РУКИ ГЕТЬ ВІД СВЯТОСЛАВА ПІСКУНА!

Схоже, невгамовний автор “УК” Володимир Бойко таки “дострибався”. Нарешті його регулярним намаганням забруднити світлий образ Генерального Нерона України Святослава Піскуна буде покладено край у залі суду. 25 лютого донецького журналіста будуть судити за його “антиподатково-прокурорські” пасквілі. Але цей підступний чоловік навіть зі скам”ї підсудних збирається чинити капості світлоносному Святославу Михайловичу. Аби вивідати злочинні плани відповідача Бойко, ми під приводом інтерв”ю витягнули з нього все (сподіваємося, за цю послугу представникам “УК” буде відновлена акредитація на прес-конференції ГПУ). Як вдалося з”ясувати, Бойко налаштований побачити на своєму процесі не лише Святослава Піскуна, а й … Юлію Тимошенко.- Передусім, хотілося б дізнатися, чи закінчилася історія з кримінальної справою, порушеною проти Вас донецькою прокуратурою? Наскільки пам”ятаю, справу порушили в травні 2002 року за ухилення від сплати податків, потім з вибаченнями закрили, а через п”ять місяців, в жовтні, Генпрокуратура скасувала постанову про закриття справи та передала її для проведення слідства в Луганськ. Що зараз?

— Та исторія досі не закінчилася. Фактично, все розпочалося 25 червня минулого року, коли в редакцію донецької газети “Салон”, де я тоді працював, прийшли по мою душу податкові міліціонери з наручниками. Офіційна версія причин затримання: начебто я не плачу податків, що буцімто підтверджується актом якоїсь податкової перевірки, на підставі чого й було порушено кримінальну справу проти мене. Неофіційна ж версія пов»язувала моє запротурення в казенний дім спробою надрукувати статтю про бурхливу комерційну діяльність синка голови ДПА в Донецький області Вадима Папаїки, начальника податкової міліції одного з районів Донецька. Пізніше суд визнав дії податківців по моєму затриманню незаконними, а прокуратура вимушена була з вибаченнями справу проти мене закрити за відсутністю складу злочину. Це сталося в серпні 2002 року. А ще за кілька днів я одержав документ про те, що не було й самої події злочину – оскільки я оскаржив в суді висновок податківців, на підставі якого було порушено кримінальну справу про наявність недоїмки. Податкове начальство, не очікуючи судового рішення, власноруч визнало акт перевірки незаконним та само ж його скасувало. Але через два місяці, після кількох моїх публікації про судовий процес над Борисом Фельдманом та про долю потрощеного Пискуном і Азаровим банку “Слов»янський”, Генеральна прокуратура відмінила постанову про закриття кримінальної справи, причому справу було передано для проведення досудового слідства в Луганську область — тепер мною опікується слідчий з особливо важливих справ управління податкової міліції ДПА в Луганській області А.Щипачов.У якому стані знаходиться справа я не знаю, оскільки свого нового слідчого бачив тільки двічі, востаннє – 13 грудня минулого року. Слідчий приїжджав повідомити, що, як виявилося, не я винен державі, а навпаки, після призначення судово-бухгалтерської експертизи всього того компромату, який на мене вдалося “накопати”, в мене виявлена переплата в 1800 грн., які бюджет повинен мені повернути. Тоді я заявив клопотання провести ще одну експертизу, бо підозрюю, що ріднесенька держава завинила переді мною трішки більше. З тих пір слідчого я не бачив.

У такому випадку: в чому власне “склад злочину”?

— Провадження в справі проти мене відновлено 19 вересня 2002 року. Точніше, це відбулося в жовтні, після приїзду до України Робера Менара та його зустрічі з Азаровим, під час якої головний податківець пообіцяв, що мене все однаково посадить. Але постанова про відновлення слідства була винесена заднім числом. Так от, до сьогоднішнього дня обвинувачення мені не пред»явлено.

