В українських та зарубіжних медіа активно обговорюються плани та можливості України деокупувати Крим після десяти років його окупації та анексії Росією. Майже всі виходять із того, що за останні два роки українські Сили оборони своїми результативними атаками суттєво послабили бойовий, тиловий потенціал та логістику росіян на Кримському півострові, особливо їхнього Чорноморського флоту та ППО. У цьому тематичному руслі своїми міркуваннями з виданням Крим.Реалії поділився аналітик Центру інформаційних ресурсів Міністерства оборони України, полковник Петро Черник.
Петро Черник закінчив Військовий інститут державного університету «Львівська політехніка». Спеціалізувався на міжнародних відносинах. 2004 року проходив службу перекладачем у 6-й ОМБр (окремій механізованій бригаді) українського миротворчого контингенту в Іраку. 2008 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка захистив дисертацію та став кандидатом політичних наук.
Тема дослідження «Геополітичний стан України в Центрально-Східній Європі». Черник також написав понад півтори сотні наукових праць, які здебільшого стосуються питань геополітики.
– Сьогодні не лише українські, а й західні відставні та чинні воєначальники аргументовано доводять, що за нинішнього розкладу сил на театрі військових дій Україна має більше шансів деокупувати Крим, ніж Донбас. Ви тієї ж думки?
– Донеччину та Луганщину дуже важко брати. Я, до речі, лише днями звідти повернувся. Донеччина – це височина, а Донецьк сам по собі – це бетоноване промислове місто. Росіяни, наприклад, Авдіївку в активній фазі захоплювали чотири місяці. Тому що місцевий «Коксохім» – це дуже серйозний укріпрайон плюс. Ми його ще укріплювали десять років. Але ж росіяни також досі десять років укріплюються на Донбасі. Вони там усе перетворили на бетон. Що найголовніше у будь-якій війні?
Це три моменти – мотивація, професійний рівень вояків та логістика. Війна – це ресурси, як казав Наполеон, це гроші, гроші та ще раз гроші. Забезпечувати війська на Донеччині всіма необхідними матеріалами не проблематично. Оскільки є розгалужена система залізниці, розгалужена мережа шосейних та польових доріг. КамАЗами та «Уралами» ними можна возити снаряди, вибухівку, медикаменти. Крим – це зовсім інша ситуація. Це півострів, Перекопський перешийок має довжину 30 кілометрів, ширину 7. Там ми точно не проб’ємося – все дуже укріплено.
– Як бути тоді?
– Знову ж таки, звертаємося до фундаментального правила війни. Відомий американський генерал Джон Першинг, командувач на європейському ТВД (театрі військових дій – ред.), під час Першої світової війни сказав, що битву виграють солдати, а логістика виграє війну. І це істина. Першу світову війну виграла логістика Британської імперії – її ресурси були непорівнянні з німецькими. Другу світову війну виграли США своїми невідповідними з Японською та Німецькою імперіями ресурсами. Отже, Крим. Крим треба придушити фізично в буквальному значенні. Чи це можливо? Можливо.
– Що для цього потрібно реально зробити?
– Ось тут починається справжня серйозна розмова. Чи можна пошкодити Кримський (Керченський – ред.) міст? Можна. Його потрібно [не лише] пошкодити, а кілька сотень метрів із 19 кілометрів повністю знищити. А для такого залпу потрібно не менше 150 ракет типу АTACMS або AGM-158 JASSM. Але немає таких ракет поки що у нас – ось де проблема. Підійде також велика ланка, щонайменше 25-50, безпілотних систем типу «Лють». Це щось на зразок Shahed-136.
Потрібен лише комплексний залп, наголошую, комплексний залп. Хоча ми розуміємо, що противник щось відхилить засобами РЕБ, щось зіб’є. Якщо умовно зі 150 тих самих АTACMS долетить 70 чи 50, це буде суперуспіх. Далі. Ми дуже сильно пошматували російський Чорноморський флот, і це правда.
Проте є щонайменше чотири, а то й шість ВДК (великий десантний корабель – ред.) типу проєкту 775. Кожен із них бере на борт до 500 тонн, а то й 1000 тонн вантажу. Їх також слід потопити в обов’язковому порядку. І тут знову нюанс. F-16 на рубежі пусків можуть спокійно заходити на 300-400 кілометрів від лінії бойового зіткнення, щоб не наразитися на небезпеку бути збитими. Але таких машин, щоби працювали кожен божий день і виносили все, що там, у Криму, можна винести, у нас поки що дуже мало.
– На ваш погляд, скільки таких машин Повітряним силам України спочатку потрібно?
