Бій за Жолобок: як 93-ття ОМБр воювала на Луганському напрямку

На початку літа 2017 року Луганщина здавалася місцем, де війни вже немає. Порівняно з Авдіївкою, Пісками чи на Світлодарською дугою, на Луганському фронті майже не відбувалося значних зіткнень. Активізації бойових дій тут сприяли й складний рельєф, і водні перешкоди, і погані дороги. Події, які розгорнулися в районі Бахмутки в перші дні червня минулого року на вузенькій ділянці довжиною кілька кілометрів отримали надзвичайний резонанс як в Україні, так і за її межами.

Бій за Жолобок до сьогодні залишається темою суперечливою і міфологізованою.

Історія питання

За Мінськими домовленостями 2014 року ділянка Бахмутської траси в районі Кримського, біля селищ Донецький, Фрунзе та Сміле мала перебувати під контролем українських військ.

Але вже в жовтні 2014-го путінські бойовики атакували на Бахмутці ланцюжок блокпостів №29-32. Запеклі бої з перемінним успіхом тривали до січня-лютого 2015-го, коли терористи захопили 31-й блокпост (32-й пав ще раніше), селища Жолобок та Донецький. Але розвинути успіх та зайняти Кримьске сепаратистам не вдалося.

З лютого 2015-го по червень 2017 бойові дії в даному районі зійшли нанівець. Для Збройних Сил логічним і бажаним було б зрізати виступ села Сокольники між Кримським та Трьохізбенкою з одного боку, та як можна далі відсунути позиції ворога від околиць Кримського з іншого боку.

Путінські ж сили за першої нагоди залюбки б ліквідували український плацдарм на правому березі річки Сіверський Донець, оточивши та взявши під контроль Кримське.

Проте амбіційним планам обох сторін заважали політична ситуація та обмеження Мінськими угодами, а також не готовність піти на повномасштабні наступальні дії з невизначеним результатом.

Кілька слів власне про Жолобок. Терористи захопили село 20 січня 2015 року, виселивши кількох його нечисленних жителів. З тактичної точки зору воно географічно перебуває в ямі, розташування невигідне жодній зі сторін. Жолобок і так знаходиться під враженням з висот, які опанували українські бійці на 29-му блокпості та околицях Кримського. Та й з селища Донецький, яке також знаходиться на висоті під контролем «ЛНР», село в разі необхідності легко вражається вогнем.

Тим не менш, станом на початок червня 2017 року бойовики батальйону «Призрак», схоже, із принципу тримали в Жолобку незначний гарнізон, який постійно ніс важкі втрати.

Сили сторін

Збройні Сили України в районі Бахмутки були представлені 93-ю окремою механізованою бригадою, що пройшла чималий бойовий шлях від саомго початку війни: ДАП, Іловайськ, Піски, Авдіївка – це неповний список місць. Де воювали бійці цього підрозділу.  

Суперником 93-ї на даній ділянці фронту були 13-й, 14-й та 16-й батальйони 4-ї окремої мотострілецької бригади та 15-й батальйон 6-го мотострілецького полку так званого 2-го армійського корпусу самопроголошеної «ЛНР».

У резерві ворог мав значну частину підрозділів регулярної російської армії, відведену у глибину.

Орієнтовний розрахунок сил показував перевагу путінських сил майже в два рази за кількістю особового складу, більш ніж в два рази – за кількістю танків та бронемашин, в 2,5 рази – за кількістю артилерії.

З іншого боку противник мав серйозні проблеми з мотивацією особового складу та дисципліною, в тому числі – через значну кількість кримінального елементу серед найманців та раніше понесені втрати.

«Повзучий наступ»

Перші місяці «кіборги» 93-ї з цікавістю досліджували новий для себе театр бойових дій, час від часу проводячи диверсійні вилазки та  відповідали на обстріли вогнем. Паралельно йшло обладнання позицій.

Навесні 2017 року відбулося те, що комбриг 93-ї полковник Владислав Клочков в інтерв’ю Тижню охарактеризував так: «противник проти власного бажання дозволив нам покращити тактичну ситуацію, зайняти вигідні позиції й просунутися вперед» – практично на 1600 метрів, взявши під контроль ділянку траси Луганськ-Бахмут від 31 блокпоста до Жолобка .

Мова йде про поступове скорочення відстані між позиціями 1-го механізованого батальйону 93-ї ОМБр з ворогом в районі Бахмутки на околицях Кримського. Цей процес тривав місяцями й полягав у розмінуванні території та обладнанні нових укріплень – траншей, окопів, щілин, бліндажів, дотів.

