Сексуальні злочини російських окупантів для терору українців. Загарбники ґвалтували навіть за наказом командирів

Малюнок Катерина Грицева / commons.com.ua

Сексуальне насильство, яке російські військові використовують як зброю війни, спрямоване на залякування і знищення українців. Наразі вже підтверджено 178 фактів таких воєнних злочинів, вік потерпілих у яких – від 4 до 83 років. Це жінки, діти, чоловіки. При цьому правоохоронцями зафіксовано випадки, коли командири зс рф віддавали підлеглим прямі накази вчиняти такі злочини.

Ґвалтували за наказом командира: як російські військові використовують сексуальні злочини для терору мирного населення 01

Імена постраждалих засекретили

Про такі злочини публічно почали говорити ще в перші місяці повномасштабного вторгнення, але переважно це робили психологи, до яких звертались постраждалі, розраховуючи на конфіденційність. І хоч ці історії час від часу потрапляли у ЗМІ, давати свідчення люди спочатку не наважувались. По-перше, мало хто сприймав це як воєнний злочин, тому люди боялись осуду, особливо в селах чи невеликих містечках. До того ж, не вірили, що провину тих, хто вчинив над ними звірства, можна довести, не розуміли, що документування, розслідування і збір доказів у таких справах має свою специфіку.

Не відразу специфіку врахували і правоохоронці. Хоч такі злочини вони розслідували як воєнні, але не подумали над тим, якими мають бути підходи до роботи з потерпілими у таких справах. Тим паче, що серед постраждалих, як із часом з’ясувалось, є жінки, чоловіки яких не знали про зґвалтування, бо в той час, коли це відбувалось, росіяни утримували їх у катівнях.

Тому створення Генпрокурором торік восени спеціалізованого управління в Офісі Генпрокурора саме з розслідування таких злочинів сприяло тому, що почали застосовувати міжнародний протокол і алгоритми, напрацьовані в інших країнах. До нього увійшли прокурори, які раніше спеціалізувались на процесуальному керівництві у розслідуванні фактів домашнього і гендерно обумовленого насильства.

“Як тільки у ЗМІ почали з’являтися повідомлення, що відбуваються зґвалтування жінок, ми відразу включились і ще не маючи цього управління, почали виїжджати на деокуповані території, просто спілкуватися з людьми, тому що усвідомлювали, що ніхто не прийде нам свідчити, – розповідає керівник цього управління Ірина Діденко. – Це був початок квітня минулого року.

Виїхавши в село Берестянку, що на Київщині, почали просто ходити по вулицях і розмовляти з людьми. У нас був один медійний сигнал, що в тому селі зґвалтовано жінку. Так вийшло, що я випадково зайшла не в той будинок. А там теж була жінка. Я в неї запитала, чи було щодо неї сексуальне насилля з боку окупантів. Вона відразу опустила очі, і я зрозуміла, що було. З’ясувалось, що це масові речі, а не поодинокі. І ми почали фіксувати ці злочини.

Ґвалтували за наказом командира: як російські військові використовують сексуальні злочини для терору мирного населення 02

Але нас ніхто не готував до такого масштабу. І деякі наші колеги почали допускати низку помилок при документуванні. Передовсім це коли чоловік спілкується з жінкою. Це неправильно. Жінка сама має обирати, з ким вона хоче спілкуватися під час досудового розслідування, – з жінкою чи чоловіком. І зараз це вже так і працює. Так само і з чоловіками, які пережили насильство на війні. Як правило їм комфортніше спілкуватись зі слідчими-чоловіками.

Окрім того, спочатку були масові обходи правоохоронцями будинків, тож усе село починало розуміти, що щось не так. А після цього наступає що? Страшна стигма. Нікуди вона від нас не поділась.

Траплялося й таке, що у нас на сайті публікували тексти підозр, бо якщо ти притягуєш людину до відповідальності заочно, потрібно забезпечити її право на захист. Цього вимагає КПК. Зокрема і якщо це окупант. Тим ми й відрізняємося від них, тому що закон для нас має значення. Але тексти підозр публікували з відкритими даними постраждалих, відповідно це теж потягло стигму, й дехто з потерпілих відмовився від подальшого спілкування.