– Ну, хоча б 24, дві ескадрильї. Помножуємо на два, виходить 48 ракет для них. І в такому режимі ці винищувачі повинні безперервно працювати хоча б два тижні. Я наведу конкретний приклад. Війна в Іраку 1991 року, завершальна фаза операції «Буря в пустелі». Тоді на озброєнні союзників було 1700 літаків. Вони здійснили 100 тисяч літаковильотів. Мені на голову не налазить, що може бути щось подібне проти Криму. Якщо цього немає, то не можемо ні про що говорити.
Виносимо за дужки політичну складову, бо все туди впирається, і дивимося на бойову операцію в Криму як на суто математичний алгоритм. F-16 у світі достатньо, їх «на крилі» є близько 2 тисяч. І передати нам умовно 200 з них – не проблема. Ракет АJM-158 на складах лежить понад 5 тисяч. Їх лише модернізують та призведуть до бою. Ракет АТACMS усіх п’яти модифікацій на складах близько 2 тисяч. От якби нам надали умовно таку кількість ударно-ракетного озброєння, щоби ми, по-перше, остаточно потопили Кримський міст і, по-друге, потопили всі можливі баржі та ВДК. Ще є третій момент – треба закривати небо хоча б із північно-західного боку півострова, тобто на половині Криму.
– Чому лише на половині?
– Тому що ракета АІМ-120 AMRAAM класу «повітря-повітря» – це 180 кілометрів. У такому разі ті ж F-16 входитимуть до потенційної зони ураження російських комплексів С-400. Для чого це потрібно? Іл-76 бере на борт до 40 тонн вантажів. У росіян досить суттєвий парк ВТА (військово-транспортної авіації – ред.), 40-60 машин, хоч це важко порахувати з відкритих джерел. Так, у них почалися серйозні проблеми із підшипниками для останніх модифікацій цих літаків. Отже, говорячи мовою математичною, а не політичною, Кримська операція – це кілька місяців вогневого, системного, комплексного, щоденного ураження. Ми вже випробували технологію невеликих рейдових атак на узбережжі.
Вся лінія Криму ламаним берегом приблизно 1000 кілометрів. Ми добре розуміємо, що огинати весь півострів і бити зі східного боку не зовсім логічно, хоча з практики точкових операцій таке також можливо. У норвезько-британсько-шведського бронекатера СВ 90H операційна дальність – 400 кілометрів. Це дуже багато. Три людини екіпаж і до десяти екіпірованих десантників. Декількома такими катерами з десантом у якійсь точці Криму можна здійснити просто фантастичний переполох. Немає у росіян сил і засобів, щоб усю берегову лінію півострова прикрити піхотою.
– Ймовірно, тому вони розкладають на узбережжі та міських набережних від Чорноморського до Євпаторії мішки з піском, навіть облаштовують кулеметні гнізда, наприклад, просто під Генуезькою фортецею у Судаку.
– Так. Але все ж таки високоякісний десант на швидкісних катерах добре підготовлених бійців може наробити, говорячи російською, «шороху».
– Як нещодавно на Тендрівській косі.
– Так-так, ви зрозуміли мою думку. І зовсім інша ситуація, ще раз повторюю, у забетонованому Донецьку. Щоб його брати, потрібні десятки тисяч тонн бомб. Їх носії – В-1 Lancer, В-52 Stratofortress B-В-2 Spirit. Це суто американські літаки. Конкретний історичний приклад: союзники у Другій світовій війні дійшли висновку, що Гамбург потрібно зрівняти із землею. Це було влітку 1943 року. Висипали 9 тисяч тонн бомб. Другий приклад: так зване «різдвяне» бомбардування Ханоя в 1972 році, 740 літаковильотів B-52, 40 тисяч бомб.
– Або операція НАТО «Союзна сила» зі знищення з повітря дунайських мостів, інших комунікацій Югославії у 1999 році.
– Тільки так. Тому Крим можна за кілька місяців у такий спосіб задушити. Сил та засобів у союзників достатньо. Тоді солдат в окопі не матиме патронів, води, медикаментів – і він не зможе воювати.
– А що далі безпосередньо на кримській суші?
– Далі – точкові рейдові операції з розширенням плацдармів на західному узбережжі.
– Але ж росіяни теж не спостерігатимуть мовчки за таким розвитком подій, а щось неодмінно вигадають хоча б на тактичному рівні.
– А що вони можуть вигадати, якщо міст, по суті, не працює, потоплені всі баржі та ВДК (великі десантні кораблі – ред.), не може підлетіти важкий авіатранспорт. Все прораховано, війна – це математика. Треба тільки щоб партнери дали всю необхідну зброю. А її поки що не дають. Тому ми повертаємося до первинної точки аналізу. Ми зараз розібрали категорії аналізу в гіпотетичних версіях. Вони аж ніяк не фантастичні, щодо Донецька – так, поки що фантастичні. Потрібна політична воля наших союзників. Вона з’явиться в них? На мою думку, зараз – ні.
Автор: Данило Безручко
Джерело: Крим.Реалії