Як українські суди карають колаборантів-освітян і з чим є проблеми

Почався новий навчальний рік. Для окупованих територій це означає портрети Путіна та російські прапори в навчальних закладах, квест “У пошуках символів Росії” з берізкою, матрьошкою та ведмедем і вірші школярів про “росіян, які готові воювати у чесному бою”. Це — частина російських освітніх програм, які намагаються насадити на окупованих територіях.

За цими програмами дітей і підлітків навчають “перепідготовлені” українські освітяни, які перейшли на бік росіян. В МІПЛ дослідили, як в Україні формується судова практика щодо колаборантів в освіті, в чому її недоліки та хто і за що отримує покарання.

За що можуть покарати освітян?

Покарання за колабораціонізм передбачене статтею 111-1 ККУ. Частина 3 цієї статті — саме про освітян. Йдеться про тих, хто займається пропагандою в закладах освіти і впроваджує російські освітні стандарти. За це передбачено до двох років виправних робіт, арешт до шести місяців або ув’язнення до трьох років, а також — заборона до 15 років займати певні посади або займатися освітньою діяльністю.

Частина 5 тієї ж статті окремо вказує на тих, хто займав керівні посади в незаконних органах влади на окупованій території загалом, не лише в сфері освіти — їм загрожує до десяти років за ґратами. Так можуть покарати, наприклад, “псевдоміністра освіти” чи “керівника органу освіти”.

Освітян можуть судити й за іншими статтями ККУ, які стосуються злочинів проти національної безпеки. Наприклад, за ст. 111-2 ККУ “пособництво державі-агресору”. Проте дізнатися, скільки саме людей зі сфери освіти отримали обвинувачення за цією статтею, складно.

У реєстрі судових рішень на початок вересня 2023 року є 12 вироків за частиною 3 статті 111-1 ККУ. Із них сім винесли заочно, оскільки обвинувачені перебувають на окупованих територіях. Їх візьмуть під варту, коли затримають. Також вони зможуть оскаржити свої вироки та домогтися їх перегляду.

У справах, які розглядали за участі обвинувачених, лише одну людину засудили до ув’язнення. Інші чотири справи завершилася нетривалим арештом, виправними роботами, позбавленням волі з умовним терміном. Також суд усім заборонив впродовж 10—15 років займати посади у владі й освіті.

За що критикують ці статті?

Українські та міжнародні експерти критикують українське законодавство стосовно колабораціонізму в освіті.

Андрій Яковлєв, експерт МІПЛ та керуючий партнер АО “Амбрелла”, вважає, що для освітян кримінальну відповідальність за статтею 111-1 ККУ варто замінити на адміністративну, тобто на люстрацію. Натомість кримінальну відповідальність варто залишити для тих освітян, що брали участь у репресіях або вчинили державну зраду.

Наразі під статті ККУ, що стосуються національної безпеки, може підпадати майже будь-яка діяльність в окупації. При цьому правоохоронці для обвинувачення можуть без обмежень обирати з кількох статей, які передбачають покарання різної тяжкості. Закон не враховує, що під час окупації взаємодія з російською “адміністрацією” може бути не лише через перехід на їхню сторону, а й задля безпеки та виживання.

Тобто поведінку людей в окупації оцінюють лише крізь призму кримінальної відповідальності. Це свідчить про те, що далекоглядна державна політика щодо них не сформована.

Це помітно на прикладі освітян. Люди в окупації повинні мати доступ до основних послуг, зокрема до освіти. Міжнародне гуманітарне право встановлює, що окупант відповідальний за безперервність освітнього процесу. Тож якщо українські освітяни викладали в окупації, але не діяли проти національної безпеки, тобто не допомагали росіянам закріпитися на окупованих територіях, їх не повинні переслідувати за кримінальним правом.