Подібний рух уперед – звична практика для регулярних піхотних підрозділів, які намагаються максимально зблизитися з ворогом та зайняти більш вигідні позиції для його знищення. Якщо авіація, артилерія, танкісти зазвичай знищують ворога здалеку, не бачивши його обличчя, то піхотинці максимально ефективні саме зблизька.

Під час війни на Донбасі тактика поступового «видавлювання» супротивника Збройними Силами України з «нічийної території» отримала назву «повзучого наступу».

До червня з повільним просуванням української піхоти уперед бойовики більш-менш мирилися. Як мирилися й з тим, що розвідники 1-го батальйону почували себе повними господарями в районі поблизу Бахмутки і Жолобка, час від часу спалюючи із засідок техніку та поповнення «Призрака». Найбільш відомий випадок – знищення протитанковою ракетою вантажівки 29 квітня 2017 року, коли загинув командир 1-ї роти Олексій Морозов із Тольятті Самарської області РФ та семеро бойовиків, які прибули на ротацію. І таких акцій вистачало.

2-го червня про поліпшення тактичного положення 93-ї біля Бахмутської траси повідомили українські ЗМІ. Після цього керівництво бойовиків впало в істерику, певно уявляючи собі жахливі картини подальшого руху ЗСУ вперед.

Нові позиції майже щодня стали піддаватися потужним артилерійським обстрілам. Окупанти навіть задіяли проти піхоти 203-мм гаубиці «Піон» з жахливою руйнівною силою. Снаряди та міни лягали й по 29-му блокпосту.

З кожним днем обстріли ставали більш інтенсивними. 93-тя огризалася батальйонними мінометами та бригадною артилерією. Піхотинці ж вперто трималися й продовжували свою справу.

Для закріплення досягнутого успіху не вистачало опанування перехрестя дороги Кримське-Жолобок, що давало контроль над ділянкою Бахмутської траси «Жолобок – 31 блокпост» та основними маршрутами висування резервів противника на напрямку Донецький-Кримське.

Перед зіткненням

Після проведення стандартних розвідувальних заходів, на світанку 5 червня 2017 року зведена група 4-ї та 5-ї роти 93-ї ОМБр, посилена снайперською парою, відділенням бригадної розвідки та саперами, висунулася на перехрестя до Жолобка.

Основна задача полягала у введенні противника в оману – спровокувати його ввести як можна більше бійців та техніки у безлюдний Жолобок та одним ударом знищити їх в цій пастці. Захоплення села, звичайно, як мета не розглядалося взагалі.

Чи «заковтне» ворог наживку, до останнього не було відомо. Як згадував потім командир 93-ї ОМБр Клочков, попередній комбриг сепарів був грамотним військовим та діяв академічно вивірено, але новий очільник 4-ї бригади «ЛНР» діяв аматорськи, постійно робив помилки. Як буде на це раз – до останнього залишалося неясним. Через це про план дій поблизу Жолобка навіть в командуванні 93-ї бригаді знало обмежене коло осіб.

Ворог спершу не заважав. У самому Жолобку перебувало на той час до 30 бойовиків, які, за розповіддю полоненого найманця, сприймали свою службу як справжнє пекло. Уява терористів (підсилена пропагандою) малювала їм картину, що перед ними стоять польські найманці, навіть висоти навколо Жолобка, де засіли українці, називалися «польськими».

6 червня, після прольотів «дронів» та виявлення свіжих позицій, командування терористів кілька годин з’ясовувало, що саме відбувається. На той час окопи вже були обладнані на 40%, а на одному з будинків підняли прапор України.

Приблизно о 15:00 почався потужний артилерійський обстріл перехрестя зі 152-мм гармат та мінометів.

У відповідь механізовані батальйони бригади відстрілювалися мінометами та артилерією бригадної артилерійської групи.

О 19:00 ворог переніс артилерійський та мінометний вогонь по позиціям 1-го та 2-го механізованих батальйонів, на що 93-тя бригада відповідала артилерійським та мінометним вогнем.

Обстріли не призвели до втрат серед українських воїнів, поблизу селища Новотошківське було пошкоджено водогін і місцева влада всерйоз розглядала питання евакуації дітей у більш безпечне місце.

В цей же день, 6 червня, як стемніло, 54 бійця 93-ї бригади, з яких лише семеро до цього мали досвід ближнього бою, посилили позиції, встановили на них автоматичні та станкові гранатомети, принесли додаткові боєприпаси, воду, медикаменти і засоби зв’язку – все, що необхідно для розширення спостережного посту до взводного опорного пункту.

Ситуація була розвивалася стандартно – противник виявив нову позицію, після чого намагався залякати «незваних гостей» і вибити їх вогнем, щоб в разі невдачі змиритися. Так вже було раніше, так мало бути й зараз.

