Як російські загарбники перетворили курортний Бердянськ на місто-привид із концтабором «Топори»
50–55 тисяч людей залишаються в окупованому Бердянську Запорізької області, за розрахунками заступника голови Бердянської державної адміністрації Володимира Сенченка. До початку окупації в курортному місті проживало вдвічі більше жителів. Зараз у Бердянську перебої з водою, немає енергопостачання, під питанням опалювальний сезон взимку.
Невідомо, чи зможуть продовжувати навчальний рік школярі й студенти. Російські спецслужби переслідують бердянців за будь-який прояв українськості. А скандальна колонія №77 перетворилася, зі слів бердянців на катівню чи концтабір. Більше – у розповідях жителів окупованого міста.
Останній масштабний проукраїнський мітинг у Бердянську відбувся 20 березня 2022 року. До цього протягом місяця окупаційна влада полювала на місцевих активістів та патріотів.
«Незаконні затримання, вивезення людей – усе це відбувалося просто без свідків, без очевидців. Людина була – і людини не стало. Де вона, що з нею – невідомо. І це один із тих випадків, коли вона могла потрапити в колонію», – розповідає заступник голови Бердянської районної ради, а нині військовослужбовець ЗСУ Віктор Дудукалов.
Нині бердянців випробовують нескінченними перевірками на вулицях і затриманнями.
«Хтось, наприклад, є дружиною учасника АТО, який сьогодні, можливо, несе службу в прикордонних військах. Але статус у нього є, вона не виїхала – і її схопили ФСБівці. Хтось просто не те шукав в ютубі: його зупинили на вулиці представники Росгвардії, перевірили історію пошуку в ютубі чи телеграмі й побачили, що він там Гордона дивиться, «Новий канал» або що завгодно. «Ага, ти що, ждун?». І все», – каже Віктор Дудукалов.
Раніше жваве курортне місто півдня України нині перетворилося на місто-привид. Люди просто бояться виходити зі своїх помешкань, пояснює заступник голови Бердянської державної адміністрації Володимир Сенченко.
«На вулиці можуть підійти до людини з обшуком і вимагати мобільний телефон чи смартфон. Якщо там знаходять будь-який український застосунок – наприклад, мобільний банкінг на кшталт «Приват24» чи «Ощад24/7» – або підписку на україномовні телеграм-канали, то можна отримати реальний строк. Тому, на жаль, перебувати на вулиці для людей дуже небезпечно. І таких ситуацій, я хочу сказати, просто сотні», – переконує Сенченко.
Бердянці залякані настільки, пояснює уродженець міста Григорій, ім’я якого ми змінили з міркувань безпеки, що на навколополітичні теми або такі, що віддалено стосуються війни, здебільшого навіть анонімно не спілкуються.
«Сьогодні, враховуючи, що там повністю обрізають нормальний інтернет і все йде через «Макс» (російський державний месенджер, запущений 2025 року), а для доступу до мережі обов’язково потрібен VPN, люди через введення всіх цих механізмів дуже переймаються. Вони бояться, що їхні дані хтось відстежує чи прослуховує, а їх самих можуть викрити. Тому люди вкрай неохоче розмовляють про всі ці події відкрито. Усе напівприховано: говорять або про природу, або про погоду. У тому-то й справа, що там за вбивство можна отримати 7 років, а за допомогу ЗСУ – 12», – розповідає уродженець Бердянська Григорій.
Зв’язок містян із будь-чим українським у Бердянську ретельно перевіряють російські спецслужби.
«Окупанти підключають телефон до спеціальних програм, відновлюють видалені дані та листування. Вони перевіряють, чим насправді живе людина. А в неї, звісно, справи дуже погані. Адже якщо це патріот, він спілкується з українцями, дивиться український контент, слухає українську музику чи надсилає світлини родичам. Не дай Боже, якщо десь зафіксовано дим і людина це сфотографувала. На цьому все – за таке можна отримати до 20 років ув’язнення», – каже заступник голови Бердянської районної ради, а нині військовослужбовець ЗСУ Віктор Дудукалов.
Колонія «Топори»: відрубування пальців та СНПК
Багато затриманих і засуджених у Бердянську потрапляють до колонії № 77, яку ще називають «Топори». Задовго до повномасштабного вторгнення РФ ця виправна установа мала дурну славу. Із в’язнями поводилися жорстоко, їх били, а керівництво колонії вимагало гроші. У 2021-му Мін’юст України намагався закрити колонію в Бердянську, але не встиг закінчити процес. Окупаційній владі, розповідають бердянці, вдалося відродити колишню «славу» установи й навіть по-своєму «вдосконалити» процес перевиховання.
«Вони приїхали нас «освобождать», але першим закладом, який запрацював в окупації, стала тюрма. Про що тут взагалі можна говорити? Окупанти запустили в’язницю, яку ще за часів незалежної України закрили після численних скандалів. Тоді цю каральну машину врешті вдалося зупинити. А вони приїхали і просто знову відкрили цей Мордор. Про що ще після цього можна казати?!» – зазначає уродженець Бердянська Іван Карауланов.
«Зараз це не просто катівня, це, за моєю особистою оцінкою, – повноцінний класичний концтабір. Тобто те, про що говорили й що відбувалося за Другої світової війни. Це такий самий концтабір із тими ж стандартами; можливо, єдине, чого немає — це газових камер. Тоді нацисти катували євреїв за національною ознакою. Сьогодні росіяни катують українців теж за національною ознакою. Просто тому, що вони українці. Без жодних причин, без жодних підстав», – каже заступник голови Бердянської районної ради, а нині військовослужбовець ЗСУ Віктор Дудукалов.
Наразі, за його словами, «Топори» – найбільша російська катівня окупованого півдня України.
«Застосовують тортури, коли на геніталії чоловікові ллють воду й підключають електричний струм – влаштовують такий собі «синхрофазотрон» і так далі. І це все там відбувається. Відрубування пальців – взагалі звична справа. А скільки людей просто вивезли на той світ у чорному мішку, тобто закатували до смерті, взагалі нікому не відомо», – розповідає Дудукалов.
«Над людьми там просто знущаються, застосовуючи тортури, зокрема побиття та катування електричним струмом. Санітарні умови в закладі жахливі. Ув’язнені перебувають там по чотири-шість місяців без елементарної можливості прийняти душ чи нормально сходити до вбиральні. Про належне харчування чи будь-яку медичну допомогу взагалі не йдеться», – каже заступник голови Бердянської державної адміністрації Володимир Сенченко.
Бердянська держадміністрація, за його словами, співпрацює з громадською організацією «Шлях вільних», яка об’єднує людей, постраждалих від сексуального насильства у 77-й колонії Бердянська та інших катівнях в окупації.
«Ми говоримо не лише про катування, а й про СНПК – сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом. Важливо акцентувати на тому, що цей злочин «не має статі»: через нього проходять як жінки, так і чоловіки. Це надзвичайно страшні свідчення, і подібних історій, на жаль, сотні й тисячі», – розповідає Володимир Сенченко.
17 вересня в Києві бердянці відзначали День міста. Бердянець і власник бару в Києві Іван Карауланов іронізує: каже, тим часом в окупованому Бердянську культурних заходів буде лише два – відключення води й електроенергії. Зак його словами, йому шкода, що земляки змушені переживати таке у рідному місті.
Автор: Дмитро Євчин
Джерело: Радіо Свобода:
