Значення суверенітету: український та європейський погляди на війну Росії проти України

Що ховається за фасадом

Перша половина 2024 року була непростим часом для Києва та його західних союзників. Американський Конгрес заблокував пакет допомоги Україні, що спричинило брак боєприпасів. Це дозволило Росії досягти переваги в артилерійській вогневій могутності, зруйнувати половину електрогенерації України та захопити нові території.

Перспективи на зиму виглядають обтяжливими. Тим часом в Україні громадськість негативно відреагувала на звільнення популярного Головнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного та на ухвалення закону про мобілізацію. А в Європейському союзі зрушення праворуч на виборах до Європейського парламенту зміцнило позиції деяких проросійських партій, таких як «Національне об’єднання» у Франції. На довершення всього Китай та багато провідних країн глобального Півдня бойкотували червневий саміт миру у Швейцарії, що показало межі зусиль Заходу щодо ізоляції Росії.

Але що гадають громадяни європейських країн, включаючи Україну, про війну? Чи підірвали успіхи Москви на полі бою моральний дух українського народу? Чи будуть європейці готові продовжувати підтримувати Україну на тлі політичних криз у себе вдома та можливого повернення Дональда Трампа до Білого дому?

Щоб відповісти на ці питання, Європейська рада з міжнародних відносин (ECFR) провела опитування 19566 осіб у 15 європейських країнах у першій половині травня 2024 року, напередодні виборів до Європарламенту. Отримані дані здавалося б обнадіюють. Хоча перебіг військових дій розвивався драматично, європейська громадська думка з початку року майже не змінилася. Підтримка війни у ​​країнах опитування залишається стабільною, а моральний дух в Україні, де ECFR проводив опитування вперше, є високим. Дослідження виявило європейський консенсус у підтримці збільшення постачання зброї та боєприпасів для української армії. На цій підставі європейські політичні лідери можуть продовжувати надавати допомогу Україні.

Однак під покровом видимої єдності опитування виявляє досить глибокий розрив у думках європейців та українців щодо того, як закінчиться війна та якою є мета європейської підтримки. Коротко: українці хочуть отримувати зброю для перемоги, тоді як більшість європейців відправляють її в надії, що це допоможе досягти прийнятного врегулювання. Цей розрив також відображається у розподілі думок щодо можливого вступу України до ЄС та НАТО. Українці радше розглядають членство в обох організаціях як визнання своєї стійкості у протистоянні Росії. Тим часом у західних столицях це питання зазвичай обговорюється як частина можливої ​​компромісної угоди з Росією. І поки що залишається невідомим, чи вдасться подолати цей розрив.

Стійкість України та її політична роз’єднаність

Безсумнівно, Володимиру Путіну не вдалося придушити здатність України до опору та її внутрішню політичну єдність. Незважаючи на втрату території, масштабну руйнацію інфраструктури та дедалі більше розчарування, більшість українців довіряють своєму президенту і своїй армії.

Зрозуміло, образ президента Володимира Зеленського дещо пошарпаний тягарем його посади. Опитування показує, що наразі лише 34% українців кажуть, що довіряють йому «значною мірою». Але ще 31% довіряють йому «досить сильно» — це означає, що співвідношення тих, хто зберігає віру у свого лідера, та тих, хто не довіряє йому, становить два до одного.

Українці вірять, що виграють війну. У відповідь на питання про найбільш ймовірний результат конфлікту 58% передбачають перемогу України, 30% кажуть, що війна закінчиться врегулюванням, і лише 1% очікує, що в ній переможе Росія.

Ще більше оптимізму українці демонструють, коли йдеться про сценарій, який передбачає збільшення західних постачань зброї та боєприпасів: у такому разі про перемогу України думають 69% респондентів, а про врегулювання — 22%. Більше того, близько третини українців вважають, що війна закінчиться протягом наступного року, а дві третини з них (близько чверті від усієї вибірки) вірять, що вона закінчиться перемогою України.

Коли закінчиться війна в Україні? % від числа опитаних

Українці оптимістично дивляться у майбутнє, не маючи при цьому ілюзій щодо військової могутності Росії та стабільності путінського режиму. Як і більшість європейців, вони розглядають Росію як грізну військову силу. З мешканців усіх опитаних країн саме українське населення більшою мірою схильно вважати, що військова міць Росії є серйозною перешкодою для зусиль країни щодо повернення втрачених територій (81%). Більше того, українці не розраховують на крах режиму Путіна: 57% опитаних вважають, що значні політичні зміни в Росії протягом найближчих двох років малоймовірні; вірять, що це може статися лише 32%.

На відміну від мешканців деяких європейських країн, більшість українців не розглядають вторгнення Росії як передвісник подальшої агресії. Тільки 39% припускають, що Росія може напасти на іншу європейську країну протягом найближчих двох років, тоді як 48% вважають це малоймовірним.

Чи може Росія напасти на іншу європейську країну?, % від числа опитаних

Можливо, саме тому українці меншою мірою, ніж жителі майже всіх країн опитування, вірять, що НАТО може вступити у війну з Росією — 19% проти 44% у Нідерландах, 37% у Португалії та 34% у Швейцарії. Вони вважають, що агресія Путіна спрямована строго на їхню країну. У той час як у низці інших європейських країн, як бачимо, частина жителів припускає, що напад Росії на Україну має ширше підґрунтя.

Чи може НАТО вступити у війну з Росією?, % від числа опитаних

З погляду можливостей виграти війну українці вважають, що єдиний значущий спосіб покращити їхні шанси на перемогу — збільшення союзницьких постачань зброї та боєприпасів.

Що, на думку українців, потрібно Україні, щоб себе захистити?, % від кількості опитаних

Ще одним виявом української стійкості є те, що затримки із західними постачаннями озброєнь не обернулися, як можна було побоюватися, звинуваченнями на адресу союзників. Цікаво, що українці набагато позитивніше оцінюють роль ЄС у війні, ніж самі мешканці ЄС.

Яку роль відіграв ЄС у війні в Україні? % від числа опитаних.

Українці надзвичайно позитивно ставляться до ЄС та США у контексті війни, особливо у порівнянні з їхніми поглядами на роль Китаю та великих країн глобального Півдня, таких як Бразилія, Індія та ПАР.

Яку роль, на думку українців, відіграли ці країни у війні з Україною?, % від числа опитаних

Німеччина та Франція також користуються довірою українського суспільства, незважаючи на нестабільну підтримку з боку Берліна та Парижа у перші місяці війни.

Чи надійні, на думку українців, їхні союзники? % від числа опитаних

Стосовно їхніх майбутніх відносин із європейськими союзниками варто відзначити, що дві третини українців вважають членство в ЄС таким же важливим, як членство в НАТО. Пріоритет альянсу віддають лише 12% респондентів. Це означає, що жителі України шукають опору не лише у трансатлантичному безпековому союзі, а й у європейському політичному блоці.

Однак високий рівень довіри до союзників загалом не переноситься на довіру до США у питанні залучення України до врегулювання результатів війни. Майже половина українців побоюється, що цей результат може стати результатом рішень, ухвалених за їхньою спиною у переговорах між Вашингтоном та Москвою. Можливість такого розвитку подій турбує 33% опитаних і дещо турбує 14%. Втім, приблизно стільки ж, 37%, цілком впевнені і ще 12% скоріше впевнені, що побоюватися немає приводу.

Стійкість українців спирається на тверду переконаність у тому, що їхня країна може перемогти. Зворотною стороною цього, однак, виявляється те, що вони поки що не готові розглядати якісь суттєві компроміси, які могли б призвести до завершення війни. У ситуації вибору між вступом до НАТО та поступкою окупованих територій сім із десяти опитаних українців кажуть, що не підтримали б пропозицію щодо вступу до НАТО завтра в обмін на згоду відмовитися від окупованих територій. Підтримують таку пропозицію лише двоє з десяти.

Чи має Україна, на думку українців, обміняти членство в НАТО на відмову від окупованих територій?, % від числа опитаних

Проте українці, мабуть, вважають право вибору своєї геополітичної орієнтації важливішою за територіальну цілісність. 45% опитаних кажуть, що воліли б, щоб Україна втратила частину окупованих територій, проте залишалася суверенною, з власною армією та зберегла свободу обирати своїх союзників, таких як ЄС та НАТО. Тільки 26% обрали б відновлення територіальної цілісності на окупованих територіях за умови демілітаризації та нейтралітету, які передбачають відмову від вступу до ЄС та НАТО. (При цьому 29% важко відповісти.)

Це вказує на два різні (і потенційно конфліктні) уявлення про суверенітет в українській громадській думці — суверенітет як територіальну цілісність і суверенітет як свободу вибору спілок. Якщо українцям доведеться робити такий вибір у рамках «мирного плану» Трампа, опитування показує, що майже вдвічі більше підтримують свободу геополітичного самовизначення.

