У смертельній грі в кішки-мишки український рух опору ігнорує загрозу в’язниці, тортур і смерті, щоб підривати загарбників, розпилювати фарбу і гнати самогон в очікуванні на визволення, пише Euromaidan Press. Видання ТЕКСТИ опублікувало переклад цієї статті.
22 вересня було завдано ракетного удару Storm Shadow по будівлі штабу Чорноморського флоту Росії в окупованому Севастополі. Він був націлений на наради високого рівня, на якій зібралося керівництво ЧФ РФ. Повідомляли про загибель 34 російських офіцерів.
Це стало можливим завдяки українському руху опору в окупованому Криму, який, попри ризик ув’язнення й тортур, працює над досягненням своєї мети – незалежної України, вільної від російської окупації.
Але опір виходить за рамки таких активних дій: мирні акції, як-от розвішування листівок про те, що українська армія близько, і заклики до українців відмовитися від російських паспортів є кроком до звільнення, розповідають представники підпілля.
“Атеш”: бійці українського опору підривають залізниці та колабораціоністів
Одна з найвідоміших підпільних організацій – “Атеш” (“вогонь” кримськотатарською), яка називає себе військовим рухом українців і кримських татар, що має на меті звільнити Крим і всі інші окуповані Росією українські території.
Рух виник у Криму влітку 2022 року й нині налічує 1800 агентів, частина з яких безпосередньо служить у російській армії “від Калінінграда до Сибіру”. Фактично, ініціатива виникла з метою капіталізувати обурення тих, кого примусово мобілізували до російської армії. Більшість членів “Атешу” – українці з окупованих територій, яких Росія призвала всупереч Женевським конвенціям:
“Так вони намагаються допомогти своїй батьківщині. Але [у нас також є] частина росіян, які не підтримують такі жорстокі дії проти сусідньої країни. Вони не піддаються на пропаганду й хочуть, щоб цей жах з назвою “спеціальна військова операція” якомога швидше закінчився. Деякі росіяни хочуть грошей”, – пояснив координатор “Атеш”, який побажав залишитися неназваним.
“Атеш” не робить жодних ставок на російські протести: росіяни не готові чинити опір, оскільки “влада для них священна”, а російські репресії ефективно утримують Путіна при владі.
Але вони готові надавати важливу інформацію. Рух може похвалитися тим, що має багато інформації зсередини російських лав. У телеграмі “Атеш” регулярно повідомляє про розташування російських військових баз, логістику російських ракет, позиції російських підрозділів ППО в окупованому Криму й навіть про виробництво російських ракет у Москві.
Він також стверджує, що допомагав керувати ракетним ударом по окупованому Севастополю 13 вересня, коли Україна знищила російський підводний човен “Ростов-на-Дону” і десантний корабель “Мінськ”.
Серед інших помітних операцій – знищення ділянки залізниці 11 березня, виведення з ладу російського військового транспорту та регулярні напади на колабораціоністів. Під час одного з них було вбито колишнього окупаційного ставленика в Херсонській області Кирила Стремоусова.
“Партизанський рух “Атеш” закликає примусово мобілізованих вступати до наших лав!
Ми допоможемо вам зберегти життя і добре заробити. Натомість ми просимо інформації та допомоги у припиненні війни шляхом вигнання російських військ з України!
Наші агенти вже серед вас, ми на вулицях міста, ми бачимо вас щодня. І ми вже діємо“, – йдеться в повідомленнях у соціальних мережах.
Один зі способів, яким “Атеш” обіцяє “врятувати життя” російських солдатів, – навчити їх виводити з ладу власну військову техніку. Онлайн-школа навчає російських солдатів, які вагаються щодо вторгнення в Україну, таких важливих навичок, як “спалити електропроводку танка, вивести з ладу двигун БМП або зробити так, щоб двигун МТ-ЛБ перегрівся”.
“Ніхто не доведе вашої причетності!” – запевняє “Атеш” і обіцяє, що диверсанти отримуватимуть солдатську зарплату, не беручи участі в бойових діях, поки їхню техніку ремонтуватимуть. Так само рух обіцяє платити російським інформаторам.
ФСБ постійно намагається проникнути в лави “Атешу”, розповів координатор руху. Однак “Атеш” добре вміє їх знаходити і знає, як відфільтрувати потенційних агентів. До того ж більшість агентів руху діють автономно, щоб запобігти витоку інформації.
“Те, що роблять росіяни на окупованих територіях, – це просто жах. Як варвари, вони намагаються випалити все українське й татарське з наших рідних земель. Ідуть репресії, депортації, зомбування дітей. Це найстрашніше. І це треба зупинити якнайшвидше“, – пояснює свою мотивацію “Атеш”.
Є й інші партизанські рухи, але “Атеш” – один з найбільших; його успіх полягає в тому, що йому вдається заохочувати до дій не лише українців і кримських татар, а й деяких росіян: “Мало хто може це зробити”, – каже “Атеш”.
“Ми приймаємо будь-яку допомогу: розвідувальні дані, цінні контакти на окупованих територіях, поширення інформації про нашу діяльність, адже це допомагає нам ще більше зростати та працювати ефективніше“, – наголошує “Атеш”.
Жовта стрічка: поширення ненасильства
Рух “Жовта стрічка” – це інший полюс опору в Україні: ненасильницький.
Для Катерини, учасниці “Жовтої стрічки”, яка попросила не називати її прізвища, історія активного спротиву почалася 27 квітня 2022 року на великому протесті проти російської окупації Херсона. Тисячі херсонців розмахували прапорами та кричали “додому” російським військам на своїх вулицях. Там вона познайомилася з координаторами руху “Жовта стрічка”, що зароджувався, та іншими українцями-однодумцями, готовими таємно чинити опір російській окупації.
Незабаром відкрите інакомислення залишилося в минулому: російські війська почали відкривати вогонь по мирних мітингах, поранивши та вбивши місцевих жителів. Опір перейшов у підпілля.
Іван, тепер один з координаторів “Жовтої стрічки”, взяв мамин моток стрічок, порізав їх і сфотографувався, розвішуючи їх усюди: він хотів показати, що будь-який підручний матеріал може стати виступом проти окупаційної влади.
Український синьо-жовтий прапор надто ризиковано вивішувати на очах в окупантів, “але такі речі, як жовта стрічка, можна було повісити непомітно, і вона стала символом опору”, – розповідає активістка.
Протягом наступних місяців Катерина малювала проукраїнські графіті, зривала та спалювала російські пропагандистські плакати, поширювала заклики приєднуватися до лав “Жовтої стрічки”. За півтора року акції ненасильницького антиокупаційного спротиву зросли як снігова куля: зараз у чаті “Жовтої стрічки” щонайменше 10 000 учасників з усіх куточків окупованої частини України – від Донбасу та Криму, загарбаних росіянами у 2014 році, до Херсонської області, анексованої РФ у 2022-му.
Телеграм-канал “Жовтої стрічки” з понад 20 000 підписників об’єднує українців, які перебувають під російською окупацією, показуючи їм, що вони не самотні, та надсилає меседж російським окупантам. Проросійські телеграм-канали часто обурюються, що в окупованих містах “невідомі партизани” розмальовують графіті на кшталт “Нова Каховка – це Україна”.
“Їхня реакція означає, що ми все робимо правильно. Можливо, ми робимо недостатньо, адже люди на фронті віддають свої життя. Але навіть такі маленькі дії будуть сигналом, що це все того варте, що варто звільнити наші території, і я вірю, що це скоро станеться“, – каже Катерина.
Росіяни намагаються проникнути і в “Жовту стрічку”. Перший тривожний сигнал – якщо новачки починають просити дати їм координати активістів, бо їм не вистачає хоробрості зробити це самим. “Вони багато запитують, але в підсумку не виконують жодних завдань з опору, не розвішують стрічки чи ще щось“, – каже Катерина. З міркувань безпеки жодні контакти активістів ніколи не розкриваються: як і “Атеш”, вони діють незалежно.