Після призначення Генпрокурором Андрія Костіна, коли йому доповідали, хто чим займається, яка ситуація, доповідала і я. Він, почувши про всі ці наші проблеми, сказав, щоб ми шукали нові підходи, взявши за основу міжнародний протокол, Кодекс Мурад. Цей кодекс написала нобелівська лауреатка Надя Мурад. Вона теж зазнала насильства, на щастя, вижила й написала такий кодекс. Це короткі правила, як поводитися з постраждалими від сексуального насильства на війні. Це дуже людиноорієнтований підхід”.

Ґвалтували за наказом командира: як російські військові використовують сексуальні злочини для терору мирного населення 03

Зі слів Ірини Діденко, пілотні проєкти вже запущено в Харківській і Херсонській областях, бо на територіях, які тривалий час перебували в окупації, чимало таких випадків. Окупанти, які спочатку вишукують на захоплених територіях військових, правоохоронців, громадських активістів і їхніх рідних, згодом починають просто ходити по всіх будинках з обшуками. Підтвердженням тому стали нещодавні свідчення в Конгресі США українки, яка пережила всі ті жахіття, які вчиняють на окупованих територіях росіяни. Особливість цього її кейсу полягає в тому, що її населений пункт досі окуповано. Вона звідти заледве виїхала. Ця жінка майже рік була під окупацією. Вона розповідає, що так само там спершу катували лідерів думок. А оскільки вона проста бухгалтерка, до неї прийшли тільки в січні цього року.

Речовими доказами у її справі, яку сфабрикували окупанти, були прапор і мапа України, книга “Львів понад усе” про архітектуру Львова, магнітик із символікою України і мак зі стрічкою. За це її п’ять днів страшно катували. Теж з елементами сексуального насильства. І примушували рити собі могилу.

Люди, які таке пережили, мають відчувати себе у безпеці, коли працюють з правоохоронцями. Тому пілотні проєкти, запроваджені Офісом Генпрокурора, згодом має бути поширено на всі регіони.

Що ж включає такий підхід? По-перше, постраждалих не мають передопитувати по кілька разів. Тобто людина дає свідчення один раз, причому може обирати, будуть вони письмовими чи під відео. По-друге, обов’язковою є поінформована згода. Поки що таку згоду надають усно, а після внесення змін у КПК вона буде письмовою. Але людина точно має бути готовою до розмови зі слідчим.

При цьому постраждалим і свідкам роз’яснюється, що буде відбуватись, як довго це триватиме.

По-третє, дані постраждалої людини засекречують. “Ключове в таких справах – забезпечити конфіденційність, – пояснює Ірина Діденко. – Раніше такого не робили, а ми зараз почали це застосовувати. Це навіть працює інколи, як психологічна допомога. Людина сама собі може обрати нове ім’я. Прокурор виносить постанову – і людина вже у всьому кримінальному провадженні проходить зі зміненими даними. Тому ми вже можемо не хвилюватися, а публікувати підозру”.

Також постраждалим надається допомога психолога, який може бути присутнім під час слідчої дії і в подальшому надавати такій людині допомогу.

До речі, постраждалі до слідчих приходять і від психологів, які радять жінці це зробити, бо самі про неї розповісти не можуть, теж мають зберігати таємницю і не розголошувати такої інформації.

Прокурори і слідчі виїжджають на деокуповані території разом із громадськими організаціями, які привозять гуманітарну допомогу: продукти, речі. І там на місці спілкуються з людьми, які пережили окупацію, виявляючи зокрема й випадки зґвалтувань. Але роблять це, знову ж, з урахуванням міжнародного протоколу і нових підходів.

Про факти зґвалтувань повідомляють правоохоронцям і голови сільських рад. Але це не означає, що людина захоче говорити з правоохоронцями. Бо, на жаль, не всі ще розуміють, що сексуальне насильство – це та сама зброя, яку використовує ворог. І таке відбувається не вперше. Навмисне зґвалтування як частину воєнних дій практикували під час війни в Кореї у 1950-1953 роках, під час війни за незалежність у Бангладеш та під час збройних конфліктів в Алжирі, Індії, Індонезії, Ліберії, Руанді й Уганді, йдеться у доповіді Всесвітньої організації охорони здоров’я.

Усі ці факти переконливо свідчать, що не можна сприймати факти зґвалтувань як загально-кримінальні злочини.

Сексуальне насильство під час війни є злочином згідно з міжнародним правом: воєнним злочином, злочином проти людяності або актом геноциду, якщо наявні складові цих категорій злочинів.

До того ж, такі злочини не мають терміну давності і відповідати причетним доведеться, скільки б років не минуло. Питання лише в тому, щоб люди хотіли про пережите говорити.

