Ранньою весною 1944 року, коли до окупованого Херсону почала наближатись радянська армія, нацисти, яких дуже цікавила історія півдня України, зокрема, періоду готів, вирішили вивезти цінні музейні експонати. Це була типова практика під час Другої світової війни, зазначає NGL.media. Серед вкраденого опинились предмети з колекції бронзового періоду (Бронзову добу на теренах сучасної України датують приблизно ІІІ – кінцем II тис. до н. е.), які знайшли під час розкопок на Херсонщині. Гітлерівці під наглядом німецьких науковців вивезли чимало знарядь: сокири, заготовки для сокир тощо.
«Для чого нацисти це все робили? Не тільки для того, щоб збагатити свою державу, хоча це теж була одна із цілей. Однак ті цінності, і єврейські, і українські, і польські, вони забирали і для того, щоб показати, що вони могутня імперія, що вони арійська раса, яка володіє світом не лише матеріальним, а й культурним, духовним. Так само думає і Росія», – пояснює історикиня Ярослава Музиченко.
Частина колекції предметів бронзової доби, що зберігалась у Херсонському обласному краєзнавчому музеї (фото надане Ольгою Гончаровою)
На початку 90-х років, коли Україна уже стала незалежною державою, у Німеччині проводились дослідження цих бронзових предметів. Тоді науковці звернули увагу на їхнє маркування, що вказувало на походження: Херсонський краєзнавчий музей. Після тривалих переговорів між урядами двох країн у 1994 році вкрадені артефакти врешті повернулись додому і поповнили експозицію про історію заселення Херсонщини.
Втім, восени 2022 року, втікаючи з Херсона, російські окупанти знову пограбували Херсонський обласний краєзнавчий музей, вкравши у тому числі і багатостраждальну бронзову колекцію.
***
Під російською окупацією сьогодні перебуває понад 18% території України, але це не лише земля, природні ресурси, населені пункти та люди, а й українська культурна спадщина – пам’ятки архітектури, музейні фонди та експонати.
Для росіян крадіжка золотих скіфських прикрас, бронзових та мідних знарядь праці, старовинних рушниць і живопису з музеїв – це не стільки про збагачення, скільки про привласнення української культури та історії. Приклад Херсона, який ми опишемо нижче, показує, що позбавлення українців культурної спадщини – цілеспрямована та організована робота росіян. І винні у цьому конкретні люди – військові, які віддавали та виконували накази, науковці, які їх консультували, чиновники, які організовували та контролювали процес, і звісно ж українські колаборанти, які їм допомагали.
Журналісти NGL.media встановили переважну більшість цих людей.
Острів скарбів
Музейний фонд України, за даними Міністерства культури, зараз налічує близько 12 млн експонатів, з яких понад 1,4 млн предметів перебуває в окупації або викрадені. Велика цифра, і хоч про це не прийнято говорити вголос, та шанси повернути втрачене – примарні.
Окупація Херсона, у музеях якого зберігалися великі колекції історичних артефактів Північного Причорномор’я, живопису, унікальних експонатів місцевої природи, тривала з 2 березня до 11 листопада 2022 року. Відступаючи, російські війська знищили основну інфраструктуру Херсону, залишили містян без водо- та електропостачання, підірвали з десяток мостів, і вивезли тисячі музейних експонатів.
Росіяни вважають, що південні міста України, такі як Одеса та Херсон, з’явилися на мапі світу завдяки діячам Російської імперії у XVIII столітті: Катерині ІІ, Потьомкіну, Суворову та іншим, а відтак є «ісконно рускімі зємлямі». Тому вони зацікавлені не лише у фізичному захоплені цих земель, але й у присвоєні їхньої культурної спадщини.
Втікаючи з Херсона, російські військові, вочевидь, отримали вказівку забрати з собою максимум культурних цінностей та документів з двох головних музеїв міста – Херсонського обласного художнього музею та Херсонського обласного краєзнавчого музею.
