Троє невідомих у російській формі зайшли на подвір’я і розстріляли прямо на порозі будинку подружжя Ланевичів. Це сталося в окупованому селищі Високопілля на Херсонщині.
Через відсутність на території українських правоохоронців та органів місцевого самоврядування розслідування цього подвійного вбивства розпочалося лише після деокупації території. Російська сторона про цю подію жодної інформації не публікувала.
Ця історія сталася 1 червня, теплим літнім ранком, близько сьомої години. Свідки переповідають, що озброєні чоловіки у військовій формі під’їхали на перехрестя вулиць Чкалова та Гагаріна. Спочатку один вийшов із машини, а незабаром за ним пішли ще двоє.
«Вони йшли вулицею і зустріли хлопців. Запитували у них про якусь жінку, яку зґвалтували. А хлопці відповіли, мовляв, кого ж тут можна було зґвалтувати, коли тут лишились тільки пенсіонери. Що ж це за зґвалтування таке?» – прокоментувала проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії тітка Сергія Ланевича, що живе по сусідству, Раїса Савченко.
Про яке зґвалтування говорили російські солдати, місцеві не знають. І як це може бути пов’язано із вбивством подружньої пари – теж. Один із тих, кого зустріли ці троє військових, був Сергій Болбас, він є ключовим свідком вбивства. Російські військові побачили чоловіка в дворищі й покликали його до себе. Також у цей момент вулицею проїжджав місцевий житель Володимир. Його теж зупинили та залучили до розмови. Сергій каже, що у солдатів були розширені зіниці, як після вживання наркотиків.
«На кшталт: «Здрастуйте! – Доброго дня!». Вони з нами говорили, говорили і спочатку було все спокійно, мовляв: «Тримайте сигарету», – а потім почали розпитувати про жінку і стали агресивними. Двоє почали нас кошмарити. Пів магазина вистрілили у повітря між нами. Ми аж присіли», – згадує події Сергій Болбас, житель смт Високопілля.
Сергій Ланевич був начальником районного управління праці та соціального захисту у Високопіллі. Світлана раніше працювала у школі вчителем молодших класів. У подружжя був лише один син – Валентин. Він мешкав окремо від батьків, на підконтрольній Україні території. Під час окупації жодної активності не проявляли, навіть на вулицю виходили зрідка.
Сергій упевнений, що того ранку в нього теж були всі шанси бути розстріляним.
«Один націлив на мене автомат й каже: «У тебе зайве коліно? Чи може у тебе зайва голова?». Впритул цілився дулом автомата в груди і в коліно. А тоді заслав патрон у ствол, приставив мені до голови, глянув очі в очі, а тоді відвів автомат в бік і розрядив його. Я потім підібрав той патрон, він тепер для мене як амулет. Мати хотіла викинути його, а я сказав, що не треба, бо це мій амулет, мов як смерть моя була», – розповів Крим.Реалії Сергій Болбас.
З якого підрозділу були ці військові, Сергій не знає, їх позивні теж не запам’ятав. Підозрює, що з контрольованих Росією угруповань «ЛДНР», вони були одягнені у відповідну форму.
Розмова із військовими тривала не більш ніж 15 хвилин, каже Сергій. Потім рудоволосий військовий трохи пройшовся вулицею і покликав товаришів по службі до себе, а Сергію з Володимиром наказали розходитись по домівках. А через пару хвилин після цього загавкав пес і пролунали постріли.
«Ми подумали, що це вбили собаку. А потім почули, що донька закричала», – пригадала в розмові з Крим.Реалії Валентина Балакан, мати вбитої Світлани Ланевич.
Першою убитих виявила мати Світлани – Валентина Балакан. Вона вибігла на вулицю через пару хвилин після пострілів. Військових, які вчинили розстріл, вже не було на місці.
«Я щойно вийшла на вулицю, як подивилася, а діти лежать біля самого порога. Я бігцем побігла туди й кричу: «Доця, доця!». Кричала, думала, може, впали там чи що. А як добігла, подивилася, а там калюжі крові навколо. Кинулася до них, думала, може, ще живі. Але куди там, коли вони вже були на смерть, на смерть готові», – не стримуючи сліз розповіла Валентина Балакан, мати вбитої Світлани Ланевич.
Цього дня, 1 червня, у Валентини Балакан був день народження – 75 років. І донька з чоловіком якраз йшли вітати маму з ювілеєм.
«Вони зібрали 75 гарних троянд, торт спекли. За таких умов вона зуміла на вогнищі спекти торт. І ось тієї хвилини вони виходили з дому – йти привітати матір. І тільки Сергій вийшов на поріг, він навіть не спустився з того порога на землю – у нього вистрілили», – розповіла Раїса Савченко.
«Лежала моя дочка, а квіти були під нею. Поруч лежав зять – обличчям до гори. Калюжа крові була там і тут, і всюди була кров. Голова і в нього, і в неї були глибоко пробиті. Я не знаю такої жорстокості. Я – сама медпрацівник, я працювала на швидкій допомозі, я багато бачила за 50 років, але тільки не такої жорстокості. Вони ні в чому не винні, добрі, ніде ні з ким не замішані. Вони чесні. Навіщо було чесних і добрих людей прийти і застрелити», – говоре Валентина Балакан.
Одразу після побаченого Валентина побігла вулицею кликати сусідів на допомогу. Люди, як могли, підтримували жінку і розповіли про те, що сталося, за їхніми словами, співробітникам російського ФСБ, які жили в будинку неподалік. Ті пообіцяли розібратися.
Цією справою зараз займається Херсонська обласна прокуратура, триває досудове розслідування. Розпочато кримінальне провадження за статтею «Порушення законів та звичаїв війни», плюс «Умисне вбивство». Санкція статті передбачає довічне ув’язнення як для виконавців вбивства, так і для їхніх командирів.
«Встановлено свідків цього провадження, їх також допитано. Враховуючи отримані відомості, на цей час тривають слідчі та розшукові дії щодо встановлення конкретних військових, які здійснили розстріл», – прокоментував Крим.Реалії Олексій Бутенко, старший групи прокурорів у кримінальному провадженні у справі вбивства подружжя Ланевичів.
Сергія та Світлану поховати допомогли односельці. Анатолій Чередніченко – один із тих, хто готував похоронну яму і перевозив тіла.
«Люди навіть у домівці в своїй не полежали. Одразу забрали, поклали і повезли хоронити. Теплих і ховали», – зазначив Анатолій Чередніченко, житель Високопілля.
Анатолій каже, що подружжя не виїхало після окупації села через догляд за літніми батьками. На випадок смерті навіть підготували їм місце на цвинтарі. Де потім і поховали подружжя.
«Що цікаво, Світлана та Сергій розчистили на цвинтарі місце. Ми колись прийшли яму копати, ми були в шоці. Там не було й травинки, нічого не було, розчищено, наче вибрито – бери та копай», – розповів Анатолій Чередніченко.
Після похорону, близько четвертої години дня, на місце вбивства знову приїхали російські солдати. Вони привезли двох учасників розстрілу.
«Приїхав позашляховик із російськими прапорцями, я раніше вже бачив, як він проїжджав. Тоді прийшов до мене російський офіцер і каже, мовляв, пішли, впізнаєш. Підходимо, відкривають вони в машині дверцята, а там сидять двоє з простреленими колінами, їхні ноги були замотані туалетним папером. Вони були дуже побиті, морди розквашені. Питають мене: «Вони?» – відповідаю – «Так, вони». А морди такі розквашені, що я одного ледь впізнав. Потім я показав їм, де лежали тіла. Тоді виходимо ми з двору і один мені каже: «Ти їх більше не побачиш». І щойно я відійшов від машини, вони почали їх бити прикладами. Вони навіть мене не соромилися, били дуже сильно. Де вони потім поділися, я не знаю, але якщо їх і пристрелили, як собак, я не засмучусь», – переповів події Сергій Болбас.
Місцеві у Високопілля кажуть, що двох впізнаних солдатів росіяни пізніше розстріляли. Третій учасник розправи втік. Начебто навіть здався в полон ЗСУ, але підтвердження цієї інформації немає. Також свідки, які відмовилися говорити під запис, нам розповіли, що цих затриманих привезли два російські офіцери з позивними «Броня» та «Турист». У прокуратурі цю інформацію нам не підтвердили та не спростували. Через окупацію території і відсутність доступу до тіл криміналістичну експертизу українські правоохоронці змогли зробити лише через чотири місяці після трагедії. Ексгумацію провели 1 жовтня. Головну версію причин вбивства поки що не озвучують.
«Є у слідства версії, за якими, можливо, було вчинено цей злочин. Однак враховуючи те, що досудове розслідування не завершене і на цей час триває, то розголошення цих відомостей може зашкодити досудовому розслідуванню, тому поки ми це не можемо розголошувати», – зазначив Олексій Бутенко, старший групи прокурорів у кримінальному провадженні у справі вбивства подружжя Ланевичів.
Валентину Балакан імена вбивць її доньки та зятя не цікавлять. Жінка не бачить втіхи в покаранні, хоч би яким воно було. Каже, що це все не може компенсувати її втрату.
«Мені байдуже, я знаю лише те, що мені дітей ніхто не поверне. Я ніколи більше не побачу і не почую її голос. Куди їх повезли і що з ними зробили, мені нецікаво – мені від того ні краплі не буде краще. Дітей мені моїх ніхто не поверне», – говорить Валентина Балакан.
Автор: Ігор Токар; Радіо Свобода
«Copyright © 2018 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»