В Україні вже задокументували 310 випадків сексуального насильства, пов’язаного з війною, повідомив генпрокурор Андрій Костін. Як працюють компенсації для них, куди звертатися та як на міжнародному рівні розробляють механізми репарацій для постраждалих — розповідає Суспільне.
“Відкрив хвіртку — одразу удар у живіт”
Херсонці Олексій Сівак та Роман Шаповаленко з початком повномасштабного вторгнення почали волонтерити. “О четвертій ранку дивлюся, замовлення летять до Одеси, Києва. Вийшов заправитись — черги. Бачу, замовлення на славнозвісну Чорнобаївку. Приїжджаю, а клієнт — військовий з повним обмундируванням. Питаю: “Що сталося, навчання?” Він: “Навряд чи”, — Роман, що тоді працював таксистом, розповідає, як для нього почалася велика війна.
Спочатку хлопці розвозили хліб по місту, а коли окупанти увійшли в Херсон, організували польову кухню. “Тоді ціни були шаленими, ковбаса від 700 гривень. Люди намагалися купувати українські продукти до останнього, без різниці яка була ціна”, — говорить Олексій.
Далі чоловіки почали виготовляти речі з українською символікою, малювати прапори на стінах будинків. Жовту та блакитну фарбу, кажуть, купували в різних будівельних магазинах — щоб не було підозри. “Після виготовлення прапорів, залишалися стрічки. Роздавав їх бабусям. Їх у трубочки скручуєш, потім непомітно приклеюєш і можеш йти далі”, — розповідає Олексій.
За півроку, після Дня незалежності України, росіяни полонили Олексія та Романа. “Ми тоді наробили прапорів, прорахували маршрут, де можна швидко вставити флагштоки на стовпах. Розвісили, розмалювали пару-трійку вулиць у центрі. А 25-го серпня до мене прийшли. Я кажу: “Давайте без насильства, сам піду”. Сестра питає: “Куди ви його?”, а вони: “Не переживай, за 10 хвилин повернемо”, — говорить Роман.
Чоловіки домовилися: той, кого арештують першим, спробує відтягнути час, щоб інший міг утекти. Олексій каже, в той день мав пів години: “Я встиг заховати телефони й попередити своїх. Чому я в цей час не поїхав? Тому що сім’я була вдома — якби втік, постраждали б вони. Рому, можна сказати, більш-менш культурно забирали, а мене приймали жорстко. Відкрив хвіртку — одразу удар у живіт і натовп увірвався в дім. Все, що я встиг крикнути їм, що у мене добрі собаки”.
“Щас будемо тебе стерилізувати”
Роман пробув у полоні 54 дні, Олексій — 57. В ізоляторі тимчасового тримання, де окупанти катували та допитували чоловіків. “Мене як завели та посадили на стілець — було постійне побиття. Тобто це не так, що ставлять запитання, не відповів і починають бити. Ні, це і б’ють, і запитують. Якщо не відповідаєш, починають бити сильніше”, — пригадує Олексій.
Під час допитів росіяни використовували струм, називаючи це “детектором брехні”: “Це така динамо-машина, її коли крутиш, по дротах іде сигнал. У них цей телефон як тортурний апарат — дроти з двома клемами. Спочатку вони мені наділи їх на вуха. У мене коронки стоять і від струму замикала щелепа, я не міг кричати. Вони: “Ти тренований”. Далі — спробували на соски, але клеми з них зіскакували. Тоді вони сказали спустити шорти й перемістили електроди на геніталії, мовляв: “Щас будемо тебе стерилізувати”, — розповідає Олексій.
Роман підтверджує катування струмом: “Перший день — по вухах, другий — до геніталій. На третій день, це, певно, було найскладніше — зав’язали руки за спиною, повалили на підлогу, футболку задерли й з 5-літрової баклажки топили. Потім один дістав ножичок і давай у нозі колупатися. А ці все топлять — думав це все вже”.
Чоловіків випустили перед звільненням Херсона. Спершу Олексія росіяни хотіли вивезти на лівий берег, але, каже, в автозаку не вистачило місця: “Шістьох забрали, решту мали вранці, але не встигли”.
Після звільнення міста Роман та Олексій звернулися до правоохоронних органів, пройшли реабілітацію та стали учасниками проєкту невідкладних проміжних репарацій для постраждалих від сексуального насильства під час війни.
“Ми нічого не робимо для постраждалих без постраждалих”
Цей проєкт розпочався 4 березня. Фінансує його міжнародна правозахисна організація Глобальний фонд тих, хто пережив насилля. Податися на проєкт можуть люди, які зазнали різних форм сексуального насильства під час війни, починаючи з 2014 року. “В тому числі, й фізичні, і не фізичні форми. Ми більше спрямовані на цивільних. Це і чоловіки, і жінки, і хлопці, і дівчата”, — розповідає Олена Маслова, проєктна менеджерка фонду.
Учасникам проєкту надають фінансову підтримку (3 тисячі євро), а також пропонують психологічну, юридичну та медичну допомогу. “Звісно, ця сума (3 тисячі євро — ред) не є повною компенсацією того, що пережила людина. Це лише визнання того, що вона це зазнала”, — каже Маслова.
Зараз завершується тестова фаза проєкту. Отримувачами допомоги вже стали 11 людей.
З 27 травня постраждалим від сексуального насильства під час війни можна звертатися на гарячу лінію за номерами на урядовому сайті 1547 та на сторінці правозахисної організації “Ла Страда”.
Що відомо про репарації на міжнародному рівні
Автори проєкту пояснюють, що розробляли його як напрацювання для ширшого юридичного механізму — законопроєкту про статус осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з агресією РФ проти України. “Він вже рекомендований до прийняття в першому читанні. Ми чекаємо лише винесення цього законопроєкту до зали й будемо готові його голосувати”, — каже депутатка Марина Бардіна, одна з ініціаторок законопроєкту.
Бардіна пояснює, що досвід інших країн, які також проходили через збройні конфлікти, показує: на розробку та впровадження подібних механізмів компенсацій йде 10-15 років. Тож проєкт невідкладних проміжних репарацій для постраждалих від сексуального насильства під час війни запустили, щоб вже зараз допомогти людям, пережившим насильство, каже Олена Маслова:
“Він пілотний саме тому, що ще немає системи, і проєкт спрямований якраз на те, щоб сформувати таку практику, модель, та показати, що надавати людям такі, хай і проміжні, компенсації ще під час триваючого конфлікту можливо”.
В Україні, на державному рівні, наразі приймають заяви на відшкодування пошкодженого або знищеного майна. Проте, Україна бере участь й у розробці загальних міжнародних репараційних механізмів, які, зокрема, включають створення Міжнародного реєстру збитків, завданих Росією в Україні.
Він базується в Гаазі, загалом до нього вже залучено 44 країни. До категорій цього реєстру входять, зокрема, і тортури та сексуальне насильство. 2 квітня 2024 року його відкрили для подачі заяв. Дані з Міжнародного реєстру збитків використають для майбутніх позовів у міжнародні суди та отримання репарацій.
Авторка: Влада Колодій
Джерело: СУСПІЛЬНЕ