У Чернігівському районному суді перед засіданням чоловік передивляється аркуш паперу — памʼятку про права і обовʼязки потерпілого. Його руки злегка тремтять.
Суддя Лариса Хоменко запитує, чи нормально він себе почуває. Олександр має пригадати і розповісти те, що сталося з ним під час окупації.
Оголошується про присутність журналіста. Потерпілий каже, що не хоче, аби його історія звучала на всю країну, просить не фотографувати і не вказувати прізвище. Майже через рік із тих подій він все ще сприймає їх болісно.
13 березня 2022 року мешканець села на Чернігівщині Сергій попросив Олександра поїхати з ним у село Петрушин забрати дочку і дружину. Згодом під час допиту чоловік підтвердив, що дійсно окупанти заборонили пересуватися між селами, але вони з товаришем ризикнули. Дорогою ні блокпостів, ні солдатів не бачили, а під селом Товстоліс машину обстріляли. Олександр відчув біль — куля поцілила в ногу, його супутника поранили в плече.
Машина різко зупинилася і чоловіки випали назовні. До них одразу підбігли росіяни. Олександрові натягнули шапку на голову. Йому з сусідом звʼязали руки. Далі підʼхали «Тигри» і Олександру поверх шапки ще наділи мішок, що утруднювало дихання. Їх із Сергієм розділили. Олександра посадили в машину і повезли в невідомому напрямку. «Гайка мені», — саме так описував він у суді свої думки в ту мить, думаючи, що убʼють. Його затягнули в якесь приміщення і кинули на підлогу.
Росіяни поцікавились, чи поранений. Олександр сказав про ногу і до нього покликали медбрата, який розірвав штанину і чимсь залив рану, як припускає потерпілий, перексом водню — і це була єдина медична допомога, бо рана залишалась відкрита і повʼязок не накладали. Весь цей час чоловік залишався з мішком на голові, а руки звʼязані за спиною.
Окупанти запитували, на які служби він працює, де розміщуються українські військові і при цьому били то в груди, то в голову. Іноді прикладали автомат до коліна, стріляли біля вуха.
На запитання судді, чому солдати це робили, Олександр відповідає: «Просто знущались».
Під час допиту росіянин відтоптував йому ноги — і здорову, і поранену.
— Ставав берцем на гомілку і розтоптував, — пояснює потерпілий і показує на ділянку під коліном. Від сильного болю він втратив самоконтроль і сходив під себе.
У такому становищі чоловік провів три доби без їжі, води, доступу до туалету, із руками звʼязаними за спиною та мішком на голові.
— Тут все оніміло, — каже він і показує на передпліччя. Кисті рук опухли. Олександр боявся скаржитись росіянам, бо зрозумів, що краще мовчати і додає: «Могли вивести і застрелити, вони ж розуміють, що їм нічого не буде за це».
Окупанти навідувалися до бранця тричі на день. За візитами росіян Олександр орієнтувався у часі.
Зазвичай заходили двоє. Але, як каже потерпілий, тільки один його допитував і голос цього солдата він запамʼятав.
— На третій день у мене почалась істерика. Я сам попросив, щоб мене застрелили, щоб не мучили, — пригадує потерпілий.
Росіянин, який допитував, підійшов і зняв Олександрові стяжки з рук. Потім дав іншому бійцю завдання принести сухпайок і кружку води. Солдат прибрав потерпілому з голови мішок, під яким залишалась шапка. Військові пояснили, що вони зараз вийдуть і тоді бранець може зняти шапку, але коли будуть повертатися, то шапка знову має бути на місці.
Піднявши шапку, Олександр зрозумів, що він у якомусь магазині — у кімнаті були холодильники.
Наступного ранку, двері відкрилися, а потерпілий не встиг натягнути шапку і на мить побачив свого кривдника, якого потім опізнав як 20-річного російського солдата Костянтина Кузнецова з Алтайського краю, військова частина №14330 (40 інженерно-саперний полк 41 загальновійськової армії центрального війського округу збройних сил РФ).
— Дивлюся, хлопець молодший за мене… Він матюком сказав, чого я шапку не надів. По голосу його [впізнав]… Заходило їх двоє. Один завжди мовчав, а Кузнецов весь час спілкувався, — пригадує потерпілий і на запитання судді уточнює, що бив саме той солдат, який говорив.
За вказівками Кузнецова Олександру знову звʼязали руки, наділи мішок на голову і вивели його з приміщення. Бранця повезли машиною, а потім висадили, зняли мішок і стяжки з рук і сказали лежати обличчям до землі 10 хвилин. На спину Олександрові поклали невідомий предмет і сказали, що це бомба і якщо він підніметься раніше, то загине.
«Я боявся дихати на всі груди», — пригадував потерпілий.
Чоловік порахував до 600, підвівся і побачив, що це була банка з цвяхами.
Більше російських солдатів Олександр не бачив і пішки повертався у своє село.
На прохання адвоката обвинуваченого він уточнює, що початково машину обстріляли інші солдати. А Кузнецов приїхав потім. Потерпілий переконаний, що саме цей солдат допитував і катував його, тому що чув при цьому його голос. Кузнецов керував діями інших бійців і давав вказівки, коли на спину Олександрові ставили «міну».
Потерпілий брав участь у слідчому експерименті, показав, де розстріляли машину, а також впізнав кіоск, оскільки певний час перебував без шапки на очах і встиг роздивитися приміщення.
У суді допитували продавчиню кіоску в селі Терехівка, в якому окупанти утримували чоловіка. Жінка розповіла, що 24-го ще працювала до обіду. А потім селом почали ширитись чутки, що ідуть танки. Вона злякалась, позакривала все і пішла додому. Каже, що приміщення було дуже маленьке — чотири холодильники, прилавок і стелаж. Того, що сталося із Олександром, вона не спостерігала.
Власниця магазину також не була очевидицею подій. Тільки по поверненню побачила наслідки: приміщення заміноване, стіни, холодильники і холодильні камери прострелені, сморід і купи сміття. Під час прибирання у кіоску знайшли кулю. Через рік із тих подій ремонт ще не провели, бо не вистачає грошей, магазин не працює.
На думку адвоката Валентина Лєскова, вина Кузнецова підтверджується тільки частково. Зокрема, як говорить і сам потерпілий, Кузнецов не причетний до обстрілу машини під Товстолісом, а також до вогнепального поранення цивільного. Вважається, що Кузнецов брав участь у поміщенні потерпілого до непалюваного торгового павільйону. Але, як наголошує захисник, встановлено тільки те, що обвинувачений був там, але невідомо, за чиєю командою і чому це відбувалося.
«Невідома роль Кузнецова — чи він дав розпорядження поміститити туди потерпілого, чи не він. Можливо, начальники його давали команду допитати. Можемо інкримінувати Кузнецову тільки участь у допитах і катуванні під час допитів. Це підтверджується, у цьому, я вважаю, можна його визнати винним», — сказав Лєсков.
Вироком суду російському солдатові призначено максимально можливе покарання у вигляді 12 років позбавлення волі.
Сьогодні потерпілий дякує богові, що живий і його доля склалась не так, як сусіда, якого росіяни вивезли невідомо куди. У правоохоронних органів є інформація, що чоловіка деякий час утримували в СІЗО російського міста Курськ, а потім перевели в інші місця неволі на території РФ. Затриманий не був комбатантом, не мав зброї, не був повʼязаний із Збройними силами України, а простий селянин, який їхав за своєю родиною.
Автор: Ірина Салій, «Судовий репортер»