Хто вкрав «Апостола»? Стародруки зникають пачками
Львівські правоохоронці опитують працівників Львівської національної галереї імені Бориса Возницького, а також витребували в дирекції установи документи, які підтверджують зникнення з її фондів 95 стародруків та двох рукописів. Скандал набирає обертів – під час звірки існуючих фондів, яка триває, було виявлено, що відбулася підміна ще десятків стародруків.
Львівські правоохоронці опитують працівників Львівської національної галереї імені Бориса Возницького, а також витребували в дирекції установи документи, які підтверджують зникнення з її фондів 95 стародруків та двох рукописів. Такими є перші слідчі дії досудового розслідування в рамках кримінального провадження, яке відкрито за фактом за ч. 3 ст. 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) Кримінального кодексу України, повідомила начальниця відділу комунікації Національної поліції у Львівській області Світлана Добровольська.
Провадження відкрито на підставі заяви генерального директора Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького Тараса Возняка. 4 січня Тарас Возняк звернувся в поліцію щодо проведення перевірки за фактом зникнення музейних цінностей із відділу галереї — Музею мистецтва давньої української книги. Санкція статті передбачає обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи провадити певну діяльність на строк до трьох років.
Цінності без фундаменту
Третього січня інвентаризаційна комісія в складі чотирьох працівників галереї (серед яких завідувач Музею мистецтва давньої української книги Лариса Спаська) та запрошеного експерта (доцент Українського католицького університету, фахівець з історії кириличної книги в Україні Віра Фрис, яка свого часу працювала в Музеї книги, формувала його збірку, описувала її) провела інвентаризацію фонду кириличних стародруків. Результати акту звірки, про які журналістам повідомили наступного дня, — бракує 95 із майже 600 стародруків та двох із 58 рукописів. Також зафіксовано підміну одних стародруків на інші. Попереду — звірка фонду стародруків латиницею та бібліотеки, у якій зберігають цінні книги від XIX ст.
Музей мистецтва давньої української книги для відвідувачів закрили, приміщення опечатали. Вилучили інвентарні книги (директор галереї продемонстрував, що в них є непропечатковані розриви, зірвані печатки), картки інвентарного опису, ключі від фондосховища. Чотирьох наукових працівників музею відсторонили від виконання посадових обов’язків. Поінформували про ситуацію Міністерство культури, а також СБУ та прокуратуру. Директор галереї виставив додатковий пост охорони, боячись за життя охоронців, двом із яких близько 80 років.
Приміщення, в якому є унікальні стародруки, свого часу звели як тимчасову душову чи роздягальню для робітників, які у 80-х роках минулого століття мали збудувати у Львові лінію підземного трамвая. Будівля не має фундаменту, гідроізоляції, нема також повноцінного даху, через що влітку приміщення дуже нагрівається, а взимку температура надто низька, розповів головний зберігач фондів галереї Ігор Хомин. Тобто споруда не пристосована для стародруків ні з погляду безпеки, ні з погляду належних умов зберігання. Наразі триває пошук більш відповідного приміщення для унікальної збірки цінностей.
Публічність для експонатів — в оцифруванні
«Набувачі поцуплених із музеїв стародруків — люди впливові, вони можуть чинити тиск, і не тільки на мене, а й на ЗМІ. Тому потрібен якнайширший розголос. Можливо, частина наших книжок є серед вилучених стародруків у маєтку Віктора Пшонки чи в Межигір’ї», — зазначає Тарас Возняк. Одним із найістотніших елементів захисту керівник галереї вважає публічність, якою для експонатів є оцифрування й виставлення їх в інтернеті.
Адже тоді продати книжку чи картину практично неможливо. Натомість «якщо про книгу є лише коротка інформація — назва, видавець, кількість сторінок, то досить складно довести, що це саме той примірник, який зник із музею, — каже Віра Фрис. — Адже стародруки — тиражні видання, на відміну від творів мистецтва». Колекціонери зазначають, що саме тому стародруки легше продати, ніж мистецькі твори.
Під час прес-конференції озвучили зникнення одного з двох примірників «Апостола» Івана Федоровича 1574 року, «Апостола» Спиридона Соболя, видань Михайла Сльозки, стародруків XVI, XVII, XVIII століть. Тарас Возняк поділився знайденою в інтернеті інформацією, що «Апостол» Івана Федоровича продали за 300 — 400 тисяч доларів. Водночас у галереї втішилися, що не зникло унікальне вузькошрифтне Євангеліє, яке, за словами Віри Фрис, є старішим за «Апостола» і найціннішим експонатом збірки. Повний перелік зниклих книг оприлюднив сайт «Варіанти», і директор галереї підтвердив його достовірність.
«Про оприлюднення вкрадених цінностей фахівці говорять щоразу, коли щось укотре зникає з фондів чи з’являється на аукціонах. Недавні приклади — портрет Тимоша Хмельницького і його дружини Розанди із Львівського історичного музею та рисунки Ніла Хасевича і Олени Кульчицької з ЦДІА України у Львівській області, які з’явилися на інтернет-аукціонах, — показові й рідкісні випадки, коли вдалося повернути раніше вкрадені цінності, не маючи електронної бази викрадених раритетів.
Більше на таку удачу сподіватися марно. Має бути відповідна державна програма, державний ресурс, щоб представники аукціону мали змогу перевірити те, що до них надходить», — каже старший науковий співробітник відділу «Музей визвольної боротьби України» Львівського історичного музею Орест Круковський.
Ще одна проблема, яка характерна для українських музеїв загалом, — майже не оцифровані фонди. Часто з середовища музейників чути такі аргументи: якщо все оцифрують і виставлять в інтернет, то ніхто не буде приходити в музей, зазначає Орест Круковський. За словами екс-директорки галереї Лариси Разінкової (Возницької), у галереї почали оцифрування з фондів живопису у відділі європейського мистецтва XIX — XXI ст. на вул. Стефаника. Очоливши галерею у вересні минулого року, Тарас Возняк одним із перших кроків називав оцифрування й каталогізацію фондів.
Субординація відповідальності
Лариса Разінкова заявила, що оприлюднена інформація про зникнення стародруків є «сфальсифікованим нападом на чесне ім’я Бориса Возницького» і частково на неї: «Частина книг, про які кажуть, що вони зникли, були на виставці в музеї на початку 2016 року. Крім того, як можна збирати прес-конференцію, не завершивши звірки всього фондосховища?». Пані Лариса вважає, що на час розслідування потрібно усунути Тараса Возняка з посади.
Колишня очільниця галереї зазначила, що влітку минулого року, під час звірки фондів Музею мистецтва давньої української книги, головний зберігач фондів Ігор Хомин і завідувач Музею книги Лариса Спаська запевнили її, що з фондами все гаразд, а для повного завершення звірки треба уточнити окремі моменти. «За збереження фондів відповідає перш за все завідувач відділу, по-друге, головний зберігач фондів музею і, звісно, директор.
Директор підписує акт звірки після того, як є підписи всіх членів комісії. Я не раз видавала накази, щоб головний зберігач урешті-решт закінчив інвентаризацію всіх відділів галереї і Музею мистецтва давньої української книги зокрема. Все було майже готово, але все ж не набуло остаточного завершення, бо головний зберігач не представив мені матеріалів, — каже Лариса Разінкова. — Потім почався конкурс на посаду генерального директора, і я вже не очолювала галереї».
Українські музейники не раз зазначали в соцмережах, що в музейних установах одним із чільних осіб, відповідальних за збереження фондів, є головний зберігач і що не зовсім логічною є його участь у прес-конференції на тему зникнення музейних одиниць. «Я не вбачаю в цьому суперечності, — відповідає на ці закиди Тарас Возняк. — Йому могли ставити будь-які запитання. Прес-конференція не була для оскарження когось, прізвищ не називали. Було сказано просто: немає цих речей. Де вони?».
За словами Тараса Возняка, фондосховище займає одну кімнату, площею приблизно сто метрів квадратних. «У фондосховищі — заґратовані вікна, нема доступу зовні, по периметру — електронна сигналізація. Доступ має тільки матеріально відповідальна особа, якою є Лариса Спаська. Вона пломбує приміщення, коли виходить, і зриває печатку, коли заходить, про що є відповідні записи. Від неї не надходило жодних скарг, що хтось побував у фондосховищі, — коментує Ігор Хомин. — Крім того, у нас є підтвердження, що розкрадання відбувалися роками, але в інтересах слідства ми про ці докази говорити не будемо».
Завідувачка Музею мистецтва давньої української книги Лариса Спаська переконана, що звірку треба провести повторно і ретельно: «Я мала б бути присутня під час усього процесу звірки: дістати книжку, показати і покласти на місце. Натомість під час нинішньої інвентаризації я не завжди перебувала в приміщенні, бо хворіла. У мене нема претензій щодо фаховості інвентаризаційної комісії, є лише застереження, що я мала би частіше бути під час її роботи.
Щодо розривів інвентарних книг, то вони такими завжди були, це можна побачити в оцифрованих варіантах. Крім того, є чимало проблем у самій споруді. З 2002 по 2004 року тут не працювала сигналізація, потім знову якийсь час не працювала. Не так давно її відремонтували». Директор галереї Тарас Возняк натомість каже, що кириличні фонди можна перевіряти хоч вісім разів, не проблема: «Можна рахувати справа наліво, зліва направо, але від того два центнери книжок не з’являться. Немає майже ста позицій, а це півтора-два центнери. Звісно, можна собі уявляти, мріяти, що вони звідкись візьмуться, що раптом з неба марсіани привезуть, як у фантастичних фільмах…».
P. S. Тим часом свою реакцію щодо ситуації зі зниклими стародруками оприлюднило Міністерство культури. «Міністерство культури України стурбоване вказаною ситуацією. Водночас вважаємо, що до завершення повного звірення фондів відділу робити висновки про відсутність музейних предметів передчасно», — зазначено в повідомленні прес-служби міністерства. Міністерство культури також працює над створенням робочої групи, яка надаватиме методичну допомогу в проведенні звірення у Львівській національній галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького.
***
Майже сто стародруків і рукописів, що пропали з Львівської галереї мистецтв, — аж ніяк не перше зникнення експонатів із фондів львівських культурних установ. У 2004 році з Центрального державного історичного архіву України у Львові зникли сотні документів, малюнків та гравюр. 2005 року з відділу мистецтва Наукової бібліотеки імені Василя Стефаника викрали 651 одиницю графіки XVI — поч. XX ст. та 36 випусків мистецького журналу кінця XIX — поч. XX ст. Цей випадок вирізняється тим, що злодія знайшли — ним виявився один із працівників будівельної бригади, яка у цей час працювала в будівлі бібліотеки. У 2010 році з фондів Національного музею у Львові зникли 40 кириличних стародруків і рукописів. 2011 року з цього ж музею з фондів відділу народного мистецтва зникли 157 одиниць зберігання, зокрема 148 історичних кахель, у тому й кахель Бахматюка, а також свічників, дзбанків, плесканок.
Автор: Наталя ДУДКО , РАТУША
У Львівській галереї мистецтв нова пропажа: виявили підміну ще десятків стародруків.
Наразі Музей мистецтва давньої української книги закритий для відвідувачів, його працівників відсторонили від виконання службових обов’язків. Зараз там працюють слідчі, проводять досудове розслідування, складають протоколи. Нагадаємо, під час резонансної прес-конференції, яка відбулася 4 січня, Тарас Возняк заявив, що з фондів Музею мистецтва давньої української книги, що є відділом Львівської національної галереї мистецтв, зникли 95 кириличних стародруків і два манускрипти (рукописи).
Загалом у цьому музеї зберігалося близько 600 позицій фондів. Після звернення директора до правоохоронних органів поліція за фактом зникнення відкрила кримінальне провадження за ч. 3 ст. 191 (привласнення, розтрата майна, або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) КК України. Санкція статті передбачає покарання у вигляді обмеження волі на строк від трьох до п’яти років, або позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.
