Минуло трохи більше року з того часу, як у Києві вночі на вході до зачиненого укриття від падіння уламків російської ракети загинуло троє людей — двоє жінок і 9-літня дівчинка. Ще четверо людей отримали поранення різного ступеня тяжкості, нагадує видання «Судовий репортер», яке вело репортаж з зали суду.
У перші дні повномасштабного вторгнення підвал комунального некомераційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» почали використовувати як укриття, туди сходилися мешканці сусідніх будинків і навесні 2022-го підвал зʼявився на онлайн-мапі укриттів Києва.
Директор поліклінки Олег Шугалевич згодом нарікатиме, що підвал насправді не був пристосований і невідомо як його включили в перелік укриттів. Він як керівник, начебто, писав із цього приводу звернення в органи влади. Але людей під час тривоги впускали, адже вони просто не мали де сховатися.
Як розповідають місцеві, спочатку в підвал заходили з вулиці — через запасний евакуаційний вихід. Навіть був волонтер, який чергував в укритті і тримав двері відкритими. Але потім волонтер кудись зник і ключі теж, тому людей уже впускали в підвал через перший поверх поліклініки, тобто через центральний вхід. А бічний вхід із вулиці закрили.
Вночі поліклініка не працювала і двері під час тривоги відкривав черговий сторож. 30 грудня 2022-го директор поліклініки підписав наказ, яким поклав на сторожів відповідальність за відкриття укриття під час тривоги. Пізніше сторожі будуть говорити, що ніколи не бачили цього наказу. І справді жодних підписів під ознайомленням вони не ставили. Кажуть, що відкривати двері їх просив інженер із техніки безпеки 80-річний Василь Решетняк і вони робили це на свій страх і ризик.
Не встиг дійти до дверей
У ніч на 1 червня 2023 року чергував 60-річний сторож Вадим Мошкін. О 2 год. 48 хв. оголосили повітряну тривогу. За версією обвинувачення, Мошкін більше 10 хвилин не відкривав двері центрального входу, внаслідок чого постраждали люди, які не змогли зайти в укриття і під час падіння уламків ракети опинились на відкритій ділянці місцевості.
Дії Мошкіна кваліфікували за ч.3 ст.135 Кримінального кодексу як залишення у небезпеці, що призвело до загибелі людей.
Підозри в службовій недбалості, за те, що не проконтролювали стан і доступність укриттів, вручили також директору поліклініки і його заступнику, Департаменту муніципальної безпеки КМДА і заступниці голови Деснянської райдержадміністрації міста Києва.
Епізод щодо Мошкіна закінчили розслідувати раніше і передали до Деснянського районного суду Києва ще в грудні 2023-го. Чотирьох чиновників почали судити в цьому ж суді на пів року пізніше і розгляд там ще тільки розпочався.
Справу одноосібно слухав суддя Дмитро Шмигельський.
Мошкін вину не визнав, говорив, що сирену з вулиці почув із запізненням і відчинити двері просто не вистачило часу, бо все сталося занадто швидко.
— Я віддалено чув сигнал повітряної тривоги. Сидів у креслі біля відкритого вікна. Перше, що я зробив, — пішов узяв ключі, став возлє входа і подивився, чи нікого немає перед дверима. Нікого не було, відкрив двері в підвальне приміщення, включив світло, почав підійматись і почув, що стукають. Не встиг я відкрити двері, як пролунав вибух. Минуло три-чотири хвилини від того, як я почув сигнал тривоги, до моменту вибуху.
У тих условіях я просто не вспів відкрить двері. Часу було обмаль. Технічні засоби, що в мене були, не сповіщали, що була тривога. Я міг тільки почуть. Для того я й не був у сторожці, а був біля вікна, зовсім у кінці зданія от і все. Поки дійшов, витягав ключі… Я просто не вспів одкрить двері. Оце й все. Такі діла. Придумати нічо не можу.
Адвокат Андрій Остапенко просив Мошкіна виправдати.
