Російський оборонно-промисловий комплекс: брехня і цифри

Є брехня, зухвала брехня, статистика і реклама. Російська статистика — вершина брехні, але інших цифр у відкритих джерелах ми не знайдемо. Тому обережно проаналізуємо їх, з певними застереженнями картинку відкриті показники все ж намалюють.

Робоча сила

На початку вторгнення російський ОПК мав близько двох мільйонів робочих місць, з яких близько 400 тисяч були вакантними (тамтешній віцепрем’єр з ОПК цифри озвучив  і стогнав, що проблема заважає вчасно й уповні виконати держоборонзамовлення).

Військово-промисловий комплекс Росії в офіційних документах позначається терміном оборонно-промисловий комплекс .

Цього місяця Путін заявив, що в російській оборонці створили 520 тисяч нових робочих місць і тепер у галузі працюють близько трьох з половиною мільйонів людей (2,5 % населення країни). І отут уже нічого незрозуміло: 2022 рік — 2 млн робочих місць, 2024-й — 3,5 млн, але створили 520 тисяч вакансій, а ще мали 400 тисяч до того. Щось не збігається…

У розрізі корпорацій оборонного профілю можна відкопати таке: корпорація «Ростех» рекрутувала у 2022 році 30 тисяч працівників (у 2019-му мала 589 тисяч, у 2023-му — 591 тисячу), Об’єднана авіабудівна корпорація набрала 90 тисяч і має 8,5 тис. вакансій, ще 16 тисяч працівників — передпенсійного віку. І одразу пригадуємо, як у 2022-му з Білорусі на авіаремонтний завод під Москву поїхали ремонтні бригади латати поскубані ПС ЗСУ російські МіГи.

Загалом найпопулярнішими спеціальностями є універсальні верстатники, оператори токарних і фрезерних верстатів, у тому числі з числовим програмним управлінням, слюсарі механоскладальних робіт, слюсарі-електромонтажники, фахівці у сфері системного інжинірингу, які мають знання та вміння в галузі адитивних і роботизованих технологій, бортового радіоелектронного обладнання, математичного моделювання, наскрізних цифрових технологій, композитних і нових матеріалів, авіоніки й БпЛА.

Намагаючись збільшити найм фахівців, ОПК підвищує зарплати-соцпакети, переманює людей із цивільного сектору. Але ж традиції ГУЛАГу — тамтешнє все: робочих днів у тижні стало 6, зміну подовжили з 8 до 12 годин, тобто співвідношення «зарплата — робочий час» не змінилося, людино-годин стало більше, народ гарує, як востаннє, виснажений, кількість браку зросла так, що цю проблему на національному рівні розглядає Військово-промислова колегія, а керує колегією сам Путін! До речі, токар на верстаті з ЧПК як отримував 40 тисяч рублів, так і отримує. Працює, правда, більше на чотири години щодня.

Усе це має цікавий зворотний бік: замість того, щоб зосередитися на випуску обмеженої кількості типів крилатих ракет (наприклад: Х-101, Х-555 та Х-31п), росіяни продовжують виробляти принаймні 10 типів. А це десятки виробництв, по яких розмазані інженери, кваліфіковані спеціалісти, ресурси й гроші. Якщо від 10 перейти до 2–3, 7–8 виробництв треба закрити, що призведе до зростання соціальної напруги в постраждалих регіонах, а оборонні підприємства часто-густо містотворчі. Тому багато заводів, багато робітників, широка номенклатура продукції і замість удару кулаком — розчепірена п’ятірня.

Енергоресурси

Дуже простий показник, що характеризує зростання/відсутність зростання виробництва у промисловості, насамперед в обробній — споживання електроенергії. У 2023-му Системний оператор (російський диспетчер енергосистеми країни) фіксує зростання споживання електроенергії аж на 1,4 %, до 1,12 трлн кВт/год порівняно з 2022-м. Ця статистика не враховує електрики, котру росіяни крадуть у Донецькій, Луганській, Херсонській і Запорізькій областях. Тобто формально споживати стали більше, але навряд чи зростання на 1,4 % вистачає на цілодобову тризмінну роботу оборонки.

Імпортні ресурси

Російська оборонка критично залежить від імпортного обладнання, яке зношується. Уже згаданій Об’єднаній авіаційній корпорації за три роки потрібно замінити 300 верстатів. Наростити випуск власних верстатів неможливо (немає з чого), купити складно (санкції). Поки що вдається завозити обладнання з Азії чи західне через країни-посередниць, проте США і ЄС активно працюють над закриттям лазівок. І якщо мікросхем у валізі можна завезти, то верстатів навряд чи.

