Майже за добу після теракту у «Крокус Сіті Холі» в Москві Путін виступив по телебаченню зі зверненням до росіян. Під час короткої промови він 7 разів використав слово «терористи» або його похідні. Риторично пов’язавши загибель майже 140 осіб з Україною та назвавши цю подію «не просто цинічно спланованим терактом, але організованим масовим убивством мирних, беззахисних людей», Путін повернувся до теми, в якій він почуває себе дуже комфортно — боротьби з тероризмом. Лише на офіційному сайті Кремля словосполучення «боротьба з тероризмом» можна знайти у 366 публікаціях за різні роки.
Оточення Путіна може продовжувати наполягати, що до теракту у «Крокусі» може бути причетною Україна, або не погоджуватися з цим, шукати ознаки причетності західних спецслужб чи взагалі «ізраїльський слід», як деякі провідні пропагандисти (Маргарита Симоньян, Олександр Дугін). Проте не завжди влада у Кремлі використовує жорстку риторику щодо організацій і груп, визнаних терористичними у більшості цивілізованих країн світу. І залежно від того, наскільки це відповідає ситуативним чи стратегічним інтересам Москви, з’являються «хороші» або «погані», «свої» чи «чужі» терористи.
Чечня: від «мочити в сортирі» — до купівлі лояльності цілого регіону
Володимир Путін прийшов до влади, коли Росія програла у Першій чеченській війні та щойно розпочалася друга. Коментуючи боротьбу з тероризмом ще за часів свого прем’єрства у 1999 році, він ужив вульгаризм у фразі, шлейф якої тягтиметься за ним довгі роки: «Ми будемо переслідувати терористів скрізь. В аеропорту — в аеропорту, значить, ви вже мене вибачте, в туалеті зловимо, ми і в сортирі їх замочимо, врешті-решт. Все, питання закрите остаточно».
У реальності Росія застосувала звичну для імперій тактику «розділяй і володарюй». Зазнавши значних втрат в обох чеченських війнах і перемагаючи лише завдяки тактиці «випаленої землі», Росії довелося змінити підхід. Частина борців за незалежність Ічкерії (в термінології самої Росії — сепаратистського регіону) була фізично знищена, наприклад, Джохар Дудаєв. Інша — кооптована у владу та поставлена на чолі регіону, як головний муфтій, а згодом глава адміністрації та президент Чечні Ахмат Кадиров і його син Рамзан (очолює регіон з 2007 року до сьогодні).
Втім, десятиліття потому Чечня, як і сусідні суб’єкти Росії на Північному Кавказі, залишається глибоко дотаційним регіоном. За оцінкою російської економістки та соціологині Наталії Зубаревич, у різні роки федеральний бюджет дотував Чечню на рівні 82–87%. Сам регіон хронічно має чималі борги, значний рівень несплати платежів і не генерує власних доходів (окрім нафтодобувної промисловості). За словами самого Кадирова, сказаними у 2022 році, вже після початку повномасштабного вторгнення в Україну, «Чечня не протягне і місяця без підтримки Росії». Саме це спричинило дискусії всередині країни та за її межами, що Росія ніби «купує лояльність» Ічкерії та вгамовує її прагнення до незалежності за чималі гроші.
Як часто Путін вживає слово «тероризм»
Німецькі журналісти з організації Dekoder дослідили понад 10000 публікацій на сайті Кремля, щоб дізнатися, як часто та які терміни з’являлися у промовах російських президентів Володимира Путіна та Дмитра Медведєва за останні 20 років. Під час свого першого президентського терміну у 2000–2004 році Путін використовував слова та словосполучення, де фігурували згадки Чечні, України та тероризму майже на одному рівні (див. інфографіку вище).
Втім, і значно пізніше, після незаконної анексії Криму та часткової окупації частин Донецької та Луганської областей, він використовував слово «тероризм», хоч і у новому контексті. За останні 10 років «новомова» стала однією з характерних ознак російського політичного режиму. Тому використання словосполучень «терористичні акти київської хунти» як на міжнародній арені, так і для внутрішнього вжитку, для пропагандистської обробки населення самої Росії, вже не дивують.
