Книжка британського журналіста Еда Вальямі «Амексика: війна вздовж кордону» («Amexica: War Along the Borderline», 2010) розпочинається замальовкою не для вразливих. На околиці одного з найнебезпечніших міст світу, мексиканського Сьюдад-Хуареса, вітер хитає на гілці дерева безголове тіло, а поруч видніється напис на білому простирадлі з іменем жертви та застереженням.
Такі випадки тут не поодинокі, зазначає журнал ТИЖДЕНЬ. Згідно з офіційними даними, на 100 тис. жителів міста у 2020 році припадало 104 вбивства. Понад півтори тисячі осіб загинули від рук злочинців лише за минулий рік. А п’ять найнебезпечніших міст світу розташовані саме в Мексиці.
Американський Державний департамент у своєму щорічному звіті називає Сьюдад Хуарес «місцем критичної загрози». Звідси до кордону з США трохи більше як 10 км. Саме там розташований один із перших відрізків «стіни» між США та Мексикою, однак вона не зупиняє ані від мафіозного терору, ані від транспортування наркотиків до США, що є живильним струмком для місцевих злочинців. Адже мафія тут живе завдяки наркотрафіку, а найбільшим їхнім споживачем є США.
Цей зв’язок мексиканського прикордоння з демократичною та багатою Америкою, вочевидь, і надихнув британського журналіста назвати так свою книжку. Адже прикордонна Мексика — найнебезпечніша і найвразливіша частина країни. На регіон Латинської Америки припадає 37% усіх умисних вбивств у світі. Одна з причин — активна діяльність наркокартелів, що й тримають у страху не лише Мексику, а й Колумбію та Венесуелу.
Згідно з минулорічним звітом американського Конгресу, рівень умисних убивств в Мексиці мав середні для регіону показники, однак упродовж останніх років відчутно зріс. За даними американського видання The Washington Post, у країні діє понад 200 організованих угруповань. Усе це впливає на безпрецедентне зростання рівня жорстокості. Кількість умисно вбитих у Мексиці за останні 15 років перевищила 200 тис. осіб. Водночас із огляду на роль країни у наркоторгівлі Мексику часто називають наркодержавою. Однак чи можна називати її мафіозною країною?
Едґардо Бускалія, старший дослідник Школи права Колумбійського університету, в одній зі своїх розвідок зазначає, що організовані злочинні мережі існують у всіх країнах світу. Щоправда, країни з ефективною владою контролюють найсерйозніші злочини чи найжахливіші форми масової жорстокості, що можуть спіткати їхніх громадян. Робити вони це можуть у два способи: або завдяки верховенству права та демократичному режиму, або авторитарними та позазаконними методами.
До першого типу, хоч і не цілком, Бускалія зараховує Іспанію та Італію. Ці країни за допомогою розвідки, права чи економічних факторів намагаються втримувати потоки брудних грошей до політики. Вони також роблять спроби якомога активніше боротися із самими угрупованнями. До цього типу також можна зарахувати й Угорщину та Болгарію.
До другого ж типу, на думку Бускалії, належать Китай, Венесуела, Росія та Північна Корея. Ці країни тримають свою мафію «в залізному кулаці» на службі в політичних еліт. Саме їх можна називати справжніми мафіозними країнами. В коментарі Тижню він пояснює, що мафіозна країна — це така, яка навмисно використовує організовану злочинність, аби досягнути своїх цілей чи цілей її лідера або диктатора.
«До прикладу, Північна Корея залучена до підробки валют. Таким чином вона наповнює свій бюджет та кишені еліт», — каже експерт. Мексика ж (а в Латинській Америці й не лише вона) не вкладається у жоден із цих типів. Саме тому мафія в країні формує феодалізовану організовану мережу, що частково захоплює поліцію, політичні партії та армію.
Упродовж останніх років такі брудні мафіозні «корені» дедалі частіше виходять назовні. В жовтні 2020 року в аеропорту Лос-Анджелеса американська влада арештувала колишнього міністра оборони Мексики Сальвадора Сьєнфуеґоса Сепеду. Американські прокурори звинувачували його в тому, що він сприяв одному з картелів у транспортуванні наркотиків до США.
Наприклад, знаходив судна, щоб транспортувати їх морем, що значно безпечніше для мексиканських наркобаронів (найбільша частина наркотрафіку на сьогодні потрапляє до США саме цим шляхом), та використовував загони військових проти ворожих до його підопічних груп. За свої «послуги» він отримував щедрі фінансові «подяки» від злочинців.
Мексика вже тривалий час вдається до допомоги військових у своєму протистоянні з організованими угрупованнями. Чинний нині президент Андреас Мануель Лопес Обрадор також не відмовився від цієї тактики. Навіть навпаки. Для Обрадора військо стало ключовою структурою не тільки у боротьбі з мафією, але й для цивільних справ: армійці будують аеропорти, відновлюють госпіталі чи патрулюють міста. Водночас він майже наполовину збільшив видатки на армію. Все це попри те, що до неї є чимало критики та зауважень. Переплетення мафії, влади і безпекових та навіть структур стає в країні аж надто хаотичним та небезпечним.
Річ у тім, що військових, у владних структурах та найбільше серед поліції стає дедалі більше інформаторів чи тих, хто готовий розміняти свій обов’язок на брудні гроші. Те, що США вирішили арештувати El Padrino (саме таке прізвисько дали Сепеді), означає, що Вашингтон більше не бажає закривати на це очі.
Однак, як пише американська преса і, зокрема, The New York Times, арешт такого високопосадовця, як Сальвадор Сепеда, вкрай негативно сприйняли мексиканські військові та чиновники, а відносини між двома країнами суттєво погіршилися. У грудні минулого року депутати мексиканського Конгресу навіть проголосували законодавчі зміни, що обмежують діяльність зовнішніх спецслужб на території країни, чим суттєво скоротили співпрацю зі США у боротьбі з наркоторгівлею. Дослідник Едґардо Бускалія зазначає, що Мексика — це країна, де безкарність перемагає у справах, що стосуються організованої здочинності. Нині мексиканська мафія має достатні важелі тиску на владу, аж допоки остання не здасться.
Так, у жовтні 2019 року, коли спецслужби країни заарештували сина місцевого наркобарона, відомого за прізвиськом Ель Чапо (на той час він також був ув’язнений у США) Овідіо Гусман Лопеса, картель Сіналоа розпочав такі заворушення в місті Кульякан, столиці штату Сіналоа, що це змусило владу швидко відпустити злочинця. Мафіозі та їхні бойовики намагалися відібрати свого «колегу» у владних силових структур. За повідомленнями новинних агентств, сім’ї з дітьми, дізнавшись про початок цих подій, масово намагалися покинути місто.
У випадку із Сепедою ситуація була чимось схожа, щоправда, на іншому рівні. «Мексиці надто дорого вартуватиме бездіяльність», — заявляв міністр закордонних справ Марсело Ебрард за кілька місяців до повернення ексчиновника на батьківщину. Мексика просила зняти обвинувачення з ексміністра в обмін на обіцянку, що розслідування та суд відбудуться на його батьківщині. Після того ж, як нога Сепеди ступила на мексиканську землю, Мехіко його виправдало. Мексиканські дослідники лише знизали плечима. Випадок із Сепедою означає лише те, що позиція, а цивільна влада потребує її допомоги.
Сепеда — не єдиний мексиканський чиновник високого рангу, якому США упродовж останнього часу висунули звинувачення. Ґенаро Гарсія Луна, який очолював Федеральне розвідувальне агентство Мексики за часів президенства Феліпе Кальдерона, у 2019 році був заарештований у Нью-Йорку за хабарі від картелю Сіналоа. Гарсія Луна, на відміну від Сепеди, й далі перебуває у США. Ці приклади лише вкотре демонструють, якими потужними є можливості мексиканської мафії. І що більшою буде можливість проникнення її членів у політику, то тіснішим буде зв’язок між двома світами або й розмиття кордону між ними, і досі нечіткого.
Мексиканський симбіоз живить хаос та відсутність чітко означених меж. Фактично влада обирає, де може співіснувати, а де здатися на користь організованим угрупованням. Це небезпечне поєднання, що, як свідчить історія, може призвести до сумного кінця. Від останнього її вберігає потужний сусід. Хоча, якщо точніше, підживлює і вберігає.
Автор: ОЛЬГА ВОРОЖБИТ; ТИЖДЕНЬ