«Уразливі» групи засуджених

В умовах сьогоденної демократизації та гуманізації суспільства державна політика України має бути спрямована на забезпечення прав і свобод людини, а її законодавство приведено відповідно до міжнародних норм, стандартів і направлене на диференціацію виконання покарань та індивідуаль­ний підхід як до засуджених, так і до осіб, які звіль­нились з місць позбавлення волі.

Кримінально-виконавче законодавство України детально регламентує особливості виконання покарань відносно чоловіків та жінок, повнолітніх та неповнолітніх, судимих вперше та неодноразово. Такі особливості мають на меті звести до мінімуму настання можливих негативних наслідків, враховувати реальні потреби та особливості конкретної особистості, або конкретної соціальної групи. Передусім, мова йде про те, що серед осіб, які звільняються з місць позбавлення волі існують «уразливі», або соціально-незахищені групи людей, які потребують додаткової, особливої допомоги з боку суспільства.

Серед осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, «уразливими» групами засуджених є:

• жінки, особливо – жінки з дітьми;

• неповнолітні, і особливо – діти, позбавлені батьківського піклування, а також діти-сироти;

• особи хворі на ВІЛ/СНІД;

• особи пенсійного віку.

Усі вищезазначені категорії осіб відбувають покарання в установах виконання покарань Харківської області та утримуються під вартою у Харківському слідчому ізоляторі. Проблемні питання ресоціалізації цієї групи осіб можуть виникати в процесі підготовки до звільнення, та після того, як звільнена особа опиняється за межами пенітенціарного закладу і сама повинна піклуватися про вирішення власних соціально-побутових питань.

Пропоную більш детально розглянути кожну із перерахованих категорій осіб та проблемні питання, які виникають в процесі їх ресоціалізації.

Жінки

Одним з головних завдань ДПтС України, пов’язаних з організацією виконання покарання стосовно засуджених жінок, залишається створення для них необхідних житлово-побутових умов, які б сприяли збереженню соціальних функцій жінок, забезпечення їх прав і законних інтересів, сприяння успішній соціальній адаптації після звільнення.

Якщо казати про Харківську область то на сьогоднішній день засуджені жінки відбувають покарання у Качанівській виправній колонії (№54), в якій станом на 1 травня 2015 року відбували покарання 520 засуджених до позбавлення волі на певний строк та 24 засуджених до довічного позбавлення волі. Качанівська виправна колонія (№54) – це колонія мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання для жінок, засуджених вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості. Також в установі функціонує сектор для тримання жінок, засуджених до довічного позбавлення волі.

Враховуючи специфіку пенітенціарного закладу для засуджених жінок, поведінка цієї категорії засуджених має свої характерні ознаки, які випливають з їх психологічних особливостей:

1. Кожна третя засуджена має залежність або від наркотичних засобів або від алкоголю.

2. Підвищена емоційна лабільність, вразливість, сентиментальність, внушаємість.

3. Схильність до нервово-психічних зривів вища, ніж у засуджених –чоловіків.

4. Легше підпадають під вплив більш сильнішої особистості чи групи, в якій перебувають.

5. Болючіше ніж чоловіки реагують на сам факт ізоляції, в результаті частіше виникають такі негативні психічні стани як депресія, апатія, фрустрація, підвищена агресія, збудливість.

6.Перебуваючи в місцях позбавлення волі, більше чим чоловіки цінують матеріальні блага та сімейні відносини.

7. Хворобливо реагують на розірвання дружніх відносин в установах виконання покарань.

8. Менше ніж чоловіки скоюють рецидив злочинів.

Тому, необхідно вживати спеціальних заходів, які б забезпечували засудженим жінкам збереження змістових контактів зі своїми дітьми та членами родини. Більш того, якщо йдеться про малолітніх дітей, то ця проблема вимагає найпильнішої уваги і вирішення. В реалії, оскільки пенітенціарних установ для жінок є набагато менше, то жінок-злочинців часто поміщують в місця позбавлення волі далеко від дому, що веде до обмеження їх контактів зі своїми сім’ями або взагалі їх припиненню.

Крім того, позбавлення права виконувати соціальну роль жінки-матері призводить до гіпертрофованого потягу на самовизначення та самоствердження в групі, колективі як соціального лідера або, навпаки, зниження самооцінки та втрату авторитету, відторгнення від групи.

Характерна для більшості з них стійкість та бурхливість протікання афективних переживань, висока підозрілість, тривожність, образливість провокує часте виникнення конфліктів. А ізоляція від суспільства, неможливість в задоволенні ряду потреб біологічного та соціального характеру призводить до формувань та закріплення таких властивостей особистості як озлобленість, недовіра до оточуючих, недоброзичливості, протидії вимогам режиму. Жінкам-засудженим в більшій мірі притаманне прагнення до прекрасного, а тому необхідно створення належних умов для розкриття креативних здібностей, особистісних якостей, заохочувати розвиток корисної ініціативи, творчої активності.

Враховуючи, що засуджені – це жінки, які мають різний вік, необхідно брати до уваги в роботі з ними і психологічні стани, які пов’язані з гормональними змінами в організмі жінок в зв’язку з віковими змінами, що потребує сумісної роботи з медичними працівниками для надання психологічної допомоги.

Педагогічний вплив на осіб, позбавлених волі, вимагає розв’язання низки проблем. Одна з них – це створення умов для оптимальної адаптації, уповільнення процесу деградації і втрати індивідуальності в перший період перебування жінок в ізоляції, коли психічний стан засуджених межує зі стресом, підживлюється сумуванням за рідними, дітьми, підсилюється надзвичайною тривожністю, відчуттям безнадійності.

Разом з тим тривале перебування жінки в ізоляції руйнує її психіку, багато з них перебувають у депресивному стані, замкнені, апатичні, байдужі, інші, навпаки, стають агресивними, збудженими, неврівноваженими, схильними до порушень режиму.

Після надходження до місця позбавлення волі засуджена опиняється в новому для себе середовищі, де виникає специфічний соціум, що призводить до розриву сформованих систем значень в свідомості, до руйнування суб’єктивного життєвого світу.

Усі зазначені особливості психофізичного стану жінок, позбавлених волі, справляють глибокий вплив на їхню поведінку під час відбування покарання, позначаються на його наслідках. Засуджені жінки, які вперше ізольовані від суспільства, родини, найбільш тяжко переносять перший та останній періоди відбування покарання. Тож, найпоказовішими вважаються характер сприйняття ними цього покарання, особливості їхнього психофізичного стану у перший період – період соціальної адаптації до умов та порядку ізоляції. Період адаптації виявляється важким для всіх засуджених жінок.

Однак, при загальному важкому психологічному стані людини, яка опинилась у нових екстремальних умовах, окремі особи, завдяки індивідуальним психологічним властивостям легше вступають у цей тяжкий період життя. У зв’язку з цим, розрізняють індивідів, які характеризуються перевагою активного впливу на соціальне середовище, і тих, які визначаються пасивним, конформним прийняттям цілей і ціннісних орієнтацій групи.

Необхідно зазначити, що більшість засуджених жінок, які прибули до установи виконання покарань у вигляді позбавлення волі, у перші дні (місяці) перебувають під тягарем турбот, що залишилися поза колонією: хвилювання за долю дітей, занепокоєння щодо вірності чоловіка, тривога за старих батьків, занепокоєння за збереження майна. Утрата волі, регламентований спосіб життя в ізоляції, відрив від сім’ї, родини, необхідність протягом низки років жити в оточенні інших злочинців, – загалом викликають у засуджених жінок важкий психічний стан, що іноді виявляється в агресивних і аутоагресивних реакціях.

Одним із показників є результат сприйняття засудженими жінками покарання у вигляді позбавлення волі, характер його впливу на них. Під час опитування засуджених жінок кожна друга з них зазначила негативний вплив на її особистість позбавлення волі, пов’язуючи це зі своїм певним психологічним станом, з тим, що втратила інтерес до життя, утратила все найдорожче і значиме для неї. Кожна третя з них вказала на факт придбання негативного досвіду, подальшої криміналізації і підвищення злочинного професіоналізму.

Також, значна увага персоналу колонії, де відбувають покарання жінки, приділяється питанням, пов’язаним з підготовкою засуджених до повернення у суспільство. Багато хто з них не може повернутися в свої сім’ї через те, що знаходилися в місцях позбавлення волі. І в цьому плані їм повинна бути надана допомога в трудовому і побутовому влаштуванні, щоб вони могли з перших днів перебування на волі вести самостійний спосіб життя.

Що стосується діяльності держави в цьому питанні, то його вирішення в сучасних умовах вимагає особливої уваги. Беручи до уваги те, що реабілітаційні установи для звільнених осіб утримуються за рахунок благодійних організацій, їх кількість незначна і перебувають в них здебільшого особи чоловічої статі, реабілітаційні центри для жінок майже взагалі відсутні, питання ресоціалізації жінок повинно бути взято державою під особливий контроль.

Кроком у напрямку дотримання прав засуджених жінок, які народили дитину в умовах позбавлення волі, стало прийняття  Кабінетом Міністрів України постанови від 1 квітня 2013 року № 256 «Про внесення змін до Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми». Завдяки внесеним змінам в Харківському слідчому ізоляторі протягом 2014-2015 років із 3 жінок, які народили дітей під час перебування в установі соціальну допомогу при народженні дитини отримала 1 ув’язнена, інші 2 ув’язнені написали заяви про відмову в оформленні державної допомоги при народжені дитини, у зв’язку з тим що вони висловили бажання оформлювати державну допомогу за місцем мешкання після звільнення з під варти.