Простий приклад: виробників верстатів, що нарізають гарматні стволи на весь світ, — декілька десятків. Наприклад, росіяни купили 2010-го в Австрії верстат, виробнича потужність котрого — кілька десятків артилерійських стволів на рік. А втрачено за два роки війни 6700 танків і 10500 гармат. Скільки верстатів треба мати, щоб виробити нові стволи в обсязі втрат? Нехай РФ має сотні таких верстатів — чи вирішує це проблему?

Центробанк Фінляндії проаналізував і повідомив, що значна частина зростання виробництва в РФ припала на низькотехнологічну продукцію, як-от вироби зі сталі, а не на складніші вироби на кшталт напівпровідників, у виробництві яких Росія залежить від іноземних постачальників.

Просто ресурси

Російська артилерія у 2022-му витрачала в середньому 50 тис. снарядів на день, у пікові моменти операцій — навіть більше, тобто за рік ворог вистрілював приблизно 3,5 млн снарядів. РФ виробляла щороку близько 1,1 млн нових снарядів усіх типів і близько 500–600 тисяч відновлювала зі старих радянських запасів. Але щоб снаряд став снарядом, крім залізяки, потрібні підривник, вибухові речовини й порох для метального заряду. Статистика показує зростання приблизно на 30 % виробництва целюлози, алюмінієвої пудри, аміаку, алюмінієвих конструкцій, компонентів вибухівки. Чи може зрости виробництво снарядів у рази, якщо виробництво складових зросло максимум на 30 %?

Виробляли 1,7 млн снарядів, а вистрілювали 3,5 млн. Вловлюєте? Як два роки покривали різницю? Брали із запасів, у Білорусі, Китаї (хоча не впійманий — не Китай), трохи ракет купили в Ірані. Руку допомоги протягнув Кім. Зайнята ж людина, єдиний у світі, хто стримує Ґодзіллу, запускаючи ракети в Японське море, але кажуть, послав 1 млн снарядів північному сусіду. Наші партнери на все це зі супутників подивилися і переконані, що навіть 500 тисяч не передав, але… Тому можна підсумувати, що без імпорту забезпечувати угруповання вторгнення снарядами не вийде.

На Солікамському пороховому заводі у 2023-му сталася велика аварія, на Пермському пороховому заводі змінили трьох директорів за два роки. Так, вони можуть наростити виробництво, але ще до кінця поточного року все упреться в максимум виробничих потужностей, котрі наростити неможливо.

Зараз щодоби противник витрачає 10–15 тис. снарядів, тобто втричі менше.

Обсяги виробництва

Британська розвідка повідомляє, що російський ОПК у 2023 році значно збільшив обсяги виробництва, але досягнув цього за рахунок збільшення чисельності робочої сили, подовження робочих змін, розширення виробничих ліній, повернення до експлуатації виробничих потужностей, котрі простоювали. Тобто нового виробництва не відкривали, а реанімували те, що було, частково його модернізували. Наслідок — більшість «вироблених» танків не нові, а відремонтовані (стояли на зберіганні, де з трьох-чотирьох можна зібрати один, такий собі промисловий канібалізм).

Але якщо дивитися на суто економічні показники, то виходить, що противнику вдалося за окремими номенклатурами озброєнь повернутися на рівень 2016–2017, за іншими — на рівень 2013-го. У 2023-му промисловість Росії споживала комплектуючі, акумульовані на 2024–2025 роки, тобто з чого збирати наступного року — невідомо.

Час згадати маршала Тревульціо, котрий сказав, що «для війни потрібні три речі — гроші, гроші і гроші». І тут з’ясовується, що російський уряд не може точно визначитися, кільки ж грошей треба на війну. У 2022-му на армію витратили на понад 50 % більше від запланованого, у 2023-му так само. У 2024 вирішили витратити на «СВО» 10,8 трлн рублів. На закупівлю озброєнь пішло 3,2 трлн, що удвічі більше порівняно з довоєнним періодом. Але в доларовому еквіваленті це рівень 2013–2014 років. Експорт озброєнь скоротився удвічі, до $8 млрд, але це дозволило задіяти вільні потужності, щоб наростити внутрішнє виробництво.

У 2023 році Росстат показав зростання промислового виробництва на кілька десятків відсотків у галузях, пов’язаних з ОПК. Але ж мовчить при цьому, що індекс зростання виробництва він рахує в рублях, беручи за базу порівняння 2017 рік. Знаходимо курс долара, перераховуємо на калькуляторі — і виходить, що в одних товарних групах, пов’язаних із ВПК, є зростання, а в інших — якраз навпаки, падіння.

