Камери спостереження за дорожнім рухом – піар чи необхідність?

Як тільки автомобіль політика потрапляє в ДТП, ми вимагаємо його страти, коли ж нам приходить «лист щастя» зі штрафом – біжимо до юриста, аби уникнути відповідальності В Україні вже працюють камери спостереження за дорожнім рухом. Правда, поки їх тільки три, «знімають» вони в тестовому режимі і фіксують лише перевищення швидкості. Та й в цілому проект схожий на особистий піар міністра МВС.

Проте, судячи з усього, рано чи пізно камери спостереження на українських дорогах все ж з’являться. Особливість їх роботи буде полягати в тому, що штрафи за порушення правил дорожнього руху, які зафіксує техніка, будуть виписуватися власнику машини, навіть якщо за кермом був не він.

Така схема роботи викликає у багатьох питання: а чи законно визнавати людину винною, якщо її провина не доведена? Чи може в Україні використовуватися презумпція винності?

Щоб відповісти на ці питання, «Главком» звернувся за коментарем до юристів. Як виявилося, серед знавців права поки немає єдиної позиції в питанні автоматичної фіксації порушень на дорозі. Хтось з них категорично стверджує: камери будуть поза законом. Хтось переконаний: фіксація порушень, і покарання власників машин будуть цілком правильним.

Аргументи проти камер

Адвокат Вадим Володарський – один з тих, хто глибоко переконаний у незаконності «схеми», коли без розбору штрафують власника автомобіля, який міг і не знаходиться за кермом на момент порушення правил.

«Давайте уявимо, що в квартирі когось убили, але ми не шукаємо вбивцю – ми засуджуємо власника квартири за те, що це сталося у нього вдома … Абсурд? Безумовно. А з автомобілем, виходить, вже не абсурд? », – пояснює свою позицію Володарський.

Юрист також нагадує, що в 2010 році Конституційний суд вже ставив крапки над «і» в питанні автоматичного визнання винним в порушенні саме власника авто. Тоді судді визнали подібну практику незаконною.

«Вина конкретної людини в конкретному правопорушенні повинна бути доведена! Це обов’язкова умова для будь-якої юридичної відповідальності… хоч кримінальної, хоч адміністративної, хоч будь-якої іншої», – зазначає Володарський.

Юрист упевнений, що старе рішення Конституційного суду цілком можна застосувати до нових законів, які приймалися в рамках реформи МВС і створення Національної поліції. «Закон суперечить Конституції. Це вже визнано Конституційним судом. Повторного звернення туди – не потрібно », – роз’яснює адвокат.

Тому, як вважає юрист, навіть якщо камери будуть встановлені і почнуть працювати, є чимала вірогідність, що практику нових «листів щастя» зупинять суди. «І робити це потрібно саме шляхом оскарження кожного конкретного постанови», – резюмує Володарський.

Аргументи за камери

Адвокат юридично-консалтингової компанії «Де-юре» Андрій Павлишин впевнений: і автоматична фіксація порушень, і штрафи, виписані власникам авто будуть абсолютно законними. За його словами, принцип презумпції невинності, до якого апелюють інші юристи, застосовується в основному в кримінальному, а не адміністративному процесі.

«Саме так статтею 1187 Цивільного кодексу України встановлена автоматична винність власників транспортних засоби за шкоду причинену джерелом підвищеної небезпеки (автомобілем, – «Главком »)», – пояснює Павлишин.

Юрист відзначає, що до липня 2015 року «автоматичні» штрафи регулювалися лише однією статтею – 14.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка, як відзначає Павлишин, була прописана «криво» і багато юристів вдало її обходили. Але зараз ці лазівки прибрали, додавши до Кодексу нову статтю – 14.2.

У будь-якому випадку, як зазначає адвокат «Де-юре», якщо власник автомобіля не згоден зі штрафом, він може оскаржити його в суді. «У будь-якій з країн Європи можна оскаржити виписаний в автоматичному режимі штраф… І у нас, і в Європі в разі доведення відсутності провини власника транспортного засобу, штраф може бути скасований судом», – пояснює Павлишин.

З колегою погоджується Яна Квасниця, юрист фірми «Місечко та Партнери». Однак вона зазначає, що автоматичне визнання винним саме власника автомобіля ставить останнього в невигідне становище.

«Фактично діє презумпція винності і обов’язок щодо доказування зворотного (в даному випадку, невинності власника авто, – «Главком ») повністю лягає на власника автомобіля, якому доведеться сплатити штраф у разі, якщо він не збере достатньо доказів, які свідчать про його непричетність до порушень ПДР», – пояснює Квасниця.

За її словами, доказом невинуватості власника машини можуть бути договори оренди, лізингу, прокату або інші документи, що підтверджують передачу автомобіля третім особам.

Перспективи роботи камер

В цілому юристи, з тих, хто не заперечує законність «листів щастя», впевнені, що система автоматичної фіксації і штрафів цілком може ефективно працювати в Україні. Але для цього ще потрібно вдосконалити нормативну базу і забезпечити якісну роботу техніки.

«В Україні дуже нетривалі терміни притягнення до адміністративної відповідальності – 2 місяці. Варто було б збільшити їх, як мінімум, до 6 місяців з дня вчинення правопорушення», – вважає Павлишин. На його думку, також варто надати суду право розглядати протоколи про порушення ПДР в якості органу першої інстанції і виносити постанови про притягнення до адміністративної відповідальності винних у випадках, коли судом було встановлено, що автомобілем керував не його власник. «Тоді суд без необхідності направлення справи на доопрацювання і інших бюрократичних зволікань міг би штрафувати дійсно винних осіб», – впевнений правник.

Яна Квасниця нагадує, що перед запуском системи автофіксації потрібно вирішити питання сертифікації техніки. Інакше зйомка буде незаконною. «Також поки немає ніяких нормативних актів, які б регулювали процедуру обробки відеофактів компетентними органами», – підсумовує юрист.

До всього, впевнений Павлишин, українцям потрібно поміняти правову свідомість. «Як тільки автомобіль політика потрапляє в ДТП, ми вимагаємо його страти і бажано публічної, і скептично ставимося до тверджень про управління таким автомобілем довіреною особою… При цьому, коли нам приходить «лист щастя» зі штрафом за відповідне порушення – біжимо до юриста консультуватися про те, як уникнути відповідальності, шукаємо лазівки, даремно завантажуємо судову систему. Потрібно вчитися нести відповідальність за свої вчинки. Тоді, до речі, і з інших питати буде набагато простіше», – радить адвокат.

Автор: Віталій Єрмаков, ГЛАВКОМ