«Окупація Уолл-стріт» – організаційна структура і тактика

Вже місяць продовжується акція «Окупуй Уолл-Стріт!» , протести відбуваються у Нью-Йорку, у близько 600-х різних місць США та в інших містах світу. «Окупанти» прорвали інформаційну блокаду і донесли свої повідомлення (їх насправді чимало) до широкої аудиторії. Є багато критики за відсутність загального бачення та стратегії акції, однак по перше, це не зовсім так, а по-друге, сьогодні нас цікавить не стратегія.

 Автор: Іван Помідоров, ТЕКСТИ

В першу чергу нас цікавить внутрішня структура, способи організації і тактики акції. 

Початок

Ідея акції виникла влітку, коли канадська контркультурна група AdBusters закликала до символічної окупації світового фінансового центру. На вулиці Уолл-Стріт розташовані офіси більшості установ не лише винних у фінансовій кризі, але й чи не єдиних, що під час кризи отримали прибуток.

Власне персонально для AdBusters практично все і закінчилося цим закликом. Вони відносяться до важливої категорії «поширювачів мемів (ідей)» – яка необхідна для успіху акції в добу інтернету та соціальних мереж. «Меми – наші лідери» – відповідали у перші дні учасники акції. Один з головних мемів – «Ми – 99%». Решта один відсоток, це люди які отримали від кризи прибуток.

Інтернет

Окупація у жодному разі не є твітер- чи фейсбук революцією. «Поширювачі мемів» – куди наприклад відноситься знаменита група Анонімус, які разом з іншими прихильниками бомбардують твітер десятками тисяч повідомлень з тегами #OccupyWallStreet це дуже добре; драматичне відео з поліцейським (що почав бризкати сльозогінним газом в беззахисних затриманих дівчат) зробило для привертання уваги до акції більше ніж десятки знімальних груп телевізійників (що майже нічого не показували) – Інтернет відіграє необхідну інструментальну, однак все ж таки допоміжну роль.

Крім соцмереж, планування акції відбувалося в списках розсилки (пікантна деталь – туди потрапив шпигун, який регулярно зливав інформацію у поліцію та ФБР, однак порушити хід акції їм не вдалося).

Цілодобовий відеопотік з акції (схожий на те, що робили у нас активісти податкового майдану) разом з форумами, соцмережами, IRC-чатами та мобільним зв’язком – головні інструменти для комунікації всередині та назовні.

Організація у «реальному житті»

Акції би не сталося, якби на заклик митців про окупацію не відгукнулося декілька сотень молодих активістів, що мали попередній досвід схожих протестних дій (частина з них недовгий час жили в «блумбергвіллі» – поруч з муніципальними органами Нью-Йорку, коли протестували проти зменшення соціальних витрат в бюджеті міста).

Все залишилося би на рівні інтернет-розмов, однак майбутні організатори почали з серпня зустрічатися в публічних парках Нью-Йорку та обговорювати план майбутньої акції. Вони сформували «Загальні збори», – це безлідерний процес прийняття рішень, за допомогою консенсуса – загальної згоди ( дивіться тут алгоритм як це діє, pdf-файл)- і виробили під час зустрічей організаційні та тактичні рамки акції.

Загальні Збори діють тепер у таборі «окупантів», і є головним інструментом прийняття рішень у акції – всі важливі рішення приймаються на місці. Усім необхідним навичкам навчають на місці. Варто зауважити, що частина початкових організаторів приблизно за тиждень після початку практично відійшли від активної участі, і стали рядовими учасниками – з одного боку, вважаючи, що свою місію виконали, але головним чином від втоми після запуску акції. 

Безпосередні противники – поліція і мер

Мер Нью-Йорку Майкл Блумберг вирішив на позаминулому тижні «зачистити» територію. Спочатку він з’явився у містечку персонально, і оголосив, що парк вимагає прибирання (при тому що учасники створили спеціальну групу, яка щоденно займається збиранням сміття). Однак у день оголошеного «прибирання» тисячі учасників розосередились в декількох важливих точках Манхаттана. Мета була – у випадку якщо влада знесе наметове місто – порушити звичайне функціювання виходів з метро, та обмежити трафік в критично важливих точках.

Таким чином, було б блокована або частково блокована діяльність близько мільйона жителів міста. Протестуючі також запланували свій «відхід» у декілька інших майданчиків на Манхаттані. Після обережних міркувань Блумберг відмовився від своїх планів.

Учасникам акції вдалося, не дивлячись на те що багато з них не любить поліцію ( в першу ніч акції йшов дощ, і декілька сотень жителів наметового містечка до цих пір згадують відчуття розпачі та безсилля, коли поліція періодично висмикувала та заарештовувала випадково обраних товаришів, у рамках акції застрашення ) ставитися до поліції не як до головного ворога, а як до інструменту системи, проти якої вони протестують. Це дозволяє уникати сплесків насильства і протистоянь на персональному рівні – що є дуже важливим для дотримання ненасильницької дисципліни. (Багато фото під час масових затримань на Бруклінському мосту) 

Ліберті Плаза (парк Цукотті)

Фізично декілька тисяч учасників постійно перебувають у парку Цукотті, який вони називають Ліберті Плаза (площа свободи). Періодично, особливо під час маршів, кількість значно(в десятки разів) зростає за рахунок симпатиків, які долучаються до акції.