Близько 70% українців, які перебувають в окупації в Херсонській області, мають проукраїнську позицію; 30% можна умовно назвати проросійськими. Катерина не почувається в безпеці, коли каже, що є членом “Жовтої стрічки”: вона ніколи не знає, де може бути “стукач”.
Новачкам пропонують перелік дій: малювати проукраїнські графіті, розвішувати листівки або вірші українських поетів, зривати російські оголошення, спалювати російські газети й листівки. “Просто взяти книжку Тараса Шевченка і сфотографуватися з нею на тлі міста – це вже акт спротиву, це показує, як ти борешся проти окупаційної влади“, – каже Катерина.
“Жовта стрічка” є підкреслено ненасильницькою, але Катерина “позитивно” ставиться до “Атешу”: “Що більше мертвих росіян, то я щасливіша”.
Який спротив в Україні ефективніший: насильницький чи ненасильницький? Обидва, каже Катерина, і тут є гендерний вимір.
“В “Атеші” більше чоловіків. Але жінки, які живуть в окупації, також хочуть бути частиною майбутньої перемоги України. Не кожна людина має сили взяти в руки зброю й піти на передову захищати свою країну. Але як жінка ти також можеш зробити свій внесок, починаючи зі збору розвідувальної інформації про колаборантів, які створюють окупаційні виборчі дільниці, щоб після звільнення вони не змогли заявити, що вони великі “патріоти”, – пояснює Катерина. “Жовта стрічка” надсилає докази колабораціонізму до українських відомств.
Вирішальне значення має сам акт спротиву окупантам. “Якщо люди не бачать, що опір існує, вони думають, що його немає і що українці змирилися з окупацією. Це не так, і навіть найменші акти спротиву слугують доказом“, – наголошує Катерина.
Нещодавно “Жовта стрічка” запустила флешмоб, щоб збільшити видимість опору в Україні, відповідаючи на твердження техномагната Ілона Маска про те, що його немає.
В окупованому у 2014-му Криму бути активістом легше: тут немає блокпостів і цілодобового спостереження, як на українських територіях, загарбаних після 2022 року. Тому активістів “Жовтої стрічки” найбільше саме на півострові. Багато з них є кримськими татарами, корінним населенням Криму, яке “не задоволене Росією і має багато причин обурюватися та протистояти їй”.
Улюблена акція Катерини була з окупованого Криму: в небо на повітряних кульках підняли український прапор. “Коли я це побачила, то не могла стримати сліз”, – згадує активістка.
“Ситуація в Криму стабільна, там можна малювати багато графіті й листівок, запускати повітряні кульки з прапорами, і це нікого не хвилює. Мені в Херсонській області значно важче: щоб намалювати одне графіті на якійсь околиці, треба все ідеально спланувати“, – пояснює Катерина щоденні реалії підпілля.
Активістів можуть зупинити на будь-якому кроці й обшукати. Щоб не попастися, їм доводиться постійно видаляти фотографії та контакти зі своїх смартфонів. Катерина не підписана на проукраїнські телеграм-канали, щоб не видати себе, але знаходить їх по пам’яті.
Щоб повісити жовті стрічки, не можна, наприклад, брати цілий моток жовтої нитки, треба взяти купу тканинних смужок різного кольору, кажучи: “Я ними підв’язуватиму помідори на городі”, а потім повісити тільки жовті.
Листівки: можна взяти лише кілька й розклеїти їх рано-вранці або вночі. Патрулі спостереження ходять однаковими маршрутами: активісти можуть планувати свої шляхи, щоб їх уникати.
Одразу після окупації росіяни були “абсолютно розлючені та злі на місцеве проукраїнське населення”. Щоразу, коли Катерина виходить за продуктами, вона не знає, чи повернеться назад, оскільки росіяни кидають “недоречні фрази” й піддають її “моральному приниженню”. Зараз вони знову посилили обшуки в активістів, і “Жовта стрічка” змушена була згорнути свою діяльність, щоб не бути ідентифікованою.
