотіли мати жодних інтимних зв’язків із чоловіками у майбутньому».
Особливо ж під час документування злочинів її вразила історія літньої людини із Запорізької області. 80-річний дідусь сказав сусіду, що не треба засівати поля, аби окупанти не мали їжі. І наступного дня його викрали з дому російські військові.
«Його били, катували упродовж дня. А вже ввечері відпустили додому. Але потім прийшла людина і сказала, що зранку треба знову йти на допит, – переповідає Вікторія. – Він зрозумів, що живим додому вже не повернеться. Цей дідусь взяв до рук паличку, взяв хлібинку – і виходив лісами 40 днів. Його шукали, тому дідусеві довелося переховуватися у скотомогильниках. Під час інтерв’ю я бачила гематоми на його тілі, він проходив курс лікування. Для окупантів не існує ніяких моральних меж. Вони просто готові рвати людей».
Рапорт про сексуальне насильство, вчинене російськими військовими щодо цивільних жителів України, презентували до роковин повномасштабного вторгнення РФ в Україну – 22 лютого у Варшаві і 27 лютого у Берліні. Автори дослідження сподіваються, що оприлюднені факти звірств пришвидшать надання збройної допомоги українській армії. «Ми хотіли показати, що відбувається з дітьми, жінками та чоловіками на тих територіях, куди приходить російська армія. Щоби максимально активізувати жінок в Європі, аби вони вимагали від своїх урядів зброї, підтримки для України. Тому що на даний момент єдиним гарантом безпеки тут є ЗСУ, безпеки не тільки для українських – а й для європейських жінок», – переконана координаторка проєкту Моніка Андрушевська.
Автор: Сергій Горбатенко
Джерело: Радіо Свобода / Донбас.Реалії