Хіба закон таке допускає?

— Закон – ні. Обвинувачення в справі, порушеній проти конкретної людини, має висуватися протягом десяти днів, і в будь якому випадку, не пізніше двох днів з моменту першого допиту. Але про яку законність може йти мова, якщо нагляд за провадження в справі здійснює особисто Генеральний прокурор? І взагалі, ну про яке обвинувачення може йтися, якщо справу порушено за відсутністю події злочину, про що в мене є документ від самих же податківців. Я неодноразово й безрезультатно звертався до слідчого з клопотаннями роз»яснити мені суть обвинувачення, а також мій процесуальний статус. Але що може сказати в такій ситуації слідчий? Хіба тільки, що він не може брати на себе відповідальність за висунення незаконного обвинувачення, бо потім буде крайнім. Ото й всі пояснення. Хоча, по правді сказати, жодних неприємностей від наявності порушеной проти мене справи я не відчуваю – навіть підписку про невиїзд слідчий не ризикує в мене відбирати.

А в чому полягає ризик?

— Я ж і послати можу подалі.

Хм, … Залишаємо цей вислів на совісті інтерв”юйованого. Але, повертаємося до суті: є зобов»язання України перед Радою Європи, є міжнародні конвенції ратифіковані нашою державою, зокрема про те, що строк слідства, який становить два місяці, можна подовжувати лише за виняткових обставин. Врешті-решт, чи є нормальною ситуація коли обвинувачений навіть не знає, в чому його обвинувачують?

— Може, Україна також накладала на себе обов»язок не відрізати журналістам голови й не торощити їх бейсбольними бітами, то що з того? Про яку законність може йти мова, якщо за мною встановлено стеження, телефони прослуховуються, пошта перлюструється, а сам я вислуховую погрози від “героїв” своїх публікацій? Про які конвенції може йти мова, якщо колишні підлеглі пана Азарова, а нині — підлеглі пана Кравченка неодноразово заявляли, що зі мною вони зроблять те ж саме, що й з Ігорем Александровим і Георгієм Гонгадзе? У минулому серпні “УК” надрукувала мою статтю про те, як дві дами з ДПІ у Воршиловському районі Донецька напідпитку провели „перевірку” в кафе “Кураж”, а потім довели директора кав»ярні до могили. Через пару тижнів одна з податкових дам, виведена в цій статті, щоправда, без наведення її прізвища, навідалася до мого доброго знайомого та нахабно попередила, що співробітники ДПІ найняли кілера, щоби пробити мені голову бейсбольними бітами. За словами панянки це задоволення обійшлося їм усього в двісті доларів. А “наружка”? Це ж скільки державних грошей треба викинути, щоби влаштовувати мені “супровід”? Доки просто за мною ходили, я не ображався, але нещодавно в Києві мене вже стали нахабно фотографувати з машини зовнішнього спостереження. До речі, номерок машини я запам»ятав – 02961 КТ. Ясна річ, що ніякої машини з таким номером на обліку в ДАІ немає, як не перебували на обліку й ті машини, з яких слідкували за Гонгадзе.

Ви не пробували подавати скаргу на незаконне стеження?

— Кому скаржитися? Шевальє де Піскуну? Чи шевальє д»Азарову? Чи достойному пану Кравченку? Гонгадзе, пригадую, намагався скаржитися… У березні минулого року на мене було здійснено напад. Прізвища нападників відомі – співробітники податкової міліції ДПІ в Куйбишевському районі Донецька Лясковець та Воскоян. Ну, звернувся я до прокуратури з заявою про порушення кримінальної справи, відмовила прокуратура, ясна річ. Ну, оскаржив я відмовну постанову до суду. Так от, суд вже двічі скасовував постанови прокурора Куйбишевського району Донецька Бойчука про відмову в порушенні кримінальної справи за моєю заявою, підкреслюю — двічі. Ну і що? Плювати прокуророві на суд. Єдино, що змінилося — тепер прокуратура перестала видавати мені копії відмовних постанов, з тим, щоби мені не було чого оскаржувати.