Чому Катерина чинить опір? “Я хочу, щоб мої майбутні діти жили у вільній демократичній країні, щоб у них був вибір, де жити, вчитися, щоб вони могли вільно подорожувати будь-куди. Я хочу, щоб мої діти їздили й бачили Європу, Америку, Азію на власні очі, могли вільно обирати свій спосіб життя, спосіб мислення, спосіб будь-чого. Росія нічого цього не дасть“.
“Зла Мавка”: жіночий андеграунд з присмаком самогону
Черпаючи свою силу в українських міфологічних мавках, злих невгамовних духів молодих жінок, які могли залоскотати юнаків до смерті, “Зла Мавка” виникла як специфічно жіночий рух опору в лютому 2023 року в Мелітополі, одному з центрів українського спротиву.
“Ми з подругами розуміли, що загалом життя в окупації – це не прогулянка в парку, а для жінки воно ще важче”, – розповіла Мавка, яка відмовилася назвати своє справжнє ім’я.
“До того ж росіяни не очікували, що група жінок може з ними зв’язатися, вони шукали молодих хлопців“. Так з’явилася “Мавка” – протиставлені орку, ці дві міфологічні істоти стали влучним відтворенням ситуації в окупованій Україні.
Подруга Мавки створила плакати, у руху з’явилося обличчя й телеграм-канал. Вони не очікували, що до них приєднається стільки дівчат: спочатку з Бердянська, а потім і з усього окупованого півдня України.
“Росіяни чіпляються до жінок на вулиці, вони дуже грубі, поводяться так, ніби вони тут господарі. Йдучи вулицею, вони можуть схопити жінку за руку. А кадирівці, які люблять роз’їжджати машинами, можуть несподівано зупинитися поруч з тобою й почати кричати: “Ей, красуня, йди сюди”. У нормальному місті ти знаєш, що тобі можуть допомогти, але це озброєні люди, і якщо хтось стане тобі допомагати, він дуже швидко стане жертвою“.
Подруги Мавки не зазнали сексуального насильства з боку росіян, але “звісно, таке трапляється”: до квартири однієї подруги вдерлися й обшукали її житло. Якби вона була вдома, хтозна, що могло б статися.
Тому однією з цілей руху є самозахист: “принаймні деякі з росіян боятимуться чіплятися до дівчат, бо вони не знають, до чого це може призвести”.
Одного разу це призвело до “Мавчиної кухні”: дівчата дістали можливість доставити випічку в казарми російських солдатів. А потім, коли росіяни ввели “сухий закон”, що забороняв усе, міцніше за пиво, “Мавки” доставили партію самогону з “дуже щедрими добавками” проносного. “Коли з’являється можливість, ми завжди нею користуємося, а невдовзі Новий рік…”
Насамперед “Мавки” розклеюють проукраїнські листівки: “Ми дуже хочемо, щоб вони отримали ці повідомлення, щоб вони зрозуміли, що їм тут не раді, що вони не почуваються тут як удома“. Але навіть ця “найпростіша форма ненасильницького опору” зараз ускладнена: камери відеоспостереження тепер на кожному кроці.
Тож жінки придумали рішення: 50-рублеві купюри зі зміненим дизайном. Активістки просто кидають ці “наче справжні” купюри на вулицю, де їх одразу ж підбирають – “усі підбирають гроші”; але замість петербурзької статуї Неви на троні сидить Мавка, яка промовляє: “Ви не в Росії, ви в Україні”.
Активістками “Мавки” є понад сотня жінок, але значно більше розклеюють листівки, поширюють інформацію тощо.
