Щонайменше 386 українських дітей з окупованих територій були незаконно усиновлені росіянами із початку повномасштабного вторгнення. Таку цифру озвучила юристка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська 2 грудня під час конференції “Геноцид як зброя в боротьбі проти української нації в ХХ-ХХІ ст.: інтердисциплінарні підходи”.
Вона додала, що це лише та кількість, про яку достеменно відомо, і цифра може бути більшою. Частину цих дітей вивезли під приводом оздоровлення, частину під виглядом “евакуації”. Серед цих дітей є як сироти, так і ті, хто має батьків в Україні.
Незаконне всиновлення українських дітей в Росії – безперечно є проявом геноциду проти українського народу. Учасники заходу розповіли, як такий злочин регулюється міжнародним правом, як Росія змінює своє законодавство, щоб легше викрадати дітей, а також хто очолює процес незаконного всиновлення.
Як Росія змінювала закони, щоб викрадати українських дітей
Ще на початку 2022 року росіяни дійсно не могли всиновлювати українських дітей без згоди української сторони, але після початку повномасштабного вторгнення вони почали змінювати своє законодавства, щоб спростити процедуру фактичного викрадення дітей.
“З 23 квітня на території РФ українських дітей почали передавати до російських родин. Спочатку це називали процесом тимчасової опіки. Тимчасової, оскільки навіть за законодавством РФ усиновлення українських дітей росіянами було неможливим. На заваді цьому стояло не лише громадянство, така опція не була передбачена і сімейним кодексом (ст. 165). Для того, щоб процес відбувся, потрібно було би задіяти Мінську конвенцію, яка досі продовжує діяти між Україною та РФ з гуманітарних міркувань, і отримувати дозвіл на усиновлення від України, чого б, звісно, Україна не дозволила”, – розповіла Катерина Рашевська.
Але 25 травня 2022 року Путін підписав указ про спрощений порядок набуття російського громадянства громадянами України. 30 вересня 2022 року в результаті протиправної анексії тимчасово окупованих територій Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей Путін підписав закони, які визнали громадян України на цих територіях громадянами РФ. Таким чином, внаслідок примусово накинутого російського громадянства, РФ фактично скасувала будь-які законодавчі обмеження, які стосувалися особливого порядку передавання українських дітей у сім’ї громадян РФ, зокрема, обов’язку отримувати згоду на це компетентного органу України, пояснює правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк.
Водночас, за її словами, будь-яка передача вивезених з України дітей в російські сім’ї в поточних умовах є протиправною.
На чолі незаконного всиновлення – Уповноважена президента з прав дитини
Катерина Рашевська розповіла, що за даними, озвученими самими росіянами, РФ депортувала на власну територію від 308 000 до понад 600 000 українських дітей. Лише частина цих дітей – сироти, або позбавлені батьківського піклування. Значна частина була переміщена під виглядом евакуації із офіційними представниками. Водночас 2100 таких дітей до моменту повномасштабного вторгнення перебували у закладах цілодобового проживання. Це були як діти-сироти, позбавлені батьківського піклування, так і діти з інвалідністю. Останні мали одного або обох батьків. Тобто ті діти, які були вивезені в РФ і могли бути передані на усиновлення, мають батьків.
“Також ми зафіксували випадки, коли діти, які не мали батьківського піклування, або які є сиротами, мали близьких родичів на території України, але все одно були передані на виховання у російські родини”, – наголосила правозахисниця.
За словами Рашевської, на чолі незаконного всиновлення, яке є міжнародним злочином Росії, стоїть путінська Уповноважена президента РФ з прав дитини Марія Львова-Бєлова, яка сама незаконно всиновила 16-річного українця з Маріуполя. Її підтримує в цьому чоловік-священник, який після призначення Марії Львової-Бєлової Уповноваженою сам став одним із провідних священників храму в Москві та наближеною особою патріарха Кіріла.
Правозахисники впевнені, що в діях Марії Львової-Бєлової є очевидне бажання знищити українську національну групу. Адже в цій ситуації намір злочинця – перетворити дітей у ворогів власної нації. Мілітаризація освіти, відсутність будь-якої поваги до походження дитини, відсутність вибору вивчати рідну мову, навчатися в українській школі, зберігати свою культуру.
Попри те, що злочини геноциду не вимагають доведення певної геноцидної політики, вона має місце в Росії.
“Якщо детально розбиратися з кваліфікацією даних діянь, як злочин геноциду, то відповідно до статті 2 пункту Конвенції про геноцид, яка була відтворена дослівно у статті 6 Римського статуту, такі факти почали фіксувати із квітня місяця”, – повідомила на заході Катерина Рашевська.
Відповідно до статті 2 Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, “насильницька передача дітей з однієї групи до іншої групи” з наміром знищити одну із захищених груп (у цьому випадку – національну) є геноцидом.
Діти, яких під керівництвом Львової-Бєлової депортують у Росію, позбавлені будь-якої об’єктивної можливості обирати бути чи не бути викраденими, а потім усиновленими. Частина дітей не може зробити вибір у зв’язку з віковими або ментальними особливостями. Окрім того, під час примусового усиновлення використовується шантаж, погрози та маніпуляції.
Загалом правозахисники почали фіксувати незаконні усиновлення ще з 2014 року. Однак на той момент РФ була дуже обережною і ця інформація майже ніде не висвітлювалась, і її було дуже важко перевірити. Водночас Регіональному центру з прав людини вдалося зафіксувати 15 випадків.
“За підтримки РФ, а фактично – самою РФ, із залученням представників невизнаних республік були створені так звані “штаби”, для того, щоби уможливити і спростити вчинення геноциду. Один із них мав працювати, щоби гармонізувати законодавство з метою спрощення такого усиновлення, передусім, що стосується громадянства цих дітей. А другий штаб мав створити вигляд пошуку родичів цих дітей, щоби замулити очі світовій спільноті. “Не знайшовши” родичів, дітей передавали у російські родини. Нам невідомо жодного випадку, коли були знайдені українські родичі, яким віддали їх дитину. Є декілька випадків повернення, але лише через те, що самі родичі намагаються повернути дитину”, – каже Катерина Рашевська.
Правозахисники Центру прав людини ZMINA також документують факти незаконного всиновлення росіянами українських дітей. Серед них – вивезення дитини під приводом відсутності опікунів, хоча це не відповідає дійсності. Часто українські документи такої дитини “губляться” по дорозі в невизнані республіки. Навесні 2022 року дітей з окупованих територій вивозили в невизнані республіки, а потім – в Росію, і розміщували в інтернатах або дитячих будинках. Звідти дітей віддавали в нові російські “сім’ї”.
Часто дітей віддають саме в релігійні родини. Є підтверджені випадки, коли дитину віддають в релігійну родину для всиновлення, а потім, за кілька місяців, дитині просто приносять паспорт. При цьому, звичайно, дитина не виявляє бажання отримувати такий документ. Замість пропозиції мати доступ до рідної мови і культури, дитину налаштовують проти власної нації. Всі подібні випадки документуються правозахисниками та будуть передані Міжнародному кримінальному суду.
Автор: Марія Лебедєва; Центр прав людини ZMINA
Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує випадки примусових депортацій на територію Російської Федерації та Білорусі, скоєних в ході російської збройної агресії проти України.
Якщо ви стали потерпілим або свідком примусової депортації на територію Російської Федерації або Білорусі, залиште інформацію про себе в онлайн-формі або ж напишіть на електронну адресу vn@humanrights.org або ka@humanrights.org. Наш представник зв’яжеться з вами.
Отримана інформація буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, зокрема до Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Міжнародного кримінального суду, Європейського суду з прав людини тощо для розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні.