Наразі медична система країни має справу з величезним напливом складних травм, у тому числі психологічних, отриманих під час війни, що триває.
Євген Смирнов, 43-річний військовослужбовець, порівнює своє лікування в українському реабілітаційному центрі «Лісова поляна» із санаторієм.
«Лікарня розташована в лісі, в ній є двомісні палати, люди повільно прогулюються, можна пограти в більярд, відвідують волонтери», – сказав він. Серед заходів – гончарство та сеанси терапії з тваринами; у нього була можливість пограти з собакою та ручним єнотом.
«Існують також психологічні методи лікування головного болю, безсоння та тривоги», – зазначив Смирнов.
Його перебування в «Лісовій поляні», національній лікарні психічного здоров’я та реабілітації ветеранів під Києвом, являє собою заключний етап комплексного плану лікування Смирнова, який отримав струс мозку і перелом ноги в ході бойових дій на початку цього року під Лисичанськом в Луганській області.
Тисячі таких, як він, проходять лікування в медичній системі, якій довелося перебудуватися, щоб впоратися з величезним напливом іноді складних травм, отриманих в ході війни, що триває. Зазвичай військовослужбовці проходять лікування в кількох місцях по всій країні з метою їх якнайшвидшого повернення на діючу службу. Для деяких ключову роль в одужанні відіграє психологічна допомога.
«Ми повинні лікувати багато проблем одночасно»
Смирнов, наприклад, перш ніж прибути в «Лісову поляну» на заключний етап реабілітації, проходив лікування в чотирьох лікарнях у містах Дружківка, Павлоград, Дніпро та Київ.
«Лікарні в Дружківці та Павлограді, по суті, є перевалочними пунктами, де ставляться первинні діагнози», – пояснив він. «Якщо випадок складний, лікарі відправляють людину далі. Кожен день відбувається подальша евакуація, тому військовослужбовці не скупчуються в цих перевалочних пунктах. Важкі пацієнти проходять лікування в Дніпрі в кількох великих лікарнях. Однак оскільки там багато поранених, військовослужбовці можуть залишатися в госпіталі максимум тиждень. Пізніше бійців переводять в інші лікарні України. Я провів у Дніпрі три дні, потім був організований евакуаційний поїзд до Києва, і я поїхав туди».
За словами Олексія Михайлова, невролога Головного військового госпіталю Києва, вони мали справу переважно з пацієнтами з важкими травмами, яким були потрібні складні операції.
«Нам доводиться лікувати багато проблем одночасно», – сказав 46-річний чоловік. «Наприклад, зараз у нас є пацієнт з травмою голови – ми видалили з неї осколки, – в якого також був перелом ноги та [пошкодження] легенів. Крім того, ми зробили йому операцію на кишківнику».
Більшість пацієнтів у лікарні у віці від 25 до 35 років належить до першої хвилі військовослужбовців, які добровільно пішли служити після того, як у лютому Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.
За словами Михайлова, швидше за все вони вижили після серйозних травм на полі бою завдяки підготовці до надання невідкладної медичної допомоги, яку вони пройшли, часто після відправки на передову.
«На полі бою є санітарні інструктори, які надають першу допомогу: зупиняють кровотечу, стабілізують тиск і дихання, знерухомлюють у разі переломів, накладають первинні пов’язки», – пояснив він. «На лікарняних базах розгорнуті так звані пункти стабілізації – польові або стаціонарні. Тут проводяться екстрені операції та інші життєво важливі медичні заходи. Далі пацієнта переводять до лікарні».
«Київська лікарня надає інтенсивну медичну допомогу, але вона занадто перевантажена пацієнтами, щоб проводити реабілітацію на місці», – продовжив Михайлов.
«У нас є система госпіталів для ветеранів війни», – зазначив він. «Наприклад, ми тісно співпрацюємо з обласним госпіталем ветеранів війни [в Рівненській області], і там хороша система реабілітації. В структурі міських лікарень є Львівський та Київський реабілітаційні центри, але цього недостатньо. У нас є сотні, якщо не тисячі людей. Якби існував координаційний ресурс для створення бази реабілітаційних ліжок в Україні та розподілу їх серед усіх нужденних, це вирішило б частину проблеми».
Якщо необхідно, заключний етап лікування включає психологічну реабілітацію, при цьому «Лісова поляна» виступає як національний центр терапії та навчання.
За словами Ганни Остапчук, невролога, що працює в центрі, наразі там проходять лікування близько 200 пацієнтів. Спочатку пацієнти були госпіталізовані на 21 день, хоча у важких випадках цей термін міг бути продовжений.
«Військовослужбовці часто скаржаться на поганий слух, шум у вухах, запаморочення, головний біль. Ми допомагаємо їм з медичної точки зору, і з ними також працює психолог», – розповіла Остапчук. Методи лікування включають біосугестивну терапію стресу та тривоги, а також когнітивно-поведінкову терапію (КПТ).
«Ми вже поставили на ноги багатьох військовослужбовців»
Ось, як Остапчук описала досвід 19-річного бійця із Запорізької області.
«Його сім’я перебуває на тимчасово окупованій території», – сказала вона. «Жителі села повідомили окупаційній владі, що він був бійцем Збройних сил України. Його сестру росіяни відвели у підвал і побили».
Як наслідок, він почав страждати від неконтрольованих нападів паніки, від яких проходив лікування.
Фахівець з реабілітації Сергій Капралов подорожує Україною зі своєю командою, щоб надавати послуги пораненим військовим і навчати інший медичний персонал. 54-річний чоловік розповів, що вони щодня стикаються зі складними проблемами, у пацієнтів часто виникають остеохондроз, сколіоз, протрузії та грижі. Це, зі свого боку, призводить до проблем зі сном та емоційних розладів.
«Багато військових, які постійно носять важкі куленепробивні жилети та мають проблеми з хребтом, страждають від психосоматичних розладів. Вони відчувають сильний біль, не можуть повернути голову, нахилитися», – зазначив Капралов.
Місяць тому він провів перший тренінг для військових парамедиків з реабілітації та самодопомоги.
«Я навчаю самомасажу колін, стоп, кистей, верхніх і ніжних кінцівок, волосистої частини голови. Ми вже поставили на ноги багатьох військових, і вони знову служать», – підсумував Капралов.
Якщо стан військовослужбовця значно не покращився після чотирьох місяців лікування, його оглядає військово-медична комісія, яка визначає придатність до служби. Після повного відновлення вони повертаються на свої попередні позиції.
Колишній водій вантажівки Павло Баєнко ось-ось завершить свій останній цикл лікування. Він служив на передовій у званні молодшого сержанта, коли 8 травня отримав поранення в результаті вибуху міни, внаслідок чого була важко поранена рука та пошкоджені очі. 46-річного чоловіка евакуювали у Петропавлівську лікарню в Дніпропетровській області, перш ніж пройти лікування в двох клініках у Дніпрі, а потім ще в Олександрії в Кіровоградській області.
Наступним його пунктом призначення була лікарня у Львові, де він пробув два місяці.
За словами Баєнка, він нічого не пам’ятає про перші два дні після отримання травми, але його лікування було хорошим.
«Я отримав професійну допомогу від психіатра, оскільки у мене був посттравматичний розлад, який часто зустрічається серед бійців. Я проводив ночі без сну, мені ставили крапельниці та робили уколи».
Він також переніс операцію з приводу отриманих травм, після чого був відправлений на 20 днів до державного санаторію в Хмільнику Вінницької області. Його остання стадія лікування завершується в лікарні в Шполі, в Черкаській області, після чого він повернеться до свого підрозділу.
«Це не моє бажання повернутися на війну – це обов’язок перед друзями, країною, братами на полі бою. І розуміння того, що мирного життя не буде, поки не закінчиться війна», – підсумував він.
Автор: Марина Мироненко; IWPR
Оригінал: Body and Soul: Healing Ukraine’s Soldiers
Цю публікацію підготовлено в рамках проєкту «Голоси України», який реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ і справ Співдружності націй та розвитку Великої Британії (FCDO).