Але ж це незаконно!

— А кого це хвилює? Піскуну точно немає діла до законності в лавах донецької прокуратури. Після того, як на “УК” з”явиилися мої “Тюремні записки”, де розповідалося про те, як той же прокурор Куйбишевського району Бойчук незаконно (і це встановлено судом) тримав мене в ІТУ та двічі вносив подання про мій арешт, Інститут масової інформації направив Піскуну текст “Записок” з проханням перевірити викладене на предмет порушення кримінальної справи. Так от Піскун переслав звернення ІМІ для перевірки, вгадайте кому…

Елементарно, Ватсон, ясна річ – Бойчуку!

— Схоже, Ви у тонкощах оволоділи дедуктивним методом. Дійсно, кому ж ще як не Бойчукові?! В Куйбишевську райпрокуратуру Донецька і направив. Звідкіля мені доповіли, що за ґратами я перебував на законних підставах. Отже, суд виносить ухвалу про те, що затримання було незаконним, Президент України прямо на колегії Генпрокуратури обурюється діями податківців і прокуратури, які затримали журналіста в риміщенні редакції, а Піскун гне своє – порушень законності не встановлено, тим самим роблячи блазня з Президента. А у разі, якщо найнятий податківцями кілер все ж таки відпрацює одержані двісті доларів, пан Піскун, певно, буде заявляти, що журналіста Бойка вбили злі опозиціонери заради того, щоби „підставити Президента”.

Але, як на мене, Піскуну чи Кравченку корисніше було б підшукати “стрілочника”, демонстративно покарати якогось опера чи навіть районного прокурора, ніж цілком обґрунтовано “накручувати” проти себе журналістів. Тим більше, що Донецький регіон зараз оголошено взірцем, чий досвід потребує поширення по всій Україні?

— Покарати тих, хто мене затримував — означає поставити під сумнів беззастережне право правоохоронців ходити по редакціях з наручниками. Ну, гаразд, сьогодні звільнять з роботи чи навіть віддадуть під суд тих податкових міліціонерів, які напали на мене 14 березня 2002 року. А завтра трапиться нагода відрізати голову черговому журналістові, то хто тоді буде такий наказ виконувати? Або порушать сьогодні, наприклад, кримінальну справу проти донецьких податківців за фактом мого незаконного затримання, а завтра надійде з Києві наказ потрясти комерційні структури, пов»язані з опозицією. І хто тоді насмілиться діяти без оглядки на закон? Отож.

В такому разі який сенс журналістам скаржитися, звертатися до суду, якщо ніхто за законом ті скарги розглядати не стане?

— Скарги на податкове чи прокурорське свавілля дійсно ніхто не стане розглядати в цій країні, але будуть розглядати в Страсбурзі. Але для цього потрібно навести докази того, що всі можливості поновити порушене право в межах національної правової системи вичерпано. Тому мені всі ці Піскуновські відповіді типу “підстав для прокурорського реагування не вбачається” потрібні виключно для того, аби у Європейському суді був прийнятий мій позов.

До речі, Святослав Михайлович, кажуть, сильно на Вас образився на статтю, вміщену на “УК” та присвячену його годиннику й погрому в редакції Інтернет-видання “Обком”.

— Більш того, до мене позов подано за ту статтю.

Невже сам Генеральний “снізошел”?!

