Спецпризначенець ЦСО «А» СБУ екс-тенисист Сергій Стаховський: Deep strikes по Росії «Альфа» робить на 100% українськими дронами

«Протягом останніх майже двох років мій підрозділ є одним з підрозділів ЦСО, які завдають ураження вглиб території  ворога», – розповідає легенда українського тенісу, а нині майстер-сержант ЦСО «А» Сергій Стаховський.

У січні 2022 року він закінчив спортивну кар’єру в одиночному розряді, мав плани за рік продовжити грати у парі й розвивати бренд свого вина, але війна внесла корективи. У лютому Стаховський приєднався до Голосіївського ТрО, далі волонтерив, був у лавах Нацгвардії, а потім долучився до спецпідрозділу «Альфа» СБУ, де служить дотепер.

На яких напрямках довелося воювати, які завдання виконує тепер, що робили спецпризначенці «Альфи» у Бахмуті, Курській області РФ, про участь в обміні полоненими, а також про спорт і плани на майбутнє – в інтерв’ю Сергія Стаховського з нагоди 32-ї річниці ЦСО «А» СБУ.

«АЛЬФА» СТИМУЛЮЄ РОЗРОБЛЕННЯ ІННОВАЦІЙ У СФЕРІ ДРОНІВ

– Сергію, у січні 2022 року ви закінчили кар’єру тенісиста, а вже 12 лютого долучилися до Голосіївського ТрО – ще до повномасштабного вторгнення. Які були ваші мотиви?

З Еліною Світоліною  ми провели благодійний тенісний матч у Польщі, де зібрали пів мільйона євро

– У січні я закінчив кар’єру в одиночці, але в мене був план заморозити свій рейтинг і в кінці 2022 року почати грати у парі. Я міг зіграти на Олімпіаді в Парижі, коли б знайшов партнера в Україні. Це міг бути Денис Молчанов, який у той час іще грав, або Еліна Світоліна. У мене рейтинг в парі був би 90–100 у світі, і я за рік-півтора абсолютно спокійно, думаю, зайшов би в список 50 найкращих. Шанси були, але це план до війни, яка все порізала на нуль.

Я записався в Голосіївське ТрО, бо сподівався, що наш противник  побачить, скільки людей долучається до захисту, і не наважиться напасти. Але, як виявилося, щоб потрапити у ТрО, потрібно було багато документів, не всі у мене були, тому 12 лютого я написав заяву, а за декілька днів поїхав з України, щоб владнати справи зі сім’єю. Повернувся уже 28 лютого. Мій теперішній командир, з яким я знайомий з 2014 року, запросив мене в «Альфу». Треба було ухвалювати рішення. Я не підпадав під мобілізацію, оскільки в мене було троє дітей. Стосунки з дружиною були не дуже хороші, але я намагався залагодити ситуацію в сім’ї, вирішив поставити на перше місце дітей і родину і постановив, що в «Альфу» не «зайду».

Я продовжив займатися  волонтерством. З Еліною Світоліною  ми провели благодійний тенісний матч у Польщі, де зібрали пів мільйона євро. Збирали гроші й через платформи тенісу, наприклад, через Tennis Play for Peace зібрали 16 млн доларів.

Враховуючи те, що за кордоном я прожив досить тривалий період і в мене були знайомі з військового сектору, я мав можливість завозити в Україну бронеплити, приціли та інші речі, які розвозили по підрозділах, одним з яких був «Вовки да Вінчі» Дмитра Коцюбайла, який, на жаль, загинув. Ми товаришували з ним з 2014 року.

Так само допомагав ДФТГ «Хартія» – тепер це корпус «Хартія». Був біля витоків створення цього підрозділу, коли там було 200 людей.

Усе так хаотично відбувалося до вересня 2022 року. Десь 20 числа я зустрівся зі своїм давнім знайомим з «Азова», шведом за національністю, який живе в Україні з 2014 року. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він долучився до Інтернаціонального легіону Головного управління розвідки, яке на той час виконувало завдання поблизу Ізюма на Харківщині під час нашого контрнаступу. Він запропонував узяти участь в операції у складі його загону. Я погодився.

Було завдання перетнути річку Оскіл, зайти в селище Яцьківку, зустрітися там з батальйоном 93-ї бригади, який штурмував основну частину цього селища, закріпитися і після виконання завдання вирушити далі. Для мене це був перший досвід ближнього бою, застосування артилерії.

– Чим закінчилася операція?

Наш бронетранспортер підбив снаряд «Граду»

– Наш бронетранспортер підбив снаряд «Граду». Нам пощастило, що бронетранспортер Roshel Senator виявився дуже хорошим, що нас і врятувало. Ми ще побігали там від російської артилерії, і насправді для мене там все могло і завершитися. У той момент я навіть подумав, що цього досвіду з мене вистачить і я можу займатися волонтеркою, допомагати в інший спосіб. Але потім мене перемкнуло в інший бік – і я набрав свого колишнього командира з «Альфи» і кажу: «Ну, тепер я готовий зайти, якщо ще можна». Мені сказали: «Ну, це чудово, що ти готовий, але тепер вже ніхто тебе так просто не візьме, тому що все повернулося в свою колію – треба проходити спецперевірки плюс погодження начальника ЦСО».

На той час начальник «Альфи» сказав, що йому не потрібні клопоти, якщо зі мною щось станеться. Тоді я пішов на посаду радника командувача Нацгвардії Юрія Лебедя, з яким до цього перетинався під час волонтерства.

Хоча Нацгвардія становить приблизно 15–20% Сил оборони, але у перший рік війни допомогу отримувала в багато разів меншу, ніж інші підрозділи, які були більш медійні. Тому серед іншого я забезпечував медійну присутність Нагвардії.

Також був у підрозділі вогневої підтримки другого батальйону четвертої бригади Нацгвардії, який на той час виконував завдання на околицях Бахмута.

На Бахмутському напрямку ми перетиналися з теперішнім в.о. голови Служби безпеки Євгенієм Хмарою, коли він був відповідальним за всі групи ЦСО у Донецькій і Луганській областях. Потім він став начальником ЦСО «А» і якось набрав командира мого підрозділу і сказав, що підпише наказ про зарахування Стаховського, якщо я пройду всі перевірки.

Спецперевірку я проходив з березня до грудня 2023 року.

– Які це були перевірки?

– Перевіряли родину, чи є хтось з родичів на території ворога.

Моя перша дружина народилася в Росії, але вона громадянка Угорщини, у 2022 році разом з дітьми переїхала до Німеччини. Треба було писати доповідь про свою родину, батьків, братів, де вони живуть, що робили. Потрібні були довідки з їхнього місця роботи. Насправді зі мною було багато клопотів, тому що майже все своє свідоме життя я прожив за кордоном, а це не дуже позитивний чинник для зарахування до спецслужби.

Також треба було пройти ВЛК, фізичні й когнітивні тести, психолога, поліграф. І все це складається у твою персональну справу, яку кладуть на стіл начальнику, і він ухвалює рішення.

Інколи, попри якісь рекомендації, керівник підрозділу може написати, що він все одно потребує цього бійця.

За деякими критеріями не можуть взяти у жодному випадку. Дуже часто люди відпадають через психологію. Спецпризначенці є носіями зброї і мають бути психологічно врівноваженими.

– А які в «Альфи» нормативи з бігу, відтискання?

– Тепер цей другий тест змінився. Коли проходив його – він був досить складним, але я перебував у чудовій спортивній формі.

Тоді треба було пробігти три кілометри за 11 хв 30 с, на 100 балів потрібно було зробити – 85 пресів за 2 хвилини, 95 «козачків», 60 відтискань, 18 підтягувань і 41 «жабку» за 1 хвилину. Це максимум. Результат складався у прохідний бал.

На сьогодні ці тести трансформували, як і загалом критерії служби в Центрі. Потрібно не лише добре стріляти, бігти, пливти, а й керувати дронами. Тепер фізичного контакту мало. Під нові умови сучасної війни треба було підлаштовуватися, тому і зробили нові вступні критерії до Центру.

– Чи є в «Альфи» конкуренція за молодих бійців, наприклад, зі спецпідрозділами ГУР?

– Конкуренція за свіжу кров є між всіма підрозділами Сил оборони. Кожен хоче набрати собі якомога більше якісних кадрів, щоб вони добре виконували завдання й було мінімум втрат.

– З воєнної розвідки переводяться в «Альфу» чи навпаки?

– Міграція є в обидва боки. Усе залежить від людей, з якими ти хочеш воювати, від можливостей, які тобі надають, і що обіцяють.

Якщо бути щирим, то багато військових хоче потрапити саме в «Альфу» СБУ через легендарність підрозділу, яка була сформована ще до війни. Війна ще більше підсвітила можливості «Альфи», і підрозділ про себе заявив не лише в Україні, а й у світі.

– Чи є в «Альфі» жінки і чим вони переважно займаються?

Жінок служить багато, зокрема  саме на  бойових посадах

– Жінок служить багато, зокрема саме на бойових посадах. Це пілоти розвідників, пілоти FPV, пілоти для deep strike, тобто жінки у нас несуть службу не гірше за чоловіків.

Я вважаю, це все стереотипи, що жінкам не місце в армії. Не всім чоловікам теж тут місце, багато хто вибирає поїхати за кордон, перепливти Тису…

– Які завдання виконуєте, що входить до зони вашої відповідальності?

– Мені пощастило, що я пройшов майже по всіх ланках того, що «Альфа» робить. Від піднесення мін до 120 або 82 міномета, до споряджання бойової частини на FPV-дрон. Був в інженерній групі, яка створює БЧ, розбирає старі БЧ і заряджає.

Протягом останніх майже двох років мій підрозділ є одним з підрозділів ЦСО, які завдають ураження вглиб території  ворога.

– Тобто ви безпосередньо берете участь в deep strike по Росії?

– Так.

– Керуєте дроном?

Свого часу я запускав дрони на глибокі дистанції по Росії

– Тепер не керую, але свого часу запускав дрони на глибокі дистанції по Росії, маю такий досвід.

З того, що можна сказати, це ураження складу з боєприпасами у Торопці у вересні 2024 року. На складі зберігалися ракети до «Градів» та «Іскандерів», і він детонував два тижні.

Були атаки по НПЗ. Був доліт до ракетного полігону «Капустин Яр», де зберігається «Орєшнік».

Я перебуваю у групі бойового спорядження дронів, а керують ними інші пілоти

Тепер я перебуваю у групі бойового спорядження дронів, а керують ними інші пілоти.

Еволюція застосування дронів є постійною. Те, як ми починали їх запускати, як вони літали і як літають тепер, – дві великі різниці. Весь час іде пошук шляхів бути більш ефективними та інноваційними. У цьому велика заслуга очільників ЦСО «А» СБУ і співробітників, які безперервно намагаються придумати щось більш якісне й чітке.

Мова не лише про пілотування, а й про збирання дронів.

– Ви були залучені до спецоперації «Павутина»?

– Особисто ні, але брати з мого підрозділу були. Це унікальна історія, яка перевернула уявлення про те, що робить «Альфа» і що можуть робити спецслужби.

Знаю, що про операцію ніхто не знав, у пілотів було менше ніж дві години, щоб розпізнати цілі, зорієнтуватися по картах…

– Що розповідають оператори дронів «Альфи» про «Павутину»?

– Про враження від пілотування дроном, коли за спиною у тебе стоїть голова Служби безпеки (усміхається, – ред.)… Ти лейтенант або молодший лейтенант, і цей емоційний тиск не порівняти з тим, коли поруч вибухає десь на лінії бойового зіткнення.

Знаково, що серед пілотів, які безпосередньо брали участь у цій операції, були як ті, що служили до 2022 року, так і ті, хто прийшов після повномасштабного вторгнення. Це означає, що не всі були народжені для війни, але стати на захист держави може кожен.

– Де ви були під час цієї операції?

– У групі інженерного спорядження FPV. Є пілоти і навігатор, які літають, а є група спорядження, яка готує дрон. Інколи вони перебувають в одній точці, інколи – в різних точках, щоб був радіогоризонт. Я можу зібрати бойову частину, зарядити дрон, а полетить пілот. Звісно, я вмію керувати дроном, але не так класно, як це роблять наші хлопці.

– Поговорімо про ворога. Які сильні і слабкі сторони у противника?

У нас великий плюс – інновації, тому ми класно обороняємось і завдаємо яскравих уражень

– Якщо говорити про наших ворогів, то в них більше ресурсних можливостей, ніж в нас. Росія завжди щороку витрачала мільярди на своє військо.

У нас великий плюс – інновації, тому ми  класно обороняємось і завдаємо яскравих уражень. Але ворог спостерігає за тим, що ми робимо, повторює  і масштабує. Вони збивають наші дрони, розбирають їх, дивляться, яка технологія, і вчаться.

У нас багато розумних, патріотичних людей, які мислять нестандартно, створюють нові речі, що дають змогу в цій війні інноваційно йти попереду.

– Чи бере «Альфа» участь у розробленнях і випробуваннях інновацій?

– «Альфа» стимулює розроблення інновацій у сфері дронів. Я певен, в інших підрозділах Сил оборони відбувається те саме.

У нас є завдання вразити конкретну ціль. Якщо з якоїсь причини дрони не долітають, ми проводимо аналіз і даємо рекомендації виробнику для коригування.

Інколи фахівці Центру дещо доопрацьовують самі відповідно до своїх потреб, а тоді просять виробника внести ці зміни під час подальшого виробництва.

Загалом deep strike по Росії «Альфа» СБУ робить на 100% українськими дронами. Це  показник якості наших інновацій.

– А що за дрони летять в Росію? «Лютий», «Бобер», «Паляниця», «Морок», Ukrjet26 – це те, що пошук видає одразу…

– Ви перерахували невелику кількість дронів, якими користується ЦСО.

Ми їх тестуємо, заправляємо, пускаємо – над цим працює ціла команда, у якій ти – різнороб.

– Відомо, що «Альфа» обороняла Київщину на початку повномасштабного вторгнення. Де саме були залучені бійці спецпідрозділу?

– У перші місяці війни підрозділ був на всіх напрямках – це Гостомель, Ірпінь, Буча, Броварський район.

Це були точкові операції, вогнева підтримка, інфільтрація за лінію бойового зіткнення, полювання на російські гелікоптери в Чорнобильській зоні…

Цілком можливо, що підрозділ готувався до вуличних боїв у разі захоплення Києва. На той час це була спеціалізація підрозділу. Тепер вона набагато ширша.

В «Альфи» великий список зробленого, але не завжди все підсвічується.

– Які завдання виконували бійці підрозділу в Бахмуті?

У перший рік війни «Альфа» відповідала за безпеку під час обмінів полоненими, які проходили на лінії бойового зіткнення

– «Альфа» відома своїми снайперськими групами. Під час боїв у Бахмуті снайпери тримали під контролем так звану дорогу життя. Використовували різні засоби ураження – гармати, міномети.

Пріоритетом підрозділу завжди була робота малих груп. У Бахмуті вони мали успіх. Вночі з’явилися, відпрацювали, а після обіду переїхали в нову точку.

У перший рік війни «Альфа» відповідала за безпеку під час обмінів полоненими, які проходили на лінії бойового зіткнення. Мені пощастило взяти участь в одному з таких обмінів поблизу Опитного на Донеччині у грудні 2022 року. Тоді обміняли 35 «вагнерівців» на 55 наших військових.

– Що робила «Альфа» у Курській області Росії?

– Це були штурми, зачистки будівель. Серед резонансного – група «Альфи» захопила в полон 112 російських військових на укріпленому підземному опорному пункті. Операція була знаковою, тому що противник у багато разів перевищував кількість спецпризначенців.

РОСІЯНИ З 2000-Х РОКІВ ІНВЕСТУЮТЬ ВЕЛИЧЕЗНІ КОШТИ, ЩОБ БУТИ ПРИСУТНІМИ У СФЕРІ КЕРУВАННЯ СВІТОВИМ СПОРТОМ

– Поговорімо про спорт. Чи підтримуєте спілкування з російськими колегами по тенісу? Як вони відреагували на повномасштабне вторгнення?

– У мене з 2022 року була комунікація лише з двома російськими спортсменами – тенісистами Андрієм Рубльовим і Михайлом Южним, у якого я хрестив молодшого сина.

Рубльов, мабуть, був першим спортсменом з Московії, який у лютому 2022 року відкрито виступив проти війни. Так вийшло, що 24 лютого він грав матч у Дубаї, а після нього на об’єктиві камери написав: «No war, please».

З Рубльовим я спілкувався десь місяць-півтора. Він дзвонив і питав, що можна зробити у ситуації, коли росіян хочуть відсторонити від Вімблдона, чи варто зіграти в парі з українцем, щоб поїхати туди. Я відповів, що це ні на що не вплине, а лише знищить репутацію українського спортсмена. Я йому порадив на час війни на знак протесту відмовитися від участі у турнірах.

З тенісистом Михайлом Южним ми близько товаришували з 2004 року, тренувалися разом у Москві до 2014 року. Після анексії Криму виник конфлікт. На той час російський істеблішмент був незадоволений моїми висловлюваннями про Росію і намагався внести мене у розшук Інтерполу за нібито розпалювання міжнаціональної ворожнечі.

Після цього з Южним ми спілкувалися не так класно, але ще більш-менш. З початку повномасштабного вторгнення з родиною він виїхав у Дубай. Тепер ми не підтримуємо стосунків. Якось бачив його на змаганні «Трофеї Північної Пальміри» у Петербурзі. Кожна людина робить свій вибір.

– З початку війни російські та білоруські спортсмени на міжнародних змаганнях мали статус «нейтральних». А останнім часом міжнародні федерації гімнастики, боротьби, фехтування, водних видів спорту допустили росіян до змагань під їхніми прапорами. При тому, що МОК рекомендував зняти обмеження лише для білорусів. З чим ви пов’язуєте таке послаблення для російських спортсменів?

– Росіяни з початку 2000-х років системно інвестують величезні кошти, щоб бути присутніми у сфері керування світовим спортом.

Це допомагає зробити санкції менш жорсткими і повернутися до змагань. Якщо у вас у виконавчих комітетах найбільших федерацій або навіть у МОК є люди, які голосують так, як вам треба, то вони і знайдуть як сказати: «Ви розумієте, це спортсмени, а не військові».

Це системна робота, що коштує грошей і яку запустили давно.

І ситуація не зміниться, ми не знайдемо противаги, доки наша держава не почне ставити своїх спортсменів на позиції керівного складу спортивних федерацій і міжнародних організацій.

– З 2015 року ви є власником виноробні на Закарпатті. Коли ви на війні, хто там керує?

– Співробітники, які працюють у проєкті й хочуть отримати класний результат. Не завжди це виходить через погодні умови. Скажімо, 2020 рік видався не дуже вдалим, а 2022-й для вина став феноменальним.

– Тобто вина розливу 2022–2025 років продаються?

– Можна знайти вина врожаю 2021–2022 років. Вино з врожаю 2023 року буде готове під кінець цього року. Зазвичай проходить рік або два до випуску вина у реєстр.

– В одному з нещодавніх інтерв’ю ви сказали, що у вас уже четверо дітей. Хто ваша обраниця: вона також спортсменка чи, можливо, працює в «Альфі»?

– Думаю, вона була б не проти потрапити в «Альфу» (усміхається, – ред.). Вона не зі спорту. Моя дружина українка, працює на цивільній роботі, веде проєкти, займається бізнесом. Трохи більше ніж рік тому в мене народилася донька. Тепер у мене два сини та дві доньки. Гармонія!

– Чим плануєте займатися після війни? Це буде виноробство, тренерство чи, можливо, щось інше?

– Бажань і можливостей багато. Для мене важливе виробництво вина – у цей проєкт я вклав чимало свого ресурсу.

Паралельно передаватиму свій досвід молодим хлопцям, які захочуть спробувати себе у тенісі. Буду допомагати їм пробитися.

Теніс є видом спорту, який дає змогу вирішувати свою долю. Якщо ти наполегливий, достатньо впевнений в собі і працездатний, то успіх залишається тільки питанням часу.

Теніс знає історії, коли спортсмени заходили на найвищу позицію у 20–30 років. Це все можливо.

Авторка: Алла Шершень, Київ

Фото Кирила Чуботіна

Джерело: УКРІНФОРМ