“Сигнали про ці злочини є, але у нас наразі підтверджено тільки 178 фактів готовності про них засвідчити. Це дуже сильні люди. З них – 136 жінок, 42 чоловіки, 13 дітей. Це 12 дівчат і один хлопець. Але хлопець не напряму пов’язаний, він постійно перебував у будинку, де 4 місяці ґвалтували його маму”, – каже Ірина Діденко.

Російська армія ґвалтівників та її військові злочини в Україні

Не жаліли ні дітей, ні вагітних

З її слів, дехто з людей не хоче свідчити через страх того, що окупанти можуть повернутися. Таких людей намагаються вивозити в інші регіони. Звісно, якщо вони самі цього хочуть.

У цьому разі допомогу надають громадські організації і благодійні фонди, які працюють із постраждалими від насильства. Такі, наприклад, як “Елеос-Україна”. Вони оперативно виїжджають бусиком. Причому в цього бусика водій тієї статі, яку хоче постраждала людина. Жінки їдуть з дітьми, і навіть з домашніми улюбленцями.

Людей заселяють у шелтери, де можна проживати пів року і більше. За цей час жінка має змогу працевлаштуватись і підшукати собі житло. Ситуація з чоловіками складніша, бо цим напрямком мало хто займається. Хоч чоловікам, які пережили окупацію і насилля, допомога потрібна не менше, ніж жінкам і дітям.

Як розповідає Ірина Діденко, на окупованих територіях росіяни утворюють багато катівень, і під час катувань застосовується зокрема й сексуальне насильство. Особливо це стосується чоловіків. Окупанти застосовують електрострум, який під’єднують до геніталій. Це улюблений вид катування ефесбешників.

“Якщо в родині є поліцейський чи військовий, вони приходили і за гендерною ознакою забирали жінок. Мама, сестра, донька. Катували, потім відпускали і казали: передавайте привіт вашому сину, чоловіку чи батьку”, – розповідає прокурор.

Ґвалтували за наказом командира: як російські військові використовують сексуальні злочини для терору мирного населення 04

А могли просто прийти, бо так хотіли чи отримали на те схвалення чи наказ свого командира. Один із таких випадків був на Харківщині, де військові рф вивезли з дому і зґвалтували дівчину.

Під час розслідування їх особи встановлено. Це 43-річний полковник, командир 99-го самохідного артилерійського полку 3-ої мотострілецької дивізії 20-ої загальновійськової армії Західного військового округу зс рф і двоє його підлеглих: 20-річний рядовий, який був водієм, і 24-річний молодший сержант, командир відділення командно-бойової машини.

Ґвалтували за наказом командира: як російські військові використовують сексуальні злочини для терору мирного населення 05

Ґвалтували за наказом командира: як російські військові використовують сексуальні злочини для терору мирного населення 06

Вони наказали родичам дівчини залишатися вдома, а потерпілу силоміць посадили у БТР і повезли до одного з будинків, де їх чекав командир. Росіяни змусили дівчину поїхати з ними, погрожуючи розстріляти її родину.

Коли вони прибули до будинку, де перебував 43-річний командир, окупанти по черзі ґвалтували дівчину. При цьому їхній командир сказав своїм підлеглим, що буде робити це першим.

Повідомлено про підозру ще двом військовим, які ґвалтували жінок і дітей під час окупації Київщини. Найменшій дівчинці було чотири роки. Чоловіків, які намагались захистити свої родини, жорстоко били. Змушували дивитись на сексуальні знущання. За один день ці двоє російських солдат познущалися з 12 жителів села, троє з них були неповнолітніми. Серед постраждалих була і вагітна жінка.

Ґвалтували за наказом командира: як російські військові використовують сексуальні злочини для терору мирного населення 07
Ґвалтували за наказом командира: як російські військові використовують сексуальні злочини для терору мирного населення 08

“Це військовослужбовці рф, 28-ми і 31-го року, 15 гвардійської окремої мотострілецької бригади, роти снайперів збройних сил рф”, – зазначила Ірина Діденко.

Зі слів Ірини Діденко, задокументовано і розслідується факт, коли командир російських військових давав підлеглим прямий наказ ґвалтувати жінку, і жінка це чула. І це вкотре підтверджує, що ці злочини, як і все інше, що чинить країна-агресор, спрямовані на знищення українців. І важливо, щоб кожен із причетних відповів за все скоєне.