“Важко, коли ти не можеш поспілкуватися з подругами чи сусідами, бо не знаєш, хто тебе завтра видасть окупаційній владі. Коли з’явилася “Мавка”, дівчата почали писати мені, як подруги по листуванню, вони могли просто розповісти свою історію, попросити поради. Ми можемо організовуватися, ділитися інсайдерською інформацією одна з одною. Тобто це не просто рух опору, а жіночий клуб, і це теж важливо, коли ти не можеш ні з ким поділитися своїми думками“.
Загалом, атмосфера в окупованій Росією Україні – це атмосфера страху, що нагадує суспільну параною НДР: “не можна розмовляти на вулиці чи на ринку, бо всюди вуха. Усі бояться, що хтось настукає. Мало того, що свої, то ще й “орки” ходять, вони переодягаються в цивільне й ходять, вдаючи з себе цивільних“.
Які жінки приєднуються до “Злої Мавки”? Одна категорія – загалом проукраїнськи налаштовані. “Вони чітко знають, що вони в Україні, що українська армія скоро нас звільнить, що нам теж треба щось робити, що не можна спускати окупантам усе з рук, що треба мучити цих орків“.
Іншими керує особиста помста. Вони “вже відчули все найкраще з “русского мира” на власній шкурі” і шукають способів помститися. Чоловіка однієї жінки заарештували у 2022 році за те, що він воював проти російських маріонеток на сході України у 2014-му. Вона досі не знає, де він перебуває і чи ще живий.
Водночас на окупованих територіях закривається простір для інакомислення. Українців змушують отримувати російські паспорти. Інакше їм відмовляють у медичній і гуманітарній допомозі, а також у рецептурних ліках та інсуліні. Відмова від отримання російського паспорта означатиме депортацію в наступному році.
“Без цього паспорта просто неможливо вижити. Це не питання згоди жити під Росією, це питання виживання”, – каже Мавка.
У будь-який час на вулиці російські солдати можуть обшукати кишені та телефони. Увечері до вашого будинку може під’їхати машина й російські солдати ходитимуть від квартири до квартири, шукаючи символіку й документи, які можуть видати партизанів і “визволителів”.
“Вони завжди знаходять прапор США, це так смішно“, – іронізує Мавка над заклопотаністю росіян своїм американським заклятим ворогом. “Де портрет Бандери, де [український] тризуб, панове, ви розслабилися!“
Російська пропаганда бере своє. Організації, які займаються індоктринацією дітей, “ростуть як гриби, кожен день з’являється нова, де дітям просто промивають мізки, їм дають зброю, вони проводять ці показові марші. Це просто жах“, – бідкається Мавка.
І на тлі всього цього “іноді опускаються руки, бо все це триває так довго. Іноді ти так занурюєшся у всю цю пропаганду, що ловиш себе на тому, що починаєш у щось вірити, наприклад. Ти розумієш, що це брехня, але її вже так багато, що ти починаєш в неї вірити, ці думки закрадаються в голову: а якщо… а якщо… і так далі“.
Особливо вразливими є люди похилого віку, які не знають, як отримати доступ до українських ЗМІ в інтернеті. Саме тому “Злі Мавки” створили власну розсилку з уривками інформації, яку замовчують окупанти. Щопонеділка їх розкидають у поштові скриньки, під килимки, на вулиці, щоб такі люди бачили, що не все так, як їм розповідають. “Це, напевно, одна з найважливіших акцій з тих, що ми робимо, тому що вона дійсно допомагає нашим людям не потонути в цій пропаганді“.
Після понад року окупації багато українців “просто тримаються” під пресом пропаганди. Інші такі стійкі, що “не пускають цей русскій мір в голову ні на міліметр”.
Є, звісно, й колаборанти. Одна категорія з них – “любителі “русского мира”, малоосвічені люди з обмеженим світоглядом, які крім російських і радянських фільмів нічого в житті не бачили“.
Друга – “пристосуванці-невдахи“. Вони ніколи не могли знайти нормальну роботу, але раптом отримали друге дихання: “Все, що їм потрібно було зробити, – це голосніше за інших кричати, як вони люблять Росію“, – каже Мавка.
Після окупації підпілля почало працювати з нуля
Володимир Жемчугов, Герой України, український партизан з Луганщини, який побував у полоні Кремля, має менш райдужний погляд на український спротив. Він ділить український опір на дві категорії: партизани, такі як “Атеш”, – ті, хто беруть до рук зброю і стають комбатантами, і підпілля, таке як “Жовта стрічка”, яке займається громадянським спротивом.
Ранні прогнози американського Інституту вивчення війни про те, що партизанський рух в Україні стане вирішальною силою для перемоги, виявилися хибними: “Вони, напевно, думали, що війна буде, як в Афганістані чи Чечні, де партизани ховалися в лісах і горах”.
Але на окупованому півдні України немає великих лісів, де можна було б сховатися.
Щобільше, єдиний партизанський осередок, підготовлений Україною до російської окупації, з територіальної оборони Херсонської області, був повністю знищений, проданий ФСБ зрадниками у своїх лавах та Службі безпеки України. Один партизанський осередок з 12 осіб на Херсонщині протримався до травня 2022 року, але також був зрадженим. Інші потрапили в полон, деякі вступили в бій і загинули. Від підпілля, підготовленого Україною до повномасштабного вторгнення, залишилося лише 3-4%, вважає Жемчугов.
“Більшість партизанського руху зараз починає з нуля. Це місцеві люди з великим патріотизмом”, – каже Жемчугов. Але починати було ні з чого: лише в січні 2022 року, за місяць до повномасштабної війни з Росією, Україна ухвалила законодавство, яке легалізувало партизанську діяльність, зокрема взяття до рук вогнепальної зброї для боротьби з окупантами.
Підтримка цього нового партизанського руху – це гра в кішки-мишки. Улітку 2022 року Україна привезла майбутніх партизанів на підконтрольну уряду територію для двотижневого тренінгу з конспірації, безпечного обміну повідомленнями та вибухівки. Було виділено три пріоритетні напрями:
- вбивати колабораціоністів;
- знищувати логістику, наприклад, мости та залізничні шляхи;
- а також визначити координати концентрації російської військової техніки, казарм і штабів.
Перше і третє – найболючіші для росіян.
Того літа партизани були дуже успішними: щотижня вбивали зрадників.
“Але Росія збагнула і застосувала перевірені практики боротьби з чеченськими партизанами. Вони відправили на окуповану територію багато загонів Росгвардії і ФСБ, використовували ту саму тактику, що і в Чечні. О 5 годині ранку в населений пункт або район міста прибувало багато військ. Одні оточували територію, інші йшли в рейди. Перевіряли людей, паспорти, кореспонденцію, смартфони, комп’ютери, шукали зброю. І так ми втратили близько 50% підпілля до кінця минулого року“, – нарікає Жемчугов.
Він нарікає на молодих партизанів, які не дотримувалися конспіративних настанов: “Вони не виконували тих інструкцій, які їм давали. Це лінь: вони не почистили свої смартфони, не видалили фото, координати, листування в месенджерах, не почистили кеш, сміття з видаленими месенджерами, фото, відео на ноутбуках, і через це потрапили в полон“.
Зміни було внесено, конспірацію посилено, і навесні 2023 року партизани відновили свій темп – один убитий колаборант, військовий або залізничний вибух на тиждень. Президент Росії Путін навіть почав говорити в телевізійних промовах, що до партизанів слід почати застосовувати смертну кару. Він заборонив обмінювати ув’язнених партизанів, їх катували й відправляли до Сибіру в табори.
“Через тортури ми також втратили багато осередків, люди ламалися і зраджували своїх товаришів. На жаль, цього року ми втратили багато підпільників“, – пояснює Жемчугов.
Багато українських партизанів отримали нагороди Героя України посмертно: троє партизанів дали відсіч і підірвали себе разом із солдатами Росгвардії, коли їхній будинок було оточено.
Решта партизанів співпрацюють з СБУ, військовою розвідкою або територіальною обороною: щоб вижити, необхідна підтримка зброєю, спеціальним обладнанням та засобами зв’язку.
Найефективніші операції? Жемчугов називає удар по штабу Чорноморського флоту в Севастополі 22 вересня: коли партизани дізналися, коли в будівлі збереться російське керівництво, і саме в цей час у неї влучила ракета.
Так само невипадковим був і час вибуху на Кримському мосту 8 жовтня 2022 року: він стався саме тоді, коли потяг з пальним був змушений зупинитися на мосту, що загострило ракетний удар України.
Величезні склади боєприпасів і аеродроми в Луганській та Донецькій областях, поблизу Хрустального, були підірвані завдяки координатам, наданим партизанами.
Але зараз величезна кількість учасників руху опору перебуває у в’язницях: понад 1000 партизанів тільки в Херсонській і Запорізькій областях, і 4000 підпільників, які розклеювали листівки та здійснювали інші акції опору.
Поповнення рядів стає проблемою: “терор і репресії” росіян роблять свою справу. Окупаційна адміністрація заплатить 500 000 рублів ($5500) кожному, хто надасть інформацію про місцеперебування партизанів або їхніх схованок зі зброєю.
Оскільки багато молоді підтримує рух опору, окупанти обшукують смартфони дітей у школах. Раніше в окупованих Луганській і Донецькій областях для цього щотижня приходив поліцейський. Тепер окупанти закріплюють за кожною школою та університетом “інформатора”, метою якого буде створення агентурної мережі для стеження за дітьми, збору інформації та доносів один на одного, як у радянські часи.
“Написання анонімних листів один на одного дуже заохочують, влада це фінансує, багато керівників підтримують цих стукачів, просувають їх на роботі. Є багато випадків, коли люди пишуть анонімні листи один на одного тільки для того, щоб отримати підвищення на роботі чи не втратити роботу. Це дуже підтримується ФСБ“, – розповідає Володимир Жемчугов про практики, породжені репресивним державним апаратом радянських часів.
Терор і репресії проти партизанів особливо проявляються в районах активних бойових дій на сході України. У селах, розташованих поруч з місцями завдання українських артилерійських і ракетних ударів по скупченнях російських військ, росіяни застосовують заходи Другої світової війни: 10-15 чоловіків з населеного пункту, які, за їхніми словами, були проукраїнськи налаштовані, забирають до підвалу й катують упродовж тижня, аж до вбивства, щоб отримати якомога більше інформації про те, хто підтримує Україну серед місцевих жителів.
Таку тактику росіяни використовують і тоді, коли приходять на нову територію: вони катують людей, щоб зібрати для себе базу даних про підпілля. Торік їм не потрібно було робити навіть цього: базою даних окупантів був фейсбук з його обліком уподобаних постів.
Однак чоловіки-партизани зараз – велика рідкість на окупованому сході України. Коли росіяни посилили примусову мобілізацію чоловіків на окупованих територіях, щоб кинути їх на свою війну, більшість чоловіків призовного віку втекли. Залишилися лише жінки, неповнолітня молодь і чоловіки похилого віку, внаслідок чого частота партизанських бойових дій становить один раз на півроку – “така статистика людей, які залишилися”. Проте розвіддані досі збирають, допомагаючи спрямовувати українські удари.
На нещодавно окупованих територіях півдня України залишилися підготовленіші осередки, які здійснюють збройний партизанський опір. Також дух підпілля відродився в Криму, де відбувалися активні партизанські бойові дії. Кілька разів було підірвано залізниці, зійшли з рейок потяги з технікою та пшеницею, яку викрали з Херсонської області. Комунікації росіян було підірвано, а на Олега Царьова, проросійського українського політика у вигнанні, засудженого в Україні до 12 років ув’язнення, було скоєно замах, відповідальність за який узяла на себе Служба безпеки України.
Етнічні українці, які проживали в Росії і є російськими громадянами, також приєднуються до опору: вони стають частиною бойових підрозділів або таємно допомагають партизанському руху.