Пограбування цих двох музеїв, як встановили NGL.media, відбулось за лічені дні до звільнення Херсона: в кінці жовтня – на початку листопада 2022 року. Росіяни, які безпосередньо викрадали артефакти, були переважно у військовій формі без ознак належності до конкретних формувань і умисно ховали обличчя за балаклавами, тож ідентифікувати їх надзвичайно складно. Проте за міжнародним гуманітарним правом командири та інші начальники несуть кримінальну відповідальність за воєнні злочини, вчинені їхніми підлеглими та в результаті відданих ними наказів.
Російські військовослужбовці, які атакували та окупували Херсон, є представниками 7-ї десантно-штурмової та 42-ї мотострілецької дивізій, що входять до складу 58-ої загальновійськової армії Південного військового округу РФ.
7-ю десантно-штурмовою дивізією тоді командував генерал-майор Олександр Корнєв (Александр Корнев), а от 42-ю мотострілецькою дивізією – схоже, український військовий зрадник, полковник Олександр Саєнко (Александр Саенко).
Олександр Саєнко
У 2014-му Саєнко пишався тим, що власноруч підняв російський прапор над військовою частиною 501 окремого батальйону морської піхоти ВМС України у Керчі. Тоді він запевняв, що зрадивши українській присязі не допустив «безглуздого вбивання одне одного братніми народами», а вже у 2022 році повів російську дивізію безглуздо вбивати, катувати та обкрадати українців.
Свою чергою 58-ю загальновійськовою армією РФ, до якої входять обидві згадані вище дивізії, під час втечі окупантів з Херсону командував генерал-майор Іван Попов (Иван Попов).
Віктор Бєдрік
Після окупації Херсона росіяни призначили військового коменданта – заступника командира 22-го армійського корпусу берегових військ Чорноморського флоту РФ Віктора Бєдріка (Виктор Бедрик). Його посада передбачала контроль над усім, що відбувається в регіоні, зокрема, виконання вказівок щодо придушення будь-яких проявів симпатії до України серед мешканців. Якщо Бєдрік не особисто керував військовими, які виносили цінності з музеїв, то точно знав про цей злочин і сприяв йому. До речі, зараз його заочно судять за катування людей.
З моменту пограбування херсонських музеїв минуло майже два роки. Проте очевидці цих подій їх досі переживають. 74-річна Аліна Доценко, директорка Херсонського обласного художнього музею, відразу після деокопації Херсону була у фокусі уваги західних журналістів. Вона давала емоційні інтерв’ю, не стримувала сліз та відрази до колег, які пішли на співпрацю з ворогом.
Емоції жінки досі не вщухли. Ми говоримо з нею кілька годин по онлайн-зв’язку, під час розмови Аліна Доценко підвищує голос, говорячи про росіян і колаборантів, та з гіркотою розповідає про улюблені картини, які її музей втратив.
У Херсонському обласному художньому музеї була колекція творів мистецтва з XVII по XXI століття (фото Аліни Доценко)
«Незадовго до вторгнення до нас прийшов лист з [Херсонської] облради, де нас просили зняти колекції з другого і третього поверху, щоб там почались ремонтні роботи. Ми своїми силами купили пакувальний матеріал і знесли колекції у фондосховище… А вже 24 лютого у нас був дзвінок з Ткаченком, він сказав терміново вивозити колекції. Як?! Куди? Де взяти транспорт?! Я не могла знайти машину, щоб доїхати з власного дому до музею, а де мені взяти шість-сім вантажівок, щоб вивезти всі експонати? У нас працювали одні жінки. Це було нереальним завданням», – згадує Аліна Доценко.
Не маючи можливості вивезти колекцію у безпечне місце, музейники сподівались, що росіяни, побачивши пусті стелажі і розпочатий ремонт, не здогадаються спуститися у фондосховище. Аліна Доценко просила підлеглих брехати окупантам, що усю колекцію музею вона особисто вивезла ще до їхнього приходу, і фондосховище порожнє. Але деякі працівники виявились прихильниками окупації, тож інформація про сховані цінності згодом таки дійшла до росіян.
