Відкрита війна Росії проти України, в яку мало хто вірив, триває вже 13 днів. Дії Путіна вже призвели до тисяч жертв з обох сторін, зокрема, серед цивільного населення. Українська сторона запевняє: супротивник деморалізований і вимушений перегрупуватися. Російська пропаганда робить ставку на фейки про те, що Україна вже майже капітулювала. Риторика кремлівського керівництва поки не надає оптимізму: воно запевняє, що готове завершити свою «спецоперацію» найближчим часом, ходять чутки про залучення Росією нового резерву, який підмінить той контингент, що видихається.
Щодо якості російської армади, дійсно, є питання, але для Путіна дотиснути Україну, схоже, питання принципу, за яке він готовий платити будь-яку ціну. При цьому, що саме Путін вкладає в поняття «дотиснути», особливо після такого запеклого спротиву «братнього народу», – загадка. Наразі росіяни, що раніше анонсували удари лише по військових об’єктах, перейшли до тактики «випаленої землі», яку вони випробували в тій же Сирії. Кожного дня надходять повідомлення про обстріли цивільних об’єктів з цивільними жертвами. При цьому Захід вже відійшов від першого шоку і зараз надає Україні суттєву фінансову і військову підтримку. Чим, звісно, нервує Москву.
Директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак в розмові з журналытами видання «Главком» розмірковує, чи допоможе нам кардинально запізніла західна допомога, з якими проблемами в Україні несподівано для себе зіткнувся Путін та чому не можна прямо співставляти можливості української та російської армій.
«У російських ракет великі проблеми з точністю»
Яким на цей момент є баланс між потенціалом української та російської армій? Бо оцінок лунає дуже багато. На кшталт того, що росіяни виснажені, втратили значну частину ресурсів і потребують підкріплення, яке надається зараз у терміновому порядку. Але ж і наша армія, хоч і більш вмотивована, не є залізною.
Наразі не можна оцінювати абсолютні показники. Можна казати лише про стан контингенту, що воює проти Україні, – це не стан всієї російської армії. Я б зауважив, що на днях російський прокремлівський військовий експерт Владислав Шуригін написав статтю про українську армію, де відверто визнав потужність наших Збройних сил. Він зазначив, що за всіма параметрами Збройні сили України стали третьою за чисельністю армією Європи після Росії та Туреччини. Хоча у світових рейтингах ми раніше перебували у третьому десятку. Звісно, ця війна з Росією є для нас нерівною – російська воєнна машина набагато сильніша за всіма параметрами. За кількістю рядового складу, за якістю переозброєнь, за можливістю логістики, бойової підтримки.
Але якщо брати конкретний російський контингент, то ЗСУ на його фоні продемонстрували себе на голову вище і краще. Перша причина – це, безумовно, прорахунки самого Путіна. Він хотів тут влаштувати тріумфальну ходу, але при цьому зайшов сюди з необстріляною немотивованою молоддю. Переважна більшість цих людей – або строковики, або контрактники першого року. Вони просто не знали, навіщо взагалі сюди прийшли, в них була переважно стара радянська техніка. Путін, напевно, хотів видати цю історію як входження сюди «ДНР» та «ЛНР». Більш того, в останній розмові з Макроном він заявляв, що не було ракетних обстрілів Києва, а Лавров запевняє, що в Харкові не було і немає російських військ.
Єдині випадки, коли Путін використовував свої реальні великі можливості, – це захоплення зони Чорнобильської АЕС та висадження десанту в аеропорті Гостомеля Київської області. Коли Путін зіткнувся з шаленим спротивом Збройних сил, він, напевно, був у шоці і, схоже, досі в ньому перебуває. Десь вже у другій половині першого дня війни він перевів її у категорію «4+» – з’явилися літаки, нова наземна техніка. Серед техніки, що з’явилася, були помічені зенітно-ракетні комплекси «Панцир», «Тор», тобто ситуація почала швидко змінюватись.
Вже першого дня війни Росією було здійснено 75 пусків ракет. Деякі експерти схиляються до того, що це були ракети «Іскандер-М», а деякі – що це був «Калібр». Насправді, це неважливо, бо пуски наземної версії «Калібра» Р-500, яка була розроблена не так давно, виявилися настільки невдалими, що американські фахівці в своїй доповіді були просто шоковані від нездатності російської сторони завдавати високоточні удари. Ці ракети ударили частково по цивільному населенню…
І саме така нездатність Росії до високоточних ударів сформувала серйозну оборону України. Кількість пуску цих ракет з того боку різко зменшилася. До речі, деякі російські експерти припускали, що Росія просто є нездатною робити за період своєї операції понад двохсот запусків крилатих ракет, як, наприклад, свого часу робили Штати та Великобританія під час операції проти Каддафі.
І поведінка Росії після 28 лютого свідчить, що вона просто має дефіцит ракет. Тобто всі ці заяви їхнього міністра оборони Шойгу про велике переозброєння та збільшення в 40 разів крилатих ракет були або відвертим блефом, або ці ракети перебувають в недопрацьованому стані.
Чи можна казати, що Росія наразі майже вичерпала свою крилату зброю?
Не можна. У них велика кількість літаків, гелікоптерів з високоточними авіаційними ракетами – «повітря-повітря», «повітря-земля». Більша проблема з їхньою точністю. Так, Росія зараз дуже сильно викладається, але наземна операція, в яку вона втягнулася, виглядає вкрай невдало. Ми знову стикаємося з блефом, ситуацією останніх трьох років, коли нас запевняли, що Росія має надсучасні засоби радіоелектронної боротьби, що вона відпрацювала автоматизовані системи управління вогнем… Але ми всього цього не побачили, бо ті ж наші «Байрактари» дуже успішно збивають все, що бачать.
Є така думка, що Росія на перших порах умисно вирішила воювати досить м’яко – без великого застосування важкої артилерії, авіації. Що полегшувало завдання українським військам знищувати ці розрізнені групи. Але росіяни ж мають вчитися на своїх помилках і, схоже, починають змінювати тактику – чим це може далі нам потенційно загрожувати?
На початку у росіян прийшли взагалі ненавчені війська – що наземні, що повітряні. Той же прокремлівський експерт Шуригін, про якого я згадував, пише, що багато років в Росії існує хибне переконання, що ЗСУ – це якась відстала армія із застарілою радянською зброєю, яка нездатна вести сучасні бойові дії. Він заперечує ці стереотипи і стверджує, що в української армії є сучасне обмундирування, прилади нічного бачення, засоби розвідки – і все це було випробувано ще на Донбасі. Також росіянин зазначає, що більша частина нашого молодшого та офіцерського складу – це високомотивовані націоналістично налаштовані командири. Ще один важливий аргумент – це те, що українська армія останніми днями почала знищувати реально високих чинів. Наприклад, самого командира дивізії повітряно-десантних військ. Це свідчить, що управління російськими військами порушене, вся вертикаль невідпрацьована, мотивації немає. Звісно, коли вони зайшли на чужу землю, зіткнулися з дуже готовими до бою українськими підрозділами, все це вирішило ситуацію не на користь російських військ. Ми виявилися для них «кісткою в горлі». І те, що такі російські мільярдери як Дерипаска заговорили, що потрібен мир – це тільки «перша ластівка».
Якщо про всі ці прорахунки в російській пресі відкрито пишуть різні експерти, невже у вищого військового керівництва нема об’єктивного розуміння ситуації?
Мені це теж здається дуже дивним. Тут є кілька версій. Одна з них – Путіна свідомо підставили свої ж військові, бо останніми його діями був багато хто незадоволений. Але Путін всіх задавив – як того ж Наришкіна на Радбезі. І всі ці прорахунки – безпосередні помилки самого ж Путіна. Я впевнений, що Генштаб РФ мав більш-менш реалістичні оцінки ситуації, але при цьому була пам’ять, як нищили українців в Іловайську, Дебальцеві та недооцінка переозброєння, що відбулося в січні 2021 року, коли нас наситили тактичними озброєннями для захисту – всіма цими ПТРК, гранатометами. Плюс, звісно, була недооцінена готовність населення до зв’язку з армією.
У Білорусі – дуже маленька армія. Навіщо Кремль відкрито підключає її до цього конфлікту, хоча Лукашенко в своєму стилі все заперечує?
Це – політичне питання, бо Путіну потрібні якісь союзники, жодної сили Білорусь з себе на сьогодні не представляє. Тим більше для української армії.
Ті серйозні озброєння, які йдуть до нас з-за кордону вже під час гарячої фази конфлікту, наскільки вони можуть змінити військовий ландшафт?
На жаль, вони можуть лише дати нам більше можливостей протриматися. От ви на початку просили порівняти масштаби української та російської армій. Росія завела сюди свій армійський контингент, а зіткнулася з тим, що воює з цілим українським народом. Тому не можна порівнювати просто армії як такі.
Україна ж ще, насправді, не отримувала дуже серйозних озброєнь. Так, анонсувалося отримання 70 сучасних літаків від Польщі та Болгарії. Але, напевно, Путін натиснув на ці країни і натякнув, що таким чином вони будуть втягнуті у війну. Чесно кажучи, я завжди був налаштований на те, що Україна буде наодинці, і для мене було неочікуваним позитивом, коли в січні нас почали серйозно насичувати зброєю. І Зеленський не перебільшує, коли каже, що війна в України фактично об’єднала НАТО, бо до цього альянс виглядав найслабкішим за всі часи.
«Чоловіки з «ДНР»–«ЛНР» вже бояться, тому просто здаватимуться в полон»
Які резерви ще є в України і в Росії в подальшому розвитку цього конфлікту?
В тому і справа, що Україна зараз використовує усі резерви і можливі засоби боротьби. При цьому досягнутий важливий злам свідомості росіян, які не хочуть і бояться воювати тут. Якщо математично рахувати резерви і передбачувати, що Путін почне перекидати військові ресурси з інших ділянок, звісно, Росія буде мати більш потужний вигляд. Причому в рази. Але наш бойовий дух перевищує всі ці резерви.
Дух – це добре, але наскільки Кремль може змінити стратегію цієї війни? Ми вже бачимо, що Росія перейшла просто до тактики руйнування всього, до чого дотягується. Он Макрон після зустрічі з Путіним впевнений, що треба готуватися до ще більш гіршого сценарію.
Після того як у росіян не спрацювали навіть їхні елітні підрозділи та навіть було ліквідовано їхнє керівництво, те, що вони надішлють сюди «тори», «панцирі», «птахолови», – вже буде другорядним фактором. Так, вони можуть перетворити Україну на Сирію, але тут важко прогнозувати, бо величезна кількість людей ще навіть не долучилася до цієї війни.
Резюмуючи, чим це може все завершитись, ця війна не може ж тривати вічно? Що обидві сторони можуть зарахувати собі за перемогу чи, можливо, нічию?
Я ще раніше казав, що якщо російська армія зав’язне тут більш, ніж на тиждень, то проблеми в Росії будуть надалі тільки зростати. Була інформація, що мобілізується чоловіче населення «ДНР»–«ЛНР», але воно вже зараз боїться, тому просто здаватиметься тут в полон. Це не вирішить проблеми для росіян.
А є й інший бік питання: коли Путіна почнуть заганяти в глухий кут, в мене є велике побоювання, що він може вдатися до неадекватного кроку. Наприклад, ураження атомної станції або застосування тактичної ядерної зброї. Йому, якщо він вважатиме себе однією ногою в землі, буде все одно. Саме цього бояться на Заході. Але Путін – теж не «залізна» людина, побажання якого всі будуть виконувати. Він теж є людиною, на яку можна впливати і ним маніпулювати.
Автор: Павло Вуєць, «Главком»