У Нацполіції, яка розслідує воєнні злочини, пов’язані з сексуальним насильством, розповідають, що окупанти на території різних областей діяли за схожим сценарієм. “У кожному випадку нелюдського знущання над потерпілими військові збройних сил рф погрожували вогнепальною зброєю, повідомляли, що у разі непокори вчинять розправу над ними та членами їхніх родин, – каже начальник управління організації розслідувань злочинів, скоєних в умовах збройного конфлікту, Головного слідчого управління Нацполіції Христина Подиряко. – В деяких випадках вони здійснювали постріли над головою потерпілої, імітуючи розстріл, щоб її залякати і змусити підкоритись.

Ґвалтували за наказом командира: як російські військові використовують сексуальні злочини для терору мирного населення 09

Під час проведення слідчих дій на деокупованій території Херсонської області ми встановили, що після окупації кількох сусідніх населених пунктів військові рф повідомили місцевим мешканцям, що в них призначено так званого “коменданта”, офіцера збройних сил рф.
Під час спілкування з однією із потерпілих було встановлено, що вказаний військовий прибув до неї додому і погрожуючи застосуванням зброї щодо неї й батьків, змусив потерпілу сісти до нього в автомобіль і відвіз на околицю села. Там він направив на неї пістолет і далі погрожуючи, зґвалтував її. А щоб ще більше її залякати, здійснював постріли біля її голови.

Інший факт насильницьких дій відбувся в сусідньому селі, коли військовий, разом із шістьма підпорядкованими йому бійцями, прибув до будинку подружжя. Погрожуючи застосувати зброю, шість військових конвоювали чоловіка у свій штаб, де почали катувати, а офіцер відвів жінку в сусідній будинок, де, під погрозами вбити як її чоловіка, так і саму жінку, військовий рф вчинив щодо неї сексуальне насильство.

Аналогічні дії були вчинені у цьому ж населеному пункті стосовно неповнолітньої.

Враховуючи зібрані докази, є підстави вважати, що до вчинення цих трьох фактів сексуального насильства причетний один і той самий військовий, офіцер зс рф, який виконував роль так званого “коменданта” у цих населених пунктах. Наразі ми збираємо повну доказову базу щодо цього військового, після чого його діям буде надано належну правову оцінку”.

У Нацполіції наголошують, що оскільки потерпілим дуже важко фізично й психологічно самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів, залучають організації, які надають їм правову допомогу і здійснюють супровід на безоплатній основі.

Свідчення про сексуальні злочини російських загарбників на півдні України: Перше, що лікує зґвалтовану – це покарання винних

Як збирати докази, якщо людина в окупації

Працюючи чимало років у правоохоронній тематиці, знаю, як складно розслідувати злочини, пов’язані з сексуальним насильством, і як багато в них залежить від експертизи. Тому запитала, як збирають докази, якщо йдеться про воєнні злочині, пов’язані з сексуальним насильством. І чи можуть постраждалі, які хочуть у подальшому притягнути мерзотників до відповідальності, самі їх збирати і зберігати, поки перебувають в окупації.

“По-перше, за міжнародним протоколом доказування сексуального насильства на війні я не маю навіть права поставити під сумнів свідчення постраждалої людини, яка звертається з повідомленням, що було сексуальне насильство, – пояснює Ірина Діденко. – Часто в нас є свідки. Ті, хто бачив чи чув про наміри російських військовослужбовців тощо. Є свідки, які не бачили, але були в контексті. До них же теж приходили, грабували. Ми не питаємо їх про зґвалтування сусідки. Просто просимо розповісти, хто і куди йшов. Тобто, робимо все, щоб встановити хронологію подій.

Те, що ми фіксуємо злочини під час війни, дає нам додаткову доказову базу. Такого досвіду немає в жодної країни. Тому що часто ми знаходимо біологічний матеріал, наприклад на одязі постраждалої людини або в місці, де відбувався злочин. Тож якщо постраждалі готові документувати злочинців, просто не варто прати одяг, який був на людині в момент скоєння злочину.

російська федерація дуже не любить тему сексуального насильства, бо якщо ракета влучила в житловий будинок, можна сказати, що цілилися не туди. А пояснити сексуальне насильство вкрай важко. По-друге, наші постраждалі пережили, живі й готові свідчити. Тому відповідати доведеться кожному, хто причетний до цього воєнного злочину”.