Росіяни вивезли з художнього музею майже всі твори мистецтва, залишивши порожні рами та стелажі (фото Аліни Доценко)
«4 травня ввечері мені зателефонував невідомий чоловік, який назвався представником нової адміністрації. Він спочатку погрожував, а потім запропонував зробити виставку до 9 травня. Я йому заявила, що не можу нічим допомогти, бо вивезла всю колекцію. А він каже, що йому уже доповіли, що колекція на місці, і викликав мене в комендатуру, щоб «навчити поважати нову владу». Тієї ж ночі мені довелось терміново виїхати з Херсона», – згадує Аліна Доценко.
Найбільш відомі мистецькі твори, вкрадені росіянами
(клікніть на зображення, щоб переглянути його у повному розмірі)
Хоч директорка музею була змушена виїхати з міста, частина працівників залишились у Херсоні. Вони періодично навідувались до музею, щоб доглядати за творами мистецтва у фондосховищі і спостерігати за ситуацією у Херсонському обласному краєзнавчому музеї, що розташований поруч.
Андрій Мальгін
За словами Аліни Доценко, впродовж окупації російські військові приходили оглядати художній музей кілька разів, але суттєво активізувались саме перед наступом української армії восени 2022-го. В останній день жовтня до Херсона приїхав Андрій Мальгін (Андрей Мальгин), директор «Центрального музею Тавриди» в окупованому Сімферополі.
Разом з ним були інші люди, одного з яких працівники музею ідентифікували як Олега Шкедю (Олег Шкедя), заступника Мальгіна. Разом з військовими ці люди оглянули усі приміщення музею та спустились у фондосховище, де зберігались картини та скульптури.
Під керівництвом представників кримського музею близько сотні робітників та військових упродовж чотирьох днів вантажили цінності, зокрема, картини Херсонського обласного художнього музею у фури та автобуси. А в останній день забрали навіть комп’ютери.
З транспорту, яким росіяни вивозили крадене до Криму, передбачливо зняли номерні знаки. Херсонці, які проїжджали повз музей, зняли на відео процес пограбування.
Для вивезення використовували вантажівки, частина яких була маркована написами «МЧС России», та жовті шкільні автобуси.
Вантажівка без номерних знаків, якою музейні цінності з Херсона доставили до «Центрального музею Тавриди» у Сімферополі (фото надане Аліною Доценко)
До Криму окупанти вивезли майже всю колекцію Херсонського художнього музею. У серпні 2023 року проросійські медіа повідомили про якісь домовленості окупаційного «Міністерства культури Херсонської області», за якими колекцію «на період конфлікту» зберігатимуть в Криму. З сюжету телеканалу «Таврія» стає зрозуміло, що на той момент картини зберігали в концертному залі «Центрального музею Тавриди». Але минув рік, і чи ці картини досі перебувають там, та у якому стані – невідомо.
Викрадені картини з Херсонського обласного художнього музею вивантажили у «Центральному музеї Тавриди», що у Сімферополі (фото надала Аліна Доценко)
До речі, саме завдяки сюжетам на російських телеканалах українські музейники змогли ідентифікувати викрадені картини. Їм вдалося впізнати на відео 121 картину, що перебувають у сімферопольському музеї.
Що стосується Херсонського обласного краєзнавчого музею, то у фондах закладу на момент вторгнення зберігалось понад 170 тис. предметів, а музейна експозиція налічувала близько 10 тисяч експонатів. Директорка музею 74-річна Тетяна Братченко одразу пішла на співпрацю з росіянами, за це її незабаром заочно судитимуть в Україні.
«Там, можна сказати, був центр російської культури. Збиралися колаборанти, комендатура, їхня прокуратура. Вони організовували там свої свята. А директорка цього музею і не приховувала, завжди казала, як вона чекала Росію, як вона їм рада, – описує ситуацію у сусідньому музеї Аліна Доценко. – У нашому музеї теж були колаборанти серед працівників, хоч і у меншості. Ми знали про їхні погляди, і з ними було важко працювати. Але ніхто інший на роботу до нас йти не хотів на ці маленькі зарплати, тож доводилось терпіти».
Аліна Доценко (фото Херсонського обласного художнього музею)
Тетяна Братченко зараз проживає в Росії, куди вона виїхала під час контрнаступу ЗСУ. Ще до того росіяни замінили її на посаді директорки музею іншою колаборанткою, працівницею історичного відділу музею Тетяною Шандрою, яка теж перебуває під слідством в Україні.
NGL.media вдалося коротко поговорити з Братченко під час підготовки цього матеріалу, представившись журналістами з РФ. Вона стверджує, що не була в Херсоні під час «евакуації» музейних цінностей. «Ми якраз поїхали в Пітер на два тижні, бо чоловіку треба було терміново робити операцію», – сказала Братченко.
На жаль, більше інформації отримати від Братченко не вдалося: вона перестала виходити на зв’язок.
«Я й досі не знаю, де ці колекції»
Росіяни вивезли з краєзнавчого музею практично усе цінне – золоті античні прикраси, старовинну зброю, мистецькі твори минулих століть, а також артефакти, пов’язані з російськими історичними діячами – Суворовим, Ушаковим та Потьомкіним. Втікаючи з Херсона, вони демонтували і вивезли їхні пам’ятники, а могилу Потьомкіна у Свято-Катерининському соборі розбили, щоб забрати його останки.
«Розікрали зброю, нумізматику і забрали з нашого лапідарію стели, які відносяться до Боспорського царства, що було розташоване поблизу Керчі у Криму. І це свідчить про те, що їх цікавила історія Криму», – розповідає NGL.media Ольга Гончарова, яку призначили директоркою музею після деокупації Херсона.
Нинішня директорка Херсонського обласного краєзнавчого музею Ольга Гончарова біля порожніх стелажів в одному з залів Херсонського обласного краєзнавчого музею (фото NBC News)
За свідченнями охоронців краєзнавчого музею, розкрадання експонатів тривало два дні. Речі вивозили трьома вантажівками без номерних знаків, а займалися цим близько 70 людей, яких, зі слів представників музею, привезли з Криму. За два дні роботи у цьому музеї росіяни змогли вивезти майже всю експозицію, однак не встигли дістатися до фондів, де зберігалась переважна більшість предметів з колекцій.
У лютому 2023 року колекцію краєзнавчого музею, що була присвячена Суворову, росіяни привезли в окупований Генічеськ, де показували учням місцевих шкіл. Куди потрапили інші музейні експонати краєзнавчого музею – невідомо. Була інформація, що їх зберігають в музеї-заповіднику «Херсонес Таврійський» у Криму, однак жодних доказів, що експонати зараз перебувають там, нема – тим паче, що періодично з’являється інформація про вивезення до Росії колекцій і з самого заповідника та підозрілі розкопки на його території.
NGL.media під виглядом російської журналістки зв’язалися з директоркою музею-заповідника «Херсонес Таврійський» Єлєною Морозовою (Елена Морозова) з проханням допомогти в організації зйомок на тему «евакуйованої і врятованої колекції з Херсону». Коли жінка почула слово «Херсон», вона почала буквально верещати, не даючи змоги журналістці завершити думку.
«Я не розумію, про що ви кажете! По телефону я на такі теми не говорю! Робіть, будь ласка, офіційні запити, я вас дуже прошу! Давайте завершимо цю розмову!», – викрикнула Морозова і завершила дзвінок.
Дивною реакція виявилась не лише у Морозової. Явно боявся говорити про події листопада 2022 року і директор «Центрального музею Тавриди» Андрєй Мальгін, який особисто керував «евакуацією» музейних експонатів.
Чи була б такою реакція керівників кримських музеїв, якби вони не розуміли, що причетні до злочину?
NGL.media також спробували з’ясувати, хто з російських чиновників міг безпосередньо брати участь у вивезенні культурних цінностей з музеїв Херсона.
Наприклад, заступник директора департаменту державної охорони культурної спадщини міністерства культури РФ Денис Проценко (Денис Проценко) наприкінці 2023 року був учасником міжрегіонального форуму «Збереження культурної спадщини. Досягнення та досвід регіонів», що проходив в окупованому Сорокиному. Тут Проценко вчив музейників з «нових регіонів» переводити музейні цінності у російське правове поле.
Денис Проценко (фото VK)
У розмові з NGL.media Проценко запевняє, що у його підпорядкування «нові регіони» увійшли лише у березні 2024 року. На момент «евакуації» музейних цінностей з Херсона, за словами Проценка, процесом керували працівники департаменту музеїв та зовнішніх зв’язків.
«Про те, що колекції евакуйовані, я особисто дізнався через рік під час особистої розмови з міністром культури Херсонської області. А всі питання, які ви озвучили, то була сфера відповідальності департаменту музеїв і зовнішніх зв’язків нашого центрального апарату. Я й досі не знаю, де ці колекції, що вивезли, куди і як це розподіляється», – стверджує Денис Проценко.
Департаментом музеїв та зовнішніх зв’язків міністерства культури РФ, про який каже Проценко, керує Олена Харламова (Елена Харламова), з якою нам не вдалося сконтактуватись. Натомість її заступниця Наталія Чєчєль (Наталья Чечель) погодилась говорити про вивезені з Херсону культурні цінності лише з дозволу прес-служби міністерства: «Розумієте, у нас тут сувора дисципліна і всі коментарі лише після офіційного погодження».
Після цієї короткої розмови з псевдоросійською журналісткою Наталія Чєчєль видалила своє фото з телеграму і перестала виходити на зв’язок. Подібним чином повели себе й інші працівники міністерства, з якими ми намагались сконтактуватися під виглядом росіян.
Проте ми визначили працівників міністерства культури РФ, відповідальних за вивезення та реєстрацію українських культурних цінностей за російським законодавством. Ці люди, хоч і не виносили власними руками артефакти з українських музеїв, проте прямо причетні до привласнення їх Росією.
Список російських чиновників, відповідальних за викрадення українських культурних цінностей
Що саме ми втратили?
За даними Мінкульту, наданими на запит NGL.media, з Херсонського обласного художнього музею росіяни вивезли 10170 предметів – це картини відомих українських та європейських художників та чимало інших творів мистецтва. Натомість точної цифри викраденого у Херсонському обласному краєзнавчому музеї наразі не може назвати ні керівництво музею, ні Мінкульт: тут не вели електронний каталог, а паперові книги надходжень і росіяни забрали разом з експонатами. Працівники музею, зі слів директорки Ольги Гончарової, зараз намагаються відновити списки експонатів принаймні частково.
На окупованих територіях зараз перебуває 62 музеї, загальна кількість експонатів яких сягає понад 1,4 млн одиниць і . Відслідкувати стан колекцій цих музеїв дуже складно, адже в керівництві закладів в окупації залишились або колаборанти, або ж росіяни призначили своїх довірених людей, які, само собою, не надають Україні жодної інформації про культурні цінності.
Провалена евакуація
Першочергово у втраті культурних цінностей винна Росія, а точніше, конкретні люди, яких ми назвали вище, та ще чимало неідентифікованих поки воєнних злочинців. Під час грабунку музеїв росіяни намагалися зайвий раз не «світитися», саме тому вони не представлялись, ховали обличчя та приїжджали на транспорті без ідентифікаційних ознак.
Довести провину конкретних росіян, покарати винних та повернути награбоване – дуже непросто, на це можуть піти десятиліття кропіткої праці фахівців з міжнародного права, громадськості та політиків. Тому уже зараз (а насправді й набагато раніше) варто аналізувати ситуацію і працювати над тим, щоб ми, українці, більше не втрачали своє культурне надбання.
Отож, чому ми не евакуювали культурні цінності до початку повномасштабного вторгнення? Адже був досвід 2014 року, коли росіяни окупували українські території і разом з ними привласнили музейні експонати та інші культурні об’єкти. Лише внаслідок анексії Криму ми втратили 31 музей, де налічувалось майже 930 тис. предметів державної частини Музейного фонду України. І за 10 років росіяни не лише не повернули жодного цінного предмету в Україну, але й встигли внести наші цінності у свій державний музейний фонд, намагаючись таким чином легалізувати награбоване.
Евакуація культурних цінностей на законодавчому рівні регулюється відповідною постановою уряду. І юристи, і керівники музеїв, з якими спілкувалися NGL.media, скаржаться, що існуючий порядок евакуації не є практичним. І саме через це евакуація культурних цінностей відбувалась і досі відбувається хаотично.
«Представники міністерства і обласної влади останні кілька років не раз просили надати списки музейних предметів на евакуацію, ми їм їх передавали. Але річ у тім, що більшість з предметів перебували в експозиціях, а на те, щоб розібрати експозицію, необхідний час і обладнання, пакувальний матеріал, а це ніхто не забезпечував. Евакуація мала бути запланована грунтовно, а вона багато років існувала лише на папері», – каже Олеся Мілованова, учасниця ініціативи «Музейний кризовий центр» і діюча директорка Луганського обласного краєзнавчого музею.
Уже колишній міністр культури Олександр Ткаченко восени 2022 року теж казав про недосконалість системи і заявляв, що в Україні до вторгнення взагалі не існувало діючого механізму для превентивної евакуації культурних цінностей. Він звинуватив місцеві музеї, зокрема у Маріуполі, в тому, що ті відмовились евакуйовуватись своїми силами.
У випадку з Маріуполем, тамтешня директорка краєзнавчого музею Наталія Капуснікова виявилась прибічницею окупації, що цілком пояснює її небажання евакуйовувати музей. Але досвід інших музеїв, що опинились перед небезпекою втратити свої цінності, показує, що проблеми були і у тих, хто мав максимально проукраїнську позицію і справді хотів врятувати колекції.
Так, пам’ятаючи, чим закінчилось для Луганського обласного краєзнавчого музею вторгнення росіян у 2014 році, директорка цього музею Олеся Мілованова незадовго до 24 лютого готувалась до евакуації, не чекаючи вказівок «зверху».
«Десь за тиждень до вторгнення ми почали розбирати експозицію, і я дала наказ іншим музеям в регіонах теж це зробити. І це все відбувалось стихійно. У нас не було призначено пункту евакуації, тому на власний розсуд я домовилась зі Львовом, з музеєм «Територія терору», це наші багаторічні партнери», – згадує Олеся Мілованова.
Таку відповідальність за порятунок експонатів брали на себе і керівники низки інших українських музеїв, таким чином деякі вдалося зберегти. Але у випадку з луганським музеєм вивезти колекцію забракло часу – бойові дії почались до того, як приїхав транспорт на евакуацію.
Важливо розуміти, що культурні цінності, які перебувають в українських музеях, є частиною державного Музейного фонду України. Окремою ланкою у комунікації між музеями та Мінкультом є районні та обласні адміністрації, які відповідають за доведення наказів та вказівок міністерства до директорів музеїв. Директори, у свою чергу, мають забезпечити виконання цих наказів, і у випадку з евакуацією це означає взяти на себе відповідальність за вивезення тисяч експонатів, вирішити логістичні питання, знайти людей та ще й зберегти усі цінності в належному стані. В умовах війни не кожен готовий цим займатись.
