Тримали у підвалі, катували та вимагали виказати спільників. Так про ув’язнення російським ФСБ розповідає житель Енергодара Дмитро. Випустили чоловіка лише тоді, коли знявся у пропагандистському ролику для ворожого телеканалу зі свідченнями про обстріл українськими військовими цивільного населення.
Про два місяці тортур та про те, як нині російські загарбники та українці співіснують в окупованому Енергодарі, він розповів виданню ZMINA.
Ефесбівці затримали Дмитра (ім’я та особиста інформація чоловіка змінені з міркувань безпеки. – Ред.) за підозрою у передачі інформації українським військовим і наведенні артилерії. Сам він розповідає, що його здав давній знайомий.
“Росіяни знайшли докази, що я передавав певну інформацію. Вони намагалися зв’язуватися з цими людьми, яким я щось передавав. Два місяці вивчали всі відомості в моєму телефоні, і досі він у них”, – розповідає енергодарець.
Тримали чоловіка у камері, де саме, він не уточнює. Про два місяці ув’язнення також багато не розповідає. На запитання, чи били, відповідає ствердно. Додає, що катували струмом. Годують бранців, за його словами, тим, що принесуть рідні чи знайомі.
Дмитрові зрідка дозволяли спілкування зі знайомими. Випустили лише тоді, коли погодився знятися у пропагандистському ролику для ворожого телеканалу. На відео чоловік змушений був свідчити, що ЗСУ обстрілювали цивільне населення Енергодара.
На запитання, чому не виїхав із міста раніше, говорить, що завадили сімейні обставини:
“В мене дуже хворий член родини, спочатку не виїжджав через це. А відтоді, коли мене забрали ефесбівці, я вже виїхати не можу, мені заборонили. Мені сказали, якщо я надумаю виїжджати, мене просто заберуть, вивезуть у посадку і все”.
Чоловік вважає, що йому пощастило відбутися легким переляком. Деякі його знайомі сиділи в камері понад вісім місяців. В цей час в їхніх оселях мешкали російські військові. Декого з енергодарців тримали у так званій “ямі”. Це така підземна кімната без вікон з єдиним входом, що охороняється. У “ямі”, за словами Дмитра, годують так, аби людина не вмерла, а от б’ють чітко за розкладом – тричі на добу.
Дмитро розповідає, що живуть енергодарці за московським часом. З приблизно 55 тисяч населення в місті лишилося тисяч 15. Світло в місті не відключають, але гарячої води в кранах більше немає. Опалюють багатоквартирні будинки дуже слабо – в житлових помешканнях з’явилися грибок і пліснява.
Численні магазини нині зачинені. Ті, що працюють, продають лише побутові товари, продукти та алкоголь. Багато хто з енергодарців від безвиході зловживає алкоголем. Ціни – захмарні.
“До прикладу, середньої якості пачка цигарок коштує 140 гривень. Найдешевший хліб – 25 гривень, твердий сир – 600 грн кілограм, ковбаса, схожа на туалетний папір, – 450 грн, копчена ковбаса – 800 грн, літр молока – 55 гривень, сметана – 88, цукерки – 500–600, печиво – 240 гривень за кіло. А знаєте, як називається у росіян кока-кола? Красноголовка”, – сміється чоловік.
Українських продуктів у магазинах майже не лишилося. Все везуть з Росії та Білорусі. Якість, говорить Дмитро, дуже низька. Цигарки “схожі на амброзію”. Самі ж росіяни, коли товарів ще було багато, ганялися за цукерками, морозивом, солодкою водою, алкоголем, цигарками українського виробництва.
“Газ на заправках коштує 27 російських рублів, на гривні по нашому курсу – приблизно 20 гривень, 92-й бензин – 42–43 гривні літр”.
За його словами, мешкають окупанти не лише в Енергодарі, а й у навколишніх селах. Шукають будинки й квартири людей, які виїхали, і там селяться. Підбирають оселі з добрим опаленням, бойлером, ванною.
“Приїжджають до сусідів і кажуть, що знають, що в них від порожнього сусіднього будинку є ключі, вимагають їх віддати, інакше погрожують виламати двері й все одно заселитися”.
Чоловік розповідає, що був свідком того, як окупанти лояльно ставилися до людей похилого віку. До прикладу, в магазин прийшли дідусь із бабусею і взяли харчі у борг, то військові, побачивши це, віддали за них гроші. Причому наказали продавчині не говорити, хто сплатив за їхні покупки.
“Тобто до пенсіонерів вони по-доброму ставляться, що дуже сильно дивує. Можуть купити хліба, привезти у магазин і сказати, аби дівчата роздали його пенсіонерам безплатно. Або пів ящика вермішелі швидкого приготування привезуть. Це, звісно, одиниці, але є люди адекватні. Деякі навіть говорять, що, приїхавши сюди, зрозуміли, що це не їхня війна”, – розповідає Дмитро.
Та більшість окупантів, за його словами, агресивні й зомбовані, “топлять за Росію і кричать, як це класно і як це все правильно”.
Пенсії люди отримують українські та за бажанням – російські. Працівники підприємств, які уклали договори з російськими компаніями, що нині “курують” підприємства в окупації, також отримують дві зарплати.
“Нині ці гайки почали закручувати, і вони обурюються, як це Україна нічого їм не дає”, – каже Дмитро.
Україна почала потроху блокувати банківські термінали. Люди розгублені, адже деякі з них принципово не беруть до рук російські рублі, а використовують картку.
“Мої знайомі говорять – ну нічого, на каші сидіти будемо, раптом що”.
За українську мову, за словами Дмитра, людей ніхто не переслідує. Але чимало жителів Енергодара дійсно підтримують Росію і говорять російською. Разом з тим у школах дітей змушують вчити російський гімн.
“Є люди, які висувають такі лозунги, як це класно, як вони всього цього чекали. Багато хто думає, що тут України вже не буде, і вони в це свято вірять”, – говорить чоловік.
Він додає, що наразі ні виїхати з Енергодара на територію, підконтрольну Україні, ні в’їхати в Енергодар неможливо. Після фільтрації у Василівці людей повертають. Єдиний шлях – Грузія або Крим.
Нині окупанти масово переносять склади з боєприпасами до підвалів та цокольних приміщень багатоповерхівок. Дмитро припускає, що вони намагаються убезпечити арсенал від обстрілів ЗСУ. Людей же використовують як живий щит.
Енергодарець думає, що матиме проблеми з українськими спецслужбами, коли Запоріжжя деокупують:
“Я думаю, що, якщо до нас прийде Україна, буде СБУ, і я знову ж таки буду там, де я був. Впевнений в цьому на сто відсотків. Вони будуть думати, що мене завербували і що я російський агент. Але їм я розповідатиму правду, якщо тим я намагався щось брехати, ухилятися, то нашим – ні. В цьому мені буде простіше”, – додає чоловік.
Дмитро ділиться, що енергодарцям боляче читати у соцмережах, що нібито вони “здали місто”:
“Багато хто думає, що ті, хто лишилися, – зрадники. Чув думки, що ми “здали Енергодар”. Насправді нам не було чим оборонятися. Проти важкої техніки з автоматами не підеш. Так що отак – віримо в краще і чекаємо, поки все налагодиться”.
Автор: Лілія Кочерга; ZMINA