Згідно з чинним законодавством, такі процеси формально відкриті, але ніщо не заважає прокурору внести клопотання, щоб слухання проходило в закритому режимі. Якщо постраждала людина хоче відкритого процесу, прокурори теж не можуть їй цього заборонити. А ті, хто не боїться говорити публічно про скоєні окупантами злочини, теж є, і це дуже добре, адже у насильстві завжди винен насильник, а не постраждала людина, зазначають в Офісі Генпрокурора.

Хоч додають, що дехто з постраждалих може не захотіти повторно свідчити в суді й сказати: давайте зупинимось на підозрі. Знайшли мого кривдника, я не готова йти до суду. Ніхто в цій ситуації нікого не буде змушувати.

В Офісі Генпрокурора кажуть, що співпрацюють із міжнародними партнерами, наприклад, експерти Global Rights Compliance, які мають досвід роботи в країнах, де були збройні конфлікти або війна, написали для українських прокурорів стратегічний план, орієнтований на постраждалого і свідка. “Ми зараз використовуємо тільки цей підхід. У документі чітко написано, що і кому робити. На виконання цих стратегічних підходів ми очікуємо від всесвітньо відомої британської юристки Інґрід Елліотт екшн-план.

Він комплексно охоплює питання і розслідування, й допомоги постраждалим. І його буде поширено на багато відомств, – підкреслює Ірина Діденко. – Хоч ми і зараз співпрацюємо з різними громадськими організаціями й фондами, які надають психологічну, медичну реабілітацію постраждалим, нещодавно Генеральний прокурор затвердив концепцію, орієнтовану на супровід постраждалих. Буде утворено підрозділ, куди наберуть людей із психологічною й соціальною освітою. Бо не прокурор має всю цю логістику організовувати і робити переспрямування людей у такі центри, де їм можуть надати допомогу. Цей підрозділ буде орієнтовано на захист постраждалих і свідків у всіх воєнних злочинах.

Такий супровід ми взяли за основу з Міжнародного кримінального суду. У них працює дуже класна система. Для розуміння: у них там є навіть кімнати, де свідок і потерпілий очікують судового засідання. Так оці кімнати мають приглушене світло, щоб людина не нервувала. Щоб була домашня атмосфера. Там дуже все по-домашньому. Коли зачиняються двері, свідок залишається наодинці, вмикається такий червоний кутик, який означає заборону заходити, бо там перебуває свідок чи постраждалий. А внизу – маленька червоненька нитка. Мені пояснили, що людина може скористатись цією ниткою, просто дотягнутись, і тоді медики чи психологи надають необхідну допомогу. Наша мета – створити таку систему в Україні”.

Якщо перед Україною лише постало питання допомоги і визнання постраждалих від сексуального насильства під час війни, то інші держави вже подолали цей шлях. Досвід документування воєнних злочинів мають балканські країни, населення яких пережило війну на своїй території наприкінці 90-х років.

Наприклад, у Косово, за офіційними даними, зґвалтування під час війни 1998-1999 років зазнали понад 20 тисяч жінок. При цьому процес покарання винних затягнувся у часі: за зґвалтування, скоєне військовим під час війни, засудили тільки одного чоловіка. Й основна проблема – ідентифікація таких злочинців і наявність доказової бази для судів.

У нас ситуація інша. Іще в травні минулого року слідчі СБУ спрямували в суд першу справу про зґвалтування російськими військовими під час війни. За вбивство чоловіка і сексуальне насильство над його дружиною на Київщині судять росіянина михайла романова.

Ґвалтували за наказом командира: як російські військові використовують сексуальні злочини для терору мирного населення 10

Окрім того, слідчими СБУ і Нацполіції ідентифікуються причетні до таких злочинів і їм пред’являють підозри. Наприклад, нещодавно стали відомі імена військових РФ, які систематично ґвалтували жительку Київщини, погрожуючи зґвалтувати її малолітню доньку. Слідчими Нацполіції повідомлено їм про підозру і оголошено в розшук.

Ґвалтували за наказом командира: як російські військові використовують сексуальні злочини для терору мирного населення 11
Ґвалтували за наказом командира: як російські військові використовують сексуальні злочини для терору мирного населення 12

Ґвалтували за наказом командира: як російські військові використовують сексуальні злочини для терору мирного населення 13

Можливо, наступним кроком стане створення окремого реєстру таких осіб, щоб уся світова спільнота знала імена тих, хто в такий спосіб намагається чинити розправу над мирним населенням.

Автор: Тетяна Бодня

Джерело: “Цензор.НЕТ”

You may also like...