«У нас дуже застаріла і недієва інструкція з евакуації, її давно треба переглянути. Бо зараз це виглядає так, що ти, як музейний працівник, сидиш під обстрілами, на тебе летять снаряди, а ти готуєш купу документів, виписуєш правильно усі коми і крапки, щоб врятувати ці предмети. І якщо щось зробиш не так, то потім ще й попадеш під кримінальну відповідальність», – скаржиться ще й на зайву бюрократію Олеся Мілованова.
Нинішній міністр культури Ростислав Карандєєв торік анонсував створення єдиного електронного реєстру Музейного фонду України. Це мало б допомогти українським музейникам вести облік своїх фондів; державі – розуміти, що відбувається з цими фондами; а міжнародним правоохоронним органам оперативно виявляти на чорному ринку вивезені з України артефакти. Поки що це все звучить як мрія.
У квітні 2024 року Карандєєв заявив, що незабаром розпочнеться облаштування нових сховищ для зберігання музейних експонатів. Утім, наразі музеї продовжують евакуйовувати за старим сценарієм силами музейників, міжнародних організацій, які допомагають з пакуванням, та особистих домовленостей. «Загалом ситуація з 2022 року не сильно змінилась», – каже Олеся Мілованова.
У Мінкульті відмовились надавати інформацію NGL.media про стан та темпи евакуації культурних цінностей з небезпечних регіонів, вважаючи це службовою інформацією. Станом на червень 2024 року Мінкульт повідомляє про 250 тис. музейних цінностей, які вдалося евакуювати у безпечні місця.
Також у Мінкульті нам повідомили, що будівництво сховищ для зберігання музейних цінностей потребує проектування і додаткового фінансування. Простіше кажучи, до реалізації цієї ідеї ще далеко.
Які шанси на повернення викрадених цінностей?
Дослідники історії вважають, що шансів повернути вкрадені з України скарби – вкрай мало. Адже вивезення культурних цінностей для окупантів – не лише змога збагатити власні колекції чи в окремих випадках себе особисто, а й спотворити історико-культурний бекграунд та довести, що все українське надбання насправді належить Росії.
«Починаючи з часів Російської імперії вони вивозять тільки найцінніше і те, що може підтвердити спільне надбання всієї так званої Русі, руского міра. Наприклад, вони дуже люблять і шанують скіфське золото, також пам’ятки часів Київської держави. Усе те, що є надбанням українського національного мистецтва, української національної культури, що складає українську ідентичність, вони намагаються зруйнувати. У Другу світову війну з музеїв також евакуйовували цінності у далекі регіони Росії. І тоді теж евакуйовували не все підряд, а тільки золото, архіви НКВД і найцінніші пам’ятки, які б теж підтверджували цю єдність народів, так званий рускій мір», – пояснює NGL.media історикиня Ярослава Музиченко.
Вона погоджується з тезами іноземних дослідників, що ситуація з пограбуванням українських музеїв також нагадує ті часи, коли нацисти розкрадали музеї Європи. Україна, як й інші постраждалі держави, досі повертає награбовані експонати.
Наприкінці 2023 року Владімір Путін затвердив зміни до закону про музеї та музейні фонди РФ, які вказують на те, що росіяни планують продовжити політику присвоєння української культури. Відтепер російське законодавство визнає музейні колекції цілісними й неподільними, забороняє повертати викрадені культурні цінності і вимагає чим швидше вносити їх до каталогу Музейного фонду РФ. Предмети та колекції, що входять до музейних збірок на окупованих територіях, мають бути каталогізовані до кінця 2027 року. За приблизними підрахунками Росія планує зареєструвати понад 44 тисячі українських артефактів, простіше кажучи легалізувати їх.
Тож, вочевидь, повертати вкрадене росіяни намір не мають. Як і припиняти знищення історико-культурної спадщини України. Принаймні, добровільно.
Джерело: NGL.media