Розрив між Україною та Європою

Хороша новина з Європи полягає в тому, що у значній частині країн абсолютна чи відносна більшість населення підтримує ідею збільшення постачання зброї та боєприпасів до України. Тільки у трьох — Греції, Болгарії та Італії більшість респондентів виступили проти. Таким чином, можливо, європейські та українські лідери зможуть домовитись про збільшення військової допомоги. І цей розвиток подій, ймовірно, отримає широку підтримку як в Україні, так і здебільшого європейських країн.

Чи є гарною ідеєю збільшення військових поставок Україні з боку її союзників?, % від числа опитаних

Однак у всіх європейських країнах опитування громадська думка вкрай скептично ставиться до перспектив Києва виграти війну. На відміну від громадської думки в самій Україні лише невелика частка жителів європейських країн вважає, що найбільш ймовірним результатом конфлікту є перемога України. Переважна думка у більшості країн (за винятком Естонії) полягає в тому, що конфлікт завершиться компромісним врегулюванням. Таким чином, коли йдеться про завершення війни, європейські суспільства демонструють песимізм раціональності, тоді як українці оптимізм політичної волі.

Який найімовірніший результат війни?, % від числа опитаних

Цей європейський скептицизм суттєво не знижується навіть за умови, що Україна отримає додаткові поставки зброї. У такому сценарії очікування щодо перемоги України зростають у середньому на 12 процентних пунктів. Однак у результаті 11 з 15 країн опитування як найімовірніший результат розглядається компромісне врегулювання.

Думка європейців залишається сильно розділеною як усередині країн, так і між країнами. На початку війни проведені на замовлення ECFR опитування виявили у європейській громадській думці дві основні групи: тих, хто хотів, щоб війна закінчилася якнайшвидше («табір миру»), і тих, хто хотів, щоб вона закінчилася перемогою України («табір справедливості»). »).

У деяких країнах, що «вагаються», жодна з цих груп не переважала. Останнє опитування показує, що цей поділ все ще актуальний: три країни твердо перебувають у «таборі миру» (Болгарія, Греція та Італія), п’ять — у «таборі справедливості» (Естонія, Великобританія, Польща, Португалія та Швеція), шість знаходяться посередині (Чехія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Іспанія та Швейцарія). Більше того, незважаючи на те, що ситуація на полі бою стає для України все більш складною, порівняння даних опитувань, проведених у січні та травні 2024 року, показує, що у дев’яти країнах, жителі яких брали участь в обох опитуваннях, громадська думка майже не змінилася . «Яструби», як і раніше, є «яструбами», «голуби» — «голубами», а ті, хто посередині, так і залишаються розділеними у своїх думках.

Що має робити Європа у зв’язку з війною в Україні?, % від числа опитаних

Проведене через два роки після початку повномасштабної війни опитування показує, що більшість жителів Естонії, Польщі та Швеції хочуть допомагати Україні боротися за повернення територій, окупованих Росією. «Яструби» з «табору справедливості» можуть сприймати російську агресію як загрозу, яку можна порівняти з загрозою, яку представляла Друга світова війна, і тому вибудовують національний консенсус як позицію проти поступок.

Водночас жителі країн «табору миру» — Болгарії, Греції та Італії — вкрай скептично ставляться до можливості України здобути перемогу, навіть якщо Київ отримає додаткові військові постачання. Абсолютна більшість населення цих країн вважає, що Європа має схиляти Україну до мирних переговорів. Їхні погляди можуть відображати побоювання, спроектовані на історію Першої світової війни. Вони бояться, що ЄС та НАТО з необережності можуть втягнутися у ще один руйнівний повномасштабний конфлікт.

Посередині знаходяться такі країни, як Чехія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Іспанія та Швейцарія, які все ще намагаються сформувати національний консенсус щодо війни та ролі ЄС у ній. Розбіжність між двома таборами в цих країнах сильно виражена, і суспільство поділено на тих, хто побоюється поступок, і тих, хто боїться розширення конфлікту через необережність. Дискусія про війну в таких країнах має величезне значення: по-перше, тому що там ще можливий національний консенсус навколо однієї з позицій, по-друге, тому що деякі з цих країн, зокрема, Франція та Німеччина, здатні значно впливати на загальноєвропейське. ставлення до війни.

Однак у групі «хитких» існують свої розбіжності. Наприклад, у Чехії розподіл громадської думки переважно відображає різницю позицій великих політичних партій. У той час як у Німеччині цей розподіл відповідає відмінностям між двома основними партійними блоками – лівоцентристським та правоцентристським.

Що має робити Європа у зв’язку з війною в Україні?, % від числа опитаних

Розкол у громадській думці Франції стримує «яструбину» позицію французького президента і ставить під сумнів стійкість підтримки України в цій країні.

