2 вересня російський диктатор Володимир Путін відвідав Монголію. Це — перша країна-учасниця Міжнародного кримінального суду, куди він вирушив після виданого на нього ордеру на арешт. Монголія відмовилася арештовувати Путіна. Чи коректно вважати у такі моменти, що міжнародне право — геть безсиле?
Про це Суспільне запитало юриста Марка Елліса.
Він — експерт з міжнародного кримінального права та виконавчий директор Міжнародної асоціації юристів. Свого часу був юридичним радником трибуналів щодо колишньої Югославії та Руанди. Ми поговорили з Еллісом про те, як просувається процес притягнення до відповідальності тих, хто скоював в Україні воєнні злочини, чи побачимо ми колись Путіна на лаві підсудних, і чого можемо навчитися з попередніх післявоєнних трибуналів.
Вересень в Україні почався з масованих російських атак. Візьмімо нещодавній удар по Полтавському інституту зв’язку, де загинуло понад 50 людей. Як трактує такі епізоди міжнародне право?
Коли цивільна ціль також може бути й військовою, все має визначатися принципами розрізнення та пропорційності. Йдеться про перевагу від влучання для досягнення військових цілей проти смертей цивільних. Якщо удар виглядає в цьому сенсі непропорційним, ви не можете для нього обирати цю ціль. Упродовж війни Росія порушує цей принцип. Це воєнний злочин.
В нашому з вами інтерв’ю два роки тому ми говорили, що правосуддя у випадку України та міжнародне правосуддя загалом — це гра у довгу. Але часом складно збагнути, чому воно настільки повільне.
Міжнародне правосуддя — це й справді гра в довгу. Воно вимагає від всіх учасників політичної волі врешті доставити до Гааги тих, кому висунули звинувачення. Україна в цьому сенсі робить важливу роботу. У вас є національні суди, є МКС, є універсальна юрисдикція, і ми сподіваємося на створення спеціального трибуналу. Отже, це міцна мозаїка механізму притягнення до відповідальності. Зрештою він принесе справедливість.
Чи можемо сказати, що протягом років повномасштабного вторгнення змінювалася певна логіка злочинів росіян?
Путін керується послідовною, хоча й викривленою логікою зосередження на цивільних цілях. Тому що не думає про міжнародні моральні стандарти. Припускаю, його точка зору така: якщо ми зможемо завдати достатньо шкоди цивільним, якщо зможемо ускладнити життя українцям, вони визнають захоплення територій Росією.
Збочена логіка Путіна полягає в тому, що “так, часом ми вбиваємо цивільних, нам доводиться це робити, щоб виграти війну”.
Поговорімо про цю мозаїку інструментів, які зараз використовує Україна, щоб притягнути росіян до відповідальності. Кілька тижнів тому Україна ратифікувала Римський статут МКС. Що цей крок змінює у процесі здобуття справедливості?
Україна тепер буде країною-учасницею ширшої концепції міжнародного правосуддя, матиме місце за столом переговорів, зможе сприяти більшій підтримці МКС. І найголовніше — це свідчить про прихильність України міжнародним принципам.
Україна ухвалила статут з уточненням, що протягом семи років після ратифікації відмовляється переслідувати українських військових за ймовірні воєнні злочини. Я не впевнений, що ви змогли б провести ратифікацію через Раду, якби не пішли на такі поступки. Підозрюю, військові були стурбовані цим моментом і цілком розумію їх.
Чи це не сприймається як подвійні стандарти — адже Україна хоче, щоб кожен механізм використовувався для переслідування російських злочинців, але водночас час захищає своїх військових.
Є певні організації, які кажуть, що це — подвійні стандарти. Але гадаю, вони не бачать реальності. Україна не єдина країна, яка так зробила. Раніше так вчиняли Франція, Колумбія. Не думаю, що Україна навмисно ухилятиметься від порушення справ проти власних військових, якщо будуть докази їхніх воєнних злочинів.
Нині маємо шість ордерів від МКС на арешт росіян. Зокрема, Путіна. Але МКС не може проводити судові процеси заочно. Тож чи не означає це, що реалістичним є сценарій, що ці люди ніколи не опиняться на лаві підсудних?
Коли йдеться про міжнародне правосуддя, “ніколи” не може бути словом, яке варто використовувати. Бо це, як ми зʼясували, “гра в довгу”: врешті високопоставлені особи опиняються на лаві підсудних, коли в їхніх країнах відбуваються певні зміни.
Можна сказати: Марку, ти божевільний, якщо думаєш, що Путін втратить прихильність росіян. Однак, як показує історія, все змінюється і людина, яку вважали недоторканною, раптом перестає бути такою.
Путін увійде в історію як обвинувачений у воєнних злочинах, незалежно від того, сяде на лаву підсудних у Гаазі, чи ні. Але я думаю, що врешті — сяде.
Нещодавно Путін приїхав до Монголії. Влада цієї країни, яка є стороною Римського статуту МКС, проігнорувала ордер на його арешт. Як нам на це реагувати?
Я б не надавав цьому надто багато ваги. Для Путіна це трохи подібне на гру в шахи: Монголія є країною-учасницею Римського статуту, міжнародне правосуддя базується на політичній волі світової спільноти, а якщо цієї волі не буде, все це як картковий будиночок розвалиться.
Але все ж обвинувальний акт проти Путіна зробив його ізгоєм. Так, він може подорожувати до Китаю та Північної Кореї, до Монголії. Але минулого року, коли обговорювалася його поїздка в Південну Африку, ця країна передала повідомлення Путіну, що їхати до них — не найкраща ідея. Я сподівався, Монголія зробить те саме. Та, звісно, ситуація в цій країні відрізняється від Південної Африки. Монголія багато в чому покладається на Росію та Китай. Не думаю, що у неї було багато аргументів, щоб сказати Путіну: будь ласка, не їдьте сюди.
Міжнародне правосуддя — як швейцарський сир. У ньому так само є дірки. Але це все ще потужна концепція і його трансформація дивовижна. За останні 25 років у нас зʼявилися трибунали щодо колишньої Югославії та Руанди, а також МКС. Я не хочу применшувати міжнародне правосуддя як систему лише тому, що там є прогалини. Вони є і будуть. Просто маємо продовжувати працювати, щоб заповнити їх.
Систематизуймо інші прогалини, зокрема в системі МКС. Наприклад, у ситуації з підривом Каховської греблі була дискусія, що РФ там скоїла злочин екоциду. В Римському статуті є положення про це, але ніколи нікого не притягували до відповідальності за екоцид. І здається, розслідування подібних злочинів МКС не надто заохочує.
Я все ж не здивуюся, якщо один з обвинувальних актів проти російського керівництва буде, наприклад, щодо екоциду. Нинішній прокурор МКС, Карім Хан, звертає увагу, зокрема, й на екологічні злочини. Україна також могла б взятися за справи щодо довкілля. Вона не може цього зробити проти Путіна чи “трійки” (президента, прем’єр-міністра та міністра закордонних справ — ред), але може на інших рівнях.
Навесні зʼявилися новини, що найімовірніше Україна створить спецтрибунал на основі рішення Ради Європи. Чи він матиме достатньо легітимності?
Головна ідея в тому, що такий трибунал має бути міжнародним, бо саме міжнародні суди не визнають імунітет глави держави. Звісно, найкращий сценарій — це резолюція Ради безпеки ООН, але цього не станеться. Є ще Генеральна асамблея ООН, але скільки вам потрібно голосів, аби це рішення підтримали? Мабуть, дві третини. Чи ви їх отримаєте? Напевно, ні.
Рада Європи є чудовим варіантом, якщо все зробити таким чином, щоб трибунал був відкритим для приєднання до нього й інших країн. Це підводило б нас до того, що це — саме міжнародний трибунал.
Нещодавно я спілкувалася із заступницею голови Офісу президента Іриною Мудрою, і вона зазначила, що позиція України — врешті зробити так, щоб саме спецтрибунал вирішував питання імунітету.
Вона права. Але чи скажуть країни “Великої сімки”: гаразд, підтримаємо трибунал, і дозволимо йому вирішити питання імунітету. Деякі з цих країн хочуть гарантувати недоторканність своїх керівників. Вони не хочуть створювати прецедент, бо щось може статися через десять років, і звинувачення у злочині агресії буде спрямоване вже проти, наприклад, Сполучених Штатів.
Отже, питання в тому, чи зможете ви створити таке юридичне підґрунтя трибуналу, яке буде націлене саме на війну Росії проти України, і захистить інші країни, що переймаються через ймовірний прецедент?
Як дискусію навколо імунітету “трійки” вирішували у попередніх трибуналах, з якими ви мали справу, наприклад, щодо Руанди?
Є певне “розщеплення” міжнародного права, яке виникло після Нюрнберга. Воно підтримує імунітет для “трійки”, якщо якась країна намагається притягнути одну з цих осіб до відповідальності у своїй юрисдикції. Імунітет глави держави не дозволить будь-якій країні судити Путіна. Але міжнародні суди — це виняток.
Ось чому спецтрибунал слід розглядати як свого роду міжнародний суд, бо він має право згідно зі статутом сказати, що як міжнародний трибунал не визнає імунітету глави держави.
Згадаємо також про важливу галузь міжнародного правосуддя — універсальну юрисдикцію. Минулого року фонд Амаль і Джорджа Клуні передав три справи про злочини, скоєні в Україні, німецькій прокуратурі. А цього року українець звернувся до аргентинського суду щодо воєнних злочинів в Україні. Наскільки цей інструмент ефективний і корисний для України?
Концепція універсальної юрисдикції існує ще з часів піратства. Але її “агресивне” використання є новим. Сталися дві речі, які повернули нас до цього. Одна з них — війна в Сирії. А другий — це Україна.
Цікаво, чи будуть країни використовувати те, що називається абсолютною формою універсальної юрисдикції — переслідувати будь-яку особу, незалежно від того, де вона перебуває, і де стався злочин.
Існує певна кількість злочинів, за які в межах універсальної юрисдикції кожна країна зобов’язана переслідувати людину, і добиватися правосуддя. Однак багато держав поставили умови щодо використання універсальної юрисдикції. Найагресивніше її норми використовує Європа. Думаю, якщо росіянина, якого підозрюють у злочині, затримають у Німеччині, чи Франції, буде можливо розслідувати цю справу під універсальною юрисдикцією. Хоча вони, ймовірно, спершу питатимуть Україну: чи хочете ви узяти цю справу?
Минулого року комісія ООН заявила, що в Україні немає ознак геноциду. Чи розумно для нас шукати його підтвердження, чи ми все ж повинні зосередитися на інших злочинах, за які набагато легше переслідувати?
Доведення злочину геноциду — це складний юридичний процес, бо ви повинні мати докази конкретних намірів знищувати на основі етнічної приналежності. Я схильний думати, що, ймовірно, РФ вчиняє геноцид в Україні. Цим має займатися МКС. Це — питання під їхньою юрисдикцією, і вони мають можливості для розслідування.
Автор: Олена Куренкова
Джерело: СУСПІЛЬНЕ