Утім, на окупованій території Росія не просто забезпечує освітній процес, а здійснює пропаганду в навчальних закладах. Наприклад, предмет “Географія” в російському варіанті перетворюється на “Політичну географію”. Частина 3 статті 111-1 ККУ говорить про пропаганду РФ в закладах освіти, проте, на думку Андрія Яковлєва, вона теж має недоліки:

— У законі немає чіткого розділення між “впровадженням стандартів освіти агресора” і правомірною освітньою діяльністю. Деякі експерти вважають, що відповідальність мають нести лише ті освітяни, що здійснювали пропаганду в інтересах РФ, брали участь у репресіях, активно впроваджували російські стандарти або добровільно зайняли керівні посади.

На розмитість формулювань вказують і в Доповіді Управління Верховного комісара ООН “Щодо ситуації з правами людини в Україні за період з 1 серпня 2022 р. — 31 січня 2023 р.”. Тобто стаття 111-1 ККУ не відповідає критерію ясності закону: немає однозначності, доступності в розумінні та передбачуваності. Через це складно визначити, яка поведінка є правомірною, а яка — ні. Тому правоохоронці можуть застосовувати її свавільно.

Проблемною з точки зору міжнародного права є й чистота процесу заочного судового розгляду. За процедурою in absentia людину, яка не з’являється на судовий процес, можуть судити заочно — але виключно у випадку, якщо її належно повідомили про слідство, а вона відмовилася брати участь у розгляді справи.

Оскільки обвинувачені в таких справах живуть у Росії або на тимчасово окупованій території, слідчому складно повідомити особі про підозру чи обвинувачення. Цьому не сприяє й передбачений законом спрощений підхід до виклику. Згідно з українським законодавством, належним повідомленням є публікація повістки на сайті Офісу генпрокурора. Натомість у європейській практиці вимоги до цього жорсткіші.

У заочному правосудді важливо також мати якісний захист. Без цього матимемо однобічний судовий процес. Для розуміння це можно представити так: якщо захист не здійснюється, то обвинуваченню прокурора нікому опонувати, а це зменшує можливості суду шукати баланс між аргументами сторін. Однобічний судовий процес створює презумпцію несправедливого судового процесу, що відкриває обвинуваченому шлях до міжнародних судів, і не виключено, що ми бачитимемо неприємні нам рішення.

Насамкінець Андрій Яковлєв радить зважати на те, чи була робота на росіян добровільною:

— Багато професій передбачає добровільність у співпраці. Одна справа, коли вчитель-посадовець працював і продовжує роботу після окупації. А інша — коли він подав окупантам заяву на керівну роботу в освіті.

Судова практика

Щоб проілюструвати особливості судів над освітянами, МІПЛ обрав три історії.

“Начальниця” відділу освіти Балаклії.

Коли росіяни окупували Балаклію на Харківщині, Олена Ярмоленко працювала у відділі освіти міської ради. Вона була консультанткою в центрі професійного розвитку педагогів.

Як твердить слідство, жінка пішла на співпрацю з росіянами і з червня до вересеня 2022 року виконувала обов’язки начальниці “відділу освіти” в “тимчасовій цивільній адміністрації”. Вона приходила на наради окупантів, організовувала навчальний процес за російськими програмами, видавала накази про прийом на роботу, відправляла на “перепідготовку” вчителів до Курська. Також Олена Ярмоленко доручила підлеглим вилучити “націоналістичну” літературу та українську державну символіку зі шкіл. За її наказом випускникам видали атестати з грифом РФ.

На суді жінка визнала провину. Вона розповіла, що має неповнолітнього сина, матір-пенсіонерку і брата з інвалідністю, якого не могла вивезти з міста. Вона боялася за родину, адже росіяни вбивали та грабували місцевих. Тож вона погодилася працювати на окупантів. Російські військові підійшли до Олени Ярмоленко на вулиці в червні. Вони мали зброю, спитали, хто вона, де живе. Сказали, що вона єдина з освітян лишилася в Балаклії, тому повинна “прийти в адміністрацію на нараду”.

На суді Ярмоленко переконувала: коли росіяни нищили українські книжки, вона приховувала документацію, аби зберегти хоча б щось, а ще допомогла місцевому підлітку таємно скласти іспит до харківського вишу.

Утім на рішення суду це не вплинуло: жінку визнали винною. Вирок виніс Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області 28 лютого 2023 року. За сукупністю статей (частини 3 та 5 статті 111-1 ККУ) їй призначили пʼять років ув’язнення та на десять років заборонили обіймати посади у владі й освіті. Захисник подав апеляцію з проханням змінити строк на “умовний”, а прокурор просив про жорсткіше покарання. Апеляційний суд лишив вирок без змін.

Вчителька з Горлівки.

Вікторія Сухих — вчителька з Горлівки Донецької області, це місто окуповане з 2014 року. Як стверджує слідство, не пізніше січня 2023-го Сухих стала заступницею директора з навчально-виховної роботи Горлівської школи № 77. Водночас викладала російську мову і літературу, була класною керівницею.

У березні-липні 2023 року вона вводила школу до освітньої системи РФ, затверджувала зарплатню вчителям у рублях. У спільноті свого класу в “ВКонтакте” вона підтримувала збройну агресію РФ, війну називала “спеціальною військовою операцією”.

Ось один із її дописів російською мовою: “8—9 класс. День воссоединения Крыма с Россией. Добрый день, ребята. Сегодня наш разговор посвящен важному историческому событию — воссоединению Крыма с Россией. Ребята, кто помнит, когда оно произошло? 18 марта 2014 г. был подписан договор о вхождении в состав России двух новых субъектов Российской Федерации — Республики Крым и города федерального значения Севастополь. Россия и Крым — 9 лет вместе, точнее даже будет сказать — снова вместе, поскольку Крым с глубины веков связан с историей России. Русская весна”.

Також Вікторія Сухих організовувала пропагандистські заходи. Наприклад, у лютому 2023 року розпорядилась, аби восьмикласники переглядали матеріали Міністерства просвіти РФ на тему “возз’єднання Криму з Росією”, закликала до участі в конкурсі розповідей для збірника “za родину” про “учасників СВО”.

Суд визначив, що це пропаганда в закладах освіти збройної агресії та впровадження освітніх стандартів РФ, тобто частина 3 статті 111-1 ККУ. Проте Вікторія Сухих чомусь не отримала підозру за тяжкою частиною статті, як це було у випадку освітянки з Балаклії.

Справу слухав Галицький районний суд Львова, вчительку затримали на підконтрольній Україні території. Вона уклала з Львівською обласною прокуратурою угоду про визнання винуватості та узгоджене покарання. Суд її затвердив 21 серпня 2023 року, визнавши Сухих винною у колабораціонізмі. Їй призначили три роки ув’язнення та на десять років заборонили обіймати керівні посади у владі та освіті. Утім через угоду суд ухвалив “умовний” термін увʼязнення — два роки. Впродовж цього часу Вікторія Сухих має періодично з’являтися для реєстрації до органу пробації та повідомляти про зміну місця проживання, роботи.

На сторінці у Facebook жінка з такими ж прізвищем, ініціалами та місцем роботи позує для фото біля стіни школи з українськими грамотами. Схоже, що працювала вона в школі ще до окупації — фото запостили в 2012 році.

А на сторінці школи в “ВКонтакте” — проросійські дописи, звіти з зустрічей школярів із представниками так званої “ДНР”. Між ними — пост про те, що в 2022 році школа постраждала через обстріл.

Вчителька української мови в так званій “ДНР”.

Нікольське, що неподалік Маріуполя, росіяни окупували навесні 2022 року. Олена Ярошук, вчителька української мови Нікольської ЗОШ І-ІІІ ступенів, не виїхала.

Як йдеться в матеріалах справи, вона погодилася співпрацювати з росіянами і виконувала обов’язки заступника директора школи з навчально-виховної роботи. Олена Ярошук впроваджувала навчальні програми “міністерства освіти “ДНР”. У вересні 2022 року на “педагогічній раді” вона представила заходи профілактики “екстремізму та терористичної ідеології” серед молоді.

Ярошук визнала вину, як і Сухих із Горлівки. Амур-Нижньодніпровський райсуд Дніпра 2 лютого 2023 року призначив їй рік виправних робіт. З її зарплати вираховуватимуть 10% на користь держави. Також Ярошук на десять років заборонили бути на керівних посадах в освіті. На момент судового розгляду вона керувала гуртком рукоділля на Волині.

А що з заочними вироками?

Сім освітянок, які перебувають на окупованій території, отримали вироки заочно. Їхні інтереси представляли адвокати з Центру безоплатної правової допомоги, як того вимагає процедура in absentia.

У всіх випадках колаборанток засудили до ув’язнення. По три роки в’язниці отримали: 

• Наталія Каравічева, “директорка” Якимівської школи № 26 Запорізької області;
• Наталія Шкраміда, “директорка” Якимівської школи № 27 Запорізької області;
• Лариса Сиволап, “керівниця” Маріупольського держуніверситету;
• Олена Толстікова, “директорка” Миронівської школи на Донеччині;
• Оксана Кривенко, “керівниця” Нікольської школи на Херсонщині;
• Олена Яблонько, “очільниця” школи у селі Гетьманівка Харківської області.

До двох років тюрми засудили Юліану Назаревську, “заступницю декана” Маріупольського держуніверситету.

Також усім колаборанткам заборонили бути на посадах у владі й освіті від 10 до 15 років. Відбувати покарання вони будуть після затримання.

Ці вироки обвинувачені отримали за те, що перейшли на бік ворога, впроваджували освітні програми РФ, викладали російською, брали участь у пропагандистських заходах, а також залякували батьків позбавленням батьківських прав, якщо їхні діти не ходитимуть до зросійщених шкіл.

Загалом, за повідомленням СБУ, підозри в колабораційній діяльності оголосили вже кільком десяткам освітянам, які співпрацюють із окупантами. Вироків у цих справах поки немає.

Як досягти справедливості?

Коаліція “Україна. Пʼята ранку” проаналізувала українське законодавство, яке стосується співпраці з ворогом, і виявила проблеми. Зокрема, деякі кваліфікації порушень дублюються (у статті 111-1 ККУ про колабораціонізм і статті 111 ККУ про державну зраду), а формулювання нечіткі. Це порушує принцип правової визначеності. Крім того, під статтю 111-1 ККУ підпадає діяльність, яка необхідна для розв’язання гуманітарних проблем в окупації. Тобто проблеми з освітянами є частиною проблеми статті 111-1 ККУ загалом.

Зазвичай кримінальне законодавство націлене на поведінку окремих людей. Натомість під час окупації ситуація вибору або примусу до співпраці стає масовою. Також це може бути питанням виживання в окупації. Тож очевидно, що індивідуальні заходи не можуть врегулювати ситуацію. Потрібна інша державна політика.

Експерт МІПЛ, адвокат Андрій Яковлєв, говорить, що в цій категорії справ має бути баланс поєднання кримінальної відповідальність та адміністративних процедур, наприклад, люстрації. Те, як держава має впливати на людей в окупації — дискусійне питання, проте, на його думку, несистемна і майже тотальна криміналізація цієї категорії справ не є проявом розумної державної політики:

— Не можна кримінальним законом розв’язувати політичні проблеми, які мають поширений характер. Використовувати інститут кримінального переслідування, призначений для мирного життя, потрібно виважено.

Автор: Анастасія Зубова, журналістка

Джерело: МІПЛ

See more Tweet