За два роки війни уряд Франції перейшов від лідерства в таборі світу до лідерства в таборі справедливості, принаймні на рівні публічних заяв. У той же час французька громадська думка щодо війни в Україні залишається розділеною. Третина населення виступає за підтримку Києва у поверненні втрачених територій (30% у травні 2024-го проти 35% у січні), ще третина вважає за краще схиляти Україну до переговорів про мирну угоду з Росією (36% у травні проти 30% у січні), ще одна третина залишається нейтральною.

Французьке суспільство не слідує тут за своїм урядом. Більше того, частка французів, які вважають, що їхня країна перебуває у стані війни з Росією, з жовтня 2023 року збільшилася з 24 до 32%, що свідчить про те, що зусилля Макрона щодо підвищення ставок могли мобілізувати тих, хто якраз побоюється втягування в війну, а не тих, хто бачить загрозу у поступках.

Проблема членства України в ЄС

Якщо вийти за межі власне питань війни та миру, європейські країни поділяє ще одна суттєва проблема, яка не вкладається у протистояння «яструбів» та «голубів». Це питання вступу України до ЄС.

Опитування підтверджують існування великого табору прихильників українського членства, до якого входять такі країни-«яструби», як Естонія, Польща, Португалія та Швеція, а також нейтральні держави — Нідерланди та Іспанія. У той же час, табір тих, хто не переконаний у необхідності членства України, включає «голубину» Болгарію, а також нейтральні Чехію та Німеччину.

Чи вважаєте ви, що вступ України до ЄС є гарною ідеєю?, % від числа опитаних

Опитування показує, що одним із найпопулярніших аргументів на користь вступу України до ЄС серед тих, хто підтримує цю ідею, є твердження, що це «допоможе покласти край війні в Україні». За популярністю цей погляд суперничає із твердженням, що «за своєю культурою Україна є частиною Європи і має бути в ЄС».

Чому ви вважаєте, що вступ України до ЄС — це хороша ідея?, % від числа опитаних серед тих, хто вважає вступ хорошою ідеєю

Якщо разом розглядати тих, хто згоден, що вступ України до ЄС допоможе покласти край війні в Україні, і тих, хто вважає, що українське членство зробить ЄС безпечнішим, такі поборники безпеки в середньому становлять 17% від загальної чисельності населення опитаних країн, варіюючись від 7% у Болгарії до 26% у Португалії.

Тим часом серед тих, хто виступає проти вступу України до ЄС, навпаки, поширена думка, що це зробить ЄС менш безпечним. У списку їхніх аргументів ця думка суперничає лише із твердженням про те, що Україна надто корумпована.

Чому ви вважаєте, що вступ України до ЄС — це погана ідея?, % від числа опитаних серед тих, хто вважає вступ поганою ідеєю

Ті, хто виступає проти вступу України до ЄС головним чином через сумніви у безпеці, становлять від 5 до 14% від загальної чисельності населення опитаних країн. Примітно, що найбільша група противників українського членства знаходиться в Німеччині.

Загалом опитування малює картину, в якій багато європейців вважають, що членство України в ЄС може допомогти покласти край війні або зробити Європу безпечнішою, втім, разом з низкою інших міркувань.

Тверда, але обмежена підтримка

Опитування також виявляє ймовірні межі того, на що готові європейці на підтримку Києва. По-перше, вони категорично проти відправки в Україну національних військ. Це справедливо навіть для країн, які найактивніше підтримують протистояння з Росією. Більшість населення виступає проти такого кроку в кожній із країн опитування: від 54% у Швеції та 60% у Португалії до 81% у Німеччині, 85% у Британії та 90% у Болгарії.

Водночас багато європейців підтримують участь своїх армій у конфлікті в інших формах, таких як надання технічної допомоги ЗСУ або патрулювання кордону між Україною та Білоруссю.

Підтримка відправлення національних військ в Україну, % від числа опитаних

По-друге, більшість європейців не підтримують збільшення видатків на оборону. Громадська думка тут відрізняється від консенсусу серед європейських політичних лідерів, які збираються зробити тіснішу військову співпрацю та збільшення оборонних витрат ключовим елементом порядку денного наступної Європейської комісії.

Не дивно, що підтримує збільшення оборонних видатків велика частка поляків, естонців та шведів — представників «табору справедливості». Примітно, однак, що до цих країн входить і Німеччина, чия національна ідентичність останні вісім десятиліть визначалася пацифізмом. Це свідчить про реальну психологічну зміну в німецькій громадській думці, так званому переломному моменті, Zeitenwende. Більше того, ця підтримка залишається стабільною із травня 2022 року.

Однак у більшості інших країн (і насамперед в Італії, Греції, Іспанії та Швейцарії) переважає думка, що, незважаючи на війну в Україні, їхня країна не повинна збільшувати оборонні витрати. Вторгнення Росії в Україну стало для Європи тривожним сигналом, проте прокинутися — це не те саме, що встати з ліжка.

Рівень підтримки збільшення військових витрат у зв’язку з війною в Україні, % від числа опитаних

По-третє, багато європейських громадян не згодні з тим, що війна в Україні безпосередньо зачіпає Європу. У кожній із країн опитування переважає думка (як правило, її дотримується більшість), що Європа не перебуває у стані війни з Росією. У деяких країнах, де найбільше виступають за завершення війни, таких як Греція, Італія, Іспанія та Болгарія, частка тих, хто вважає, що США чи НАТО перебувають у стані війни з Росією, вища, ніж частка тих, хто вважає, що в У цьому конфлікті бере участь Європа.

Зрештою, по-четверте, європейці не думають, що вступ України до ЄС може відбутися швидко. Ймовірно, така позиція відбиває очікування, що українське членство стане частиною мирного врегулювання. Скептицизм щодо термінів вступу України до ЄС найбільше великий у таких країнах, як Німеччина, Болгарія та Чехія, — тут близько половини респондентів вважають, що Україна може вступити до ЄС не раніше, ніж через п’ять років, чи не зможе вступити зовсім. У той час як в Україні близько половини опитаних упевнені, що це відбудеться протягом найближчих п’яти років, і лише 29% кажуть, що це займе більше часу або ніколи не станеться.

Як ви вважаєте, коли Україна вступить до ЄС?, % від числа опитаних

Стійкість у дії

Схоже, що європейські лідери можуть і надалі розраховувати на громадську думку своїх країн щодо надання зброї Україні, принаймні найближчим часом. Проте з даних опитування випливає, що європейські уряди навряд чи отримають громадську підтримку прямого військового втручання. Більше того, як показує зміна підходу Макрона, жорстка риторика, спрямована на розпал страху перед можливою агресією Росії щодо країн НАТО, може мати зворотний ефект. Деякі респонденти вважають, що Росія може напасти на іншу європейську країну, але мало хто переймається тим, що їхня власна країна чи НАТО вступлять у війну з Росією.

Таким чином, опитування показують, що найбільші проблеми ще попереду, особливо щодо пошуку згоди між європейськими столицями та Києвом щодо того, як має закінчитися війна. Європейці вважають, що війна завершиться якимось врегулюванням, тоді як українці, як і раніше, сподіваються на перемогу. Окрім того, сторони поділені також із питання про цілі розширення ЄС. Для українців членство в союзі здається чимось, що має бути надане їм як визнання їхньої стійкості, тоді як європейці вбачають у цьому частину пакета остаточного врегулювання конфлікту з Росією.

Опитування показує, що українці не готові до обміну своїх територій на членство в НАТО, а також не погоджуються на возз’єднання країни на умовах «фінляндизації», тобто на збереження усієї своєї території в обмін на відмову від вступу до ЄС чи НАТО. З даних опитування випливає, що найважливішою метою для багатьох українців є збереження свободи вибору геополітичної орієнтації. Можливо, вони зможуть переконати скептично налаштованих європейців, що ухвалення України до ЄС — це ціна світу.

Війна триває третій рік, але громадська думка за час змінилася дуже незначно, навіть незважаючи на те, що бойові дії вступили в нову фазу. Питання в тому, з чим пов’язаний цей стійкий стан — зі страхом перед реальністю, що змінюється, або зі стійкістю перед обличчям агресії? Якщо вірно перше і українці заявляють про свою віру в перемогу, а європейці кажуть, що їх підтримуватимуть, але насправді жодна зі сторін у це не вірить, такий баланс може звалитися, якщо Росія досягне успіху або свій «мирний план» почне реалізовувати Трамп якщо стане президентом. У цьому випадку таких заяв буде стільки ж користі, як від лінії Мажино.

Якщо ж, з іншого боку, стійкість громадської думки є ознакою реальної стійкості позицій і підтримки, нові події не зможуть залишити її незмінною перед реальністю, що змінюється — громадська думка змінюватиметься. Якщо це станеться, європейці та українці зможуть побачити, що різниця між їхніми позиціями скорочуються, оскільки всі сторони виявляться змушені йти на компроміси.

Автори: Іван Крастєв, Президент Центру ліберальних стратегій (Болгарія); Марк Леонард, Директор Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR)

Джерело:  RE:RUSSIA