Бій у повний контакт

7-го червня, як тільки розвиднилося, два снайпера 93-ї бригади з позивними Грізлі та Омут, пішли на авантюру, яка врятувала життя багатьом бійцям.

На саморобному флагштоку прямо на трасі майорів прапор терористичної «Новоросії». Противник вочевидь вночі залишив позиції, тож хлопці відклали гвинтівки й побігли за «сувеніром».

Заволодіти «ганчіркою» виявилося проще простого (хуліганське відео, зняте на телефон одним з учасників подій, стало свого часу хітом в Інтернеті). Повертаючись по асфальту, хлопці потрапили під інтенсивний вогонь, проти власної волі викривши систему вогню противника. Може у сепарів здали нерви, а може вони вже бачили сенсу ховатися. Тим не менш, стало зрозуміло, що за ніч противник перекинув у район Жолобка штурмовиків окремого розвідбатальйону «ЛНР», зведену групу розвідників 4-ї мотострілецької бригади та дві групи спецпризначенців – всього до 80 осіб.

Стрілецький бій на відстані до 300 метрів тривав годину з чвертю.  Інтенсивність його була такою високою, що кулемети й автомати від перегріву виходили з ладу. Противник йшов на штурм.

У небі висіли ворожі квадрокоптери. Запрацювали міномети бойовиків, згодом до справи взялася важка артилерія калібром 122-мм і 152-мм. Артилеристи та мінометники ворога стріляли прямо з житлових масивів Кіровська, Червоного Лиману, Донецького, Фрунзе. Про потужність артударів ворога може свідчити той факт, що на позиції 5-ї роти за один обстріл лягало близько восьмидесяті 152-мм снарядів. Не Донецький аеропорт, звичайно, але тим не менш.

Артилеристи 93-ї бригади самотужки вели контрбатарейну боротьбу, допомагаючи своїм підрозділам тримати оборону.

На передній край за наказом комбрига полковника Клочкова виїхав заступник командира бригадної артилерійської групи полковник Олексій Дубовик, який мав досвід успішних бойових дій під Донецьком на Мар’їнкою. Він особисто координував роботу своїх артилеристів.

Безпосереднє управління боєм взяв на себе заступник командира бригади полковник Андрій Поляков, який розгорнув передовий командний пункт на 29-му блокпості. Це  нагадувало фільм «Ми були солдатами»: полковник над картою з біноклем та рацією командував піхотинцями, снайперами і розвідниками, організовував медевакуацію, вогневу підтримку. Знаходження фактично в епіцентрі подій ледве не зіграло із Поляковим злого жарту – кілька разів сепарські снайпери схибили лише дивом. А по передовому пункті управління почав бити танк.

Справа переросла в дещо більше, ніж просто артилерійська дуель чи перестрілка з окопів.

Спецпризначенці бойовиків пішли в наступ, намагаючись оточити піхотинців. Рухаючись на напрямках Донецький – урочище Мишарове, Донецький – Жолобок, Фрунзе – Жолобок, противник вийшов на північну околицю Жолобка, в урочище Вовче та лісосмугу.

Почалися атаки на наші позиції. Одна за одною.

Шість разів ворог атакував і шість разів безрезультатно відкатувався.

Наші хлопці вперто трималися. Евакуація поранених та доставка боєприпасів здійснювалися на руках з 29-го блокпосту. До справи залучилися всі вільні бійці, на чолі з командирами 4-ї та 5-ї механізованих рот.

Снайпери «Грізлі» та Омут постійно змінювали позиції, даруючи ворогу смертельні «подарунки». В той день бойовики недорахувалися щонайменше двох корегувальників артвогню та снайперської пари з великокаліберними гвинтівками. Знищених рядових стрільців противника взагалі не рахували.

Справа приймала небезпечний оборот. Ворог залучав все нові й нові сили. Противнику вогнем допомагали дві БМП та БТР. При спробі враження бронетехніки бойовиків протитанковими ракетами «Фагот», ракети, вироблені ще за радянських часів, просто не зійшли в ціль.

В цей же час 4-та мотострілецька бригада «ЛНР» була проведена в повну бойову готовність й почала вишиковуватися у бойовий порядок. Особовий склад терміново відкликано із відпусток та звільнень. До бою вступили дві батареї мінометів та дві артилерійські батареї. До Жолобка вирушили танки сепаратистів, два з яких відкрили вогонь прямою наводкою по 29-му блокпосту.

Командування 93-ї ОМБр продовжувало контролювати ситуацію. Комбриг Владислав Клочков вислав на передову лінію оборони батарею гармат МТ-12 «Рапіра», танковий резерв та взвод протитанкових керованих ракет, які мали б зупиняти повномасштабну атаку бойовиків у разі її початку.

А тим часом путінські спецпризначенці вже зайшли в Жолобок та почали його прочісування. Це і стало їх фатальною помилкою.

Кілька розвідників з 93-ї намагалися відтягувати ворога на себе, обстрілявши з флангу. Після короткої сутички, вони викликали вогонь мінометів і артилерії по Жолобку.

Ворог зайшов у «вогневий мішок». У безлюдному Жолобку було ніде ховатися. Вибухи і уламки наздоганяли спецпризначенців «ЛНР» посеред вулиць, розривали їх на подвір’ях покинутих будинків. А ті все одне йшли уперед, майже не пригинаючись, і гинули. Тепер справа залежала від «богів війни», які спочатку вогнем заблокували ворога у селі, а потім почали його прочісувати з мінометів та гармат.

Розвідники відходили по команді через лісопосадку, залишаючи за собою міни. Ворог наздоганяв, бігши у 100-150 метрах позаду. І підривався.  

Тим часом обстріли тривали. Крім артилерії, мінометів та гармат БМП з напрямку Фрунзе били танки.

Оскільки мета була більш ніж досягнута, о 17:00 полковник Клочков наказав зведеному загону відійти на раніше зайняті позиції.

Піхотинці з розвідниками і снайперами поверталися під прикриттям димів. Їх прикривали БМП-2 п’ятої роти, які вийшли на відкриту місцевість і відкрили вогонь прямою наводкою.

Одночасно з цим, 7-ма механізована рота, якою командував вже легендарний Стафф, через 15 хвилин після отримання наказу, зімітувала наступ на лівому фланзі фронту в напрямку Кримське-Сокольники.

Це спрацювало. Ворог змушений був відволіктися від Жолобка і відправив два танки на нову небезпечну ділянку.

Перехрестя біля горезвісного Жолобка продовжувало залишатися під контролем 93-ї бригади.

Лише через три дні бойовики набралися хоробрості і обережно зайняли Жолобок. Це відбулося тільки після того, як вони знищили порожній будинок, на якому було піднято Прапор України.

«Недоречна» перемога

В кінцевому рахунку задум командування 93-ї не просто спрацював. Результати бою за Жолобок перевершили найсміливіші очікування.Українська бригада  покращила своє тактичне положення.

Основні маршрути висування резервів ворог на напрямку Донецький-Кримське було повністю взято під контроль.

Силами фактично одного взводу 93-ї ОМБр проведено розвідку боєм та викрито бойовий порядок підрозділів 4-ї мотострілецької бригади «ЛНР» – райони зосередження та порядок висування резервів.

Дії півсотні українських бійців були сприйняті як початок наступу. В результаті не менше 200 найманців дезертирували, техніка не змогла вийти до бою, а в Макіївці та під Маріуполем «братні жителі» Донбасу вантажили на допомогу «ЛНР» танки та «Гради».

Деморалізували ворога й завдали йому втрати – за кілька годин бою в Жолобку підтверджені втрати сепаратистів склали не менше 25 осіб. Ще близько 10 кадрових російських військових відправилися через кордон «вантажем 200». Враховуючи, що це були не прості стрільці, а розвідники та спецпризначенці, стає зрозумілим, як через два тижня алтаєць Агєєв та три його поплічники здалися у полон без жодного спротиву.

93-тя бригада, н ажаль, теж не обійшлася без втрат. В бою загинув кулеметник Володимир Лайков, якому в голову влучив снаряд з гармати БМП. До 10 бійців отримали кульові та осколкові поранення, а також контузії в наслідок потужних обстрілів.

Історія з Жолобком показала, що навіть при численній перевазі противника, його можна й треба бити. Пересічна сутичка змусила командування сепаратистів кидати на вірну смерть свою еліту. Адже гинути за самопроголошені терористичні республіки у простих найманців не було жодного бажання.

Неважко уявити, що було, якби активні дії 93-ї бригади були б підтримані на інших ділянках фронту іншими військовими частинами України – фронт «ЛНР» просто б обвалився.

Путінці провели «розбір польотів». Втратили посади командир, начальник штабу та начальник розвідки 4-ї мотострілецької бригади «ЛНР».

За бій під Жолобком українські воїни – піхотинці, розвідники, снайпери, сапери, медики, артилеристи отримали відомчі нагороди, проте державних чекають і донині – хтось зверху вперто вважає цю перемогу української зброї «недоречною».

Автор: Андрій Паславський; ТИЖДЕНЬ