«Центром» Ліберті Плаза, де двічі на день щоденно проходять загальні Збори, є генератор та декілька робочих місць для виходу в Інтернет. Там учасники цілодобово ставлять повідомлення у соцмережі та завантажують відео або фото; у теорії завантажити свої матеріали може в порядку черги кожен бажаючий.

Містечко протестуючих розбито на декілька зон, що є місцем розташування робочих груп (комітетів). Де що знаходиться – розписано на дошці оголошень, там же вказані час і місце наступних акції, що відбуватимуться в цей день. Нещодавно під час проведення Загальних зборів учасники додали проектор, що (в усіх відношеннях)висвітлює головні думки з промов.

Життя містечка складається з музики(є своя група барабанщиків, як на Майдані), виготовлення знаків і плакатів, розмов, організації, харчування, маршів(невеликих щоденних, і значних за кількістю – у середньому раз на тиждень), творчості, протистоянь з поліцією, сну.

Рух лише формується, однак вже створилася стала спільнота, учасники якої непогано дізналися про думки та вміння товаришів – до речі подібного рівня довіри не досягнути перебуваючи лише в мережі. Акція розгортається за наступним, стихійним планом, знизу-вверх: 1. Організуватися і зібратися разом для початку акції – 2. «вижити» – 3. зфомувати вимоги –

Структура управління та планування

Для події такого масштабу – це найкращий приклад організації «знизу-вверх», про який нам наразі відомо. Отже, на цьому святі прямої демократії рішення приймають Загальні збори. Втілюють їх комітети/робочі групи – як виконавчі органи по різним напрямкам (медія, правозахист, їжа, інтернет, мистецтво та культура, медицина, прибирання сміття, пряма дія, альтернативні валюти, тощо). До груп долучаються на добровільній основі. В місці проведення Зборів знаходиться дошка оголошень, де розписані розклади подій на поточний день для усієї акції та окремих робочих груп. У кожної групи є схожий щоденний графік, який публічно виставлений в місці її роботи. 

Людський мікрофон

Один з найбільш вражаючих винаходів «окупантів». Як комунікувати у натовпі з декількох тисяч людей, коли немає звукопідсилювачів? (не лише колонки, але й мегафони заборонені місцевими законами). І не просто віддавати вказівки, а приймати рішення?

Збори проходять двічі на день по дві години, люди розташовані по колу, в центрі якого знаходиться поточний промовець. На відстані у 5-10 метрів від того, хто говорить, в першому колі стають помічники (цим навичкам вчать тут на місці, у таборі). Спікер говорить короткими фразами, одне-два речення за раз (це безумовно дисциплінує, щоб не розтікатися думкою). Помічники розвернуті в сторону натовпу, і повторюють фрази з виступу. Далі всі учасники повторюють сказане в свою чергу.

Людський мікрофон, якщо подивитися на те, як він працює, виявився корисним не лише як інструмент комунікації. Він об’єднує людей неначе спільне прочитання молитви, це добре відчувається по відео.

Саморобні плакати

Що приємно вражає на багаточисельних фото і відео з акції, це кількість та різноманіття саморобних постерів і табличок (див. галерею наприклад тут). До речі, технології їх виготовлення (як і всьому іншому)вчать на Ліберті Плаза, в містечку учасників акції – цим займається один з постійно діючих комітетів. Такий плакат дійсно просто зробити: на цупкому папері, або друкують (якщо графіка складна або хочуть використати фото) або пишуть, маркерами чи під трафарет, гасла або повідомлення. Потім цей папір клеять на картонку від коробок для пакування.

Віднедавна один з підприємливих митців-активістів пропонує за пару десятків доларів трафарети з популярними символами, іконками та буквами спеціально щоб робити протестні знаки – думаю, у нас би такий набір теж користувався популярністю. В Україні на акціях, на жаль, часто присутні лише прапори та декілька великих розтяжок. У той час як різноманітні, нерідко дотепні плакати "окупантів" – це дуже класно.

Ненасильницька дисципліна

Дуже важливим і беззаперечним успіхом акції стала ненасильницька дисципліна. Їм вдалося утриматись від атак на майно корпорацій та установ, в місцях проведення акцій. Про її необхідність постійно нагадуюють координатори. Дійсно, після першої ж атаки, подібної до тих чим займається наприклад «Чорний блок», суспільна думка (і підтримка) різко розвернулася би в іншу сторону. А частина консервативних медія, вороже налаштована, не облишила б подібну можливість і обов’язково прокоментувала б кадри з палаючими поліцейськими машинами або магазинами, з яких виносять товари. Після цього придушення акції за допомогою грубої поліцейської сили було б питанням короткого часу. 

Ідеологічна дисципліна

Як така ідеологія – дуже строката. Однак більшість повідомлень для медія, написи на знаках, списки вимог містять у собі заклик припинити корупційний вплив великих (фінансових) корпорацій на уряд. Цікаво, що організатори намагаються втримати учасників акції і себе від ідеологічних суперечок з «консерваторами» – наприклад, учасниками руху «чаювальників». Навпаки, вони звернулися до останніх із закликом приєднатися до їх акції, тому що переконані – якщо чаювальники борються проти «занадто великого уряду», то їх боротьба проти «занадто великих корпорацій» є доповненням і другою складовою того, що необхідно змінити в Америці.