Трохи цифр: у 2016 році сумарний збиток ОПК становив 800 млрд рублів, у 2019-му — 700 млрд. Великі збитки показували, наприклад, Об’єднана суднобудівна корпорація, Роскосмос (до речі, виробник міжконтинентальних балістичних ракет і ракет для «Іскандера»). Ростехнології у 2022-му показали менший прибуток, ніж у 2020–2021. У Ростеху прибутки за виконання держоборонзамовлення впали, а витрати зросли через інфляцію. І отут виникає питання: яким чином виробництво оборонної продукції зростає, а прибутки від цієї діяльності знижуються?

З усього цього випливає, що наш противник не здатний у повному обсязі забезпечити потреби своїх збройних сил, хоча цілком спроможний підтримувати впродовж 2024 року матеріально-технічну перевагу над Силами оборони України.

Розбалансованість російського ОПК, його недостатня ефективність не дозволяє вже зараз наростити випуск озброєнь — ворогу банально не вистачити людей, обладнання, технологій, мотивації. Там, де всупереч всьому росіянам вдасться наростити хоч щось, це зростання не буде ні стійким, ні тривалим, адже в цей вир засмокче більшість наявних у країні ресурсів, а їх на всіх не вистачає вже зараз, при цьому відтік інвестицій триватиме. The Wall Street Journal прогнозує, що РФ стане ще більш залежною від допомоги Китаю, Ірану й КНДР. За оцінками аналітиків НАТО, Росія, ймовірно, зможе підтримувати військові дії в нинішніх масштабах упродовж ще двох-п’яти років, що збігається з висновки принаймні двох розвідслужб з європейських країн.

Як зрозуміти ці дещо суперечливі висновки?

2024-го для нас мало що зміниться, ворог підтримуватиме взятий два роки тому темп. 2025-го ОПК противника покриватиме втрати озброєння й бойової техніки переважно відновленими після зберігання зразками, операції в Україні матимуть звичний для нас темп з тенденцією зниження в другій половині року. 2026-й ті наступні роки — наростання кризових явищ у ворожому ОПК, наслідком чого стане деградація військ в операційній зоні на ТВД і його резервів.

Щоб узагалі було зрозуміло, покопирсаємося в організаційно-штатних структурах відносно нових російських військ: 25-та загальновійськова армія (веде бойові дії на Лиманському напрямку) і 27-ма МСД (формується), тобто об’єднання (оперативний рівень) і з’єднання (тактичний рівень).

Армія традиційного складу (відносно однаковими армії були в 40-х роках минулого століття, далі все було дуже індивідуально): 4 дивізії, з них 1 танкова, ракетна, артилерійська, зенітно-ракетна, розвідувальна, інженерно-саперна бригади, бригада зв’язку, бригада МТЗ, всякого іншого забезпечення — багатенько.

25-та ЗА: 67-ма дивізія, 164-та ОМСБр, 11-та ОТБр, 73-тя артбригада, 189-й розвідбат і 349-й батальйон замість відповідних бригад, замість бригади МТЗ — 20-й і 149-й рембати. Усього іншого просто немає. А чому? А озброїти немає чим. Дивізія традиційного складу: 4 полки, з них 1 танковий, артполк, зенітно-ракетний полк, 9 батальйонів бойового та матеріально-технічного забезпечення (розвідувальний, зв’язку, протитанковий, інженерно-саперний, РЕБ, РХБЗ, медичний, ремонтний, МТЗ).

27-ма МСД: три мотострілецькі полки (433-й, 506-й, 589-й), танкового полку немає, 268-й самохідно-артилерійський полк, 1107-й протитанковий артилерійський дивізіон, 838-й зенітно-ракетний дивізіон (а не полк), 907-й розвідувальний батальйон, 834-й батальйон зв’язку, 1614-й інженерно-саперний батальйон, ХХХ батальйон РЕБ, 341-й медичний батальйон, 140-й батальйон МТЗ, рота БпЛА. Рембату знову немає (як і в більшості дивізій, розгорнутих до 2022-го). Батальйону РХБЗ також немає.

Звідти випливає, що вже сьогодні у противника вкрай обмежені можливості виготовляти ОТРК і ракети до них, зенітно-ракетні комплекси, танки, спеціальну техніку родів військ і служб.

Тому не боїмося, віримо в перемогу, чекаємо допомоги союзників і партнерів, донатимо.