Сам Путін усе менше окремо згадував Чечню, попри те, що у 2009–2017 роках тривало протистояння з радикальними групами, які просували ідею створення так званого «Кавказького емірату» (визнаний терористичною організацією у США у 2011 році), та яке в російських медіа узагальнено називали «боротьбою з тероризмом на Північному Кавказі». Тоді Москва використовувала лояльних колишніх сепаратистів, які, отримавши посади та забезпечення, стали «своїми» та воювали на її боці.
Сирійський гамбіт
Після 2001 року та терористичної атаки 11 вересня на вежі-близнюки Всесвітнього торговельного центру в Нью-Йорку, Сполучені Штати оголосили «глобальну війну з тероризмом» (Global War on Terrorism (GWOT). Путін зрозумів, що це була одна з можливостей наростити свою вагу на міжнародній арені та знайти спільну мову з «клубом» розвинених держав, на хвилі боротьби із «Аль-Каїдою». І далі — аж до так званого «перезавантаження» у стосунках Росії та США за часів президентства Барака Обами та Дмитра Медведєва.
Втім, уже після початку громадянської війни у Сирії Путін, який повернув собі формальний статус президента Росії у 2012 році, підтримав диктаторський режим Башара Асада. Та, надіславши свої регулярні війська та мілітарні компанії (зокрема, визнане у 2023 році терористичною організацією угруповання «Вагнера») у Сирію, застосував їх не лише проти міжнародно визнаної терористичною організацією «Ісламська держава» (ІДІЛ), але й проти сирійської опозиції.
Лише у 2017 році Путін заявив про початок виведення своїх військ із Сирії. Але контакти з диктаторським режимом Башара Асада, який знищує власне населення терористичними методами, не припинилися. Уже після нападу на Україну, у 2023 році Асад побував у Москві та висловився на підтримку дій Росії проти України: «Хочу повторити сирійську позицію на підтримку цієї спецоперації проти неонацистів і старих нацистів. Я говорю, що це старі й нові нацисти, бо Захід як приймав старих нацистів у себе на землі, так і зараз їх підтримує».
«Талібан»: «заборонити не можна дозволити»
Уже за кілька місяців після захоплення влади в Афганістані влітку 2021 року делегація від «Талібану» побувала з візитом у Москві. Тоді з вищих посадових осіб із нею зустрічався очільник МЗС Росії Сергій Лавров. Він називав представників талібів «поважною делегацією» та вів у рамках так званого «московського формату щодо Афганістану» розмови про можливу міжнародну легалізацію та визнання влади талібів.
Водночас Росія досі визнає рух «Талібан» екстремістським і терористичним, і зміни офіційної позиції у цьому напрямку російськими чиновниками не озвучувалися. До 2020 року в Росії навіть порушували кримінальні справи щодо осіб, підозрюваних у зв’язках із талібами. Під час захоплення столиці країни Кабула таліби охороняли дипломатичне представництво Росії, в той час, як посольства інших країн були вимушені у терміновому порядку евакуюватися.
У 2023 році подібну зустріч із представниками талібів, а також делегаціями з Ірану та Пакистану провели у Казані. Занепокоєння російської влади полягали у присутності та поширенні впливу на території Афганістану радикальних угруповань, пов’язаних з «Ісламською державою» та з «Аль-Каїдою».
Частина експертів вважає, що Москва йде на контакт із талібами, тому що зацікавлена у спокої на кордонах Афганістану та контролі над наркотрафіком. Кремль не хоче втратити можливість закріпити свій вплив на територіях, із яких несподівано пішов Захід. Таким чином, ми бачимо приклад, коли Москва готова докладати зусиль для легітимізації однієї терористичної організації, якщо в її інтересах спрямувати спільні зусилля на протидію іншим, «чужим» радикальним рухам.
Візити ХАМАС до Москви
Однією з тактик Росії є не тільки створення, але й підтримка так званих «зон нестабільності» у світі. Тому не дивує запрошення й офіційні візити делегацій терористичного угруповання ХАМАС до Москви. Навіть після атаки ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року кремлівський агітпроп намагається скористатися новим витком війни на Близькому Сході на свою користь. Насправді історія офіційних контактів Кремля з ХАМАС нараховує вже майже 20 років, відколи це угруповання перемогло на перших і єдиних виборах, проведених на території Сектора Газа у 2006 році.
