Чи мають право адміністрації колоній утримувати вартість харчування з заробітку засуджених?

Законом України №1186 – VI від 08.04.2014 року «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засуджених до європейських стандартів» до частини 1 статті 121 Кримінально-виконавчого кодексу України «Відрахування із заробітку або іншого доходу засуджених до позбавлення волі» були внесені зміни, відповідно до яких відшкодування вартості харчування було виключено із тексту вище згаданої статті.

Відповідно до цих змін, починаючи з 08.04.2014 року, адміністрації виправних колоній не мають права утримувати вартість харчування з нарахованого заробітку засуджених.

Рішення законодавця було цілком логічним і виправданим, виходячи із змісту статті 21 Конституції України, в якій зазначено, що всі люди є рівні в своїх правах. 

В частині 2 статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України «Основи правового статусу засуджених» зазначено, що засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду. 

Враховуючи те, що велика кількість засуджених в силу об’єктивних та суб’єктивних причин не залучається до суспільно-корисної праці, і заробітку не мають, вони не можуть відшкодовувати вартості харчування. І тільки незначна кількість засуджених, які мають заробіток, відшкодовують його вартість щомісячно. Відрахування адміністрацією вартості харчування із заробітку або іншого доходу засуджених до позбавлення волі призводить до порушення конституційних прав засуджених. 

У зв’язку з вищевикладеним 26 березня 2015 року члени благодійної організації «Чернігівський жіночий правозахисний центр» звернулись до начальника Головного управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України Кожухар В.С. Копію звернення було також надіслано на адресу прокуратури Чернігівської області. 

06 квітня 2015 року Генеральна прокуратура України в особі заступника начальника управління – начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні покарань у виді позбавлення та обмеження волі В.Руденка повідомила нас про те, що прийняття рішення за даним зверненням належить до компетенції прокуратури Чернігівської області і наше звернення було направлено для реагування до обласної прокуратури. 

14 квітня 2015 року прокуратура Чернігівської області надіслала нам відповідь за підписом заступника прокурора області І.Кайло, в якому стверджувала, що порушень чинного законодавства щодо утримання вартості харчування із заробітку або іншого доходу засуджених до позбавлення волі не допущено, посилаючись на п.п.6.1, 6.3 розділу VI Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2013 №396/5, відповідно до якої засуджені із нарахованого їм заробітку відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування. 

Оскільки Законом України №1186 – VI від 08.04.2014 року «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засуджених до європейських стандартів» із ч.1 статті 121 було вилучено слово «харчування», то на нашу думку, підзаконний нормативно-правовий акт (Інструкція про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2013 №396/5) повинен бути приведений у відповідність до Закону, тому що наказ видається на основі закону, відповідно до закону і спрямований на його виконання. Посилання на п.п.6.1, 6.3 розділу VI Інструкції є недоречними.

Крім того, заступник прокурора області І.Кайло у більшій половині своєї відповіді зробив спробу ліквідувати нашу «безграмотність» в частині черговості відшкодування витрат на утримання засуджених та переліку категорій засуджених, яким вартість харчування, одягу, взуття, білизни і комунально-побутові послуги надаються безкоштовно.

27 квітня 2015 року члени нашої організації вимушені були повторно звернутись до начальника Головного управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України Кожухаря В.С. та прокурора Чернігівської області, оскільки з наданою нам відповіддю ми не могли погодитись з таких підстав:

– Інструкція про умови праці та заробітної плати засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2013 року № 396/5, є відомчим підзаконним нормативно-правовим актом і її зміст дійсно відповідав вимогам ч. 1 статті 121 Кримінально-виконавчого Кодексу України в редакції 2012 року;

– Законом Верховної Ради України № 1186 – VII від 08.04.2014 року до статті 121 Кримінально-виконавчого кодексу України внесено зміни, які суттєво впливають на порядок відрахування із заробітку або іншого доходу засуджених вартості харчування. Законодавець із змісту ч.1 статті 121 «Відрахування із заробітку або іншого доходу засуджених до позбавлення волі» Кримінально-виконавчого кодексу України вилучив відшкодування із нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу вартості харчування;

– Посилання прокуратури Чернігівської області на Інструкцію про умови праці та заробітної плати засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2013 року № 396/5, на нашу думку, є безпідставним, оскільки після внесення змін до Кримінально – виконавчого законодавства відповідно всі відомчі нормативно-правові акти повинні бути приведені у відповідність до закону, видані на його основі.

Крім того, 25 березня 2015 року юрист нашої організації Валентина Бадира приймала участь в роботі виїзного засідання Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, де перед його учасниками виступив начальник Головного управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України Кожухар В.С., який у своєму виступі звернув увагу працівників Державної пенітенціарної служби України на недопустимість порушення прав засуджених в частині незаконного утримання вартості харчування після внесення змін до статті 121 Кримінально-виконавчого кодексу України «Відрахування із заробітку або іншого доходу засуджених до позбавлення волі».

28 травня 2015 року своїм листом прокуратура Чернігівської області зробила ще одну спробу переконати нас, що дії адміністрації Чернігівської виправної колонії №44 щодо утримання із засуджених вартості харчування є такими, що відповідають чинному законодавству.

З цим ми погодитись не можемо із наступних підстав:

Відповідь на звернення благодійної організації «Чернігівський жіночий правозахисний центр» щодо грубого порушення адміністрацією Чернігівської виправної колонії № 44 прав засуджених при відрахуванні з їх заробітку або іншого доходу вартості харчування, суперечить чинному законодавству та загальним поняттям колізії в кримінально-виконавчому законодавстві. 

Виходячи зі звичайного розуміння колізії між нормами загальної та особливої частин Кримінально – виконавчого кодексу України, ми розуміємо таке співвідношення між двома або більше юридичними положеннями кодексу, яке спрямоване на регламентацію одного й того ж поняття, але по різному його вирішують. Поняття колізій в кримінально – виконавчому праві полягає у визначенні того, які статті (частини статей, пункти) нормативно-правових актів мають пріоритет при застосуванні. 

Уточнюючи наше твердження, хочемо вказати, що у відносинах колізії можуть перебувати:

– статті різних нормативно – правових актів (кримінально-виконавчого законодавства та актів інших галузей законодавства);

– статті, які відносяться до різних частих (загальної та особливої) одного кримінально – виконавчого закону;

– положення, викладені в окремих структурних елементах статей загальної та особливої частини.

Одночасно констатуємо, що відповідно до існуючої класифікації нормативно – правових актів, найбільш значущою є класифікація за юридичною силою, як специфічною властивістю мати суворо визначене місце серед інших нормативно – правових актів. За юридичною силою кодифіковані закони, в тому числі і Кримінально – виконавчий кодекс України, мають вищу юридичну силу над наказами, розпорядженнями, рішеннями міністерств та інших органів влади.

Тобто, Кримінально – виконавчий кодекс України, його ч. 1 статті 121 «Відрахування із заробітку або іншого доходу засуджених до позбавлення волі», має вищу юридичну силу, ніж положення наказів Міністерства юстиції України № 396/5 від 07.07.2013 року та № 2186/5 від 29.12.2014 року, оскільки закон, як нормативно-правовий акт, ухвалюється в особливому порядку вищим представницьким органом та володіє вищою юридичною силою. Всі інші нормативно-правові акти є підзаконними, видаються на основі закону та відповідно до закону.

Спроба у відповіді ліквідувати нашу правову безграмотність в частині знання окремих норм кримінально-виконавчого законодавства, що передбачає перелік осіб, яким харчування, одяг, взуття, білизна і комунально – побутові послуги надаються безоплатно відповідно до вимог ч.4 статті 115 Кримінально – виконавчого кодексу України, викликав у нас подив, тому що:

– по – перше, юристи організації добре обізнані з нормами кримінально-виконавчого законодавства, більше десяти років працюють в сфері захисту порушених прав засуджених, володіють достатнім досвідом в правозастосувальній та правозахисній сферах;

– по – друге, ч.3 статті 121 Кримінально-виконавчого Кодексу України, на яку ви посилаєтесь, була виключена одночасно з внесенням змін до статті 121 КВКУ на підставі Закону № 1186-VI (1186-18) від 08.04.2014 року, відповідно до якого відрахування із заробітку або іншого доходу засуджених, вартості харчування, не передбачено.

Якщо ми помиляємося в своїх твердженнях про незаконність утримання вартості харчування при відрахуванні з заробітку або іншого доходу засуджених, то навіщо тоді керівництво Державної пенітенціарної служби України підготувало пропозиції до Верховної Ради України про внесення змін до статті 121 Кримінально-виконавчого кодексу України і робить спробу повернути зміст цієї норми в редакцію Закону України № 1129-IV від 11.07.2003 року, що з правової точки зору, виходячи із змісту ч.3 статті 22 Конституції України, відповідно до якої «…при внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод», є недопустимим.

Ми залишаємо за собою право відстоювати порушені права засуджених шляхом звернення до Президента України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Генеральної Прокуратури України, засобів масової інформації та звертатися за довіреностями засуджених до судів адміністративного судочинства про неправомірність дій адміністрацій виправних колоній та бездіяльність Прокуратури.

Валентина Бадира – к.ю.н., юрист благодійної організації «Чернігівський жіночий правозахисний центр»