Актуальним є питання пенсійного забезпечення. Законом України від 8 квітня 2014 року «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів» внесені відповідні зміни. Зокрема, статтю 122 викладено у новій редакції, яка передбачає державне пенсійне забезпечення засуджених до позбавлення волі, та необхідність з боку адміністрації вжити відповідні заходи для забезпечення права засуджених на отримання пенсії.

До внесення вищезазначених змін, Кодексом було регламентовано, що засуджені, які отримують пенсію, відшкодовують втрати на своє утримання, але не менше ніж 25% від отриманої пенсії зараховується на особовий рахунок засудженого. Діючий текст статті не обмежує розмір утримання з пенсії, і відрахування за надані комунально-побутові послуги та харчування, можуть досягати майже 100 % пенсії, що не захищає права засуджених.    Для зведення до мінімуму спірних питань, на законодавчому рівні доцільно передбачити порядок та черговість утримань із заробітку засуджених (комунально-побутові послуги, харчування тощо).

В установах виконання покарань Харківської області утримується 89 засуджених, які отримують пенсію, та 41 особа, яка досягла пенсійного віку і набули право на отримання пенсії. З початку року 4 засудженим органами Пенсійного фонду призначено пенсію, але це не означає відсутність проблемних питань та ускладнень під час оформлення документів та направленні їх до підрозділів Пенсійного фонду України.

На даний час на 6 засуджених, які набули право на пенсію, документи направлені в територіальний органі Пенсійного фонду України. Процес збору документів та оформлення пенсії займає певний час і потребує зусиль, але не завжди призводить до бажаного результату. Наприклад, на 1-го засудженого в Диканівській ВК-12 адміністрацією установи оформлено паспорт, після чого до відділення Пенсійного фонду України підготовлені та направлені відповідні документи. Через відсутність у засудженого необхідного трудового стажу, органом Пенсійного фонду відмовлено у призначенні пенсії. Таким чином право засудженого дотримано та надано змогу його реалізувати, але робота, проведена персоналом установи, через незалежні причини, не досягла бажаного результату.

При роботі із засудженими жінками виникають й інші проблемні моменти.

Так, у Бангкокських Правилах міститься норма про розміщення жінок-ув’язнених, по мірі можливості, у місцях ув`язнення, що розташовані недалеко від місця їх проживання або місця соціальної реабілітації, з обліком їх обов’язків по відходу, а також індивідуальних переваг жінки й наявності відповідних програм і послуг (Правило 4). За ст. 93 КВК України, засуджені до позбавлення волі мають відбувати призначений строк покарання у виправній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.

Це положення мало б забезпечити належний рівень підтримання родинних зв’язків, на що вказується у міжнародних стандартах. Реалії сьогодення такі, що жінки найбільш часто є ущемленими з точки зору розміщення, адже жіночих колоній не так багато, вони розташовані по території України не пропорційно, їх число є невеликим. Усе це у поєднанні з відсутністю у родини грошей на поїздки, брак часу, складнощі оформлення документів якщо дитина засудженої знаходиться в інтернатному закладі – значно ускладнює контакти з сім’ями. Більшість жінок їх взагалі позбавляється через наведені обставини.

Значне число жінок, які відбувають покарання, мали проблеми із вживанням наркотичних засобів. Це у поєднанні з психофізіологічними особливостями жінок створює передумови не лише для посилення психологічної складової виховного процесу в жіночих установах по виконанню покарань, але й психіатричної складової, що передбачає обов’язкову наявність посад лікарів психіатрів, які спроможні допомогти жінці у найскладніші періоди її адаптації у місцях позбавлення волі.

Загалом можна стверджувати, що організація діяльності установ по виконанню покарання у виді позбавлення волі щодо жінок потребують концептуального переосмислення. Проблема особливостей виконання покарання у виді позбавлення волі стосовно засуджених жінок має посісти належне місце в кримінально-правовій, кримінально-виконавчій політиці держави. Актуальність цього питання обумовлюється наявністю більш суттєвого впливу позбавлення волі на особистість жінки, ніж чоловіка.

Неповнолітні

Неповноліття – один із найскладніших періодів розвитку особистості. Так, в цей період у підлітків відразу з’являється сильне прагнення до самостійності, проявляються негативізм і впертість. Підліток відчуває неухильну тенденцію суверенної самостійності і нещадного заперечення всього, що його оточує. Незважаючи на відносну короткочасність, цей період практично визначає подальшу долю кожної людини.

Саме в підлітковому віці відбувається завершення формування характеру і становлення особистості. Це відбувається під дією активного впливу соціального середовища, найближчого оточення і суспільства в цілому. Вікові особливості неповнолітніх – недолік життєвого досвіду, схильність до наслідування, труднощі правильної оцінки деяких явищ, емоційна збудливість і інше – підсилюють небезпеку засвоєння негативних поглядів і звичок у випадку потрапляння під небажаний вплив. Особливо це відбувається тоді, коли не забезпечується належний виховний вплив і контроль за поведінкою підлітків.

І саме в цьому віці приблизно 70% підлітків із сімей, які потрапили в складні життєві обставини, для корекції поведінки направляються до центрів соціально-психологічної реабілітації, а ті, що скоїли злочини, потрапляють у виховні колонії.

Потрапивши до виховної колонії для відбування покарання, такі підлітки потребують особливої уваги, соціальної та психологічної допомоги з боку персоналу. За звичай у них відсутні соціально – корисні зв′язки, та документи.

В Курязькій виховній колонії імені А.С. Макаренка також відбувають покарання діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Адміністрація установи у свій повсякденній діяльності вживає заходів щодо документування дітей паспортом громадянина України, оформлення пенсії по втраті годувальника, стягнення аліментів та після досягнення повноліття отримання одноразової допомоги. При оформленні документів у зазначених вище випадках виникають певні труднощі.

Для документування дітей паспортом громадянина України виникають складнощі з наданням Форми А (прописної карточки) станом на серпень 1991 року на опікуна, якщо він призначений, або інформації про реєстрацію за попереднім місцем мешкання з установи в якій перебував неповнолітній. Усі ці документи можливо дістати за допомогою опікуна або служби у справах дітей, для таких статусних дітей це займає багато часу.

Для інших вихованців також основною проблемою є неможливість надання завіреної ксерокопії Форми А (прописна карточка) станом на серпень 1991 року на обох батьків, або завірену виписку з домової книги (ксерокопія домової книги, завірена). Не усі батьки мають можливість приїхати та привезти документи, це обумовлено нестачею коштів або обумовлено способом життя батьків неповнолітнього.

Також мають місце випадки, коли батьки вихованців взагалі ігнорують листи або дзвінки, які надсилає адміністрація колонії, або обіцянки, які дають не виконують. Всі ці моменти не дають можливості документувати вихованців колонії паспортом громадянина України.

Дітям-сиротам або дітям, позбавленим батьківського піклування або дітям, які втратили одного з батьків повинна виплачуватися пенсія по втраті годувальника. З оформленням пенсії виникають труднощі зі збором необхідного пакету документів, а саме: трудового стажу померлого, військовий квиток та інші довідки, які стосуються трудового стажу для нарахування пенсії.

Останнім часом дітям-сиротам та дітям позбавленим батьківських прав, які досягли повноліття не виплачують матеріальну допомогу, посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України від 25.08.2005 №823 "Про затвердження порядку надання одноразової допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування", а саме на те, що отримувач повинен обов’язково розписатись в отриманні зазначеної суми.

Також до адміністрації часто звертаються діти з проханням допомогти знайти рідних для відновлення соціально корисних зв’язків. Не втрачає своєї актуальності потреба боротьби з наркотиками та алкоголем серед неповнолітніх засуджених. Можливим напрямом удосконалення роботи у цій сфері може бути використання різноманітних новітніх технологій.

Одне з нагальних питань, яких на сьогодні ще не вдалося вирішити: учні професійно-технічних училищ виховних колоній для неповнолітніх не отримують стипендій. Це не тільки не стимулює прагнення вихованців успішно навчатися, а взагалі дає підстави говорити про порушення прав підлітків. Адже значна частина вихованців – це сироти й діти з неблагополучних сімей, для яких така державна підтримка мала б велике значення. Формально неповнолітні засуджені не позбавлені цього права, але з мотивів того, що ці діти і так перебувають на повному державному утриманні в колонії, стипендії їм не нараховуються та не виплачуються.

Для виправлення існуючих прогалин, необхідно переглянути чинні законодавчі положення, створиивши механізми посилення рівня захисту дітей. Як видається, за умов комплексного послідовного та системного поєднання зазначених заходів можна досягти суттєвого зниження негативних наслідків знаходження осіб в виховних установах, та сприяти досягненню мети покарання.

На державному рівні необхідно більше уваги приділити з’ясуванню конкретних причин протиправної поведінки серед неповнолітніх. Без єдиної науково обґрунтованої загальнонаціональної програми дій щодо подолання цієї проблеми неможливо розгорнути відповідну роботу на місцевому рівні. Це стосується політичної стабілізації, соціально-економічного розвитку, програми дій щодо належного виховання та розвитку потенціалу нації у таких напрямках, як навчання, спорт, дозвілля тощо.

Автор:  Ірина Яковець, Харківська правозахисна група (ХПГ)