— Не взято до уваги, що події сталися дуже швидко. Виходячи із показань свідків, у приміщенні КНП майже не чути сирену повітряної тривоги, її встановили вже після трагедії більш міцну. У Мошкіна був старий кнопковий телефон, в якому відсутній інтернет і, відповідно, повідомлення про повітряну тривогу він отримати не міг. Мошкін пішов відкривати вхідні двері, коли почув, що стукають люди. В цей час стався вибух і його відкинуло вибуховою хвилею. Навіть, виходячи із показань свідків, після вибуху Мошкін знаходився неподалік вхідних дверей. Відповідно до посадової інструкції, сторож забезпечує збереження товарно-матеріальних цінностей на обʼєкті від розкрадення. Він повинен здійснювати постійний обхід обʼєкта під час чергування, що він і робив. А так, як чергував один, то не мав змоги вчасно відчинити вхідні двері.
Посилання сторони обвинувачення на невиконання наказу щодо скоєчасно відкриття підвальних приміщень взагалі є необгрунтованим. Зазначений наказ не було доведено до відома моєму підзахисному, про що свідчить відсутність підпису, що з цим наказом взагалі хтось ознайомлювався. Це підтверджується і показанням свідка Решетняка як інженера закладу, який відповідає за техніку безпеки. Що означає своєчасне відкриття дверей також незрозуміло. Який це проміжок часу? 1 червня 2022 року час від сигналу повітряної тривоги до вибуху обліковувався хвилинами і мій підзахисний не встиг відчинити двері.
Мошкін підкреслює, що він звичайний сторож і насамперед дбав про збереження майна поліклініки. Наглядати за укриттям не було його обовʼязком, але фактично його заставили цим займатися. Йому довелося відчиняти двері вночі, хоча це суперечило його посадовій інструкції, в якій написано, що він повинен не допускати сторонніх на територію закладу в неробочий час. Вночі він був один і, коли оголошували сигнал повітряної тривоги, то, якщо у дворі не було людей, тримав двері зачиненими, нібито задля збереження матеріальних цінностей. І тільки, коли чув стукіт або помічав людей у дворі, то йшов і відкривав двері.
Це підтверджується показаннями потерпілих і свідків, які скаржилися, що їм не раз доводилося стукати і будити сторожа.
— Я не перший раз стукала. Знаю, що з другої сторони віконечко, стукаємо і будимо охоронця. Я йому сто разів казала, що поставте собі сигнал тривоги, а якщо у вас кнопочний телефон, то візьміть радіо, щоб ви чули коли тривога, — говорила в судовому засіданні жінка, яка тої ночі була поранена на порозі зачиненого укриття.
Начебто, були випадки, коли сторожі не відкривали двері і на місце викликали поліцію. Але ніяких документів із цього приводу в судовому засіданні не представили.
Одна з потерпілих пригадує, що чула від людей, що сторожі їх часто запитують: «Чого вам не сидиться?». Але вона не певна, чи говорив так сам Мошкін.
Директор поліклініки Олег Шугалевич повідомив, що під час тривоги відчиняються двері і люди заходять. Вхід в укриття, як стверджує Шугалевич, із коридору першого поверху завжди відчинений і це спростовує показання Мошкіна, що пішов відчинити вхід у підвал зсередини поліклініки. Аналогічні показання, що двері у підвал не закривалися дала і медсестра.
Із показань свідків прокурор виснував, що, почувши сигнал тривоги, Мошкін не збирався відкривати двері в поліклініку і в момент вибуху був у сторожці або поблизу неї. Двері з холу до укриття були відчинені і Мошкіну не потрібно було витрачати час, щоб їх відкрити. Отже, він умисно залишив центральні двері до поліклініки зачиненими і пішов у підвал, покинувши людей у безпорадному стані.
До підвалу сходилися люди, які проживали на різній відстані від укриття. Були ті, кому йти було 50 метрів і ті, в кого дорога займала 10-12 хвилин або 5, якщо бігти.
Потерпілі хлопець і дівчина вийшли з будинку о 2.51 і через 4 хвилин були біля поліклініки. На місці люди вже стукали в двері руками і ногами, але їм не відчиняли і всередині приміщення світло не горіло. Вже було чутно, як працює ППО. Інша потерпіла опинилась біля поліклініки о 2.55. О 2.58 прийшов Ярослав Рябчук, чия дружина за пару хвилин загинула. Ярослава врятувало те, що він пішов стукати в вікно з іншої сторони будівлі і в цей час пролунав вибух.
Коли двері винесло вибуховою хвилею, люди зайшли всередину.
— Ми перебували в коридорі, коли на нас вийшов обвинувачений. На ньому не було жодних слідів, що він потерпів якось, що його уразило. Він просто вийшов зі своєї коморки і попрямував у нашу сторону. Я кричав на нього та намагався зʼясувати, чому він не відкрив двері. У відповідь буркотіння. Тільки почув: «Я стара людина», — пригадує чоловік, якого уламком ракети поранило в скроню.
— Вийшов охоронець, якого мій хлопець запресував, чому не відкриті двері. Йому не дано було відповідь. Єдине, що намагався зробити Мошкін — це знайти телефон і зателефонувати в якусь лабораторію, — розповіла потерпіла.
Про відчуття безпорадності говорили всі без винятку свідки
Ярослав Рябчук, чия дружина загинула біля входу в укриттям, стверджує, що знайшов Мошкіна за робочим столом, а не біля дверей. Коли він схопив Мошкіна, той відповів: «Я ні при чому, при чому тут я?!».
— Безпорадний стан — це коли ти усвідомлюєш, що межа між твоїм життям, життям твоїх дітей, друзів та каліцтвом або загибеллю вимірюється хвилинами бігу до укриття, яке врешті-решт виявляється закритим. Безпорадний стан — це коли лунає сирена та вибухи, люди намагаються зайти всередину рятівної будівлі, а двері через бажання обвинуваченого зберегти матеріальні цінності зачинені. Про відчуття безпорадності говорили всі без виключення свідки…, — казав у дебатній промові прокурор Михайло Кулик.
У трагедії захист Мошкіна винуватить бездіяльність керівництва поліклініки. А саме що як укриття використовувалося приміщення, де проходять теплотраси, труби каналізації, електропроводи високої напруги, немає вогнегасників, запасів їжі і води, туалет не працював. Ключ запасного виходу відсутній і ці двері обмотані дротом, що унеможливлює вхід через них.
Відповідальним за укриття вважався 80-річний інженер із техніки безпеки Василь Решетняк, який розповів у суді, що облаштував у підвалі укриття, хоча ніяких офіційних розпоряджень із цього приводу не мав. У травні 2023-го він переніс інсульт і на момент трагедії перебував на лікарняному. У судовому засіданні на запитання прокурора, що повинен робити вартівник на зміні, він відповів: «Двері відкрити».
— Підвал у поліклініці не передбачено, щоб там можна було сховище для людей робити. По-перше, він дуже насичений комунікаціями. Ще було в поліклініці два басейни і їх треба було забезпечити водою, фільтрацією, насосами… Місця щоб люди переховувалися — тільки коридори. Треба було додатково електроосвітлення провести, туалет зробить, — говорив у суді Решетняк.
— Вам було відомо, що це підвальне приміщення входить до переліку обʼєктів цивільного захисту населення і визначене як найпростіше укриття? — запитав прокурор.
— Ні. Я такого не знаю розпорядження, щоб такі назви були. Просто знали, що ситуація в країні надзвичайно тяжка і треба людям десь переховуватися. Те, що можливо було з нашої сторони, ми це все робили.
— Обстеження [підвалу] проводили?
— Були-були. Приходили з адміністрації Деснянської [районної державної адміністрації].
— Коли це було?
— У 2023 році.
— До подій 1 червня чи після?
— До. З райадміністрації, я їх посад і прізвищ даже не знаю. На чолі з головним лікарем дитячої поліклініки, тому що ми приписані до неї були.
Захист намагався довести, що укриття не було укриттям
На адвокатський запит поліклініка дала інформацію, що до події підвал на відповідність вимогам укриття ніякими службами не перевірявся.
У судовому засіданні керівник поліклініки Шугалевич, даючи показання як свідок, також заявив, що до трагедії підвал-укриття взагалі не перевірявся. І він сам писав у КМДА, ДСНС і поліцію, що підвал не відповідає вимогам до укриття, бо під стелею проходять електрокабелі і труби з гарячою водою
Водночас у матеріалах справи є посилання на лист першого заступника голови Деснянської РДА від 23.05.2023 про те, що укриття і сховища перевірені. В тому числі нібито перевірялося укриття на вулиці Ореста Левицького (Курчатова), 18-а і за результатами перевірки його включено до оновленого переліку інтерактивної карти укриття населення міста Києва.
Відповідно до ч.2 ст.32 Кодексу цивільного захисту України, найпростіше укриття — це цокольне або підвальне приміщення чи інша спроруда підземного простору, в якій створені умови для тимчасового перебування людей не менше ніж 48 годин. Захисник Мошкіна наголошує, що у тому підвалі люди не могли залишатися 48 годин.
Але потерпілі і очевидці тих подій вважають, що підвал все ж виконував функції укриття і якби Мошкін відкрив двері, то всі врятувалися б.
— Для мене краще в той день я б перебувала в укритті, аніж отримала поранення, з якими мені жити все життя, — каже одна із них.
— Укриття глибоке і це головне. Стільці були, кроваті були. Ну води не було, в туалет ми ходили наверх, коли було тихо… Нормальне укриття — тепле! Запит робили ми в КМДА. Подрузі прийшла відповідь і там є адреса цього укриття, що воно офіційно як укриття, — говорить інша потерпіла.
Прокурор вважає, що не суттєво в даному випадку, чи відповідав підвал вимогам щодо укриття. Головне, що, попри всі недоліки, людям там було безпечніше.
— Сторона захисту постійно запитувала свідків про наявність ємностей для води, вогнегасників, туалета, водогінних труб та ін. З точки зору сторони обвинувачення, це риторичні запитання. Бо наявність вогнегасників чи запасів води та їжі не впливає на відкриття дверей сторожем. Яким би не було це укриття, люди постійно рятували там своє життя під час повітряної тривоги.
Захист хоче довести, що укриття не було укриттям. Звичайна людська логіка та досвід, здобутий кожним із нас із лютого 2022 року каже про те, що безпечніше у приміщенні, ніж на вулиці, що безпечніше в підвальному приміщенні, ніж на першому поверсі, безпечніше в укритті, ніж просто в підвальному приміщенні… Всі свідки стверджували, як один, що укриття є і воно цілком здатне захиститись від рактного удару і тим паче падіння уламків (…) Зрозуміло без додаткових знань, що, перебуваючи в укритті глибоко під землею, хай і у звичайному підвалі, за версією сторони захисту, ти збережеш своє життя під час падіння уламків. Люди на відкритій ділянці місцевості перебували у смертельній небезпеці. Наявність чи відсутність в укритті їжі, вогнегасників та медикаментів не відіграє жодної ролі при неможливості потрапити туди і зберегти свої життя. Загиблим були потрібні глибина та стіни, а не все те, що питав захисник у свідків, натякаючи, начебто, на непридатність укриття, — говорив у дебатах прокурор Кулик.
Представник обвинувачення просив для Мошкіна 6,5 роки позбавлення волі. Закон передбачає за такий злочин від 3 до 8-ми. Суддя призначив 4 роки реального тюремного покарання.
У рішенні суддя зіслався на внутрішнє переконання, що ґрунтується на дослідженні обставин справи. Докази суд визнав взаємоповʼязаними і достатніми й такими, що доводять вину Мошкіна поза розумним сумнівом.
Суд критично оцінив аргументи захисту, що на Мошкіна не покладалися обовʼязки відчиняти двері до укриття і що підвал був не пристосований для захисту населення. Ці доводи вважаються такими, що не підтвердилися у судових засіданнях і спростовуються матеріалами справи.
До набуття вироком законної сили Мошкіна під варту не брали. Він має право оскаржувати рішення суду.
Автор: Ірина Салій
Джерело: «Судовий репортер»