Тим часом інтернет-видання «Варіанти» опублікувало повний список 95 стародруків, що зникли з Галереї мистецтв. Список «Варіанти» отримали з власних джерел. Це кириличні видання
Директор галереї Тарас Возняк підтвердив достовірність цього списку, зазначивши, що в ньому є багато орфографічних і граматичних помилок, які дослівно повторюються в інвентарних книгах Музею книги. Ще на прес-конференції Тарас Возняк заявив, що один із примірників «Апостола» свого часу продавався в Інтернеті за
Також під час прес-конференції виступила екс-директор галереї Лариса Возницька-Разінкова, яка звинуватила Тараса Возняка у паплюженні світлої пам’яті Бориса Возницького, а також заявила, що за її керівництва усі стародруки були наявні у фондах. Усі добре пам’ятаємо, як при зміні керівництва галереї частина інтелігенції Львова і музейники збирали підписи на підтримку доньки Бориса Возницького, скеровували їх у Міністерство культури. Але це не допомогло — за результатами конкурсу на посаду директора галереї переміг культуролог, громадський діяч Тарас Возняк.
«Обмін люб’язностями» між новим і старим директорами виніс на поверхню стару проблему непристосованого приміщення Музею книги, в якому досі зберігалися раритетні стародруки. Це двоповерхова цегляна будівля без фундаменту і нормального даху, яка у 80-х роках минулого століття слугувала душовою і роздягальнею для будівельників екзотичного проекту “Львівське метро”. У ті часи у дворі позаду палацу Потоцьких спорудили вентиляційну шахту для метро, але через це сам палац дав тріщину. Проект будівництва метро закрили.
У 1997 році у цю «времянку» перенесли стародруки та інші раритети (в тому числі останки самого першодрукаря Івана Федоровича та його сина) з приміщення Онуфріївського монастиря, де в радянські часи функціонував Музей імені Івана Федорова. Приміщення монастиря тоді передали церкві, тож стародрукам там місця не знайшлося. Лише у 2014 році після ґрунтовного дослідження за участі польських спеціалістів останки Федоровичів перепоховали — у тому ж самому Онуфріївському монастирі.
Стародруки ж залишалися під благенькою охороною декількох сторожів глибоко пенсійного віку. Тарас Возняк розповів на прес-конференції, що ще торік у грудні звертався із питанням виділення нового приміщення для Музею української книги до голови Львівської обласної ради Олександра Ганущина. Голова ЛОР розповів журналісту “ВЗ”, що питання з приміщенням почнуть вирішувати найближчим часом, коли закінчаться свята. Що це за приміщення, ні музейники, ні керівництво області чомусь не розголошують… Єдине, що вдалося з’ясувати журналісту “ВЗ”, що це не буде будівля колишнього так званого Російського культурного центру на вул. Короленка, 1, а якесь звичайне, “неодіозне” приміщення.
А тим часом…
Складність пошуків зниклих стародруків полягає ще й у тому, що вони не існують в одиничному екземплярі, а є друкованими виданнями з певним накладом. Зокрема, відомо, що існує понад 90 примірників першої друкованої книги в Україні — стародруку “Апостол” Івана Федорова 1574 року. Торік у травні директор Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського Володимир Попик заявив, що такий “Апостол” зник з відділу стародруків та рідкісних видань. Такі видання, які мають велику наукову й історичну цінність, активно “крутяться” на ринку старовини, є предметами колекціонування відомих політиків і бізнесменів. Так, торік лідер фракції “Блок Петра Порошенка” Ігор Гринів задекларував низку творів мистецтва, зокрема старовинні ікони і книги, серед яких “Апостол” 1574 року і “Острозька Біблія” 1581 року, виданих першодрукарем Іваном Федоровим. Вартості творів мистецтва нардеп не вказав. На закиди журналістів Ігор Гринів обтічно відповів, що ніколи в житті нічого не крав, і знає, “в кого зберігався його примірник “Апостола” протягом останніх півстоліття”.