Але збереження партизанського руху – це важке завдання. Проти українців, які очікують на звільнення від російської окупації, виникли проросійські об’єднання. Приміром “Смерш” – назване так на честь радянської контррозвідувальної операції часів Другої світової війни “Смерть шпигунам” (“Смерть шпигунам”).
Працюючи, за словами Жемчугова, у тісній співпраці з ФСБ, кримський, севастопольський та інші телеграм-канали “Смерш” встановлюють особи всіх, хто не в захваті від російської війни. Потім з’являються відео, де їх затримують і змушують просити вибачення або кидають до в’язниці.
На багатьох відео видно, як співробітники ФСБ заарештовують членів українського підпілля: нещодавнє відео показує арешт імовірного організатора замаху на Царьова. Інше відео, як стверджують, показує затримання жінки, яка знімала на відео результати ракетного удару по російському чорноморському штабу.
Втім українська влада робить свій внесок. Вона ухвалила закон, який легалізував партизанів, і тепер фінансує їх. “Якщо людина підписує з нами цивільноправовий договір, ми надаємо повну гарантію соціальної та юридичної підтримки цій людині та її сім’ї. Якщо вона потрапляє в полон, вона може бути звільнена. Якщо партизан потрапляє в полон, він може бути впевнений, що країна його не кине, Україна буде за нього боротися, а його сім’ї отримають фінансову допомогу і соціальну підтримку“, – запевняє Жемчугов.
До того ж Україна підтримує і російських партизанів: 300 громадян Росії, які допомагали Україні, перебувають в українському списку на обмін полоненими.
Насильницький і ненасильницький: обидва типи опору в Україні важливі
Партизани та підпільники хоч і кардинально відрізняються за підходами, але здійснюють “психологічний тиск” у тандемі, розповів УП речник українського Центру спеціальних операцій з позивним “Остап”. Російські солдати, які гуляють окупованими містами, сприйматимуть проукраїнські листівки, що не супроводжуються ракетними ударами, як порожні погрози. А якщо будуть лише підриви автомобілів та спецоперації без громадянського спротиву, то російські солдати вважатимуть, що проти них воює лише українська армія, а місцеві жителі її підтримують.
Але “коли російський солдат іде Мелітополем і бачить десь намальований тризуб, а потім читає в телеграмі, що десь підірвали машину, для нього складається картинка. Він розуміє, що проти нього працюють і бойові групи, і цивільне населення”, – каже “Остап”.
Фото з телеграму “Жовтої стрічки”
Що бійці українського опору хочуть сказати людям, які підштовхують Україну до заморожування лінії фронту та переговорів з Росією
“Атеш”: “Іноземці мають зрозуміти, що для нас це не якийсь територіальний конфлікт, а екзистенційний. Путін та інші рашисти хочуть знищити українську націю. І якщо їх не зупинити, вони продовжуватимуть спроби. Ви повинні нам допомогти, щоб інші країни, які є сусідами Російської Федерації, не розділили долю України“.
Катерина (“Жовта стрічка”): “Україна заморозила лінію фронту в 2014-2022 роках, і що в результаті? Через вісім років росіяни зібрали сили і засоби та пішли в наступ. Хто гарантуватиме, що це не повториться? На який термін буде відкладено проблему? На п’ять років чи на десять? Це означає, що моїм дітям доведеться воювати. Краще розібратися з цим зараз, щоб наступні покоління могли жити в мирі. Ми не змогли розв’язати проблему російської агресії мирним шляхом, це означає, що потрібно закінчити справу силою.
Україна не є кінцевою точкою для Росії, їхні імперські плани значно більші й ширші, ніж Україна. Російські пропагандисти стверджують, що Польща і Литва є споконвічно російськими землями. Навряд чи війна закінчиться в Україні, а якщо її відкласти, то можуть бути ще гірші наслідки: росіяни вигадають якусь нову, страшнішу зброю, яка може завдати людям значно більшої шкоди”.