Менш ніж за три тижні після нападу ХАМАС на Ізраїль офіційна представниця МЗС Росії Марія Захарова оголосила про «візит відповідного палестинського руху до Москви». Втім, на відміну від «Талібану», Кремль не визнає рух ХАМАС терористичним, та після 7 жовтня пояснює свою позицію «необхідністю підтримувати контакти з обома сторонами конфлікту».
Водночас ХАМАС однозначно став на бік Росії у війні проти України. Один з очільників політичного крила організації Абу Марзук під час візиту до Москви сказав, що «спеціальна військова операція Росії в Україні ставить за мету покласти край домінуванню США у світі, зробити світ багатополярним. Це вигідно всім пригнобленим народам, насамперед палестинському народу».
На думку західних оглядачів і представників спецслужб, ключовий інтерес Кремля у цих контактах полягає у відволіканні уваги від вторгнення в Україну та власних злочинів і терористичних атак проти українців і підтримці враження про глобальне протистояння Заходу.
Україна намагається висвітлювати спільні інтереси Кремля та ХАМАСу. Так, представник ГУР Міноборони Андрій Юсов стверджував, що російська група «Вагнера» допомагала тренувати солдатів ХАМАС. За повідомленням світових медіа, ХАМАС відмивав значну частину своїх коштів через одну з криптобірж, імовірно пов’язану з Москвою та ФСБ. Утім, тривалий конфлікт на Близькому Сході дійсно може поставити питання про перевірку здатності США одночасно підтримувати двох союзників у двох окремих війнах.
Терористичний напад у Москві також став підґрунтям для активізації дезінформаційних кампаній у соцмережах. Наприклад, фактчекери з Fake Reporters знайшли велику кількість акаунтів на платформі X (Twitter), які за допомогою штучного інтелекту генерували дописи, що повторювали наративи російської пропаганди.
Згідно з даними організації Fake Reporters, на платформі X (Twitter) знову активізувалася мережа з понад 22000 облікових записів і заполонила платформу повторами російських наративів про терористичну атаку в Москві. Аналіз ізраїльського сегмента мережі, зроблений на запит газети «Haaretz», показує, що всі фейкові акаунти були створені після атаки ХАМАС 7 жовтня, але переважна більшість із них — у березні 2024 року. За останній тиждень (в основному, після теракту в Москві 22 березня) з’явилося загалом понад 40000 твітів на теми, пов’язані з нападом.
Повідомлення, які вони просувають, намагаються відвернути увагу від нападу та покласти відповідальність на Захід, і, звісно, розкритикувати США, Велику Британію та Україну. В твітах повторюються звичні заяви Росії про «українських терористів» і про те, що «київський режим є новим центром тероризму у світі».
Більшість твітів, як ідеться у розслідуванні, написані івритом із помилками, і складається враження, що вони були згенеровані за допомогою штучного інтелекту (ШІ). У багатьох твітах стверджується, що США не запобігли нападу, інші твіти звинувачують Британію, стверджуючи, що вона й Україна співпрацюють. «Дивно, як англійці та українці намагаються відвести від себе всю провину»; «всі дані ведуть до Києва та Лондона» тощо.
Довести пряму причетність російського агітпропу до цієї чи подібних кампаній складно. Проте це не означає, що гібридна тактика використання та поділу на «своїх» і «чужих», забороняє терористичним і радикальним угрупованням самим використовувати російську риторику на власну користь.
Десятиліттями Кремль використовував контакти та зв’язки з організаціями, які офіційно міг визнавати терористичними, на користь просування своїх інтересів. В умовах ведення гібридних та асиметричних протистоянь і війн у різних куточках світу такі організації могли втілювати та ставати «проксі»: провідниками інтересів і союзниками. Якщо ж ситуація чи баланс сил змінювалися, Росія охоче модифікувала власну риторику.
Втім, застосування тактики поділу на «добрих» і «поганих» терористів російською пропагандою не гарантує, що подібні організації не використають російську позицію та інтереси як прикриття власних або як шлях до отримання ресурсів (фінансових чи озброєння) у Москві.
Малюнок та інфографіка: Наталія Лобач
Автор: Андрій Пилипенко
Джерело: MEDIASAPIENS