— Позивачем виступив інший герой публікації – оперуповноважений Управління податкової міліції ДПА в м. Києві О.Скворцов, то й самий, який проводив незаконний обшук у редакції, виносив комп»ютери, вдягнув наручники на співробітників видання, виніс сейф з грошима. У статті я зробив припущення, що саме на поцуплені гроші Святослав Михайлович, у ті часи – начальник Головного слідчого управління ДПАУ — купив собі знаменитий годинник. Власне, в сейфі “обкому” було лише 1380 доларів, що належали заступнику головного редактора Сергію Сухобоку, а швейцарський “Вашерон” коштує щонайменше 15 тисяч “зелених”. Тим не менш, моє припущення ґрунтувалося на інтерв»ю Піскуна радіо “Свобода”, у якому він заявив, що насправді його хронометр коштує разів у десять менше, аніж про те заявила пані Тимошенко з трибуни Верховної Ради, тобто 1 – 1,5 тисячі доларів. Тому я й подумав – а якщо Юлія Володимирівна помилилася і годинник Генпрокурора дійсно такий дешевий, то може він і справді купив його на гроші Сергія Сухобока без відома останнього (принаймні, ніякої зарплатні Генпрокурора для придбання таких коштовних цяцьок точно не вистачить). А пан Скворцов подав позов у Печерськоий суд до мене та газети “Свобода”, яка ту статтю передрукувала з “УК”. Він вимагає 100 тисяч гривень на тій підставі, що всі відомості, викладені в статті, “не відповідають дійсності, є надуманими і брехливими”. При цьому, пан Скворцов, треба думати, призабув, що прес-служба самої податкової міліції не раз заявляла, що незаконний обшук дійсно мав місце і трапився він внаслідок „помилки”. То ж, доведеться опитувати в суді співробітників видання, потерпілих від податкового свавілля та викликати до суду прес-секретаря управління податкової міліції Вознюка. Щоправда, є одна заковика – стаття, яка, за твердженням позивача, є наскрізь брехливою, вгазалі-то присвячена прокурорському годиннику, а точніше – його справжній вартості. І спочатку нам доведеться-таки встановити в суді, скількі саме виклав Святослав Михайлович за свій витвір точної механіки.

Отже, будете намагатися викликати до суду Піскуна?

— Борони Боже, який сенс заявляти подобіні клопотання, якщо Піскун однаково не прийде? Лише на процесі Димитрова у фашистській Німеччині до суду змушений був з»явитися пан Геббельс та давати показання як свідок, бо так забажав Димитров, а проігнорувати подібне клопотання – означало плюнути в бік правосуддя, що Геббельс, дбаючи про свою репутацію, дозволити не міг. А пан Піскун до суду, будьте певні, не з»явиться, якщо навіть суд таке клопотання й задовільнить. Ні, Піскуна я чепляти не буду, я подам клопотання про допит як свідка пані Тимошенко щодо обставин виявлення нею на руці Генпрокурора коштовного годинника та його справжньої вартості. Сподіваюся, що Юлія Володимирівна не відмовиться виконати свій громадський обов»язок і не стане ігнорувати виклик до суду.

Це в якому суді буде?

— У Печерському райсуді Києва. Перше побачення сторонам суд призначив на 25 лютого о 10-30 год. Приходьте, насмієтеся.

Дякую уклінно. Сподіваюся відвідати видовищне шоу. Одного не збагну – невже Піскун і Кравченко не розуміють, яку піар-акцію вони влаштовують цим позовом Юлії Володимирівні?

— Гадаю, не розуміють. Припустимо, шевальє Кравченко, даючи підлеглому Скворцову дозвіл на подання позову, не врахував можливість зовсім не бажаного розвитку подій й появи на судовій сцені пані Тимошенко. Але я не можу второпати іншого: навіщо, Піскун і Азаров влаштовують таку рекламну кампанію моїй скромній персоні? При чому, займаються цим наполегливо й послідовно — впродовж року, а саме — з 14 лютого 2002-го, коли податковим міліціонерам вперше було наказано „розібратися” зі мною за публікації про „справу Ополєва”? Ці розумники досі не можуть осягнути наслідків своїх дій. Переслідуючи мене за мої публікації, вони не можуть заподіяти реальної шкоди, тільки раз за разом публічно демонструють рівень власних розумових здібностей.

Підготував Олег Єльцов, “УК”

Читайте также: