Справа «Західінкомбанка»: два епізоди однієї оборудки. Сам банкір не бажає виходити з… СІЗО

Жадібність і підступність творить чудеса. Інколи із начебто розумними, успішними, умудреними життєвим досвідом людьми відбуваються жахливі трансформації. Варто їм лише спробувати щедрих плодів від обману ближнього, від ніби невинних хитрощів і професійних маніпуляцій, як усвідомленість вищості й безкарності розбурхує в індивіді, почасти непомітно для нього, своєрідну кримінальну креативність. 

Ризик і впевненість у безпрограшності стають транквілізатором, який не дозволяє оборудникам відчувати болю і страждань тих, кого вдалося заманити до облуди й жорстоко покарати за простолюдну довіру… Подробиці «справи «Західінкомбанка» та екс-голови його спостережної ради.

Два епізоди однієї оборудки

Днями у Печерському райсуді столиці під головуванням судді Інни Отрош відбулося засідання, що розглядало скаргу адвоката обвинуваченого Василя Г. – колишнього голови спостережної ради ТОВ КБ «Західінкомбанк», депутата Луцької міськради на Волині, який з 14 квітня 2009-го перебуває в Київському СІЗО. Адвокат за відсутності самого обвинуваченого оскаржував законність постанови від 24 червня минулого року заступника Генпрокурора про порушення кримінальної справи щодо підзахисного, якому інкримінують привласнення, розтрату майна шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах (ч.5 ст. 191 КК України.

Санкція – перебування за ґратами строком від 7 до 12 років з позбавленням права займати певні посади і конфіскація майна). Але суд згадану скаргу, реальна суть якої полягала не лише в оскарженні постанови про порушення цієї справи, а й звільнення підслідного зі слідчого ізолятора, не задовольнив. Напевно, Феміда взяла до уваги позицію представників обвинувачення, які мали підстави стверджувати, що пом’якшення режиму фігуранту кардинально вплине на хід слідства. Тим більше, оперативники володіли інформацією, що цей чоловік планує щезнути від правосуддя за кордоном.

…Ця історія облуди людей, держави, а, зрештою, і себе, оповідок про які за останній кризовий час можна спакувати кілька валіз, «сплила» разом з матеріалами міліції – торік правоохоронці назбирали чимало компромату на очільника «Західінкомбанку» й депутата міської ради столиці Волині (з 2002-го) в одній особі. Той компрометуючий «багаж» і став підґрунтям порушення кримінальної справи за ч. 4 ст. 190 КК України (шахрайство, здійснене в особливо великих розмірах), центральною дієвою особою якої став саме Василь Г., який до того не мав значних проблем із законом.

Оперативні матеріали вказували, що банкір не просто брав участь у багатоходовій фінансовій оборудці, а й зініціював її. Стрижневим чинником останньої, як виходить з висновків правоохоронців, є дача вказівок головою спостережної ради зазначеного комерцбанку (там вже майже рік працює тимчасова адміністрація) на оформлення від імені 19 працівників банку й інших людей у 2008-2009 роках кредитів на суму майже 3 млн. доларів і 7,6 млн. гривень. Слідство стверджує: ці кошти банкір практично привласнив, позбавивши вкладників права отримати власні гроші. Загальний збиток, як заявляє слідство, сягає майже 30 млн. гривень.

Фактично пану Г. інкримінують два основні епізоди, про які ми вже сказали. До того, як пояснили у Головному слідчому управлінні МВС, у розробці і розслідуванні перебуває ще кілька цікавих моментів з життя цієї ж людини, що теж можуть стати приводом серйозного слідства й судових дебатів. Авторові пощастило побувати на відкритих судових засіданнях у цій справі, що відбувалися в Печерському суді столиці, почути та занотувати як коментарі слідства, так і озвучені Інною Отрош відповідні матеріали.

Не слухайте «суфлерів доброти»!

Отже, березень 2009-го. За заявою голови луцької кредитної спілки Олександра Я. від 3 березня, де він написав про те, що керівництво «Західінкомбанку», зокрема голова його спостережної ради Г., розікрало кошти цієї спілки, а саме – 7,6 мільйона гривень вкладників, що були на той момент непогашені, ГСУ МВС порушило «фактову» кримінальну справу.

Згадана кредитна спілка – так званий «сателіт» згаданого банку, в якого загалом було чимало різних «кишенькових» підприємств – зазвичай, як мовиться, із обмеженою відповідальністю або із приставкою ПП у назві. Як з усього виходить, вони організовувалися з цілком практичною комерційною метою. Приміром, банк міг видавати більше кредитів через «свої» кредитні спілки. Але спершу потрібно було щось вкласти у саму КС – тобто, її кредитувати або штучно залучити у неї значні кошти, хай і навіть через операції короткострокового кредитування.

У банків є свої певні нормативи. І для того, щоб їх не порушувати, той же «Західінкомбанк» не повинен залучати коштів на суму, більшу, приміром, 500 мільйонів гривень на рік, що є для нього нормативом. «Західінкомбанк» мав 13 філіалів у всій Україні, на депозити яких активно вносилися гроші, –оскільки банк почав діяльність близько 15 літ тому і, вочевидь, міг заробити позитивну репутацію. Грошовий потік від вкладників усе зростав.

Вийшли зі становища так – клієнти, які збиралися вкладати гроші в банк, заверталися і скеровувалися для подальшої акумуляції їхніх коштів вже у «ручних» кредитних спілках (йдеться про ще один «сателіт» – кредитну спілку). Себто, використовувалася певна маніпулятивна технологія, коли тому, хто приходив у відділення згаданого фінансового храму із ще нерозв’язаною дилемою «куди краще прилаштувати кревні грошики», працівники банку по-свойськи підказували: найкращою «коморою» для банкнот є кредитна спілка і вони готові буквально зараз усе влаштувати. Козирем зваби ставало одкровення про більші відсотки річних по вкладам порівняно із «материнською» установою (КС – 17%, банк – 14).

У «суфлерів доброти» одразу під рукою опинялися підготовлені бланки потрібних договорів від імені спілки із необхідними печатками та іншими атрибутами «пристойності». Після оформлення ощадної книжки, гроші перекочовували у КС. Але слідство припускає, що деякі клієнти банку так і не второпали, куди саме їхні вклади потрапляли, адже, як часто буває, вони просто… не обтяжувалися ретельною вичиткою тексту угоди, яку фактично підписували заочно! Таким чином разом із членами «гуртка вкладників» упродовж двох літ ввійшло чимало коштів – у другу КС понад 200 мільйонів гривень, а в першу – приблизно уп’ятеро менше. Саме на цьому великому банкнотному шляху загадковим чином зникло 7,6 мільйона (повна сума залучених коштів на момент написання заяви Олександром Я.).

Де ще в Україні дають 400 тисяч без поручителя?

19 працівників банку відігравали роль слухняних овечок – вони лише виконували технічну функцію і до останнього дня, коли у банку з’явилася міліція, не відали, що на них оформили кредити – іншим словом, їх підставили. Тобто, оборудники використовували паспортні дані статистів чужого свята успіху – За нормативами КС не могли видавати особі більше 10% залученого у спілку капіталу. Тому споживчі кредити на підставних осіб видавалися спершу на 200 тисяч гривень (на 5 років під 21% річних), а потім ліміти кредитних ліній збільшували до 400 тисяч. Багато кредитних угод лишилися не підписаними, а це вказує на те, що так звані позичальники їх ніколи не бачили, хоча й деінде ставилися їхні підписи.

Голова правління КС Олександра Я. стверджує: усну команду (письмових підтверджень ті накази не мають) підготувати відповідні документи щодо видачі грошей (чек на отримання коштів у касі банку) йому дав керівник банку Г. Видані гроші повинні були повернутись у спілку за тиждень, але не судилося. Хоча, спершу окремі кредити погашалися, але згодом цей процес зупинився, що і стало приводом написання заяви Олександра Я.

Хто саме реально вносив кошти, які погашали взяті кредити, слідству встановити так і не вдалося. Втім, акт ревізії вказує, що не погашено ще 5 млн. гривень. Примітно, що поручителем кредитів КС Олександра Я. виступала інша «родинна» структура – приватне підприємство (перед порушенням справи її керманичем став син керівника банку Роман Г.). Але те поручительство виникло потім – насправді ніякого забезпечення кредити не мали.

Голова правління КС Олександр Я. подав цивільний позов щодо цих нещасних 19 позичальників, які ні сном, ні духом не відали про своє багатство, за яке, як виявляється, потрібно вчасно сплачувати чималі відсотки. Завдяки афері (у принципі, Я. правий) ці люди опинилися у кабалі – і юридично тут нічого не поробиш – це так! Консолідований позов він спілки надійшов й до згаданого ПП, яке на папері виступало поручителем кожного з позичальників.

Загалом щодо самого факту оформлення поручительства виходить цілком окрема історія, адже реального поручителя по кредитам не було. І от коли у спілці побачили, що гроші не вертаються, настав момент, коли реверс коштів припинився (нагадаємо – хто це робив, досі невідомо), Олександр Я. заметушився – прийшов до Г. і почав з’ясовувати, коли повернуться більше семи мільйонів гривень, адже минуло понад два тижні, як схема, за якою позички мали повернутися, не працювала, а у КС з’явилася «дірка».

Банкір-керманич запевнив: приводів хвилюватися немає. Але «сателіт» наполіг на додаткових гарантіях – себто, оформленні поруки. Виникла пропозиція зійтися на згаданому ПП, бо там дійсно є майно, та домовитися не вдалося. Тоді «сателіту» довелося писати заяву у міліцію – він добре розумів: якщо за нього це раніше зроблять люди, які довідалися, що їх використали «у темну», і які стали власниками боргових зобов’язань на сотні тисяч, йому дійсно буде дуже непереливки.

Ніякої звичної активності, яка буває у КС (на кшталт зборів вкладників, численних засідань правління) – хоча би «паперової», для проформи – у цих спілках не було. Можна припустити, що заявник намагався виторгувати у слідства якусь преференцію у справі очільника «Західінкомбанку», або взагалі уникнути відповідальності за участь у оборудці. Але, з огляду на доказову базу по справі і зібрані документи, це бажання є практично нездійсненим.

Невдалий стрибок «афганця» у лоно Барселони

Василь Г. раніше працював у луцькому відділку банку «Інко» (збанкрутував 1995-го), після ліквідації якого на базі філії й виник «Західінкомбанк» – як своєрідний правонаступник. Керівником став Г., з яким залишилися працювати багато фахівців попередньої структури (чимало з них трудяться й досі). Із найбільш відданих, як виходить зі справи, цей очільник міг обрати й учасників оборудки. Так воно і сталося. 10 підлеглих, колег (а це головбух, директор казначейства, начальник відділу аудиту тощо), знайомих банкіра стали обвинуваченими у криміналі й нині перебувають на підписці про невиїзд (щоправда, двох ще розшукують).

Сам Василь Г. майже півтора місяця був свідком у справі, порушеної за заявою Олександра Я. (як й інші підозрювані в оборудці). До квітня, коли ГПУ порушила кримінальну справу, у нього не було статусу обвинуваченого. Слідство провело дослідчу перевірку, обшуки, допити, виїмки документів, – обсяг доказів був достатнім, щоб пред’явити обвинувачення Василеві Г. і затримати його. Але банкіра вже розшукували за постановою про примусовий привід як свідка, – певний час він не реагував на відповідні повістки. Перед затриманням оперативникам вдалося з’ясувати, що фігурант (у нього була відкрита шенгенська віза) вже забронював два місця на рейс Міжнародних авіаліній до Барселони. Згодом за клопотанням слідства візу анулювали. На жаль, його закордонного паспорту так і не знайшли.

Нині під арештом перебуває все офіційно відоме майно Василя Г. – квартири, будинки, нежилі приміщення, понад 30 земельних «латифундій» у кількох областях України (на Київщині це підтверджено 22 державними актами на землю). Перевірили і всю належну бізнесову мережу, але фігурант встиг вжити контрзаходів.

Приміром, одному з приватних підприємств, яке оформили на доньку пана Г., буквально напередодні арешту «передали» офісний комплекс у Луцьку, де розташується сам банк і декілька інших організацій, які входять в орбіту його інтересів. Ще Василь Г. створив міську асоціацію ветеранів війни в Афганістані, бо сам – воїн-інтернаціоналіст. Звісно, можна підозрювати, що в якійсь мірі це рішення пов’язувалося із податковими пільгами щодо таких організацій. Слідству відомо, що сюди перераховувалися величезні «благодійні» кошти, які переводилися в готівку і такі схеми нині перевіряються.

З’їв яблуко – «ковтнув» премію

Василь Г. був настільки самовпевнений, що, вочевидь, не допускав виявлення контролюючими органами якихось махінацій. Цікаво, що він, не консультуючись зі своїм адвокатом, наполягав на проведенні очних ставок. Зустрічі «тет-а-тет» провели, але результати останніх виявилися не на користь фігуранта. Його ж співробітники, на яких шеф під час слідства вчинював тиск, як один викривали банкіра у гріхопадінні. Але позиція обвинуваченого залишається незворушною – «це проблема не моя».

До речі, адвокат банкіра у суді казав, що його клієнт насправді не такий і кримінальник, – мовляв, він весь час те й робить, що вертає гроші. Адвокат на засіданні суду заявляв, мовлячи словами клієнта, що справа Г. – замовна, яка переслідує одну мету – розорення банкіра. Буцімто, насправді негаразди навколо банку й кредитних спілок відбулися через кризу й що все можна з часом владнати. Чи є підстави у Василя Г. заявляти, що на нього зводять наклеп і просити визнати себе потерпілим?

– Заява Г. про те, що йому по одному епізоду «залишилося повернути всього 800 тисяч доларів», просто збила з ніг мене у перший ж день, – зазначає один зі слідчих ГСУ МВС України.

Кілька слів про особливості перебування Василя Г. в СІЗО. Свого часу працівники цієї установи вилучили два мобільних телефони, з яких він зв’язувався з волею. Слідство встановило, на які номери здійснювалися дзвінки, опитали і тих, з ким розмовляв арештований зі стільникової слухавки. Загалом фігурант не надто прагне покидати стіни «ізолятора» – посилаючись на слабке здоров’я, повсякчас клопоче аби його не викликали з камери до суду. Правоохоронці з певними потугами таки відшукали медичну картку підопічного й провели обстеження. Вердикт медиків – він може витримувати усі переїзди, пов’язані з розслідуванням кримінальної справи.

Коли згаданий слідчий перебував у Луцьку, він почув цікаву історію, яка яскраво характеризує головного фігуранта. Поблизу чотирьохповерхового офісу «Західінкомбанку» є невеличкий садочок, серед нечисленних дерев якого зростало кілька яблунь. Якось з вікна шеф (а він там мав свою квартиру) побачив, як під час обідньої перерви один із його співробітників зірвав яблуко. Нещасного підопічного одразу позбавили премії – причому на кілька місяців. Тобто, одне яблуко обійшлося «нахабі», можливо, у не одну тисячу гривень!

Геннадій Карпюк, спеціально для «УК»