УМЕР СЕРГЕЙ НАБОКА

В субботу 18 января примерно в час ночи умер известный журналист Сергей Набока. Это случилось в винницкой гостинице. Предварительный диагноз – острая сердечная недостаточность. В Виннице Сергей находился с двумя коллегами с «Радио Свобода»: они готовили цикл материалов для авторской программы Набоки «Права людини».

Искренне жаль. Сергей был уникальный человек, в котором не чувствовалось зла. Кажется, никакая окружающая гадость просто не приставала к нему, не взирая на все, что ему выпало за 47 лет жизни.

Не станем распространяться о его профессиональных качествах, чтобы не выглядеть пошло. Ниже – единственная заметка, которую подготовил Набока для нашего сайта.ЕСЛИ У ВАС ПОЯВИЛСЯ ХВОСТ

«УК» обратилась к известному журналисту и «отсиденту» Сергею Набоке, в прошлом — «объект оперативной разработки» 1-го отделения 5-го отдела УКГБ УССР по г. Киеву «Подстрекатель».

— Можу виходити виключно з власного досвіду середини вісімдесятих — початку дев`яностих. Тоді і грошей не шкодували, і кваліфікація «топтунів» була, мабуть, дещо вищою. Отже, тоді керувався я такими засадами, які, скоріш за все, не втратили актуальности й на сьогодні.

Виходимо з найскладнішого випадку, тобто з того, що читач активно діє в політичних опозиційних структурах і не хоче, щоби про якийсь бік цієї діяльности стало відомо опонентам. По-перше, мушу відразу сказати, що «хвіст» — річ неуникненна, і якщо він у вас уже є, то він у вас є, і на те ради нема. А якщо його немає — то це вам лише здається. Саме з цього Головного Постулату слід і виходити. Тож, у першу чергу, всі свої контакти слід ретельно «залеґендувати» — аби вони виглядали максимально природніми і не привертали нічиєї уваги. Короткі зустрічі на місці роботи, на виставі чи концерті, у переповненому магазині чи на базарі, у пивбарі під виглядом чергового випадкового знайомства, у церкві, у тихому музеї… Варіянтів безліч. До речі, саме у таких місцях краще за все переконатися у тім, що хвіст за вами таки є (а він є!). Однак, якщо контактер із «оперативного середовища», або є підозра, що його також «хвостять», то, ясна річ, зливайте воду. Слід відірватися (це — окрема тема), побігти на конспіративну хату й тихо напитися до втрати свідомости. На похмілля усі проблеми здаватимуться не вартими й ламаного шеляга…

Якщо ж ви конче бажаєте переконатися у тім, чи хвіст є, чи ні — варто, у першу чергу, зробити вигляд, що ви й не здогадуєтеся про таку можливість. Припасіть побільше часу та йдіть собі гуляти. Гуляючи, не озирайтеся, не робіть різких рухів, і взагалі вдавайте із себе дурнуватого американського туриста. Заходьте у крамнички, зупиняйтеся біля яток із пресою, але, разом із тим — постійно змінюйте маршрут, засоби пересування, переходьте вулиці на різне світло під різними кутами, заходьте у громадські туалети та забігайлівки, розпитуйте, як знайти неіснуючу вулицю, зупиняйтеся погомоніти з випадковими перехожими, жебраками, міліціянтами тощо. Не крутіть сильно головою, використовуйте стрибки очима, бічний зір, якщо ви палите — частіше припалюйте, вибираючи зручну позицію для «захисту від вітру». Добре мати кашкета з довгим дашком, ще краще — до нього темні окуляри: тоді не видно, на що саме ви дивитеся. Рано чи пізно — залежно від вашої спостережливості та зорової пам`яти — ви таки зрозумієте, що довкола крутяться якісь миршаві людці. Слід звертати увагу на тих, хто ніколи просто на вас не дивиться, а надто, як уже сказано — не дивиться вам у вічі. Відтак, запам`ятати обличчя важко, та й не варто — краще за все запам`ятовувати взуття. Його чомусь міняли рідко, ще рідше, ніж штани… Звертати увагу слід на фігури та ходу, на руки й колір волосся.

Якщо взяти до уваги, що бригада, дійсно, може складатися з чотирьох і більше осіб на кількох автічках та ще й може бути задіяно будь-яку кількість бригад позмінно, то стає зрозуміло, що шляхетна справа візуального визначення наявности НН (зовнішнього спостереження, чи як воно там наразі зветься в СБУ) — річ важка й невдячна, але якщо хоч одного (одну) ви «вичислили», можете пишатися собою: ви не лише емпірично підтвердили те, про що здогадувалися чи знали початково, вже почали набувати перших навичок конспірації.

А щодо відриву…

Оскільки усі ми, незважаючи на «співпрацю з іноземними спецслужбами», є дилетантами, начхайте на все й не робіть дурниць. Якщо ви вже візуально зафіксували хвіст і вас хвостять серйозно — нікуди вам не дітися більш ніж на п`ятнадцять, максимум двадцять хвилин — навіть за найщасливіших обставин. На вас, скажімо, посадили радіоактивний ізотопчик, і — «прівєтулі с Воркутулі!..» Бігайте, бігайте, це, хоч і безглуздо, але не шкодить здоров`ю, навпаки. Можна, звичайно, негайно придбати повністю новий комплект одягу, заскочити у лазню й вискочити у перуці через вікно жіночої вбиральні, але, здається, це вже з царини антинаукової фантастики.

Наївні спроби відриву, наприклад, у метро — лише демаскують ваше знання про хвіст, дратують, як сказано, топтунів та їхнє начальство, дають підстави посилити спостереження кількісно та якісно.

Насправді, якщо вам хочеться зайнятися чимось таким, що може не сподобатися тим, хто може собі дозволити встановити за вами стеження, слід прийняти за аксіому постійну наявність НН і переконати себе, що, якщо хвостів немає, то у дійсності ви їх не змогли помітити. Відтак — або робіть усе відкрито й інтенсивніше (це геть збиває з пантелику ваших «друзів»), або (що також діє на них шокуючо) — відмовтеся від вашої діяльности. На хрєна вам оті іноземні спецслужби?

Інша справа, якщо у вас — роман із дружиною якогось сильно інтеліґентного олігарха, який, перш ніж одірвати про всяк випадок ваш інструмент (знаряддя злочину!), вирішив спіймати вас на гарячому. Тут вже слід відриватися, але це настільки індивідуально й ситуативно, що радити дуже важко, хоча те, що ви прочитали на сайті у цьому разі таки можна використати. Втім, коли ви вже відірвалися й заспокоїлися — згадайте, дуже прошу пана, Головний Постулат.

І ніколи його не забувайте.

Сергій Набока

Читайте также: